25 лютого в Україні відзначили 140-річчя від дня народження Лесі Українки.

Ювілей – ще один привід по-новому поглянути на постать письменниці в контексті не лише української, а й світової літератури ХІХ-ХХ століття, відмовитись від радянського потрактування її творчості та твореного в той час образу, а також по-новому, суголосно до сьогоднішніх реалій, прочитати її твори.
Однією зі спроб нового, сучасного прочитання драматичних творів письменниці став вихід у світ книги “Леся Українка в інтерпретації сучасних дослідників”.
Нова книжка, ініціатором та упорядником якої виступила Віра Агєєва, побачила світ у видавництві “Книга”. Видання включає в себе 15 драматичних творів письменниці, але чи не більше книга цікава саме сучасними інтерпретаціями та літературознавчими розвідками, які супроводжують кожен твір і спонукають перечитати його по-новому.
“Академічний 12-томник Лесі Українки є в Інтернеті, ніякої проблеми з тим, що тексти недосяжні, – пояснює упорядниця книжки, літературознавець Віра Агеєва. – Класику, мабуть, таки не треба видавати, в Інтернеті можна прочитати всі тексти, я з цим згодна, але ж є проблема інтерпретації. Тому важливо, що в цій книжці зібрані сьогоднішні інтерпретації. Власне, після 27-го року це перша спроба видати ось таке видання”.
На думку Агеєвої, класика існує доти, поки її хтось читає, і “культурний спадок існує в духовному житті нації доти, поки він є в центрі якихось дискусій, розмов тощо”.
“Кожен з цих творів супроводжується статтею, розмислом, аналітичною літературознавчою розвідкою. Це різні автори, різних вікових категорій та різного літературознавчого досвіду. Це вже є експеримент – зустріч думок різних людей”, – пояснює літературознавець, професор НаУКМА Володимир Панченко, чия інтерпретація “Боярині” також увійшла до книги.
Серед авторів супровідних статей – Наталка Іванова, Тамара Гундорова, Олена Галета, Микола Сулима, Мар’яна Гірняк, Леся Демська-Будзуляк, Марія Зубрицька, Елеонора Соловей, Володимир Панченко, Оксана Забужко, Ростислав Семків, Роман Веретельник, Агнєшка Матусяк та Ірина Старовойт.
“Економічна криза спричинила до того, що ця книжка не така, якою задумувалась, а задумувалось видати всі драми Лесі Українки з сучасними інтерпретаціями”,– продовжує Віра Агеєва. Проте в результаті до збірки увійшли 15 творів Лесі Українки замість 23. Пояснення цьому просте – фінансова криза та умови, в яких ця книга творилася. Не претендуючи на звання бестселера, книга вимагала великих емоційних, інтелектуальних та, куди ж без цього, фінансових вкладень. Її вихід профінансував Міжнародний фонд “Відродження”.

