rss
10/29/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Подорожі \ Ця приваблива Блакитна Французька Рив’єра!
Закінчення.
Початок №№ 51, 52 2010 р та № 2, 5 2011 р

Монако – свято життя!

  Title

Саме так сприймають Монако більшість людей у Європі, а, може, й на планеті. До цього ще додають: це атмосфера сонця і голубого неба, пристрастей, суцільних фонтанів із шампанського; а ще – стабільності, гармонії, багатства, розкоші, безтурботності та всього, що можна охопити виразом “свято життя”. І всі багатії з Європи та Азії з великими рахунками у швейцарських банках линуть туди, як на острівець щастя. Я ж, ознайомившись ще до подорожі, з історією життя княгині Грейс Келлі – дружини передостаннього правителя Монако князя Реньє ІІІ Монакського (книга Роберта Лейсі “Княгиня мрій”) зрозуміла одне: “багаті теж плачуть” і нелегка це робота – “бути багатим та знаменитим”, а особливо у цій родині монархів-правителів. Кажуть, що ще зі старих часів висить над їх родом прокляття – результат любовної зради одного з династії Гримальді. Принаймні Келлі, сам Реньє (та й їх діти – наші сучасники Стефанія, Кароліна та правлячий нині монарх – принц Альберт ІІ) постійної гармонії ні з собою, ні зі світом, що їх оточує, – не відчували. І цьому – багато свідчень. Та й загибель у 1982 р. в автокатастрофі 52-літньої княгині Грейс – це, напевне, результат довготривалого душевного сум’яття...

Краєвид по дорозі з Канн до Монако

 

Title Title 
 Монако з висоти пташиного лету Князівський палац під охороною гвардійців

 

Отже, краще бути гостем, ніж господарем, туристом, ніж мешканцем. А всього мешканців у цій країні зі статусом “незалежне князівство Монако” та державним устроєм “конституційна монархія” під протекторатом Франції – 35 тисяч. Із них корінних монегасків лише 5 тисяч. Територія країни займає біля 2 кв. км, яку можна пішки обійти за одну годину. Їй належить смужечка Середземного моря довжиною біля 4 км. та скеля, яку теж називають Монако. На цій скелі притулилася столиця країни з однойменною назвою Монако. Це – середньовічне місто з населенням три тисячі мешканців Найбільш відомим та багатим є курортне місто Монте-Карло – продовження столиці, де знаходиться знамените казино. Далі – місто Ла-Кондамін –- діловий центр та мальовничий морський порт, який зустрічає океанські лайнери, і Фоньв’єй – невеличкий промисловий район, збудований на відвойованій в моря території, яку засипали грунтом.У цій міні-країні багато життєвого простору, який відібрали в природи: зривали вибухівками скелі, врізалися в їх глибину тунелями, нарощували поверхи-хмародери, заглиблювалися в землю (наприклад, майже всі розв’язки доріг – під землею), засипали привезеним щебенем узбережжя моря. Все це – свідчення того, як цивілізація продовжує руйнувати одвічність природи заради оманливої розкоші та прибутків. Милують око будинки, збудовані на скелях терасним способом.

 

Title  Title
 Куточок сувенірів в одній із кімнат палацу. Найпопулярніші – з портретами Грейс Келлі
 Келлі Грейс і Реньє ІІІ Монакський

 

З оглядового майданчика на кручі міста Монако вся країна–карлик як на долоні! Висновок одноденного відвідування: тепер уявляєш те, що не в силах уявити до цього. Наприклад, як виглядає казино “Монте- Карло” у однойменному місті. До слова, дехто вважає, що тут багато казино. Ні, одне-єдине! Нинішня його будівля, спільна з Оперним театром, зведена у 1878 р. замість тієї, що згоріла в пожежі. На сцені цього театру виступали найяскравіші світові зірки опери та балету. У 1911-1912 рр., наприклад, відомий балет Сергія Дягілєва, Анна Павлова, Вацлав Ніжинський, Баланчин, Серж Лифар, а пізніше – Рудольф Нурієв, Михайло Баришніков...

