rss
02/28/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Лопата як урядова програма або «нє трєба скігліті»

Ми – наче жебраки, що скиглять поодинці.,
Невже козацький дух наш гордий вкляк?
Нащадки русичів, нещасні українці
Чи знайдемо загублений свій шлях?
                Віталій Павловський, поет з Донецька

Днями прозвучало сенсаційне висловлювання Прем’єр-міністра М.Азарова, сказане урядовцям, але начебто адресоване народу. Воно прозвучало якось програмно і дає нам з вами, шановні читачі, можливість розпочати розмову про наше життя-буття і передусім добробут.

Лопата як цінність та агротехнологія

Ну до чого невдячними є ці українці! Кажеш їм про щось корисне і потрібне, а вони обов’язково перевернуть усе догори дригом, висміють та ще й претензії пред’являть.
Так, чи приблизно так міг би відповісти очільник Уряду України, улюбленець усіх пересмішників Микола Азаров у відповідь на той шалений обурливо-сміховий резонанс, який викликав його недавній меседж – і по суті і по формі суто «азаровський».
Судіть самі, шановні читачі. На черговому засіданні Кабміну днями обговорювалася  проблема плодоовочевої продукції. Висвітлюючи це питання, Прем’єр поважно просторікував про те, що як завжди під час посту, перед новим врожаєм ґрунтових овочів, зріс попит на овочеву продукцію. «Зросли і ціни порівняно з минулим роком. Це боляче б’є по гаманцю наших споживачів. І ця проблема буде доти, доки ми не запровадимо нову технологію вирощування та інфраструктуру зберігання плодоовочевої продукції».

 

 «Кидай книги, бери лопату!»

До цих технологій глава Уряду відніс зокрема оптові гіперринки, що зараз будуються, і за його словами уже з осені поточного року повністю «закриють» проблему постачання міст-мільйонників.
Повідомивши це, Прем’єр патетично прочитав наступний пасаж, не відриваючись від листка, але промовляючи написаний йому український текст своєю специфічною вимовою з неймовірним російсько-білоруським акцентом: «Як буті цім городянам до осєні? Куді поділіся всі наші районні плодоовочеві бази? Дє робота споживчої кооперації? Чому підзабуті традіційні українські цінності? Нє треба скігліті, трєба браті лопату і годуваті свою сім’ю»!
Ну що, здавалося, поганого сказав чоловік? Адже тут таки, з міста не сходячи, наказав усім главам місцевих адміністрацій «уже зараз віділіті людям ділянкі під городи і організуваті транспортнє сполучення», причому до осені вирішити ці питання в кожному районі, без виключення. Правда, незрозуміло кому адресувалися слова про плодоовочеві бази та споживчу кооперацію, які за останні 20 років різними владами були знищені в Україні остаточно. А ці плодоовочеві бази не тільки годували українців, але і кадри давали, та ще й які! Достатньо згадати, що у великий бізнес та у ще більшу політику знаменитий Олександр Волков, екс-перший помічник Кучми та екс-»директор» парламенту 90-х років минулого століття прийшов якраз із посади завідуючого ось таким районним плодоовочторгом. А тепер ось маємо – щезли бази, нема у політиці і нових Волкових, які б уміли так вправно, як картоплю у кагати, «перекидати» депутатів із фракції у фракцію.
Ну сказав Прем’єр і сказав. Мало чого говориться на різноманітних нарадах. Але що здійнялося у суспільстві! Який рейвах зчинився у ЗМІ! Азарова не цитував і не пародіював тільки лінивий. Ось типовий приклад:

Title  
  

Що ж так збурило громадськість? Що розсмішило? Що образило? Слово «скиглити»?

