У дорозі до Страсного тижня ми вітали Квітну неділю, яка знаменує тріумфальний в’їзд Ісуса з Оливної гори до Єрусалиму.

Ісус, як переможець, в’їжджає верхи на осляті до Єрусалиму, поволі розкриває таємницю свого життя і своїх страстей. Всі кидають йому під ноги пальмове віття з окликами “Осанна”. Різні люди були серед юрби: прихильники Ісуса Христа, ті, яких він воскресив із мертвих, а також книжники і фарисеї. Ісусове серце було зранене болем, бо Він у своїй Божественній візії знав, що з ним станеться за кілька днів. З тих самих уст, що кликали: «Осанна», злетять кровожерні оклики: “Розіпни, розіпни Його”!
Якими ж непостійними є людські серця. Подумаймо, може і ми впізнаємо себе серед цього натовпу? Хочеться вірити, що всі, хто вигукували «ОСАННА» зі щирим серцем підуть за Ісусом з глибоким бажанням допомагати один одному у наших душевних і матеріальних потребах. Саме тепер є той найбільш відповідальний час на іспит нашого сумління. Маємо ще можливість перед Світлим святом Христового Воскресіння піти до Святої сповіді, покаятися в своїх гріхах. Пам’ятаймо чудові слова під час Святої літургії, що Святе Причастя є «на здоров’я душі і тіла нашого».
У всіх українських церквах Чикаго відправилися Святі літургії, відбулося посвячення лози.
Ми всі дуже любимо це свято, любимо його з тих пір, як пам’ятаємо себе. Нести святити лозу, або, як ще називали “шутку”, завжди було великою приємністю, особливо для дітей. І в минулу неділю у всіх церквах було багато дітей, які тішилися разом з батьками і несли освячену лозу додому.
Хай євхаристійний Христос загостить до дому нашої душі, а ми відчуємо від цього велику радість та душевне піднесення. Адже це сам Христос завітав до нашого серця, і наше життя продовжуватиметься у Божій ласці.
Зичу всім щасливо, з чистою совістю зустріти Світлий радісний день
ХРИСТОВОГО ВОСКРЕСІННЯ!

 Надходить свято Воскресіння Господнього

Скільки б не чекали ми Великодня, це свято завжди приходить до нас несподівано урочисто.
Передує йому страстний тиждень Великого посту. Всі дні посту ми готували себе до цього надзвичайного свята, старалися стати добрішими, очистити своє сумління, приступити до святої сповіді, спокутувати свої гріхи. Комусь це вдалося, а дехто відчув, що потрібно ще багато працювати над собою… Така вже людська природа: одні помилки ми виправляємо, а інші допускаємо, тому нам потрібно щорічно повертатися на дорогу навернення до самих основ нашої Християнської віри. Отці церкви прирівнюють Великодній піст до подорожі вибраних людей пустелею, що тривала сорок років. Звідси і назва – чотиридесятниці. Для єврейського народу того часу метою подорожі було досягти обіцяної землі, Ханаану, а пізніше – Ізраїлю. Для християн метою подорожі посту є приготування до зустрічі із Христом у Пасхальну неділю, а також, у ширшому аспекті цього поняття, – це подорож до обіцяної землі – Небесного Царства. Віра, Надія і Любов допомагає нам подолати цю важку подорож. Тільки вірою і витривалістю ми можемо наблизити час великої радості….
Свято ВОСКРЕСІННЯ! Свято перемоги життя над смертю, добра – над злом. Воскресіння Христове просвітило славою Господньою увесь світ! У цей славний день хочеться всім людям подарувати радість і щастя, забути образи, незгоди, зробити щось добре для свого народу, для України.
Хочеться в цей день згадати тих, які загинули мученицькою смертю за нас, за Україну, за те, щоб зберегти нашу Віру, щоб ми нині могли жити щасливо і мали можливість вшановувати свято Великодня.
Скільки священиків, скільки молодих черниць присвятили своє життя служінню Ісусові, яких знищили, та не змогли вбити нашу святу віру. Покровителькою нашої української молоді вважають сестру Тарсикію. До неї моляться за добрі результати у різних справах, успішну здачу екзаменів, за щасливе поступлення до вузів і на будь-які інші потреби. Про цю надзвичайну черницю, як і про багатьох мучеників української церкви, написала поему Наталя Богуслава(Нью-Йорк).

БЕЗЦІННИЙ СКАРБ.

