Студенти ЛНУ першими вийшли на мітинг протесту  у 2004 році

Саме цей напис, тільки латинською мовою (“Patriae decori civibus educandis”), прикрашає один із найпрестижніших вищих навчальних закладів України, Львівський національний університет ім. І.Франка, котрому 20 січня цього року виповнилося 350 років з дня його заснування.

Саме з цієї дати, урочистим засіданням Вченої ради відкрили ювілейний рік вищеназваного закладу. Під час урочистостей відбулося представлення ювілейної атрибутики: пам’ятної медалі, значків, ювілейних монет, спецпогашення пам’ятного конверта і марки. У той же день, у Музеї історії університету тривала виставка “350 років Львівського університету у документах Наукової бібліотеки”. Головні ювілейні святкування з нагоди 350-річчя від часу заснування відбудуться 11 жовтня 2011 року, у День університету. Заплановано запросити десятки знаних випускників, вчених зі світовим ім’ям, політиків з України та з-поза її меж. Планується видання наукової та науково-популярної книжної продукції під ювілейним логотипом. Святкові заходи відбуватимуться в університеті упродовж року.

Історія Львівського університету

Історія Львівського університету сягає ще ХVІІ ст. У ХVІ – ХVІІ ст. центрами культурної діяльності на українських землях були церковні братства, котрі сприяли розвитку науки і шкільництва.

 Головний корпус ЛНУ ім.І.Франка

Найдавнішим було Успенське ставропігійське братство у Львові, яке стало визначним українським культурним центром. З 1586 р. у Львові діяла братська школа, яка була середнім навчальним закладом. У ній вивчались церковно-слов’янська, грецька, латинська і польська мови, математика, граматика, риторика, астрономія, філософія. Були задуми перетворити цей заклад у вищий навчальний, адже до середини ХVІІ ст. в Україні не було жодного вищого навчального закладу через опір Польщі. Українська молодь, тим часом, здобувала вищу освіту в в Краківському та інших європейських університетах.
Згідно статей Гадяцької угоди (1658 р.) між Україною та Річчю Посполитою, польський уряд обіцяв відкрити дві вищі школи-академії: одну в Києві, а другу там, “де знайдеться відповідне місце”. Академіям було обіцяно права університету, які мав Краківський. Впливові кола Польщі не виключали й того, що під тиском певних політичних обставин в Україні могли утворитися й національні університети. Тоді ж єзуїтський орден у справі захисту католицизму в Україні покладав особливі надії на свій осередок у Львові. І ось 20 січня 1661 р. сталася історична подія: король Ян ІІ Казимир підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові “гідність академії і титул університету” з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, магістра і доктора. Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. Керував університетом ректор. Приміщення університету було розташоване біля Краківської вулиці в центрі Львова. Поступово будували і купували нові приміщення, була власна бібліотека і друкарня. Університет складався з двох відділів: філософського і богословського.

Ректор ЛНУ проф. Іван Вакарчук підтримав студентів на Помаранчевій революції	Переможниця Євробачення Руслана Лижичко виступає перед студентами ЛНУ

 

Згідно історичних джерел, у 1667 р. на філософському і теологічному відділах навчалося 500 студентів, а навчальний процес забезпечували вісім викладачів. У середині ХVІІІ ст. кількість студентів збільшилося до 700 осіб. 75% студентів були польської національності, а решту були українці.
Після розпуску у 1773 р. ордену єзуїтів університет у Львові було закрито, але згодом ряд підрозділів єзуїтської академії стали підвалинами Йосифінського університету.
Після входу в 1772 р. Галичини до складу Австрійської імперії, уряд імператора Йосифа ІІ приділяв велику увагу освіті, в тому числі вищій. Тому у Львові взялися створювати університет. Йому було передано приміщення колишнього ордену Тринітаріїв при Краківській вулиці. Було створено чотири факультети: філософський, юридичний, медичний і теологічний. Відкриття відбулось 16 листопада 1784 р. Вищим органом управління був сенат. До його складу входили ректор, декани та сеньйори.
Підготовкою до вступу в університет займалася гімназія, створена у 1784 р. Навчання проводилося німецькою і латинською мовами протягом 5-ти років. Перші три роки навчання велися за програмою філософського факультету. Після його закінчення студенти переходили на один із вищих факультетів – юридичний, медичний чи теологічний, де навчання тривало чотири роки.