Леся Українка як культурний герой ХХ-ХХІ століття

“Те, що ця книжка вийшла – це дуже гарно, тому що ми можемо сказати, що Українська держава все-таки не оминула ювілей своєї найбільшої поетеси ХХ століття. В Українській державі все-таки вийшла книга з творами Лесі Українки до її 140-річчя. Як-не-як, а це мірило національної гідності, нації, яка є, або якої немає”, – ділиться міркуваннями Віра Агеєва. Літературознавець наголошує, що це видання покликане спонукати до нового, сучасного прочитання Лесі Українки, адже саме ця письменниця з усіх українських класиків зайняла місце культурного героя на зламі століть.
“Щоби не говорили, але, я думаю, за кількістю того, що написано про Лесю Українку, за кількістю монографій, які вийшли протягом 1990-х – 2000-х років, за кількістю тих обговорень, які вилились навіть на сторінки бульварних видань про Лесю Українку і її так звані лесбійські стосунки з Ольгою Кобилянською, Леся Українка без перебільшення стала культурною героїнею кінця ХХ – початку ХХІ століття, цього нашого рубежу віків”, – впевнена Віра Агеєва, і пояснює цей феномен трьома основними причинами. Перша з яких – Лесю Українку нарешті прочитали з урахуванням гендерних аспектів.
“Перша причина, чому Леся Українка стала культурною героїнею, це те, що авторка-жінка, і її письмо нарешті відчитали як жіноче письмо, її нарешті прочитали з новим підходом, прочитали гендерні аспекти її творчості”, – розповідає Агеєва. У цьому контексті вона згадує, що Леся Українка друга у світі жінка, яка свого часу вдалася до переосмислення теми Дон Жуана, взялася за цю тему з жіночої точки зору, написавши “Камінний господар”. “Це її виклик патріархальній культурі”, – додає авторка ідеї написання книжки.
Друга причина, яка посприяла тому, що саме Леся Українка, а не хто інший з українських класиків, посіла місце культурного героя на зламі століть, на думку Віри Агеєвої, це її “містичний, трансперсональний, кассандрівський провидницький досвід, який вона дуже щедро передала в свої твори і який суголосний саме нашому часу, нашим містичним релігійним шуканням”.
І ще один аспект, який вирізняє письменницю з-поміж її сучасників і не лише, це те, що і вона, і її творчість значно випереджали свій час. Письменниця торкалася багатьох тем, які виявилися пророчими для української історії, писала твори універсальні, по суті не прив’язані до часу і місця (певне саме тому дія багатьох її драм відбувається в античності як певній метафорі універсальності), а головне – Леся Українка була письменницею думаючою на тлі панування філософії кардоцентризму, людиною модерною, з європейським мисленням.
“Леся Українка писали свої твори на виріст, до них треба доростати, вони цікаві для інтерпретаторів тим, що ніколи не прочитуються до кінця, це не тільки з подвійним дном, а з багатьма. Це одна зі спроб прочитання Лесі Українки”, – говорить літературознавець Тамара Гундорова. На її думку, Леся Українка любила заходити за межі і “виступати проти якихось речей, які сприймались канонічними”.

	“Мавка і Лукаш”, 1958

“Вона брала такі теми, які боялися піднімати інші люди, вона підняла тему Дон Жуана, тему смерті, входила в дискусію щодо ролі християнства, в багато чому перегукуючись із Ніцше. Вона робила речі нетрадиційні, не прийняті в тогочасному суспільстві. Її творчість абсолютно інакша на тлі української літератури, це творчість митця універсального плану”, – підкреслює Гундорова.
Не в останню чергу, на думку Віри Агеєвої, сучасне прочитання творів Лесі Українки необхідне ще й тому, що за радянських часів роль письменниці значно звужувалась і спрощувалась, як і розуміння її творів.
“Леся Українка серед наших класиків ХХ століття найбільше переймається засадничими філософськими проблемами, вона найбільше переймається психологією модерної людини, людини доби європейського модернізму. І очевидно, що ця авторка просто не могла бути в тій іпостасі, в тому статусі, в якому вона була в радянському сприйнятті – Леся Українка як авторка “Досвітніх вогнів” і “Слово, чому ти не твердая криця”, – підсумовує Агеєва.

Лесі Українці – 140 років, “Лісовій пісні” – 100 років

Окрім 140-річного ювілею Лесі Українки, цього року в Україні святкують і 100-річний ювілей драми-феєрії “Лісова пісня”, яку в 1911 році письменниця, за станом здоров’я перебуваючи в Кутаїсі, написала буквально за 10-12 днів.
До цього ювілею в київському музеї Лесі Українки відкрилась виставка “Образи “Лісової пісні” в графіці”. Основа виставки – гравюри десяти відомих художників України – Михайла Дерегуса, Юрія Бондаренка, Софії Караффи-Корбут, Олександра Ніколайця, Надії Лопухової, Олени Сахновської, Володимира Перевальського та інших.
Насправді, у фондах музею видатних діячів України зберігаються тисячі робіт на тему “Лісової пісні”, тому організатори вирішили обмежитися графікою. Загалом тут представлено близько 30 робіт.

Марія Семенченко,
Віра Підгайна (ФОТО), “Главред”