rss
02/26/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Інтерв’ю з отцем Іваном Колтуном

Чутки поширюються нашим "українським селом" блискавично. Про приїзд отця Івана Колтуна на парафію св. Йосифа дізналися одразу, а також про те, що він привіз чудотворну ікону.

І люди, спраглі до казань талановитого проповідника з Львівщини, відчули велику духовну потребу "йти до ікони". Відбувалося щось на зразок паломництва. Сотні людей щодня приходили на сповідь до отця Івана, слухали казання, прикладалися до ікони. Мені особисто пощастило зустрітися з ним у вільну хвилину в такому щільному розкладі перебування в Чикаго. Цьому сприяло особисте знайомство з отцем Іваном, яке відбулося ще два роки тому, коли наш тижневик помістив інтерв'ю з ним (№29, 23 липня 2009 року) "Отець Іван Колтун: Страдч - місце духовного і фізичного оздоровлення". Цього разу ми знову говорили про Страдч, про ікону о.Миколи Конрада та про багато інших речей.

Отче Іване, востаннє ми зустрічалися два роки тому, коли я вперше саме від Вас почула про Страдч. Завжди раді Вас вітати у нашій громаді. Яка мета вашого приїзду цього року?

Я приїхав, в першу чергу, з особистим візитом до свого кума та похресника, які проживають тут. Як хресний батько, я вважаю своїм обов'язком відвідати його хоч раз на рік, коли випадає така нагода. Це була нагода також побачитися зі своїми друзями, з якими навчався колись в семінарії Святого Духа та Львівській Богословській Академії (тепер УКУ). Так співпало, що буквально в останній день перед відльотом отець Микола Бурядник запросив мене на парафію святого Йосифа провести реколекції - духовні науки, які люди проходять в час Великого Посту. Люди мали можливість слухати казання три дні поспіль, бути на відправі, прикладатися до ікон. Цього року я привіз ікону отця Миколи Конрада на прохання отця Бурядника. Отже, була молитва, відправа до цієї ікони, під час того я сповідав людей, а ще я мав десь 45 хвилин науки. Все це відбувалося впродовж 3-ох днів - неділі, понеділка, вівторка, які я провів на парафії св.Йосифа. А вже у середу та четвер ввечері я тільки сповідав людей, а наук не давав. Людей перейшло за цей час досить багато, приходили з інших парафій. Усі парафіяни мали можливість приступити до ікони.

Розкажіть, будь-ласка, більше про ікону...

Отець Микола Бурядник попросив привезти цю ікону, тому що тут, в Америці, немає чудотворних ікон. Це відбулося практично перед самим від'їздом, і мені треба було буквально в останню мить брати необхідні дозволи в органах державної влади на вивезення ікони за кордон. Я хвилювався, бо якби мені не дали того дозволу, то я б не зміг сюди привезти ікону. Але, думаю, вона мала сюди потрапити... Все пройшло досить легко і за дві години я полагодив усі "бюрократичні справи": ікону описали, сфотографували, ми сплатили необхідну платню до державної скарбниці. Через митницю я пройшов без проблем, маючи необхідні документи, в Німеччині її перевірили тільки, чи не сховане щось вибухове, бо ікона перевозилася з реліквіярієм.

  Title

Щодо самої ікони, то вона є цінною для багатьох українців, в тому числі й тих, що перебувають тут. Це ікона отця Миколи Конрада. У 2001 році покійний Павло ІІ, Папа Римський, перебуваючи на Україні, проголосив 28 Блаженних нашої української землі. І з цих 28-ми Блаженних двоє захороненні саме в Страдчі - священик Микола Конрад і дяк Володимир Прийма. До речі, Володимир Прийма був єдиним мирянином у переліку Блаженних, бо решта - священики.

