Радіють земля і Небеса, і вся вселенна, бо сповнилися пророцтва, що в лоні невинної діви буде зачатий Син Божий - Спаситель світу.
Святе Євангеліє говорить нам про посланця з неба, архангела Гавриїла, що прийшов до міста Назарета, до діви, обрученої з мужем Йосифом, а ім'я діви - Марія.
Його перші слова: "Радуйся, благодатна, Господь з Тобою! Благословенна Ти між жінками". Злякалася Марія, бо незрозумілі були його слова: "Я ж мужа не знаю, як це може статися?"
"Дух Святий зійде на тебе, а сила Всевишнього осінить Тебе", - мовив архангел. Ти зачнеш в утробі сина і даси йому ім'я Ісус - "З нами - Бог".
Про архангела Гавриїла ми чуємо зі сторінок Старого Завіту, точніше, - в пророцтвах Даниїла, який бачив Чоловічого Сина, що від Отця одержав вічну владу, вічну Христову Церкву, владу, яку ніхто не переможе.
У День Благовіщення архангел Гавриїл приніс для Пречистої Діви Марії радісну благовість про її велике достоїнство. Це сталося завдяки її великій покорі. Вона сама про себе говорить: "Я - раба Господня, хай мені буде по Твоєму слову".
Про Марію написано в Святому Письмі дуже мало, бо хто перед тим чув про убогу дівицю з Назарета?
Господь завжди вибирає невідомих, покірних, немічних, убогих, як це бачимо зі Святого Письма про життя Авраама, Якова, проданого братами Йосифа, врятованого дочкою фараона з ріки Нілу маленького Мойсея, що став стовпом і могутнім знаряддям у Божих руках для подальшої долі свого ізраїльського народу, якого він вивів із землі Єгипетської, з неволі.
Пречиста Діва в цьому святі світить ясною зорею, яка сповіщає про прихід Спасителя світу.
Свята Церква в своєму календарному році поставила це свято на порозі ранньої весни, коли вся природа будиться від зимового сну до нового життя.
З цим радісним святом і ми прокидаємося з духовного сну до життя, сповненого новими надіями на діяння Божої ласки, що приходить до нас через сім дарів Святого Духа і дев'ять плодів Святого Духа. Які убогі та немічні ми були б без таких плодів Святого Духа, як любов, радість, мир, терпеливість, доброта, милосердя, віра і лагідність.
Пречиста Діва Марія посідала в повноті ці дари і тому удостоїлась найвищої Божої Ласки - бути матір'ю Христа Господа.
Віддаймо сьогодні нашу чисту любов до Неї і нашу глибоку відданість під її Покров, а вона ніколи не забуде нас на стежині нашого життя.
Всі ми щоденно звертаємося в молитвах до нашої Господньої Неньки і просимо здоров'я для себе, для своїх рідних, миру і злагоди, покровительства і заступництва перед Отцем Небесним.
Всі матері світу, особливо в молитовних групах спільної материнської молитви, не перестають благати матір Бога нашого про ласку і любов, про заступництво за наших дорогих дітей.
Наталя Богуслава з Нью-Йорку написала чудові пісні і поеми про появлення Діви Марії, про її любов до нашого українського народу і про те, що наша Україна є під охороною нашої Небесної Матінки.
Наталя Богуслава
В Палестині колись на високій горі
Жив Зосима, молільник і старець.
Він в постійних постах в псалмах Бога славив -
Думав, що осягнув уже святість.
Якось в серці своїм так в молитві спитав:
Чи такий, як він, є хтось в пустині,
Щоб підносив свій дух, у трудах і постах,
Жив у Небесному Єрусалимі?
Ангел Божий, умить став в цей час перед ним
Весь у світлі й до старця промовив:
"Так, це правда, що ти вірно Богу служив
Ти, Зосимо, є справді достойник.
Та на світі живуть, своїм шляхом ідуть,
Що ще важчий, трудніший від твого.
Ти пустиню залиш і піди в монастир
Там побачиш багато нового.
Бо усіх різний шлях до спасіння веде,
Ти про це дотепер ще не знаєш,
Отже, йди на Йордан, там знайдеш монастир,
Після цього ще інше побачиш.
Так Зосима зробив. Він пішов за Йордан
І постукав сміливо у браму,
Старця першим зустрів й привітав воротар,
А ігумен покликав до Храму.
З того часу він став вже одним серед них
Всі обов'язки чесно сповняти
Та на хлібі й воді, у мовчанні й трудах
Неустанно Творця прославляти.
