В перший день цього тижня Білорусь фактично приєдналася до російської політичної культури. Вже нема різниці, хто й чому підірвав людей у мінському метро, факт лишається фактом – з цього моменту в білорусів буде зовсім інша країна. Втім, і без білорусів мавп з гранатами в світі вистачає. Українські «мавпи» наразі тримають свої гранати за пазухою, однак час від часу відверто ними хизуються…

Он візьміть Лівію. Скільки часу західні лідери мудрували, варто чи не варто втручатися в конфлікт, потім таки втрутилися. І що? Викинули купу грошей, сил і куль для того, аби на власні очі переконатися, що лівійські повстанці – «екзальтовані дилетанти» (визначення з The Daily Mail), і вони просто не здатні координувати свої дії в бою.
Чомусь ніхто з західних аналітиків ще не додумався до геніальної думки – навряд чи це вміння координувати свої дії з’явиться у повстанців в мирний час.
Адже Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахірія (офіційна назва Лівії) – це союз племен, і зовсім не факт, що лідери цих племен зможуть домовитися між собою. Навіть якщо когось із них буде підтримувати Захід. Адже до Каддафі країна складалася з трьох автономних регіонів, кожен з яких якогось часу належав до різних імперій. Тобто, є чималий ризик отримати другий Ірак.
З іншого боку, лівійських повстанців Захід підтримав – при тому, що в Лівії до революції народ загалом жив хоч і не як сир в маслі, однак набагато краще, ніж в Україні. Пенсія становила 80% середньої (а не мінімальної) зарплати – а це вже не абищо. Втім, найкраще про це можуть розказати українські заробітчани…
А от Ємен – найбідніша країна Близького Сходу. Її громадяни не можуть задовольнити не те що прагнення до демократії, а елементарну потребу в харчах. Майже половина громадян витрачають на прожиття менше, ніж 2 долари в день. Це, погодьтеся, вагома причина для протестів. По цих повстанцях теж стріляють, тим не менш, країни Заходу не поспішають на допомогу єменським біднякам.
Ще інша справа – Бахрейн. Там шиїти, які становлять в країні більшість, скаржаться на утиски з боку правлячої сунітської меншини, і королівської родини зокрема. Хочуть реформ і справедливості. Король роздав громадянам по 3 тис доларів – не допомогло. Довелося стріляти. І знову – Захід втримався від втручання. Кажуть, десь там на великих верхах домовилися з Саудівською Аравією – НАТО не чіпає Бахрейн, Аравія не чіпає Лівію…
Це теж для України знайомо – може, хтось ще і пригадує момент, коли для Європи російський газ став дорожчий за українську демократію…
Зате лівійцям західні керманичі спробували показати, наскільки привабливими виглядають спроби розрубати вузол чужих проблем мечем, чи то пак гранатою. Особливо якщо перед цим роками дбайливо підтримувати диктатора, на якого потім можна піти зі вже згаданою гранатою….
Он, кажуть, Свазіленд теж на черзі на революцію. Місцеві громадяни хочуть повалити короля. Їм набридло забезпечувати йому і його 13 дружинам солодке життя. Чим не причина для повстання?
Ще кілька таких революцій з військовою підтримкою – і, можливо, наші політики зрозуміють, що граната – то не та річ, якою варто кидати направо й наліво. А можливо, і не зрозуміють…

Втім, і громадянам світу теж розуміння цієї істини не зашкодить.
Он в Росії майже традиційно розкидають бомби в громадських місцях. І – жодного позитивного результату.
Тепер, схоже, до цієї політичної традиції приєдналися білоруси. Від вибуху у мінському метро на момент написання статті загинуло 11 осіб, розірвало ескалатор, почалася паніка. Лукашенко каже – теракт. Що ж, цілком ймовірно, якщо згадати підвищений інтерес Росії до Лукашенка і її методи роботи. Однак є й ще одна версія – метрополітен настільки старий, що стеля на людей могла впасти і без сторонньої допомоги.
Теж цікава тема для роздумів. Адже в Україні така купа небезпечних стель, що в будь-який момент на голову будь-якого громадянина може щось впасти. Що й доводить випадок з балконом та зі студентом на тролейбусній зупинці на Майдані. А на минулих вихідних в Харкові в аеропорту на двох працівників впав кран – забив на смерть.
Однак на найвищу голову країни вже давненько нічого не падало, тому питання модернізації ту голову не цікавлять – як і стелі чи балкони. Зате громадяни почали звертати підвищену увагу на інші елементи архітектури – стіни. На Дніпровській набережній у Києві на будинках з’явилося промовисте графіті з текстом «Янук на йух!». Також подібні написи з’явилися і в інших місцях столиці. І називається це неподобство – народна кампанія «Ми всі».

