Літо відшуміло, пора відпусток позаду. Довгоочікувана політична осінь прийшла в Україну. Політики, як птахи, потягнулися з теплих країв назад до столиці. Що обіцяють нам вони, яких подій чекати, що показують тенденції? Пригляньмося уважніше.

Вступ. Експозиція - хто і як розташувався?

      За перші півліта кожна з політичних сил та провідні політики країни прагнули зайняти найвигіднішу позицію, яка б допомогла їм у нелегкому осінньо-зимовому політичному сезоні. Хто встиг - прагнув свої позиції зберегти і зміцнити. Хто запізнився - ламав голову над тим, як виправити ситуацію і вскочити у потяг, який вже рушив.

        При всій повазі до могутності політичних сил, фінансово-політичних груп, кланів тощо, все ж, як політичний психолог, акцентую увагу читачів на боротьбі провідних політичних особистостей України. Вони, як вершини айсбергів, уособлюють свої команди, і, насправді, саме за них, а не за партійно-політичні команди, народ віддає свої голоси на вирішальних виборах. Тому й увага суспільства прикута до лідерів. За них вболівають, їх кроки жваво обговорюють, на них роблять ставки - жартівливі і серйозні.

Юлія Тимошенко - починає і атакує

        Літні канікули  Юлія Володимирівна провела настільки таємничо, що це стало предметом не одного журналістського розслідування. Говорили, що вона у Дніпропетровську у мами, у Москві, у Лондоні з Березовським - але достеменно нічого не вияснили. Її прес-служба міцно стулила вуста - чи то виконувала наказ, чи то і сама не знала.

        На початку вересня просочилася інформація, що Юлія замовила у свого українського дизайнера Анжели Лисиці чорний одяг. Це заінтригувало - невже лідерка опозиції вирішила замість прапора над рядами своєї фракції у парламентській залі носити траур по зраджених принципах Майдану?

        Тому першої появи на публіці чекали з особливою увагою. Але Тимошенко на свій перший осінній брифінг для преси з'явилася у життєрадісній рожевій кофтині з різними рюшиками, що на траур зовсім не походило. Зате обличчя леді Ю було майже закам'янілим. Може загальний настрій позначився, а може й той факт, що журналістів чотири рази протягом півгодини переганяли з місця на місце, що дало привід для здивованого шушукання - невже Юлії Володимирівні не дають приміщення для брифінгу? Адже прийшлося чекати і на сходах, тісно згрудившись у маленькому просторі.

        Леді Ю залізним тоном попередила, що відповість тільки і виключно на питання даного брифінгу і ні на що інше реагувати не буде. Зразу ж журналістська братія оживилася - а що ж то за тема така незвичайна?

        Тимошенко не примусила себе довго чекати, розкрила текст і зачитала заяву, заготовану, очевидно, БЮТівськими юристами - що уряд Януковича було сформовано із порушеннями ряду статей Конституції і Законів України, а отже він є нелегітимним. Тому, резюмувала з незворушним виглядом Юлія Володимирівна, у Президента знову з'являється формальна можливість розпустити парламент і призначити нові вибори.

        При цих словах багато хто відверто занудьгував. Чекали чогось більш реального і гострого. А тут було очевидно - або Тимошенко і сама розуміє, що вимагає неможливого, але робить це у піарівських цілях, або вже настільки засліплена ідеєю відправити Януковича у відставку, що трохи втрачає почуття реальності.

        Не входячи у подробиці, зазначу, що реальність полягає у тому, що Президент свій вибір вже зробив ще літом - і не на користь Тимошенко. Тому, якщо навіть аргументи тимошенківських юристів мають рацію, ніхто зараз країну дестабілізувати не буде. Адже можна було б собі уявити, що б зараз здійнялося і у столиці, і в областях України, у випадку такого розвитку подій. Надто дорогою ціною далася нинішня стабільність Україні. Крім Юлії Володимирівни зараз ніхто не хоче потрясінь - навіть, підозрюю, у її команді.

        Тому єдине, що залишається лідерці опозиції - це формувати міжфракційне депутатське об'єднаня і сподіватися, що вдасться набрати більше 150 голосів - для блокуючого пакета при голосуванні змін до Конституції. Чи вдасться їй це зробити?

Складність полягає у тому, що охочих йти до опозиції малувато, більшість тулиться до влади. Так тепліше, а попереду зима.

Віктор Янукович - хто там виступає?     

        Янукович, треба віддати належне, не відреагував на звинувачення Тимошенко і у полеміку не вступив. Він діє у новому для себе стилі, який обрав після виборів-2006. Стриманість, миролюбність, підкреслена шанобливість до Президента, заклики до єднання і "засипання рову недовіри" - такого Януковича бачити незвично.