Був там звичай, що всіх, хто в Обителі жив,
На шість тижнів в пустиню пускали,
Щоб достойно Святий і Великий цей піст
Для спасіння свого, для спасіння душі жертвували.
Залишався один, або двоє старців,
Щоб служити у Божому храмі.
А для інших усіх шлях в пустиню проліг -
Вже відкриті обителі брами.
Перейшовши Йордан, швидко всі розійшлись,
Щоб свій подвиг достойно сповнити.
І ніколи про це після зустрічі знов
Не любили старці говорити.
Так Зосима один 20 днів уже йшов,
Мало спав, безперервно молився...
Раптом ген вдалині показалася тінь
Це людина, чи привид з'явився.
Страх здолав він хрестом, що на себе поклав,
У покорі до Бога молився.
Відспівав він побожно наступний псалом
Навіть з радості сам просльозився.
І радів у душі, що когось віднайшов,
Хто йому про свій подвиг розкаже -
Видно Бог захотів, що з тим старцем тепер
Наша спільна дорога проляже.
Але тільки лиш він кілька кроків зробив -
Привид став у пустиню втікати,
А Зосима кричав, кликав, слізно благав,
Щоби брат зволив мить зачекати.
Та він раптом почув: "Авва, Зосимо, я
Не пустельник, а жінка я нага,
Кинь одежу мені і ще мить почекай,
Наберуся лиш трохи відваги.
Через кілька хвилин, загорнувшись у плащ
Підійшла і Зосимі вклонилась.
Заспокоїв її: не журись, і не плач,
Розкажи, як ти тут опинилась.
"Народилась в Єгипті, втекла від батьків
Як мені лиш дванадцять минуло,
В Олександрії у розпусне життя
З головою в гріхах потонула.
Так проходили в сні у блудниці літа,
Більш сімнадцяти тяжко грішила,
Та Господь мав свій план й для такого сміття -
День настав, коли з Ним я зустрілась.
В Єрусалим відпливав корабель для прочан
На Воздвиження Чесного Хреста.
Я побігла туди, щоб чинити свій гріх,
Щоб до цього ще й інших привести.
Так пройшло кілька днів
І побачила я, що всі люди на празник спішили.
З цим потоком людським, без молитви і сліз,
Перед храмом я теж опинилась.
Та як тільки нога доторкнула поріг -
Відштовхнула мене якась сила!
Намагалась сто раз я ступити хоч крок,
Та стояла на місці безсило.
У терпінні від страху схилила чоло,
До стіни, наче тінь, притулилась...
Все життя у цю мить, наче сон, пропливло -
Тяжко Божу любов образила.
Гірко плачучи так, в покаянні жалю,
Стала бити себе щиро в груди:
"Мати Божа свята, тебе слізно молю,
Заступись! Більш грішити не буду!
Ти - Пречиста, а я - недостойне дитя,
Що не смію на Лик твій дивитись...
Дай торкнутись мені раз до Древа Життя!
Дай хресту хоч би раз поклонитись!
Бо на ньому Твій Син, Відкупитель Ісус
Добровільно за мене розп'явся,
Із любові Господь в час великих спокус
Задля мене на муки віддався!
Будь прихистком моїм перед сином Твоїм,
А я щиро, Матусенько, каюсь!
В цій хвилині ось тут перед Ликом Твоїм
Я від світу цього відрікаюсь!
Вмить відчула душа, що зійшла гора з плеч
Розгорілася вірою в Бога.
Наче камінь тяжкий відваливсь від грудей -
Я пішла до Хреста від порога.
Страх великий тоді всю мене огорнув,
Як повільно у Церкві ступала...
Ти, Ісусе, тоді мого серця торкнувсь,
Як в сльозах я на землю упала.
Там ріка гірких сліз безперервно текла,
Коли Чесний Твій Хрест цілувала...
Милосердя Твоє із Святого Хреста
Покаяльниці гріх відпускало...
Потім вийшла в притвор поклонитися знов
Я до стіп Пресвятої Марії:
"Ти, Владичице, наша одвічна любов!
Ти одна на спасіння надія!
Я готова тепер, де Ти скажеш, піти!
Лиш скажи, що все будеш зі мною!"
- "Через річку Йордан, моя доню, іди
Там зазнаєш святого спокою".
Три монети мені хтось в дорозі подав,
Я за них три хлібини купила...
Як в пустиню пішла я за річку Йордан -
Кілька років цим хлібом живилась.
Як спокуси мене сильно мучили знов,
То хрестом на пісок я лягала...