Історія о. Миколи Конрада та Володимира Прийми дуже трагічна. 70 років тому, 26 червня 1941 року, а це були часи дуже непевні (німці наступали, радянські війська втікали) отця Миколу Конрада, який мав уже 65 років, покликали до жінки, яка помирала, для сповіді і причастя. Отець взяв святі тайни і зібрався в дорогу. Люди його не відпускали, застерігали йти вдень і пропонували вирушити ввечері. Але отець таки вирішив виконати свій обов'язок, бо боявся не встигнути. З ним зголосився йти дяк Володимир Прийма, хоча не був зобов'язаний це робити. Так було заведено, що зі священиком йшов паламар з дзвіночком. Отець несе святі тайни, паламар дзвонить у дзвіночок - і люди вклякають, зачувши дзвін. Але чомусь паламаря на той час не було, і пішов, натомість, дяк. Володимир Прийма був молодий, 35-річний батько чотирьох дітей, як і отець Микола, який також мав чотирьох дітей. Отже, вони вирушили в дорогу на край села, де була хата вмираючої. Жінку посповідали, запричащали і поверталися назад попри ліс. Там вони і натрапили на радянські війська, які втікали з боку Яворівщини, хто верхи, хто пішки. Це була ціла група втікачів. Побачивши священика з дяком, вони схопили їх, потягли за собою і замордували. Досить дивно, коли людина в паніці втікає, вона думає лише про те, як врятуватися, а в цих було стільки люті, що вони знайшли час, щоб когось замучити, просто закатувати невинних людей. Яку то треба було мати ненависть до українського народу!

Люди одразу почали хвилюватися через відсутність отця і дяка. Багато хто думав, що їх забрали до Львова, у тюрму на Лонцького. Їх шукали всюди, родичі поїхали до Львова на пошуки, але знайти не могли. А тоді вже ввійшли німці і було не так просто когось відшукати. Тим не менше, люди почали дивитися по околицях. Тіло священика знайшли у рові поблизу дороги, а дяка - метрів за десять, у кущах шипшини. Дяка впізнали по костюмові, він був без чобіт, а його тіло вже зазнало тління. Тіла обох поклали на вози і привезли до села. Люди виходили назустріч процесії, плакали. До речі, є документальний фільм про цю історію, який можна побачити на нашому веб-сайті. Цікавим є те, що тіло отця Микола Конрада не мало жодних ознак тління, було білим, чистим, якщо не зважати на рани. Тіло дяка катували більше - викололи очі, відрізали вуха, ніс. Він був молодий, мабуть, пручався, заступався за отця, тому й знущалися над ним більше. Отця поклали на віз, головою на подушку, і з рани, що була в потилиці, витекла свіжа кров, залишивши пляму у вигляді карти України, що просто дивовижно. Згодом шматок тканини з цією плямою вирізали і зберігали в родині. Але в 1996 році, коли розпочався процес беатифікації (процес визнання Блаженними) були передані необхідні матеріали разом з цим полотном. Вже коли я прийшов на парафію, то забрав цю тканину з постоляції і сестра-монахиня написала ікону, в яку вмонтували цю матерію. Хочу розповісти ще про самого отця Конрада. Він був родом з Тернопільщини, села Струсова, мав дружину Анастасію. Отець був дуже освічений, навчався у Римі, мав два докторати з соціології та філософії. На той час він був знатним науковцем. Повернувшись додому, одружився і спочатку працював звичайним священиком на Тернопільщині, аж поки митрополит Шептицький не викликав його до Львова для викладацької роботи в Українському Католицькому Університеті, зваживши на його освіту. Отець був засновником студентської організації "Основа". У 1939-му році УКУ припинив свою діяльність, і отець Микола на неповних два роки потрапляє у Страдч. Він, як науковець, міг спокійно виїхати за кордон, в нього були там знайомі. Він же не міг не розуміти, які часи настають, але, все одно, не виїхав. Для прикладу, його попередник на парафії у Страдчі отець Вояковський, розуміючи, що його знищать, виїхав до Німеччини. Отець Конрад, приїжджаючи у справах на Яворівщину, дізнався, що у Страдчі немає священика. Люди дуже переживали, казали: "Що ж буде з нами, якщо священики їдуть геть?" Тоді отець Микола випрохав дозвіл у митрополита для роботи на цій парафії, на якій пробув неповні 2 роки, до своєї трагічної загибелі. Я маю на меті підняти тіла отця Конрада та дяка Прийми, щоб люди могли прикластися, помолитися до мощів. Я вже маю дозволи з санепідемстанції та сільської Ради і зараз розпочався судовий трибунал в церкві: збираються різні документи, матеріали, проводиться суд-мед експертиза і здійснюється ексгумація. Піднімаються тіла, проводиться огляд останків і виробляється відповідний саркофаг.


Title
 
Title 
  

А чому вважають цю ікону чудотворною?