“Studium Ruthenum” (Руські студії)

Великою подією для українського населення було відкриття при теологічному факультеті в 1787 р. studium Ruthenum – українські (“руські”) курси з дворічним навчанням українською мовою. Вони діяли до 1806 р. З Львівським університетом перших десятиліть ХІХ ст. пов’язані імена видатних діячів українського національного відродження: М. Шашкевича, Я. Головацького, Ю. Венеліна (Гуци).
У другій половині ХУІІІ ст. набула популярності наука з фізики, яку репрезентували професори Франц Гюсман, Антон Гільтенбранд, Іван Земанчик, Антон Глоіснер, Август Кунцек та Олександр Завадський. Виходець із Закарпаття Іван Земанчик багато зробив для збільшення кількості обладнання фізичного кабінету. Першим професором хімії і ботаніки був Бурхардт Зацберт Шіверек (1742–1807). Основні його заслуги – дослідження мінеральних вод Прикарпаття та заснування ботанічного саду.

	Студенти ЛНУ першими вийшли на мітинг протесту  у 2004 році

Одним із перших фахових математиків був Франц Кродеш, який написав підручник з математики. Посібник “Елементи чистої механіки” приніс славу видатному австрійському математику Леопольду Шульцу фон Страшніцькому, що викладав в університеті у 1834-1838 рр. “Натуральну історію”, тобто природознавство, викладав проф. Бальтазар Гаке.
У сфері філософії найбільшої уваги заслуговує Петро Лодій. Його перу належать підручники “Метафізика” та “Логічні настанови”. Першим професором історії в університеті став Людвік Едвард Ценмарк.
Класичну філологію в 1784 р. викладав Віктор Вацлав Ган, який окрім проблем мовознавства цікавився і проблемами естетики. Серед мовознавців відомими були професори Ігнат Поллак та проф. Леопольд Умляух.
У 20 – 30-х роках ХІХ ст. пожвавилися дослідження в галузі краєзнавства та гуманітарних наук. Вихованець університету І.Могильницький підготував першу в Галичині “Граматику української мови”, видану у 1829 р. і в передмові до котрої довів самобутність українського народу. Юридична наука того часу у Львівському університеті опиралась на так звану історичну школу права.
Значний вплив на розвиток Львівського університету мали події польського національно-визвольного повстання 1830-1831 рр. та революції 1848 р., активну участь у яких брали студенти. Під час листопадового повстання 1848 р. згорів університетський будинок, була знищена цінна наукова бібліотека, яка вже тоді нараховувала понад 51 000 томів. Згоріли цінні рукописи.
Упродовж другої половини ХІХ ст. відбувалося розширення університетських приміщень. З 1851 р. університет містився у будинку на сьогоднішній вул. Грушевського. У 1891 р. на вул. Св. Кирила і Мефодія було зведено окремий корпус для хімічного, геологомінералогічного і фармакологічного інститутів. У 1894 р. завершилось будівництво корпусу для новоутвореного медичного факультету (вул. Пекарська), а в 1897 р. – корпусу для фізичного інституту. У 1905 р. було споруджено приміщення для університетської бібліотеки. У вересні 1894 р. утворено університетський архів, до якого були передані всі справи і книги, видані до 1848 р.
Педагогічний персонал Львівського університету складався з професорів, доцентів, асистентів і лекторів. Право викладання в університеті можна було отримати лише після здобуття звання доктора. Студенти теж поділялись на певні категорії: звичайні (ординарні), надзвичайні (екстраординарні) та вільні слухачі. Вільнослухачами були жінки, які відвідували лекції за домовленістю.
Протягом другої половини ХІХ ст. тривала боротьба за право відвідування університетських студій жінками. У 1897 р. їм було дозволено навчатися на філософському факультеті, а в 1900 р. – на медичному та відділі фармацевтики.
Навчання для переважної частини студентів було платним. Не платили студенти теологічного факультету. На світських факультетах такими пільгами користувалася лише студенти, які подавали свідоцтво про бідність і успішно складали семестрові колоквіуми. Крім плати за навчання, студенти платили за урочисте прийняття в студенти, а також за іспити, колоквіуми, семінарські заняття та право користування бібліотекою. Були також студентські стипендії. Стипендійний фонд складався, в основному, з пожертвувань приватних осіб. Найбільш відомими були стипендійні фонди ім. Кароля Людвіка, Ю.Словацького, Цалевича, Гаєцького. Було кілька студентських гуртожитків.
З 1848 року в університеті викладають українську філологію. Це пов’язано з тим, що саме в цьому році кафедру “Руської філології” очолив Яків Головацький. А вже через рік його було призначено ректором університету. Продовжив цю справу Омелян Огоновський, найбільшим досягненням якого було написання шеститомної “Історії літератури руської”.
На юридичному, філософському і теологічному факультетах навчання тривало чотири роки, на медичному – п’ять, на фармацевтичному відділі – два або три роки. Навчальний рік був поділений на два семестри: зимовий та літній. До 70-х рр. ХІХ ст. навчання на всіх факультетах відбувалось, в основному, німецькою мовою, на теологічному – латинською; кілька дисциплін читали українською та польською мовами. 27 квітня 1869 року польська мова була визнана як офіційна в цілому краю, що призвело до полонізації університету. У липні 1871 р. імператор Франц Йосиф І видав розпорядження про скасування обмежень на читання лекцій польською і українською.
Через стіни Львівського університету пройшло чимало відомих людей. У 70-х роках ХІХ ст. на філософському факультеті навчався Іван Франко – всесвітньовідомий український мислитель, письменник, вчений, перекладач, політичний та громадський діяч, один із геніїв України.
Тут же навчалися у цей період відомі вчені, письменники, громадські діячі – М.Павлик, О.Терлецький, В.Навроцький, О.Маковей, Ю.Пузина та ін.