В той же час відчувається, що характер Януковича залишився жорским і владним і він уважно оглядає політичне поле битви, не пропускаючи жодного прояву нелояльності до себе.

        Можна собі уявити, що закипіло у грудях Прем'єра після заяви Тимошенко, але публічно він собі  не дозволив вибухнути. Відреагували тільки деякі провідні діячі Партії регіонів, на зразок Богатирьової, і все стихло.

        Зараз головна мета Януковича і його команди - провести швидку кадрову революцію в країні. Під розмови про те, що кадрової "зачистки" не буде, майже щодня хтось із "донецьких" займає чергову впливову посаду. Якщо справи підуть такими темпами, то до Нового року топ-менеджмент країни матиме виражений біло-блакитний колір.Оскільки Президент не реагує на це, у всякому випадку, публічно - робимо висновок - або все домовлено, або Ющенко змирився, чи не в силах завадити кадровим ротаціям.

        Все йде до того, що управлінські важелі, особливо економічного ґатунку, поступово переходять до рук Прем'єра, але економічною сферою вони не обмежуються. Саме зараз, коли я пишу ці рядки, надійшло повідомлення, що заступником Генерального прокурора знову призначено представника Донецького краю Кузьміна (він уже був на цій посаді при Кучмі). Не зайвим буде додати, що сам Генпрокурор Медведько також з "донецьких". Так що Янукович і його команда серйозно і ретельно готуються до майбутніх битв і у цьому мають помітний поступ.

        Бачачи це, все менше стає бажаючих потрапити під примружене око Прем'єра і виступити проти.

Олександр Мороз - миролюбець з хитринкою.

На відміну від Януковича, у Мороза інший характер. Фотографуючи його майже у такому ракурсі, як Прем'єра, я прагнув показати цю відмінність у різниці поглядів. Якщо Янукович дивиться жорстко, незадоволено і з прихованою погрозою, що видає у ньому "сильну руку", то погляд Мороза уважно-обережний. Він також все фіксує і нічого не забуває, але реагує не агресивно, а майже непомітно для оточуючих, вибудовуючи складні політичні комбінації з разючим ударом в самому кінці. Так було, до прикладу, і у справі Гонгадзе, так було і у зміні ним коаліції.

        Розуміючи, що між Януковичем і Тимошенко розгориться війна "не на життя, а на смерть", він обережно позиціонує себе як виваженого миротворця, який підтримує не когось персонально, а ідею - скажімо, конституційної реформи, чи, наприклад, справедливості. Так у промові при відкритті другої сесії він несподівано багато говорив про необхідність довести до кінця розслідування справи Гонгадзе.

Знаючи Мороза, можна думати, що його цікавило дещо інше - наприклад, необхідність "добити" Литвина, як потенційного конкурента у політично-електоральній ніші, обраній самим Морозом. Адже слова Мороза про те, що потрібно дати оцінку тим, хто тоді був причетним до влади і справи Гонгадзе дуже прозорі, бо, якщо брати крупні фігури, окрім Литвина таким може бути ще, скажімо,  Кучма - але кого сьогодні цікавить підкреслено тихий пенсіонер, який нікого не чіпає і хоче тільки одного - щоб не чіпали і його?

        Всі інші причетні або вбиті, або щезли, або у комі, або ще невідомо де. Очевидно, Мороз буде виступати за посилення ролі парламенту, оскільки сам його і очолює. Віддаючи належне його політичній майстерності і досвіду, все ж констатую, що (особливо після змички з Януковичем і комуністами) морального авторитету Мороз немає - ні у суспільстві, ні у парламенті. А раз так, то роль його скоріше, організаційно-технологічна і заклики Мороза  до додержання моральних цінностей всі пропускають повз вуха.

Віктор Ющенко - слабнучий координатор?

        Щось давно я не бачив Віктора Андрійовича усміхненим. Ось і цього разу скільки його не фотографував, а глибока зажуреність не покидала обличчя Президента.  Заглибився він у якісь свої думи і нічого радісного там не бачить. З Тимошенко порвав майже остаточно. З Морозом змирився. Януковичу віддав владу. Соратники щось дрібно комбінують. Що попереду? На чому будувати свою позицію, що має проходити у діяльності Президента "червоною ниткою"?

        Він, звичайно, прагне здійснювати свої повноваження, ось їде до Азербайджану домовлятися за нафту і читати лекцію у Бакинському слов'янському університеті. Чи не рано Віктор Андрійович стає лектором? Це від нього не втече і після програшу на президентських виборах, який, на жаль,  бачиться уже майже невідворотним. А зараз би покерувати країною, показати свою тверду руку, тільки не диктаторську, а справедливу і українську, щоб люди відчули полегшення. А то може так статися, що можливе майбутнє покращення свого життя виборці будуть пов'язувати переважно з Януковичем. І яким тоді буде результат президентських виборів-2009, вгадайте з трьох разів?

