rss
09/30/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Поетична сторінка \ Зимово-весняний вінок
Друкується вперше

Вступ

Твоя душа – підсніжники й кришталь –
Прозора, чиста, свіжа. Втратиш – жаль…
1.
Вітаю з Днем Святого Валентина!
Щовечора чекаю біля тину –
Як споконвіку Лірники чекали
І особливу піснею гукали…
2.
Вродлива ти, та справа не у вроді.
Розумна, та не в розумі родзинка.
У свято-валентинівських мелодіях
Звучить моя душа – мінорно й дзвінко
3.
Вся зіткана із світла і туману,
Із аромату меду і вина,
Із тла, що стлалось, виникла Світлана –
Як Афродіта з піни, як весна.
Вона спочатку тіло презентує,
Лиш потім – душу. Та і то не всім.
Вітаю ту, що ніжно так квітує!
Зустрінемось весною. Завтра. В сім.
P.S. О сьомій тобто…

Пароль – це фото.
28 лютого 2011, 16.21 Останній день зими.

4. Застудженій

 Title

Лимони – для застудженого горла.
Нехай не буде, крім застуди, горя.
А квіти – фіолетове вітання
Із Днем Весни, що почалà? свій танець!
1 березня 2011
5.
Невже ти стрілася? Стрілою? Стрічкою?
Струмком джерельним? Стрімкою річкою?
Чи може стріхою – від бід утіхою?
Без тебе вихолов – на серці віхола…
6.
А я красуні кращої не знаю,
Яка б носила у собі ключі від раю.
7.
Для когось ти ніщо, для іншого ж – усе.
Твій всесвіт у коханні-сні він по життю несе.
8.
Два карих сонця, спілі губи і неспалена душа –
Дивлюся і не можу надивитись.
Як по степах, бреде у спеку Лірник по віршах…
Джерельна ти. Дай з джерела напитись.
9.
Чи ти любиш мене? Вчителюю у школі Амура.
Чи ти люстру-сестру для братерського
 бра увімкнула?
Тобі легше – ти світла, а я все частіше
похмурий,
Бо крізь мури із темряви у майбуття продираюсь минулим.
10.
Ти не любиш мене? Але хто мені вже
заборонить
Покохати тебе, потонути в очах твоїх
карих?
Як закаркають, коли узнають, всі чорні
 ворони –
Уявляєш? Злякаєшся? Але, як максимум, хмари
Можуть сонце закрити, проте не
загасять палання.
Із-за хмар і химер я тобі посилатиму сяйво.
Надто пізній зустрів, не надіючись вже,
 надто ранню –
Мар’єнбадська елегія* в ньому бринить
 недосяжно.
11.
Може любиш мене? Чи, принаймні,
любить починаєш?
Ти бджола – не оса, ти медова і тим
особлива.
Із моєї й твоєї душі поступово формується
 наша –
Спільна, вільна, крилата, як вітер,
як блискавка й злива.
12.
Ніби любиш мене? Нівелюєш різниць різанину,
Що шматує, різнить і розрізнює нас, розрізає.
Ґете, Тютчев і Казальс так пізно любили!
 За ними
В чергу стану по щастя. Чи здам той екзамен?
13.
Я не Петрарка, ти ж – немов Лаура.
Не Данте я, ти ж – наче Беатріче.
Цим геніям стрічались чайки й кури,
Та щастя не було – лише пісні та відчай.

14.

 Title

Сріблястий від напруги і кохання
Метелик квітку ніжно обнімає.
Розкриється вона йому? Не знає.
Її нектар так збуджує бажання!
Він створений, щоб опиляти квітку,
І створена вона, щоб опилятись.
Весна між ними – золотиста нитка –
Зв’язала їх. Не треба опиратись
Весні, природі і метелика обіймам –
Все, що природно, є такіж прекрасним.
Не завжди розумію, хоч убий ме –
Чому метелик цей не може квітку вкрасти?
15.