У молитві й сльозах так по декілька днів
Зі страху перед Богом дрижала...
Сорок сім довгих літ з того часу пройшло...
Богородиця завжди зі мною.
Світло тихе - Ісус - в моїм серці жило...
Вперше тут я зустрілась з тобою.
Авва отче святий! За ці роки ось тут
Звірини я не бачила навіть!
Як закінчився хліб, споживала тоді
Корінці у пустині і трави.
І одежа уся перетліла моя,
Знемагала від холоду й спеки.
Божим словом святим жила моя душа
Хоч я була від світу далеко...
Але прошу Тебе я, во ім'я Христа,
Про молитву прощення за мене!"
І Зосима почув, що невмілі уста
Цитували рядки Євангелії...
Хто навчив цих Псалмів і Пророків слова?
Де Святеє Письмо ти читала?
Та у ясних очах промайнула сльоза -
"Я не вмію читати...", - сказала.
"Ти, Зосимо, тепер повертайся назад.
Через рік знов прийди на це місце,
Саме в Світлий Четвер, в час Вечері Христа
Зволь мені Святі Тайни принести.
Бо з тих пір, як колись причастилась я раз,
Більш я Чесних Дарів не приймала..."
І сказавши йому ці останні слова,
Знов в глибоку пустиню подалась.
Через рік до ріки, саме в Страсний Четвер,
Чесні Дари Зосима приносить.
Не знаходить її і в сум'ятті душі
Зі сльозами у Господа просить:
"Боже, Страсті Твої відкупили гріхи!
Це зробив Ти для людства з любові.
Поможи мені скарб - Твоє чадо знайти,
Причаститись їй Тіла і Крові!
Тут немає човнів, чим вона припливе
Через річку Йордан на цей берег?!"
Раптом, бачить, мов тінь, по воді хтось іде...
Ясний місяць доріжку їй стелить.
Просльозившись, хотів поклонитися їй,
Та свята йому так проказала:
"Не роби цього, чуєш, Авва Отче, не смій,
Ти - священик, Та Йордан знов Хрестом осінила -
По воді другий раз, як по суші пішла
І в пустині своій опинилась.
Як Зосима тоді в монастир повернувсь,
То собі докоряв до відчаю,
Що спитати ім'я він в святої забув!..
Та нічого, на той раз спитає.
Швидко час перебіг, і пройшов цілий рік...
За звичаєм він знову в дорозі...
Всю пустиню пройшов, та святу не знайшов...
Він не тратив надії у Бозі.
"Ти, великий Господь, покажи мені шлях,
Де той Ангел Твій в людській подобі?!
Де той скарб, що його Ти в пустелі сховав,
Що її вподобання у Тобі?!
Раптом старець уздрів, що лежить на піску,
Руки склавши, подвижниця мертва...
Й напис: "Я перейшла цю Йорданську ріку
Щоби тут, у пустині, померти.
Другий раз Авва Отче мене причастив
Святих Тайн саме першого квітня...
В час великих страждань Спас мене відкупив!
Я - раба, Єгиптянка Марія.
Поховай мене тут і моліться усі,
Щоби Бог відпустив гріхи многі..."
Старець це прочитав, низько їй поклонивсь
І сльозами умив її ноги.
"Але я вже старий і несила мені,
Та й немає чим яму копати...
Як я можу один мертве тіло твоє
У пустині тепер поховати?!"
Раптом бачить, що лев, смирний, наче ягня,
У піску вирив лапами яму...
Старець тіло святе з молитвами ховав,
Лев в пустелю побрів від Йордану.
Як вернувсь в монастир, старець всім розказав
Про життя Єгиптянки Марії,
А Софроній святий усе це записав,
Щоби грішник мав в Бозі надію:
"Хто із вірою серце сокрушить своє
І навернеться з шляху лихого,
То спочине на тих милосердя моє" -
Це обітниця Господа Бога -
"Хто заплаче з жалю за смертельні гріхи, -
Богородиця всім допоможе!
Адже тільки вона - Діва чиста Свята -
Злого змія на вік переможе!"
Хай Марія Єгипетська молиться теж
За нас, сущих в гріхах, неустанно!
Господь ласки зішле, милосердя з небес
І погоїть гріховнії рани.
Та ще маємо час, поки стукає Бог
Безперервно до кожного серця:
Чи відчинимо ми? - все залежить від нас
За життя, в час Його милосердя.
Нью Йорк. 28 серпня, 2007 р.
Підготувала
Іванна Яковенко, Чикаго
лист до редактора
версія для друку