 

Title Title 
 Казино “Монте-Карло”, Монако
 Краєвид сучасної частини князівства Монако

 

У казино для масових туристів є один-два зали, куди мають доступ усі. В головні зали зайти дозволяють лише з паспортом, вхідним квитком ціною у 10 євро та у формальному костюмі. Не дарма кажуть, що Лас-Вегас у США побудований для тих, у кого не вистачило грошей на Монте-Карло

 Title
  Все, що далі – це вже не Монако

Головним туристичним об’єктом столиці Монако є Палац роду Грімальді, збудований у XVI-XVII ст. на базі фортеці. Добра частина його, 180 залів, оздоблених творами мистецтва, відкрита для огляду туристів у супроводі радіогіда-навушника. Кімнати, де мешкала князівська родина та робочий кабінет монарха, звичайно, недоступні. Були присутні при церемонії зміни гвардійської варти, що відбувається щодня о 12 годині і триває 30 хвилин. Традиція ця є незмінною протягом вже кількох століть. Палац обслуговують 270 осіб 18-ти професій. У складі гвардії, якими є громадяни Франції, аж... 82 гвардійці, а у складі військовий оркестру – 85 музикантів.

Поряд – Кафедральний Собор, у якому поховані члени князівської родини, в тому числі – Грейс Келлі і князь Реньє ІІІ.
Особливий об’єкт – це грандіозний всесвітньовідомий Океанографічний музей та Акваріум. Музей висотою у сім поверхів, заглиблений в землю, є одним із найбагатших у світі за кількістю експонатів. Лише акваріуми мають 350 різновидностей морських мешканців. Директором його був легендарний розвідник океанських глибин Жан-Ів Кусто. Нині його сини продовжують справу батька, оскільки музей, водночас, є науковим центром океанографії.

Популярністю серед туристів користуються Ботанічний, Пейзажний, Японський, Зоологічний сади, Розарій принцеси Грейс, та багато інших музеїв та приваб.

Якщо не заглиблюватися у глибокі дослідження, то зовні ця країна-карлик виглядає дуже благополучною з її політичною та економічною стабільністю, відсутністю податків, обіцяною банками фінансовою таємницею вкладів. Так само, як у Ліхтенштейні, тут зареєстровано багато іноземних підприємств. Монако – країна-магніт для багатих, які так, чи інакше, залишають тут величезні суми грошей. Крім того, 55 відділень найвідоміших міжнародних банків достатньо, щоб утримувати міні-країну на висоті.

В гостях у сусідів: Італійське Сан-Ремо

На відстані 60 км від Канн, на Італійській Рив’єрі розташоване Сан-Ремо – міжнародне місто-курорт. Населення – 67 тисяч мешканців. Ми добре пам’ятаємо Сан-Ремо у 2-й половині XX, коли на весь світ, разом з колишнім Союзом, транслювали по ТБ знамениті фестивалі італійської пісні, які тут проводяться з 1951 року. Для наших людей це була рідкісна можливість познайомитися з зарубіжною музичною естрадою, і назва міста залишилася в пам’яті, як Сопот чи Варна.

 

Title
Title 
  Казино “ Сан -Ремо” в курортному місті Сан-Ремо. Італія Одна із сторін приморської вулиці в Сан-Ремо

 

Скромна вілла багатого та знаменитого

Маємо ось-ось зупинитися біля вілли-музею легендарного Альфреда Нобеля, який у 1891 р. обрав для своєї резиденції Сан-Ремо. Мав погане здоров’я і полюбив Сан-Ремо за чудовий клімат і тишу. (Між іншим, по дорозі показали містечко Мінтон в горах, де винаймав дачу з метою профілактичного лікування від туберкульозу відомий письменник Антон Чехов).