Title 

Вся в сльозах від розлуки фіолетова квітка
Посилає крізь простір віртуальні привіти...

_______________________

* “Марієнбадська елегія” – вірш, який 72-літній німецький поет Й.-В. Ґете присвятив своєму останньому захопленню-коханню – 17-літній Ульриці фон Левецов. (Прим.автора).

Співогра

Віагра не впливає так на мене,
Як лірницька, пророча співогра.
Натхнення, наче деревце зелене,
До Неба лине –Лірнику там рай…
* * *
Волхви, кудесники, чудесники, віщунки,
Потворники, кощунники, жерці
Магічні мали з піснею стосунки,
Співці жебрущі, Лірники, творці,
Гудці, бояни, скальди, скоморохи,
Веселі люди, відуни сумні,
Мінорні, мирні голоси епохи
Природно оживали навесні.
* * *
Ту, що випромінює благодать,
Не проміняю я ні на кого.
Але де ж її стріти, звідкіля її взять –
Цю ікону ожившу, земную посланницю Бога?
Ту, що випромінює благодать,
Не проміняє він ні на кого.
Його ж, напівсивого і майже старого,
Їй несила нікому віддать.
Хто відданості відає біду?
Ось вони разом і бідували.
Як склодуви, любов свою видували,
Чарували її, наче кобру індус.
Рішення бути разом і жити
Удвох було їхнім модус вівенді*.
Долі вони сплачують мито,
Допоки ще можуть швендять.

_______________________

* Модус вівенді – (лат. modus vivendi) – тимчасова угода. Прим. автора.

* * *

Де лагідна, смиренна серцем, гідна,
Одна між многих (ноги теж важливі),
Бідова, нехай бідна, але рідна,
Душею гарна, образом вродлива?
Одлига в серці. Тане лід безпліддя.
Поблідла неміч тіло оплітає.
Все більше їжі на столі століття,
Але не їм, бо ситий не літає.
Лиш босий відчуває землю в травні.
Лиш чистий серцем твій прихід відчує.
Прозріння пізні в моїй пісні ранній.
Лечу я, чую – серденько віщує,
Що ще не щезла зустрічі можливість,
Що ти зіщулена, тому й не видна.
Тож лишенько мені – твоя важливість
Така відчутна, що уже й огидна.

* * *
Унарний, самотній, я мрію про Ту, що змогла би
Бінарним зробити мене і щасливим в коханні.
Дискретний я нині, розірваний, порвані лапи
І липа лікує мої гарячкові бажання.
Яку я оцінку би мав з математики Волі?
Сваволя є хаос кривавих кривих і дотичних.
Лиш вчинки замішують розчин для
муру під Долю.
А дії дієтні безслідні і анекдотичні.
Вчиняй же без страху, бо шкіра
ця вичинки варта.
В артеріях поки пульсують вогонь та відвага.
Ага, ти завівся?! Наважся ж на
чартерний бартер –
Життя обміняй на можливість
потрапить до Саги
Про вікінгів, кінгів та інших славетних героїв.
Бо є героїзм одинокої думки та мрії.
Твори, говори, із нори до пори не горою,
А звіром зимовим глядись,
що там щось собі риє
* * *
Я бачив дівчину (не ню) –
Очей не відвести.
Вона, звичайно, парвеню,
Стоїть вночі на авеню –
А все ж спалю мости,
Щоб стиха їй сказать –
“Це Ти”. Це Ти, це Та,
Чий образ між цитат
Так довго проростав, що став
легендою з вистав.
* * *
Принизливо кохати так пронизливо
Коли тебе не люблять навзаєм.
Смак слив у зливу словом ти не висловиш –
Лиш тілом смак життя ми узнаєм.
А духом осягаємо смак вічності.
Смак Абсолюту – чистий, наче спирт.
Знайди мене, поки ще тілом мічений,
Та поспішай, бо сатана не спить.
Цілуй мене. Душа іще одягнена
У шати тіла. Потім, як бушлат,
Його я скину. Свого часу Дягілєв
Ніжинського так скинув… І Пілат
Звільнився від Ісуса, як від докору –
Чим докорінно світ перемінив.
Поки живі ми – то живімо кроками
По напрямку до вічності й вини,
Провини, тобто…
* * *
Коли прямую і тебе побачу,
Бокую, щоб не здибатись з тобою.
Не вижу майже, ось і необачний,
Зіткнувся майже, але здавсь без бою…
* * *
Темнію на очі. Все більше темнію і слабну.
Смеркає в очах, хоча трохи ясніє в душі.
Але ще розгледіть зумію чарівну і звабну –
Спокуса приманкою любить у дурні пошить.
* * *
В коханні жебрати, канючить,
З підлоги радо кістку брать,
Самому мучитися й мучить –
Це не доводить до добра.

