Від Бога – материнська мова,
Від Бога – стежка в білий світ,
Аби людська свята розмова
Дзвеніла щедро з роду в рід.

Надворі похмуро, але крізь хмари вже почали пробиватися перші теплі, по-весняному радісні промені сонечка…. І як природа пробуджується від зими, щовесни знову і знову душі, серця, думки українців торкають, по-новому змушують подивитися на буденні речі твори Великого Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка.

Заворушилась, заметушилась задзвеніла різними голосами і Школа Українознавства при парафії церкви св. Володимира – урочисто і святково прибраний зал, всюди вишиванки та схвильовані обличчя учнів та учителів. Та раптом все затихло – на сцені справжній хор. Свято розпочалося урочисто і незвично – всі проспівали “Отче наш”, а далі пролунала пісня на вірш Т.Г.Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий….”
У святковому концерті переплелися і поезії, і проза, і пісні, й драматичні виступи… П’ятикласників змінювали учні четвертого класу, а семикласників – дев’ятикласники. Вражали своєю майстерністю декламувати вірші шестикласники, своїм чистим співом – дівчата з дев’ятого класу.
І вже під спів дівчаток-четверто­класниць полетіли думки усіх присутніх у рідні, тихі, українські села, пригадались теплі материнські руки, вечеря…

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговоримо тихесенько
В неволі з тобою….

Чи не було і тоді проведено поетом паралелі до сьогодення?! “Тополя”, “Наймичка”, “Сова”, “Лілея”, “Катерина”, “Така її доля”, “Думи мої, думи”, “Гайдамаки”, “Мені тринадцятий минало” – це неповний перелік віршів, які учні-старшокласники продекламували на святі, часткове перерахування віршів Великого Поета, в яких можна знайти гірке відлуння нашого часу, неповний список віршів Тараса Григоровича Шевченка, які змушують думати, з кожним роком полишають все глибші і глибші рани у наших душах:

Світе тихий, краю милий, моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинем?

Тарас Григорович Шевченко є і буде Пророком всього українського народу, і віра його у краще майбутнє України передається через твори усім поколінням українців. Недаремно, і найменші учні Школи Українознавства так щиро, безпосередньо і зворушливо декламували вірші, присвячені Великому Кобзареві.
А далі – і трохи старші, першокласники, і другокласники і третьокласники по черзі змінювали одні одних на сцені. Українська мова, рідний край, щира віра у добро, красу і милосердя – все це нерозривно пов’язане з іменем Тараса Шевченка, все це намагались донести до глядачів молодші учні школи своїми віршами про рідну мову і піснями “Кобзареві”, “Поклін тобі”, “Тарасе”, “Ми, всі діти українські”, “Рідна мова”, “Я є українець”.
І як нагорода за всі старання, як похвала за успішне навчання, саме у цей урочистий день було вручено директором п.Світланою Фаріон(??) “Дипломи переможця” десятого Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика багатьом учням Школи Українознавства. Не марно закликав Тарас Григорович Шевченко:

І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь!

Свято наближалось до завершення і чомусь так хотілося сподіватись, що десь не так вже й глибоко в наших душах, у серцях наших дітей, онуків є щира любов до свого, рідного, українського, хоч ми й далеко від своєї землі.
Стараннями учнів та вчителів, батьків, дідусів та бабусь свято відбулося цікаво та непомітно, насичено та незвично. А зі сцени знову врочисто пролунав “Заповіт” Тараса Григоровича Шевченка!