Скиглення як спосіб комунікації

Взагалі-то скиглення є у мові всіх народів – як дуже популярний різновид спілкування. Але у кожній мові є своя специфіка цього слова. Наприклад російською «нити» – означає і боліти, хворіти і водночас видавати тягучі понурі звуки. Українською мовою розрізняють ниття і скиглення. Нити – у сенсі турбувати людину, хворіти – можуть ноги, кістки, поперек, серце, спина і тому подібні частини організму. Скиглити ж може тільки душа, або ж те, що ми наділяємо душею, зокрема у поезії, пісні. Там, у літературі, скиглять чайки (над водою чи степами), вітер і навіть двері (наприклад, як сказано в одному оповіданні, «Двері повільно, скиглячи, зачинаються») та ще безліч предметів і живих організмів. Але більше всього, виразніше всіх скиглить, звичайно, людина. Чому і у яких випадках вона скімлить?
Видатний американський поет Уолт Уїтмен ще у 19 столітті дав на це свою відповідь: «Скиглення й рабську покірність дають разом з порошками для інвалідів». Як інвалід з дитинства з порушенням опорно-руховому апарату я особисто з цим не згоден. Хіба що мається на увазі інвалідність духу, його нездатність до мужності та героїки.
Психологи зазначають, що скиглення є формою мовної поведінки дітей певного типу. Як розповіла на консультації одна мати про свою дитину: «Вона постійно скиглить. Щоб не хотіла – завжди дає про це нам знати в одному й тому ж скиглячому тоні, який зводить мене з глузду. Це гірше, ніж ножем по склу. І я повинна слухати цей нестерпний звук її скиглення цілими днями! Це просто жах!».
Дійсно, жах, нестерпно. І для матері і, певне, для М.Азарова со товаріщі. Але психологічний аналіз показує, що у декого є по-перше, вроджена схильність до скиглення, а по-друге скиглення часто стає надбаним типом поведінки. Інколи воно долається і з часом щезає, інколи закріплюється і стає звичним. І тоді тримайсь, оточення!
Чи є коректним порівнювати дітей з народом? Певним чином це можливо. Адже незадоволення що у дітей, що у народів може проявлятися – у залежності від темпераменту, характеру, рішучості, волі, сили – або ж скигленням, або ж гнівом. Хто не може повстати той скиглить. Хто не скиглить, той терпить, або повстає таки, зриваючи грона гніву.
Чи стосується це українського народу? Чи справедливим є докір Азарова – не скигліть, мовляв? Адже перед цим у своєму посланні до Верховної Ради Президент В.Янукович також закликав не скиглити, тільки у дещо інших термінах: «Звертаюсь до всіх українців: досить жалітись і принижуватись. Україна сильна і амбітна держава. Настав час проявити український характер, довести собі і світу, що Україна – це країна-лідер».
Зазначу – мені особисто приємно, що через 6 років після того, як я створив і оприлюднив у 2005 році програму «Лідерська Україна», до подібних ідей, нарешті, звернулися і наші очільники. Тільки знову ж питання до всіх нас – чому це влада останнім часом так наполегливо закликає нас не жалітися, не принижуватися, не скиглити? Невже українці, мов капризні діти, скімлять просто так, від нема чого робити?