Віддати, дать, а не подати –
Ось в чім кохання благодать.
І відать, що любовні дати –
Не знак розлуки, а сполучності печать
* * *
Ми старіємо від нелюбові.
Від неуспіху і несміху,
Бо не сміємо бути собою
І маскуємо страх під пиху.
Все, що свіже, пружне, зелене
З часом в’ялиться в нас і жухне.
Не соромся, приходь до мене
Й свічка відчаю враз потухне.
* * *
Сяюча посмішка, очі сумні –
Так ти контрастно приснилась мені.
* * *
Твій погляд – код. Його я розкодую
На складові доладно розкладу.
Мені зашкодить те, що я шкодую –
не шкоду тобі скоїв, а біду.
* * *
Бажаю увійти в твій персональний простір,
З дистанцією танці розпочать.
Присвоюй іншим цей холодний статус гостя –
Та не мені. Поглянь, яка печать
Палкої пристрасті крізь риси проступає
Мого неблагородного лиця.
Прости мене – простий я, та лунає
В мені складна мелодія Гінця.
Я Посланець, гончак, провісник істин,
Хоча ледь перелажу через тин.
До мене ти наблизишся, барвиста,
І будеш біля мене тут рости.
* * *
Любов свята. Кохання завжди грішне,
Улесливо-тілесне, емоційне,
Грайливе, пристрасне – солодко-кисла вишня
Сюрпризне, несподіване, акційне.
Кохання – зло? А Зло ще яскравіше,
Коли на клавішах потреб глибинно грає.
Гріх – їсти ці солодко-кислі вишні.
А за гріхи Господь завжди карає.
* * *
Якщо Краса є атрибутом Бога,
То ти божественна. Твій жест –
Шедевр пластики. В Тамбові
Така одна ти, певне. Фест,
Який нас трохи познайомив,
Мою увагу не займав,
Допоки Кріста (штат Вайомінг),
На вигляд – ранняя зима -
Тебе не показала – жінку,
Чий золотий кольоротип
І профіль королеви інків
Платки накинув на роти
Усіх, і навіть чорноротих.
Коли зайшла ти, то народ
Почав остовпівати. Шпроти –
І ті завихрились. Пород
Таких, як ти, уже немає майже.
Мажестик – грандіозна, величава,
Пливла у натовпі, де золото на сажі
Так вирізняється, як на безслав’ї слава.
І на природі ти була природня –
Весела, неодягнена, невзута…
І лише очі – чорних дві безодні –
Пекли. Краса є Бога атрибутом.

* * *
Я вже ніколи вперше не піду у перший клас.
Не личить у дебют пихато пхатись.
І по устах уже любов мені текла,
Та ще я, сивий, можу вперше закохатись.


Київ. Світлини фотохудожників Валентини Корібут, Олександра Талюки, Леоніда Федянчева, Ольги Кулешової. Адреса для відгуків та спілкування:
[email protected]

Паролі

РІЗДВО

Щось цікавіше#2015-31 (07/30/2015)
Два скрипалі#2015-31 (07/30/2015)
Ще одна війна#2015-31 (07/30/2015)
Плач#2015-31 (07/30/2015)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com