У Ходорові, в 1919-му
У березні, як все цвіте,
В родині Мацьків – доня, щастя,
Що татко Олею назве.
Роман й Марія все найкраще
У серденько її вкладуть.
Любов і з Богом сопричастя
Батьки їй приклад подають.
Матуся – гарна, мила, ніжна,
Прищепить Олечці цих рис.

Щоб брунька, пагін білосніжний
В промінні сонця швидко ріс.
Перші слова і перші кроки…
Дитину в Божий храм ведуть. Подальші всі життя уроки
Окреслять цей блаженний путь.
Навчалась дуже добре в школі,
І до кравецтва мала хист.
Гімназія, а потім Оля
Учитись шити піде в Львів.
Цілком віддати серце Богу –
Покликання її життя.
Диплом вона дістане згодом:
Учитель крою і шиття.
Чинила мати перешкоди,
Кричить: «Забудь про монастир.
У нас не було монашок зроду,
Не йди мені наперекір».
До церкви Олю не пускала
ходила за донькою вслід,
А юне серденько страждало,
З очей лились потоки сліз.
В новіціат у Кристонопіль
Прийшло засмучене дитя.
Та мамі не чинила опір,
Бог має план на майбуття.
Цілком поринула в молитву,
Ісусе Боже! Я – Твоя.
Покорою здолаю битву,
Матуся згодиться моя.
Я чую поклик, голос Божий,
Пречиста Матінко, прийди.
Мені одна Ти допоможеш
Ступати у Твої сліди.
У 38-му, у травні,
А саме, третього числа,
В згромадження сестер служебниць
Щаслива Олечка прийшла.
Із перших днів привітна, мила
Почала свій новіціат.
Її любов чуда творила
Посеред новичок дівчат.
Собі пошила габіт синій
Й намітку з білим комірцем.
Облечена. Невіста біла
Життя поєднує з Творцем.
Тарсикія ім’я придбала,
Померло тут вже власне «Я».
Спільнота щиро привітала,
Бо це тепер її сім’я.
В кравецькій школі вчила шити,
Веде тепер новіціат,
Як добре з Богом в злуці жити
Чинити все в Його Ім’я.
За віру, працю і молитву,
Господь дарує Благодать.
Ісус прийшов, щоб послужити,
За нас на смерть Себе віддасть.
Так розважала монахиня.
В кругу спільнотного життя.
В любові очі сині-сині,
Як ці весняні небеса.
Молитва. Безперервна жертва.
Терпіння, вплетене в вінок.
Найвище – це за ближніх вмерти
Це цінний святості урок.
Вже переслідується церква
Репресії, воює зло…
Життя бажаю дати в жертву, –
Гласить Тарсикії єство.
Це за навернення Росії,
За Віру, за католицизм.
Насилля цю проблему сіє
І родить в душах егоїзм.
Я цю обітницю складаю,
Духовний отче, в руки вам.
Ми з сестрами цю смерть приймаєм,
Що нам Господь приготував.
* * *
17 липня по обіді
Більшовики почали наступ, бій.
Снаряди рвались. Сестри бідні
В темниці скрилися своїй.
Наступний ранок попелом із згарищ
Притрушений, наляканий стояв.
По вулицях, немов примари
Більшовики снували тут і там.
Сестра Тарсикія на фірті
Тримає вервицю й ключі.
Може, отець духовний прийде
Десь службу правив уночі.
Дзвінок у двері. Він, напевно,
Літургію відслужить нам.
Святе причастя рай запевнить,
А бог відчинить брами Сам.
Відкрила двері. Постріл… Тиша…
Сестра купалася в крові.
Усі святі назустріч вийшли,
Корона вже на голові.
Душа відходила, прощалась,
І жертву вже прийняв Господь
За віру в Бога кров проллялась
Без подиху лежала плоть.
А їй всього – двадцять чотири,
За що убивця вбив її?
Зі злоби, що вона ходила
В монаршій рясі по землі?
«Здесь Бога нет! Долой монашек.
Зашлем и перебьем попов.»
Вона ж обрала частку кращу –
За грішників пролила кров.
Євхаристійному Ісусу
Лампадку в серденьку несла.
Допоможи нам у спокусах,
Щоб поміж нас любов цвіла.
Безцінний скарбе України!
сесро Тарсикіє, молись!
Щоб край підняти із руїни,
Щоб були в небі ми колись.

                  Наталя Богуслава