Львівський університет у ХХ столітті

На переломі ХІХ – поч. ХХ ст. наукове життя Львівського університету пережило багато змін. Запроваджувалось викладання нових дисциплін, створювались нові кабінети, кафедри, лабораторії тощо. Значного розвитку досягла львівська історична наука. Помітне місце серед істориків посідав Тадеуш Войцеховський, історик права Освальд Бальцер. Новоствореною кафедрою загальної історії та історії країн Східної Європи з 1894 по 1914 рр. завідував М.Грушевський – видатний історик України, творець української історичної школи, а згодом – перший Президент України.
Гарні традиції мала у Львівському університеті класична філологія. На цій кафедрі працювали такі видатні вчені як Людвік Цвіклінський, Броніслав Кручкевич та Станіслав Вітковський.
23 квітня 1923 р. Львівському університету було передано будинок колишнього Галицького сейму, який служить за головний корпус до сьогодні.
Жорстоким було поводження з університетом польської влади відразу після розпаду Австро-Угорщини. 18 листопада 1918 р. Міністерство віровизнань і освіти Польщі оголосило, що бере Львівський університет під свою опіку і присвоїло йому ім’я польського короля Яна Казимира. Мовою викладання стала польська, лише на теологічному факультеті окремі дисципліни читалися латинською. Українськомовні кафедри були закриті. Протягом двох-трьох років було звільнено з роботи всіх професорів і доцентів-українців, українській молоді було обмежено доступ до навчання. Лише в 1928 році було відкрито кафедру “Руської філології”, якою керував професор І.Янів. А в 1933 р. право викладання отримав український доцент І.Свєнціцький. За кількістю студентів Львівський університет був одним із найбільших у Польщі. Згодом було запроваджено принцип “numerus clausus”, згідно з яким українці мали обмеження при вступі до університету (не більше 15 % від кількості абітурієнтів; поляки у цьому випадку мали не менше 50 %).
Після приходу в 1939 році в Західну Україну радянської влади, радикальних змін зазнав і Львівський університет. Було проведено докорінну організаційну перебудову з безкоштовним і вільним навчанням для всіх громадян. Було ліквідовано Теологічний факультет, а медичний з фармацевтичним відділом реорганізовано в медичний інститут. У жовтні 1939 р. були створені нові кафедри: історії марксизму-ленінізму, діалектичного та історичного матеріалізму, політичної економії, української мови і літератури, російської мови і літератури, історії СРСР, історії України, фізичного виховання. Молодь почали виховувати на основі марксистсько-ленінської ідеології. На роботу до університету були запрошені відомі вчені: історик літератури М.Возняк, літературознавець, фольклорист і поет В.Щурат, фольклорист і музикознавець Ф.Колесса, письменник, літературознавець М.Рудницький, історик І.Крип’якевич, математик М.Зарицький та інші. Було також скеровано 45 наукових працівників з Києва і Харкова. Ректором університету був призначений історик, доцент М.Марченко.
8 січня 1940 р. Президія Верховної Ради УРСР присвоїла Львівському державному університету ім’я Івана Франка. Університет розпочав роботу за новими навчальними програмами у складі п’яти факультетів: історичного, юридичного, філологічного (з відділами української мови та літератури, слов’янської та романо-германської філології, фізико-математичного, природничого. Основною навчально-науковою одиницею й надалі залишалася кафедра (в 1940 р. їх налічувалось 52). Навчання в університеті тривало чотири роки на гуманітарних факультетах і п’ять років на природничих. У 1940 р. запроваджено заочну форму навчання. В університеті розпочалася наукова діяльність.
З нападом Німеччини на СРСР робота університету була зупинена. У перші дні 70 відомих учених університету, політехнічного та медичного інститутів були заарештовані, а після побоїв та знущань розстріляні в районі теперішньої вулиці Сахарова. Окупанти грабували і нищили університетське майно. До Німеччини було вивезено обладнання кабінетів і лабораторій. Відновлення діяльності університету розпочалося відразу після звільнення Львова від гітлерівських військ. Протягом другої половини 1944 р. і першої половини 1945 р. переважно силами студентів і викладачів було впорядковано кілька приміщень, відремонтовано наукову бібліотеку та гуртожиток, частково відбудовано астрономічну обсерваторію і ботанічний сад.
У 1948 р. ректором університету був призначений учений-механік, професор Г.Савін. З 1951 до 1963 рр. університет очолював відомий геолог, проф., Є.Лазаренко. З 1963 по 1981 рр. ректором був учений у галузі електротехніки, проф. М.Максимович, у 1981–1990 рр. – учений у галузі історії, проф. В. Чугайов. З 1990 р. і до сьогодні університет очолює професор Іван Вакарчук.
У повоєнний час структурні зміни в університеті тривали. У 1945 р. створено хімічний факультет у складі чотирьох кафедр. Наприкінці 1950 р. зі складу філологічного факультету, як окрема структурна одиниця, вирізняється факультет журналістики.