        Поки що Ющенко не знаходить нічого кращого за "Універсал" і спроб налагодити контроль за виконанням та законодавчим закріпленням його положень. Чи достатньо цього для Президента великої європейської держави? Недостатньо, навіть і для самої сфери внутрішньої політики, хоча і важливо. Але якщо під розмови про необхідність дотримуватись принципів Універсалу біло-блакитний менеджмент замінить "помаранчевих" управлінців, то ми станемо свідками класичної байки "А Васька слухає та їсть".

        Інша справа, що не всі "помаранчеві" призначенці були ефективними управлінцями, а деякі з них відверто оскандалилися, чим нанесли у 2005-2006 роках великої шкоди іміджу нової влади та особисто Президентy. Їх треба було зняти давно і самому Ющенку, та цього свого часу не сталося. Тепер це робить за Ющенка Янукович.

А що ж "помаранчева команда"?

        Вона сьогодні не виступає на політичній арені України єдиною авторитетною командою. Кожен щось вирішує своє. Ось типова сценка - на відкритті сесії Верховної Ради Олексій Івченко активно спілкувався з Ігорем Франчуком. - "Ну і що у цьому дивного, якщо два народних депутати розмовляють"? - спитаєте ви, шановні читачі. А це як подивитися. Якщо бізнесмен Івченко (який, нагадаю, безславно керував "Нафтогазом України" і покинув його у розореному стані) обговорює якісь спільні оборудки з бізнесменом Франчуком (одним із власників "Чорноморнафтогазу"), то є логічним. Але якщо згадати, що один з них є головою Конгресу українських націоналістів, а другий - колишнім зятем Кучми і політичним противником "помаранчевих", то питання все-таки виникають.

        І головне з них таке - чи не переміг бізнес ідею у колишній "помаранчевій команді"? Чи може бути принципова політична боротьба, якщо вожді відштовхують своїх, а обнімають чужих, і якщо бізнесмени з обох таборів тишком-нишком  співпрацюють, поки їх більш принципові колеги надривають горлянки "за ідею"?

        Ось знову заворушилися деякі "помаранчеві" з проектом створення нової партії "під Ющенка". Я непогано знаю цю тему, був особисто присутнім на деяких закритих перемовинах. Не розкриваючи конфіденційності, все-таки скажу - проект цей безперспективний, про що висловився і сам Ющенко. А ось чому - це вже окрема тема.

        Сьогодні деякі з "Нашої України" у складі робочої групи вибудовують вигідний для себе варіант коаліції з "регіоналами" і соціалістами (а згодяться також і на комуністів, хоча поки що комизяться), дехто заявляє незгоду і оглядається - куди притулитися?

      А головний правник "помаранчевих" міністр юстиції Роман Зварич знову демонструє відкритий правовий нігілізм, вчергове порушує українське законодавство, вперто не віддаючи депутатського мандату, хоча всі терміни давно минули. І після цього цей юрист "із загубленим американським дипломом" має стати правовим гарантом в Україні. Іронія долі. Жаль, що і тут Президент не демонструє принциповості, адже саме на серії подібних фактів було значною мірою підірвано віру у його безпристрасну справедливість і відданість букві та духу законів та принципів високої моралі.

Висновок - куди йдуть ті, що не гнуться?

      На цьому тлі поодинокі постаті принципових українських політиків, які прагнуть чесної діяльності і не хочуть заплямити свою репутацію особливо самотні. У день відкриття сесії, коли у парламенті вирував мурашник кулуарного спілкування, зустрів я печальну фігуру легендарного Степана Хмари. Був Степан Ількович принциповим за радянських часів, за що й відсидів, був принциповим під час національно-демократичної революції початку 90-х, за що його цькували комуністи, був принциповим, коли пішов від гарантованого "теплого місця" біля Тимошенко, заявивши, що вона пригріває недостойних політиканів та олігархів.

        І де ж тепер Степан Хмара станом на вересень 2006 року? Кому в нинішній Україні потрібна його принциповість? Ющенко нагородив його, але не наблизив. Тимошенко відвернулася, а Левко біля неї. Інші колишні соратники прилаштовані - хто де.

Подібна ситуація зараз передбачається і у декого з молодших соратників на зразок, скажімо, Катеринчука.

        З ким розмовляти, до кого йти і що робити? Воістину, як сказано у Писанні - "Кому повєм печаль свою?"

        Після урочистого відкриття та вступних промов я пішов з парламенту. Було відверто нецікаво. Це відчули самі депутати, одразу ж взявши тижневу перерву на роботу у комітетах і фракціях - робити їм було явно нічого.

        На площі біля парламенту було незвично тихо. Ніхто не протестував. Ні проти чого. Ні за що. Чи такої апатичної стабільності ми хотіли?