 Title 
 
 Пляж “ Bagni Oasis” з українським прапором

Вчений-винахідник, експериментатор, підприємець, миротворець, Альфред Нобель мав і тут свою фізико-хімічну лабораторію, в якій працював до останнього дня. У Сан-Ремо й закінчилося його життя 10 грудня 1896 р. У цей день кожного року збираються тут члени Нобелівського комітету, лауреати премії його імені, щоб вшанувати пам’ять вченого-гуманіста.
Альфред Нобель – людина високої культури та освіти (володів 5-ма мовами), був автором 355 патентів, мав 90 власних підприємств у 20 країнах світу. Залишив трасти на суму 31 млн. шведських крон (на сьогодні – це 35 мільярдів). Як відомо, на відсотки, згідно його заповіту, нагороджують преміями вчених у галузі фізики, хімії, медицини, а також письменників та борців за мир. У всіх цих галузях працював він сам. Захоплювався і літературою, писав вірші, прозу, залишив белетризовану “Автобіографію”. Шведський банк, де зберігаються його фінанси, за свій кошт заснував (1967) ще премію в галузі економіки.
Що мене вразило? Відносна скромність вілли, яка ледь-ледь виднілася у гущі апельсинових дерев. Всесвітньовідомий ще за життя вчений та підприємець провадив скоріше аскетичний, спартанський спосіб життя, був надзвичайно скромним у всьому, ніколи не вживав алкоголю, не курив, не визнавав азартних ігор, любив тишу і усамітненість. І зуміти саме так розпорядитися своїми багатствами! Його “Автобіографія” зацікавила, тому наступна приємність – детальні відкриття життєпису однієї із найцікавіших особистостей кінця ХІХ ст. Тому подорож для мене – стимул для відкриттів...
А ще виникло асоціативне порівняння: духовне та фінансове багатство Альфреда Нобеля на той час, скромність його матеріальних потреб за умови постійної праці до останнього дня. І духовна ницість, ненажерливість, пихатість наших українських правителів-олігархів сьогодення: палаци, власні літаки, ювілеї за 5 мільйонів євро.
Життєдайні джерела для міста
Як і чим живе квітуче тропічне засаджене пальмами Сан-Ремо? За рахунок 3-х галузей: квітництва (квіти вивозять звідусіль чи не у всі країни світу, теплицями зайнятий кожний шматок землі у місті), оливок (оливкових садів в околицях міста не менше, ніж цитрусових у Каліфорнії) та пляжів (затишні, “домашні”, прибережне море з хвилерізами, тому зручне для купання, незалежно від шторму). Ось на одному з них у межах міста, яке нам запропонували, варто затриматися і нам.
Важко уявити моє здивування, коли на даху будиночка на цьому пляжі (пізніше виявилося, що це офіс та кафе) побачила... український прапор (див. фото). А поличка кафе оздоблена українськими сувенірними ляльками. Чому? Як? Хто? На всі ці запитання зуміла отримати відповідь, яка напевне заінтригує і вас, шановні читачі.
Ольга з Тернополя та Франко із Сан-Ремо: “Разом нас небагато, але нам добре”
Загадка виявилась простою, з романтичним підґрунтям. Власниками цього пляжу виявилася родина тернопільчанки Ольги
