Гуцули вірили, що доля світу залежить від писанок. Допоки триває звичай розмальовувати яйця, – світ буде існувати. Якщо з певних причин, цей звичай забувається, зло у формі жахливого змія, який назавжди прикутий до скелі, – захопить світ.

Щороку змій посилає своїх поплічників підрахувати, скільки писанок було створено. Якщо їх було намальовано мало, то ланцюг, яким припнутий змій, послаблюється, і він може вільно бродити по землі, викликаючи хаос і руйнування. Якщо ж навпаки – писанок було створено багато, – то ланцюг затягується, і добро перемагає зло ще на один рік.
Однією з найкращих і найунікальніших українських традицій є створення писанок. Всім відомо, що писанка – це яйце, розмальоване традиційними символами за допомогою воску і барвників. Виготовлення писанок пов’язувалося з дохристиянським народним звичаєм зустрічі весни, пізніше – з Великоднем. Цей вид народного мистецтва поширений у багатьох слов’янських народів, зокрема, й українського.
Писанка, або галунка – це символ Сонця; життя, його безсмертя, любові і краси, весняного відродження, добра, щастя, радості.
У міфах багатьох народів світу саме яйце є світотворчим початком. У слов’ян-язичників, на думку вчених, писанки існували вже за часів антів – наших прародичів (ІІІ – VIII ст. н. е.) і були символом сонячного культу. Птахи – це вісники весняного воскресіння, Сонця, а їх яєчка – емблема сонця, життя, народження.
Дослідники вважають, що українська писанка має понад 100 символічних малюнків. Наприклад, кривулька знаменувала нитку життя, вічність сонячного руху. Кривулька або безконечник – це символ початку і кінця. Тригвер або триніг символізував, на думку одних, небо, землю і повітря, на думку інших – повітря, вогонь і воду, треті вважали його символом життя людини. Четверті трактували його як символ неба, землі і пекла. Символічне навантаження мала і кольорова гама писанки. Червоний колір символізував радість життя, любов, жовтий – місяць і зорі, урожай; зелений – багатство, буяння рослинного світу, його воскресіння; блакитний – чисте небо, здоров’я; бронзовий – матінку-землю; чорний з білим – пошану до померлих родичів, їхніх душ та ін.

Із запровадженням християнства змінюється поступово і символіка писанки. Вона стала символом радості і віри у Воскресіння Ісуса Христа, як символу всепрощення. Для писанок були характерні такі орнаменти: решітки, віконця, клинці, вітрячки, кошики, грабельки, зірки, хрестики, павучки.
Писанки вважали опредмеченим символом кохання, даруючи їх юнці. У народній медицині ними “викачували” хвороби. Посвячені писанки закопували у землю (на високий врожай), клали у домовину, у ясла для худоби. Лушпиння із писанки кидали “на щастя” на дах оселі та ін. Цікаво, що писанкарство було притаманне лише тим етнічним групам, які стали називатися українцями!

Ця чудова традиція перетнула океан і оселилася на теренах Чикаго, збережена відданою працею відомої мисткині Віри Самиці. Практично щороку в Українському Національному музеї, незадовго до Великодня, проводяться курси писанкарства. Не став винятком і цей рік.
Минулої суботи, 19 березня, у виставковому залі музею зібралися бажаючі навчитися цьому мистецтву. І таких виявилося чимало – 21 чоловік. Показувала та розповідала пані Самиця, яка вже близько 40 років займається цією чудовою справою – створює писанки. Душею віддана улюбленій справі, мисткиня не хоче, щоб ця традиція припинила своє існування і ділиться знаннями та вміннями з усіма бажаючими. На жаль, українців серед тих бажаючих дуже мало. Цього разу з двадцяти одного учня було лише п’ятеро українців, з яких новоприбулих тільки двоє, – сумна статистика. Що потішило – це цікавість до цієї справи не тільки з боку жінок, але й чоловіків. У суботу їх було троє, а минулого року, за словами пані Віри, аж семеро!
Звичайно ж, з такою кількістю людей сама викладачка б не впоралася. Їй, як і впродовж усього життя, допомагав чоловік Ярослав, який, хоча сам писанки не пише, але технологію знає не гірше, ніж дружина. Пані Віра також висловила подяку своїм помічницям – Марії Климчак, Анні Чичулі, Дарці Ганкевич та іншим, котрі також опікувалися студентами. Знаючи методику розпису, вони могли дати й практичні поради, і просто поспілкуватися під час перерви з гостями, адже, коли писанка “сидить” у фарбі, то люди спілкуються. Роботі сприяла й атмосфера, яка була надзвичайно затишною у залі. Приміщення освітлене низько, тому найкраще було видно руки студентів та самі писанки, які крок за кроком набували нових барв та узорів. Це створювало настрій краси та утаємниченості. Господиню цієї події було видно одразу – красиву, та чепурно вбрану у народний стрій. Вона ні на хвильку не відволікалася від справи, адже запитання в учнів виникали постійно. Поспілкуватися вдалося значно пізніше.
Пані Віра розповіла, що сама опікується усіма необхідними матеріалами для уроку. Дуже прискіпливо ставиться до “сировини” – яєць, купує винятково органічні. Вона приносить фарби та “кістки” – інструменти, якими робиться розпис. Деякі прихильники цього мистецтва, щоправда, мають вже власне знаряддя праці. Пані Віра попередньо розмальовує кожне яйце олівцем – наносить візерунок, оскільки, найважче для початківця саме створення символів. Для цього потрібні знання та фантазія, а також “тверда” рука. За схемою працювати значно легше. Причому тим, хто в неї не вперше на уроці, вона наводить складніші узори, ніж новачкам. Отже, воском пишеться візерунок, потім яйця занурюються в різні фарби у такій послідовності – жовту, помаранчеву, потім зелену або синю (крапочками), червону, і, насамкінець, – чорну. Яйця сохнуть кілька хвилин. Деякі писанки пані Віра забирає додому для лакування, котре забирає 24 години. Але, здебільшого, учні хочуть принести свої витвори і показати своїм близьким одразу.Увесь урок тривав з 10 до 2 години, хоча затрималися на годину довше, адже пані Віра на завершення випорожнює писанки. Видалення жовтка та білка робить тільки вона сама, оскільки це справа не проста. І така писанка може зберігатися дуже довго.
Цієї суботи, 26 березня, відбудеться ще один урок, і ми сподіваємося, що присутність українців, все-таки, переважить. А якщо вірити у гуцульську легенду, то створення великої кількості писанок нашими руками продовжить прадавню, чудову традицію і відверне не одну біду цього року.