Бідність та її межа

 Title 
  

Слово «бідний» є відносним. Наприклад зрозуміло, що людина багата, а то і просто забезпечена просити допомоги не стане – адже у неї і так дещо є. Це зрозуміло усім, окрім, ймовірно, наших депутатів та інших посадовців. Як зазначалося у офіційно оприлюднених квітневих даних, майже усі вони, навіть найбагатші, минулого року просили і отримали грошову допомогу, що вимірювалася десятками, а то і сотнями тисяч гривень. Так, наприклад, екс-керівник Нацбанку а нині радник Президента України В.Стельмах, при якому Нацбанк різко «опустив» курс долара з 5,5 грн. за долар до майже 10 грн. за долар (і як писали, нажив на цьому мільярди) за минулий рік отримав 3975241,39 грн. сукупного доходу і… попросив матеріальної допомоги на суму 203824 грн. Звичайно, отримав її. Та ще й дружина отримала допомогу у розмірі 14411 грн. Наші читачі, сукупний дохід яких складають трудові гроші, і яким допомоги ніхто не дає, зможуть певне оцінити «бідність» таких високопосадовців. Усвідомте ще раз – людина отримала майже 4 мільйони грн. за рік доходу і у той же час додатково отримала від держави (за рахунок простих платників податків) ще додатково майже 204 тис. грн. І таких «людей» у нас чимало. Чи не для них нині сповна реалізується головне передвиборче гасло В.Януковича «Україна для людей»?
Проте для мільйонів українців слово бідність є не предметом іронії, а страхітливою примарою, що насувається, а то і вже насунулася на їх життя.
Наука характеризує бідність як такі соціальні відносини, що характеризуються відсутністю необхідних матеріальних засобів для того, щоб провадити «нормальне» (відповідно до норм прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім’ю якісним медичним обслуговуванням. Перший дослідник бідності Бенджамін Сібом Роунтрі для означення бідності ввів концепцію кошика базових продуктів. Кожен хто не міг дозволити собі придбати цей кошик продуктів вважався бідним.
Яким же є цей кошик для пересічного українця на сьогодні?
За даними статистики дохід одного українця минулого року склав у середньому майже 18,347 тисячі гривень. Якщо розбити цю суму на 12 місяців, виходить, на місяць ми отримуємо лише 1,528 тисячі гривень. А тепер порівняйте цей міні-дохід із сумою матеріальної допомоги хоча би одного псевдо-»бідняка» В.Стельмаха. Виходить, тільки у формі допомоги, не поворухнувши пальцем, той отримав за рік у 11 разів більше, ніж пересічний середній українець заробив за цей же час тяжкою працею.

Title  
  «Об’єднані» бідністю

 

Підраховано, що в Україні за межею бідності живуть приблизно 14-15 мільйонів осіб. З них – 11,5 мільйона пенсіонерів, 2 мільйони безробітних (10% усього працездатного населення), а також більша частина студентів. Третина населення України – це пенсіонери. Їх середня пенсія – близько 100 у.о. Працездатне населення також ледь животіє, оскільки середня місячна зарплата в Україні – 200-260 доларів. Студенти – досить значна частина  суспільства, його майбутнє. Їх основний прямий дохід від держави – стипендія (від 50 до 80 доларів). При цьому офіційно вирахуваних багатих людей в Україні всього 0,5-0,7% від загальної кількості населення. За приблизними підрахунками, їх 230-320 тисяч чоловік. Причому, їх річні доходи – від декількох мільйонів до декількох мільярдів доларів. Враховуючи всі ці показники, середній дохід одного українця – менше 200 доларів на місяць. Але довіряти середнім цифрам не варто.