«Не дивлячись на те, що сам глава держави дедалі більше віддаляється від народу, і з висоти свого гелікоптера не побачить адресоване йому повідомлення, його побачать звичайні пересічні громадяни, які зрозуміють, що вони не єдині у своєму протесті проти режиму. А також дане графіті неабияк дратуватиме підконтрольних Януковичу чиновників і правоохоронців», – сказано в повідомленні кампанії.
«Усім, хто підтримує запропонований Президенту напрямок руху і бажає приєднатися до акції, ініціатори кампанії пропонують узяти собі значок з «закодованим» посланням Президенту – ЯНК, ПНХ!. Значок можна дістати безкоштовно, написавши на нашу електронну скриньку, і повісити на сумку або одяг», – заявляють організатори.
Як бачите, лексика Леоніда Кучми таки виходить на політичну арену в майже недеформованому цензурою вигляді…
Повідомляє про ці дива журнал «Корреспондент», який сам нещодавно став героєм інформаційних стрічок. Громадянин США Джед Санден, видавець журналу, продав усі належні йому акції та вийшов зі складу акціонерів ПАТ «КП Медіа».
Журнал відзначався деяким вільнодумством (за рахунок громадянства видавця) навіть в часи Кучми. І от терпіння видавця урвалося… Це при тому, що зараз в Україні дуже і дуже важко знайти популярне видання, з-за шпальт якого не стирчали б скромні ріжки чинної влади…
На журнал було двоє претендентів – Ринат Ахметов і Петро Порошенко. Кажуть, останній вмовляв Сандена не дивитися на гроші, а дивитися на політичну ситуацію.
«Він сказав Сандену приблизно таке: Джед, якщо ти не продаєш своє медіа, то мені нічого не треба. Але якщо продаєш, то продай мені, тому що в Україні не можна допустити концентрацію всіх медіа в руках однієї політичної команди», – писала «Українська правда». Цікаво, з якої причини «любий друзь» Віктора Андрійовича ще не увійшов до згаданої «політичної команди» – як то вже зробила значна частина соратників Ющенка, та й, з рештою, і він сам. А тепер тільки екс-президент Леонід Кравчук ходить і обурюється тим, що його колеги Леонід Кучма і Віктор Ющенко живуть на державних дачах у Кончі-Заспі. А самому Кравчуку в тій Кончі-Заспі два роки тому виділили тільки півгектара землі (оформленої на родичів) – і то під забудову… Хоч бери й землянку будуй… Біда чорна.
Втім, колезі Кравчука, Кучмі, з держдачі наразі радощів мало. Кличуть його до Генпрокуратури ледь не кожен день. Навіть до Росії на святкування ювілею польоту Юрія Гагаріна в космос відпустили зі скрипом. І на тобі – саме перед поїздкою помер адвокат екс-президента. Кажуть, від інфаркту. Який вже тут космос?
І тільки чинний колега Кравчука особливих проблем не має. На стіни він не дивиться, на голову ніц не падає. За кілька місяців він і взагалі буде командувати найдорожчим парадом за всю історію України. Попередній кошторис перевищує 320 млн. грн.
В 2008 і 2009 роках військові паради на День Незалежності обійшлися приблизно в 70 млн. грн. І навіть тоді експерти скептично оцінювали ці суми, сумніваючись, чи всі гроші було витрачено за призначенням. У 2010 році парад не проводився. Тоді, якщо хто не пам’ятає, велич зброї демонстрували на 9-те травня, в унісон з Росією. Цього року з дешевим газом якось не складається, тож унісон теж розладнався. Про великий парад на День перемоги навіть не думають.
Та й взагалі зброя відійшла на задній план. Згідно з бюджетом України на 2011 рік, фінансування збройних сил у 8 разів менше, ніж у Польщі, у 13 разів менше, ніж у Туреччини, у 60 разів менше, ніж у Росії.
А на оборонні проекти в бюджеті на 2011 рік і взагалі передбачено нуль гривень. На їжу солдатам передбачено трохи більше, але періодично ці гроші десь заходять не в ті кишені, і солдати сидять голодні.
Голодних солдат владі не шкода – в неї «ще є».
Бо навіть попри періодичну відсутність хліба в частинах, в деяких областях спостерігається… конкурс на службу в армії – по півтори новобранці на одне місце. Може, громадяни просто думають, що з табельною зброєю в руках солдат сам себе прогодує?..
На закупівлю і модернізацію озброєнь в цьому році бюджетом передбачено 270 млн. грн., чого вистачить лише на 10 танків.
Що ж, якийсь сенс в тому є. Мавпа з гранатою – річ настільки небезпечна, що чим менше гранат – тим, мабуть, і краще…
До слова, про мавп. Тут кілька тижнів тому відомий астроном Джон Бранденберг з’ясував, чому Марс такий червоний і пустельний, без жодних ознак життя. Каже вчений, що 180 млн. років тому на Марсі стався ядерний вибух, а до того Червона планета була квітучою і гостинною, з ріками й морями. Ну і життя на Марсі теж було. А потім знайшлася якась мавпа з ядерною бомбою… Єдине, що нас може втішити в цій сумній і повчальній історії – те, що дурість незнищенна. Щезли ідіоти на Марсі – не пройшло і 200 млн. років, як вони з’явилися на Землі… І от що цікаво: як свідчить статистика, читачів українського інтернету новини про Марс цікавлять набагато більше, ніж новини про українську політику…