До нас приїжджає багато людей з різними проблемами. Я спеціально спостерігав за тим, що відбувалося навколо цієї ікони. І помітив, що ті, хто не міг мати дітей, в швидкім часі позбувалися цієї проблеми. Я, чесно кажучи, думав, що ця ікона буде більше допомагати тим, хто навчається, бо отець був науковцем, професором і міг би бути патроном студентів. Хоча і ті, хто навчаються, також звертаються за допомогою. Але більше було випадків допомоги безплідним. Спочатку я не розумів чого саме так відбувається, але вивчивши детальніше історію отця, я збагнув, у чому справа. Отець Микола Конрад мав чотирьох дітей. Він і його дружина дуже любилися, мали ніжні стосунки, називали один одного пестливим іменами. Про це говорив один священик, який прислуговував тоді отцеві Конраду. Цей священик розповідав, що подружжя було дуже простим у поводженні, допомагало селянам. Хоча тоді було прийнято якраз навпаки: священики мали право на своє поле, до них наймалися люди на роботу. В родині Конрадів поводили себе на рівні з селянами, за що останні їх дуже шанували. Їмость часто працювала на городах у сусідів. І одного разу, після таких робіт, вона повернулася додому у розпачі, бо втратила десь обручку. Отець почав втішати її, казати, що то не має великого значення. Потім зняв свою обручку і жбурнув її кудись, промовивши: "Як нема обручки в тебе, то і в мене не буде". Їмость кинулася шукати його обручку і десь на землі знайшла її, а поруч лежала та, котру вона загубила... Отака дивовижна історія великого кохання. Тому. думаю, сила їхньої любові, жертовності сприяє чудотворним властивостям ікони. Єдине, чому я не можу отримати переконливі докази, достатні для того, щоб вважати священика святим, це те, що Страдч - загалом особливе, духовне місце. Там є чудотворні ікони, Хресна дорога, печери. І що саме сприяє чудотворенню - визначити важко. Тому я і намагаюся вивезти ікону отця Миколи Конрада в інше місце, де люди можуть торкнутися до неї. І якщо буде засвідчено випадок чуда, то можна згодом причислити і отця до статусу святого, так, як зараз відбувається з Папою Павлом ІІ, якого тепер визнають Блаженним. Одна сестра, яка хворіла, як і він на хворобу Паркінсона, оздоровилася, завдяки чому Папу причисляють до Блаженних, а отець Конрад і дяк Прийма вже визнані ними, оскільки вони пожертвували життям, виконуючи свій обов'язок.

І, насамкінець, розкажіть, що нового відбулося за останні два роки у Страдчі?

По-перше, ми зібрали усі необхідні документи для того, щоб отримати на 49 років, у постійне користування землі в Страдчі (7, 2 гектари) для побудови цілого комплексу. Це буде реколекційний комплекс, адже людей прибуває так багато, що всі не поміщаються біля церкви. Там ми побудуємо щось на зразок притулку, готелю, де люди зможуть переночувати, з'їсти чогось теплого. Зробимо місце, куди зможуть заїхати два автобуси з прочанами, також побудуємо конференційний зал, житло для сестер-монахинь, господарські будівлі тощо. Плануємо зробити окремі приміщення для людей, які страждають від різних видів залежності - алкоголізму, наркоманії, азартних ігор. Але, найголовніше - це ремонт самої церкви. Вона дуже старовинна, кам'яна, 1795 року побудови, і почала давати тріщини. Там неподалік був завод, де вироблялася цегла і проводилися роботи для видобутку породи. Позаминулого року ми перекрили церкву міддю повністю. Всередині також провели ремонт, поштукатурили, поклали плитку, проводимо реставрації ікон. Всі ці роботи вимагають чималих коштів, а парафія наша маленька - тільки 40 дворів, на відміну від православної (260 дворів). Кошти, здебільшого, дають люди, що приїжджають на прощу в Страдч. Зараз наплив людей менший через зимовий період, під час посту прочан побільшає. Помаленьку ми робимо усе можливе.

Дякую, о. Іване, за цікаву розповідь і бажаємо Вам щасливого та легкого повернення додому. А також сподіваємося побачити Вас у Чикаго якнайшвидше...

 

Title

 

Ті, хто хотів би дізнатися більше про Страдч, можуть зазирнути на веб-сайт - www.stradch.com. Також наша громада може допомогти відродити це особливе місце пожертвами. Номер рахунку, відкритого у "Самопомочі" для фінансування відпустового місця Страдч є #: 110373 (Stradch Shrine). Прохання при перерахуванні грошей вказувати Ваше ім'я і прізвище, щоб отці у Страдчі могли молитися за Вас і Вашу родину.

Кліф Король:“Коли доля дає вам шанс, не пропустіть його, щоб не шкодувати потім усе життя!”

Юлія Тимошенко: “Влада сама генерує радикалізм суспільства своєю глупістю та жадібністю”

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com