Ось моя мама, юрист, яка пропрацювала піввіку на державній роботі у органах місцевого самоврядування, нині живе у обласному центрі Черкаси і отримує пенсію ледь за 1 тисячу гривень, та й то віднедавна. Її сусідки –хто таку саму, а хто і нижчу, десь 850 грн. на місяць. А живуть вони у міському багатоквартирному будинку, городу не мають. Я попросив її сьогодні піти до магазину і сказати мені черкаські ціни. Вона мені продиктувала по телефону такий собі моніторинг місцевих цін: картопля 8грн./кг, буряк 9грн. /кг, цибуля у тій же ціні, капуста 7 грн./кг (!!! – коли це було в Україні? – В.Р.), масло 10-15 грн./кг, тай то вкрай неякісне, сир від 35 грн./кг, а твердий – від 45 до 70 грн., літр молока 6-8 грн., м’ясо свинина 40-45 грн./кг. Хлібина чорна від 3 грн. з копійками. І це в Черкасах, традиційно сільськогосподарській області України! А що казати про області промислові! Київські ціни, звичайно, дещо дорожчі –столиця все-таки.
До того ж моя мама, а з нею і мільйони пенсіонерів та працюючих отримують у кінці місяця платіжки по лінії житлово-комунального господарства (ЖКХ). Зазначу, що останніми місяцями цифри там жодного разу не співпадали, оскільки тарифи постійно зростають. З початку року опалення подорожчало на 35%, за ним квартплата, вода, електроенергія. Газ дорожчатиме на 20%, теплокомуненерго обіцяє новий стрибок тарифів на 26%. Тобто до зими очікується подорожчання послуг ЖКХ приблизно наполовину. А вже сьогодні пенсіонери та працівники з низькими зарплатами не вкладаються в оту саму «середню» пенсію та зарплату, яку їм виділили державні, комунальні та приватні роботодавці. Читачам неважко порахувати, скільки має витрачати одна людина на себе у місяць з вищенаведеними цінами, які також постійно зростають.
Отож чи дивуватися, що за офіційною статистикою 15 мільйонів українців живуть за межею бідності? А межа бідності – це не образ, не метафора, це, як стверджують фахівці, інструмент для виміру бідності.
У більшості випадків вона розраховується за даними прибутків і споживання. Люди вважаються бідними, коли їхній рівень життя (звичайно прибуток або споживання) нижчий від цієї межі. Межа бідності може бути встановлена у відносних і абсолютних показниках.
1. Відносна бідність визначає положення окремої людини або сім’ї в порівнянні із середнім прибутком по країні.
2. Абсолютна бідність визначає положення окремої людини або сім’ї щодо межі бідності, реальна вартість якої встановлюється після закінчення деякого часу. Межа абсолютної бідності розраховується по вартості мінімального купівельного кошика, складеного з продуктів, необхідних для одержання кількості калорій.
Тож ще раз нагадаю – щомісячний дохід українця, як повідомляє Держкомстат, становить менше 200 доларів. У співвідношенні з цінами і тарифами ця цифра є волаюче низькою!
Неважко собі уявити, які емоції та почуття викликає таке становище у мільйонів українців. Влада при цьому суворо наказує плебсу: «нє скігліті»! Усім, мовляв тяжко. Усім, мовляв, складно. Не має, мовляв, держава ресурсів додати ще кілька кісток до щомісячної пайки українцю. Криза надворі. Треба почекати. Треба затягнути пояси і взятися за лопати.