(дівоче прізвище – Чарка) та Франко Альфонсо – корінного італійця. У яких двоє синів, семи та чотирьох років. Нижче передаю відповіді Ольги на всі мої здивовані питання. Їх історія – виняток із загальноприйнятого сприйняття наших за кордоном як заробітчан. І в той же час – яскравий приклад, як Захід сприймає наших, які намагаються інтегруватися в європейську спільноту.
... Ольга і Франко зустрілися влітку 2002 р. на одному з міжнародних молодіжних форумів у Польщі. Це була, мабуть, любов з першого погляду.., тривале листування, і уже в листопаді вони побралися. Шлюб брали в Тернополі, у греко-католицькій церкві. Франко порушив італійські традиції довго ходити зарученими. На той час Ольга уже закінчила університет (факультет філології та іноземних мов). Поселилися в Сан-Ремо. Щоб забезпечити існування родини, придбали оцю смужечку пляжу, і стали підприємцями малого бізнесу. Що це означає там, у Італії? “Ми працюємо, – каже Ольга, – як роботи, щоденно, без вихідних та свят, з березня по жовтень включно, зрання й до смеркання”. Взимку не працюють, але наглядають за закритим пляжем, щотижня прибираючи його. Мають 3-4 найманих робітники Після всіх розрахунків чистий прибуток складає 30%. Практики навіть натяку на будь-які тіньові маніпуляції не існує, бо бояться. Якщо перевірять і виявлять найменші порушення – закриють. Є причина для хвилювань: Європарламент х прийняв рішення у 2015 р. передати х дрібні бізнеси великим компаніям: конкуренція, глобалізація... А поки що вистачає на оренду 2-х кімнатної квартири у гарній частині міста за 1000 євро на місяць та приватний садочок з 8-годинним перебуванням там дітей.
Ставлення до українців тут? Різне. Ольга через 6 років стала громадянкою, знає англійську, вивчила італійську, але розмовляє з акцентом, через який її розпізнають. Ті місцеві італійці, рівень освіченості чи культури у яких низькі, демонструють, як висловилася Ольга, “расизм”, тобто зневажливе ставлення навіть до неї. А про Україну думають, що там люди до цього часу живуть у бараках...
Зв’язок з нашими? Є і українці, і росіяни, які тримаються при церквах – православній, греко-католицькій, але організованої громади, як такої, тут немає. На літо приїжджає допомагати їм молодша сестричка та мати (пані Станіслава Чарка, викладач української мови та літератури з Києва, якраз тоді гостювала та допомагала на кухні). Родина Чарків була і є дуже патріотичною, цей дух підтримує і Франко. Дозволити підняти український прапор на пляжі – чого вартує.! Старший син до 4-х років називав його лише “татком”, розмовляв лише українською, мама вдома продовжує розмовляти з дітьми українською. У садочку та в школі рідну материнську мову забувають, або калічать, – жаліється Ольга. Ностальгію відчуває до цього часу. Радіє, що посприяли створенню ще однієї змішаної україно-італійської родини. Товариша її чоловіка познайомили з подругою Олі, вони побралися і живуть у Києві, мають дітей. Унікальний приклад, який тішить. Хоч хтось вибрав нашу країну, а не навпаки.
Несподівана зустріч із земляками була взаємно приємним сюрпризом. Я була приємно здивована цією невеличкою, але такою дружною сучасною родиною. Франко лише злегка знає українську, але разом їм добре... Нехай щастить вам, друзі!