Львівський університет у період незалежної України

Великого розквіту Львівський університет набув за роки незалежної України. Велика в цьому заслуга нинішнього ректора, проф. Івана Вакарчука. У 1999-му р. Львівський університет здобув звання “Національний”.
Сьогодні ЛНУ є одним із провідних вищих навчальних закладів України та Європи. У структурі Університету функціонують 18 факультетів, Інститут післядипломної освіти, три коледжі, сім науково-дослідних інститутів, Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад, Наукова бібліотека, шість музеїв. Здійснюється підготовка фахівців за 16 галузями, 52 напрямами та 91 спеціальністю. Функціонує 130 кафедр, три з яких відкрито нещодавно. Цього навчального року університетську спільноту поповнило понад 6 000 студентів і слухачів.
На факультетах та в коледжах ЛНУ діє низка студентських громадських організацій. У 2005 році засновано Студентське самоврядування. Його виконавчий орган – Студентський уряд. Студенти цього вищого навчального закладу першими піднялися в 2004 р. на Помаранчеву революцію.
У Центрі культури та дозвілля працює понад десять мистецьких колективів і гуртків, діє театральна студія. Минулого року було ухвалено рішення про створення першої в Україні Лабораторії фольклористичних досліджень.
Минулого навчального року 20 студентів ЛНУ стали призерами Всеукраїнської студентської олімпіади, 21 студент став переможцем Всеукраїнського конкурсу студентських наукових робіт. За відмінне навчання, успішну наукову роботу та громадську активність 44 студенти Університету отримують державні, обласні та іменні стипендії. ЛНУ активно працює у книговидавничій сфері. Неодноразово видання цього закладу отримували найвищі нагороди на різноманітних конкурсах.
ЛНУ – один із найпрестижніших вищих навчальних закладів не лише України, а й Європи, – веде тісну співпрацю з фахівцями європейських та американських університетів. Студенти кількох факультетів проходять навчальні практики і працюють на викладацькій роботі в Польщі, Німеччині, Австрії, Угорщині, Чехії та Словаччині, Колумбії, Франції, Швейцарії. Багато випускників продовжують навчання у вищих навчальних закладах США та країнах ЄС.
23 червня 2010 р. було впроваджено інклюзивну освіту. Молоді люди з особливими потребами мають право на здобуття вищої освіти в Україні, що є основою інтеграції та їхньої соціальної адаптації. Зважаючи на це, увагу закцентовано на забезпеченні доступу до якісної освіти для людей з особливими потребами. У головному корпусі Університету встановлено автоматичний пандус для комфортного пересування людей з особливими потребами.

Використане джерело
www.franko.lviv.ua
(офіційний сайт ЛНУ ім. І.Франка)