Багатство та його безмежжя

Ну з тими песимістами, що скиглять, ми трохи розібралися. Пора сказати і про тих оптимістів, хто в Україні нині не скиглить. І почнемо ми з того, хто так не любить українського народного скиглення.

  Title
  

Згідно з декларацією прем’єр-міністра України Миколи Азарова, його сукупний річний дохід становив за минулий рік 486 тис. 969 грн 70 коп, з яких зарплата – 446 тис. 169 грн 70 коп. Доходи від наукової, викладацької, творчої діяльності та гонорари Азарова, згідно з декларацією, становили 40 тис. 800 грн. Доходи членів сім’ї Азарова, серед яких значиться його дружина – Людмила Азарова, склали 73 тис. 274 грн. Згідно з декларацією, у власності Азарова перебуває земельна ділянка площею 3 тис. 998 кв. м, житловий будинок площею 594 кв. м, квартира – 190 кв. м і гараж 40 кв. м. У Азарова у власності знаходиться автомобіль Lexus RX з об’ємом двигуна 3300 см.куб. За дружиною рахується земельна ділянка площею 1,5 тис. кв. м. На утримання цього майна у 2010 році, згідно з документом, Азаров витратив 50 тис. 400 грн. Згідно з декларацією, сума грошових коштів на рахунках у банках та інших фінансово-кредитних установах у Азарова становить 786 тис. грн, у членів його сім’ї – 142 тис. грн. Декларація датована 30 березня 2011 року. У декларації зазначено місце проживання Азарова – Київ, вул. Володимирська, 20 (1-А), кв. 16.
Ніхто з нас не любить критики. Не любить її і чинний глава Уряду, тому декотру називає наклепницькою. Але факти кажуть про наступне. Азаров квартиру цю отримав, узявши дозвіл від Президента Кучми на схему виселення звідти попередніх господарів, про що свідчать записи на плівках Мельниченка. Не «скіглів», а узяв і, як твердить Мельниченко, організував виселення звідти людей і потім цю квартиру «отримав». Дім цей якраз на площі Б.Хмельницького, поряд з пам’ятником гетьману і Софійським собором – у самому серці Києва. Поряд, кажуть, офіс депутата Юрія Іванющенка, якого часто називають Юрою Єнакіївським і натякають на його величезні можливості, давнє знайомство з В.Януковичем, та ключову роль у контролі над грошовими потоками країни. Тепер, правда, подейкують, що у журналістів, які пишуть про Ю.Іванющенка, почали виникати незаплановані контакти з правоохоронними органами. Так що скоро, можливо, про азаровського сусіда стануть писати менше.
Але не тільки гарною квартирою та іншими задекларованими здобутками славиться Азаров. Пліткують, що начебто має він через фірми сина та свої можливості додатковий вагомий «приварок» до свого сукупного доходу. Як грубувато висловився один депутат у приватній розмові: «Янич знає, що йому залишилось на посаді недовго бути, тому не звертає уваги вже ні на що і просто тупо заробляє».
Так це чи ні, не беруся стверджувати. Та й «заробляння» такого роду не має нічого спільного з чесними важкими заробітками трудівника. Але «Янич» дійсно «нє скігліть», бо матеріально відчуває себе дуже добре. Не гірше нього відчувають себе практично усі високопосадовці. Уряд Азарова можна сміливо назвати урядом багатих. Окрім чималих міністерських та депутатських зарплат, бонусів добавок і матеріальної допомоги (так-так, і тут немало бажаючих її отримати) члени Уряду і депутати мають значні особисті статки. Достатньо сказати, що віце-прем’єр Б.Колесников, куратор Євро-2012, офіційно задекларував за минулий рік 164 з половиною мільйони грн. доходу, та ще й дружина додала свою частку доходу – понад 3.5 млн. грн. Перший віце-прем’єр А.Клюєв також, кажуть людина дуже не бідна, задекларував «усього» близько 4.5 млн. грн. Інші також «нє скіглілі», хоча члени сім’ї віце-прем’єра Сергія Тігіпка, які разом з главою сім’ї заробили за рік під 30 млн.грн., отримали також і матеріальну допомогу у розмірі 3898345 грн. Декілька міністрів також не погнушалися цим дармовим «бонусом» від держави. Отож платники податків певним чином продовжують «годувати» високопосадовців.

Title  
  

Опозиція у нас також далеко не бідна. Достовірність їх декларацій – це питання окреме. Так, Юлія Тимошенко оприлюднила декларацію про свої доходи та доходи своєї сім’ї в 2010 році. Згідно з декларацією, в 2010 році Тимошенко отримала 258,265 тис грн заробітної плати на посаді державного службовця, а члени її родини – 988,737 тис грн.
З цього приводу урядовий уповноважений з дерегуляції господарської діяльності Михайло Бродський у своєму блозі висловився так: «Кілька днів тому Тимошенко опублікувала свою декларацію про доходи. Смішно. Невже хтось може в це повірити? Вона – злодійка на довірі. Перебуваючи з нею поряд, потрібно уважно дивитися, щоб вона не запихала нічого собі в кишені». Ось так жорстко коментує декларацію лідерки БЮТ її колишній соратник.
Але найпрестижнішим списком багатіїв світу залишається щорічний рейтинг американського журналу Forbes. Згідно з останнім оцінюванням Форбсу Рінат Ахметов став найбагатшим українцем, зайнявши 39-е місце в рейтингу. Forbes оцінив статки Р.Ахметова в 16 млрд дол. Нагадаю, що рік тому Форбс оцінив Ахметова у 5.2 млрд. дол. (148-ме місце). Отже зростання за минулий рік – мінімум утричі, десь на 11 мільярдів! Чи буде з цього приводу «скігліті» Рінат Леонідович? Відповідь очевидна. А хто що йому допомогли так зрости за рік? Яка така чарівна лопата? Питання риторичне.
Другим серед українських мільярдерів став зять Кучми, власник «Інтерпайпу» та низки українських ЗМІ Віктор Пінчук, опинившись на 336 місці з капіталом 3,3 млрд дол. Минулого року В.Пінчук з 3,1 мрлд дол. був на 307-й позиції. На 459 місці співвласники групи «Приват» Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов зі статками по 2,5 млрд дол. Рік тому третім вітчизняним багатієм Форбс вважав І.Коломойського з 2 млрд дол. на 488 місці. Його бізнес-партнер Геннадій Боголюбов зайняв у торішньому рейтингу 582-е місце з 1,7 млрд дол. Співвласник групи «Фінанси і Кредит» Костянтин Жеваго зайняв в рейтингу 488 місце, його статки експерти оцінили в 2,4 млрд дол. Минулого року К. Жеваго розташувався на 828-й позиції з 1,2 млрд дол., отже за рік мільярдом «приріс». Теж, вочевидь, лопатою попрацював непогано.
Патріотів, які донині страждали від неукраїнських прізвищ вітчизняних мільярдерів, маємо утішити. Нині список Форбсу поповнили ще три вітчизняні «новомільярдери», суцільно агропромислові магнати: співвласник «Миронівського хлібопродукту» Юрій Косюк на 833 місці з капіталом 1,5 млрд дол., співвласник холдингу «Кернел груп» Андрій Веревський на 1057 місці з 1,1 млрд дол., а також співвласник агрохолдинга «Авангард» Олег Бахматюк з 1 млрд дол. на 1140 місці. Радійте, українці! Ще троє з нас цього року не мають підстав «скігліті»! Хоч одне підтвердження того, що Україна є сільськогосподарською державою, отримали ми нині від Форбсу. Бо інші підтвердження уже не діють. Село пограбоване, вимирає, поля приватизовані крупними агрофірмами, які уже могутніми хижаками нависли над українськими землями і готові їх приватизувати. І яка радість від того, що мільйон гектарів українського чорнозему приватизує не іноземець, не інокровець, а Косюк, Веревський, Бахматюк, чи ще якийсь «…юк» чи «…енко»?

  Title
  

Усі ми любимо своїх дітей і робимо усе, щоб їм всіляко сприяти. Люблять своїх чад і високопосадовці, тільки їх можливості дещо відрізняються від наших. Отож депутатом став син генпрокурора Пшонки, володарем банку син Януковича, потужним бізнесменом – син Азарова. Як сказав нардеп Анатолій Гриценко: «Зараз фактично сформовані п’ять потоків, які реально отримують власність, майно і управління країною. Це – Сім’я, група Ахметова-Колеснікова, група Клюєва, Фірташ сотовариші та прем’єр. У решти 46 млн. просто немає шансів, тому що олігархічна система у спадок переводить не тільки свої статки, а й владу. Подивіться, скільки родичів, синів, дочок зараз при владі – на губернаторському, мерському, депутатському рівнях».
Отже, якщо за рік усі наші великі та малі багатії збільшили свої статки, то яким інструментом вони це зробили? Лопатою? Ну її використали хіба що для того, щоб гребти цією лопатою мільйони та мільярди. То який же цинізм треба мати, щоб створювати усі умови для супер збагачення одиницям, одночасно гноблячи народ і при цьому мати нахабство радити людям « нє скігліті», а узятися за лопати! Це і є урядова програма підвищення добробуту народу? Це і є головний резерв держави, який влада «кидає у бій» задля зміцнення матеріальних статків українців?
При такій владі і при такому ставленні до робітників Україна фатально прийде до повного зубожіння народу. А якою уже реакцією відповість загнаний у глухий кут народ – залежить від його сил, гордості, темпераменту, волелюбності, гідності. Чи почуємо ми масове скиглення вперемішку з глухим стогоном, чи Україною прокотиться гнівне ревіння пробудженої нації? Бо бували в нашій історії моменти, коли народ покидав лопати, щоб узяти вила і винести на них антинародну владу.
Проте, мирні демократичні методи зміни ситуації у народу є і вони не вичерпані. Так за повідомленнями прес-служби посольства США в Україні 16-18 квітня делегація сенату США на чолі із заступником лідера сенатської меншості Джоном Кайлом, до складу якої також входили сенатори Джефф Сешнз, Майк Крапо та Рон Джонсон, відвідала Київ. Протягом візиту делегація мала зустрічі з Міністром закордонних справ Костянтином Грищенком, Головою Адміністрації Президента Сергієм Льовочкіним, опозиційними лідерами Юлією Тимошенко та Арсенієм Яценюком і з представниками громадянського суспільства. У ході зустрічей сенатори висловили своє співчуття жертвам і усім постраждалим від трагічної аварії у Чорнобилі, що сталася 25 років тому цього місяця.

Title
 
 
  Поки що такою є наша перспектива, накреслена владою

 

Вони підкреслювали, що хотіли б, аби Україна досягла успіху. Для цього Україна повинна швидко рухатися вперед із реформами, включаючи економічні, судові та анти-корупційні заходи. Це привабить закордонний капітал і підштовхне життєво необхідне економічне зростання. Сенатори висловили українським посадовцям своє занепокоєння щодо погіршення інвестиційного клімату і порушили низку прикладів, коли з американськими фірмами, включно із тими, що працюють у зерновому секторі, не поводяться справедливо.
Делегація також зустрілася із старшим редакторським складом газети «Київ Пост» і вислухала інформацію про нещодавні події, які призвели до звільнення головного редактора Брайяна Боннера і наслідкового страйку більшості колективу «Київ Пост». Сенатори висловили урядові серйозну стурбованість, що звільнення Боннера підриває свободу преси. Активна незалежна преса є обов’язковою умовою успіху демократії.
Прес-служба Президента України і деякі засоби масової інформації поширили цитати висловлювань сенатора Сешнза, не звіривши їх із ним. У цитатах допущено неточності. Сенатор рішуче заохочував демократичні реформи і економічне зростання на основі міцного верховенства права в Україні.

  Title
  

Отже усе залежить від влади. Що вона обере – демократичний шлях справжніх реформ, чи імітацію їх разом із тотальним пограбуванням народу? Питання це сьогодні стає риторичним. Грона гніву набухають. Ось останній приклад.
Учора вночі загинув нардеп із Партії регіонів Микола Лісін, врізавшись на своєму швидкісному спортивному суперкарі «Ламборджіні» у рекламний щит – на швидкості понад 150 км., без гальмівного шляху. Мене вразила реакція користувачів Інтернету на це повідомлення – фактично суцільна ненависть і злорадство. Дехто з гостей форуму пробував урезонити інших, але у відповідь звучали ще більш різкі оцінки. Основний лейтмотив: «Так їм і треба». Викликало ненависть усе – і супердорога машина і заборонена у місті швидкість, з якою ганяють обранці та інші «мажори», і те, що покійний займався бізнесом та належав до партії влади.
Як же треба дошкулити людям, скільки сала залити їм за шкіру протягом лише року панування, як принизити їх бідністю, щоб вони забули християнську заповідь – про покійника або добре, або нічого! Влада повинна цю реакцію відчути, зрозуміти і зробити правильні висновки. Якщо вона взагалі здатна такі зробити. Не зайве при цьому згадати рядок Василя Симоненка: «І недоречно скиглити чомусь»…
А лопати – так вони бувають різної форми і функції. Є совкова лопата, хлібна, зачисна, снігова. А є і штикова. Українською – багнетна. А за цим прощаюся з читачами, треба слухати Прем’єра і годувати сім’ю. Отож беру лопату – тільки яку вибрати, га, читачу?

18 квітня 2011 року. Світлина Богдана Рибаченка, ілюстрації з інтернет-сайтів. Адреса для відгуків та листування:
[email protected]

Взаємовигідний союз чи сир у мишоловці?

Великдень: меседжі, церемоніали та порухи чистих сердець

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com