Title  
 Умовний символ Грасу – парфюмерної столиці 

Грасс – всесвітня столиця ароматів

До цього часу в наших нотатках звучав лише один французький бренд кухні і то лише у зв’язку з Ліоном. Час згадати і про інший – парфуми. Пам’ятаємо, як колись вдома у 2-й половині минулого століття будь-які французькі парфуми були найбільш бажаним, найкращим подарунком. А “Climat “, які, на жаль, зняли з виробництва, залишається ностальгічним символом найкращих днів молодості. І хто міг подумати, що доля подарує на Блакитній Рив’єрі зустріч із містом Грасс, яке, як виявилося, визнане всесвітньою, а не тільки французькою, столицею парфюмерії. Саме у Грассі стали виробляти французькі парфуми 400 літ тому назад, і саме звідси вони дійшли до Парижа, до королівських палаців; саме тут 40 діючих нині фабрик виробляють 60 % парфумерної продукції всієї країни. А головний інгредієнт для них – ефірні масла – виготовляють із квітів, вирощених в його околицях. Саме тут розташований найбільший Міжнародний музей парфюмерії. Одним словом, – “столиця ароматів”, “царина запахів”, цікавість до якої виказує, перш за все, краща половина людства. І вже на місці відвідин пригадалося, що саме у Грассі закінчила своє життя у 1963 р. Едіт Піаф. І що саме Грасс був улюбленим місцем письменника-емігранта Івана Буніна, який орендував тут віллу “Бельдевер” після отримання Нобелівської премії та написав свої найпоетичніші “Темні алеї”...
А під час екскурсії на одній із 3-х відкритих для відвідин туристами фабрик, де нам крок за кроком розповіли і навіть показали технологію виробництва ефірних масел, ми відкрили для себе ще багато невідомого. Наприклад, що Грасс – це батьківщина всесвітньовідомих класичних “Сhanel№5”, що дія відомого роману Патрика Зюскинда “Парфумер” та однойменного фільму відбувається на одній із фабрик Грасса, а прообраз героя списано з одного з її парфумерів, яких тут називають “ Мсьє Ніс”, або просто “Ніс”.
Про технологію. У дворі фабрики стоїть своєрідний “пам’ятник” – металевий перегінний апарат, схожий на самогонний. Уже чотири століття – це головне технічне знаряддя, без чого не дістанеш квіткове масло-есенцію. А в цеху – величезні казани, наповнені звичайним жиром або гліцерином, куди занурюють пелюстки квітів: чи то троянд, чи жасмину, чи мімози, чи лаванди, чи ю гіацинтів, чи гвоздики і т. д. Настоюють їх місяцями. Потім кип’ятять, пропускають через той самий “самогонний” апарат, ефірне масло збирається зверху, а жир (гліцерин) – осідає внизу. Щоб отримати одну літру ефірного масла з жасмину, потрібна одна тона пелюсток і коштує ця літра 25 тис дол. Одна фабрика дистилює більше 10 тон квіткових пелюсток. У великих пластикових контейнерах есенцію перевозять парфумерним компаніям “Ланком”, “ Шанель” і т.д. в Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, де опрацьовують та оформляють для продажу. У “парфуми” кладуть 20% есенції, а туалетної води – лише 10%, тому вона є дешевшою і менш стійкою.
Милі француженки, що робили нам екскурсію, пропонували купити парфуми та креми у них по собівартості і пояснили, чому в крамницях вони удвічі дорожчі. Але найцікавішим були їх розповіді про “носи”. Це спеціалісти, які створюють запахи. “Носи” мають рідкісний дар розрізняти більше тисячі запахів. Їх життя та праця дуже щедро винагороджені – це суцільна жертва: вони не п’ють алкоголю, не їдять їжу з приправами та мають багато інших обмежень, щоб не зіпсувати здібності відчувати запахи. На фабриках Грасса працює 50 таких “носів”, а всіх у світі на сьогоднішній день нараховується лише 100.

  Title
  Одна з 40 парфюмерних фабрик Грасу.
Над входом – апарат для отримання ароматного масла

Спокуса привезти рідним та друзям “ексклюзивні” дарунки із всесвітньої столиці ароматів переважила всяку розсудливість. А якщо врахувати, що недалеко під Ніцци відвідали ще шоколадну фабрику, де господарі теж вміли спокушати, то тур закінчився елегійно, романтично і солодко.
* * *
У цих нотатках про Швейцарію та Південь Франції лише дещо із того, що найбільше запало в душу. Впевнена, що у інших авторів із мої колег по подорожі вони мали б інші акценти, сюжети, вподобання. Швейцарія видалася мені більш простою, зрозумілою, доступною. Франція – багатою, дещо зарозумілою, країною не для бідних. Але впевнена, всі зійшлися б на спільній оцінці Блакитної Рив’єри: поетичний Південь Франції – це дійсно благодатна частина країни, дійсно з ніжно-блакитним небом, дійсно створена для свята життя, для втіхи. Це французький Південний Крим, французьке Маямі, французька Копакабана...
* * *
А решта країни в цю пору світової кризи теж змінилася. Революційний дух, що фонтаном виривався в періоди п’яти французьких революцій, знову оживився у 2010 р. Мільйонні протести проти пенсійної реформи, – можливо, це ще й не розуміння нової вимушеної ситуації?
У момент, коли пишу ці рядки чую безпристрасний голос “ньюсмена”: “У Парижі протягом 2010 р спалено біля 2000 автомобілів. Найбільше – у новий рік, та в день взяття Бастилії”... Ще кількома днями скоріше, знову з радіопередачі – слова однієї з французьких мегазірок: “ Мені страшно дивитися на натовпи геїв, нелегалів, збоченців, наркоманів, продавців дітей у моїй країні. А ми всі дивимося на них, криво посміхаючись, і щебечемо щось про терпимість, співчуття... Мені страшно за свій дім, за майбутнє наших дітей, якщо хочете....” Інтелігентна еліта – в тривозі.
Якщо зрівняти Францію і США, не кажучи про Україну, то соціальне життя тут набагато краще забезпечене, особливо для тих, хто не працює. За рахунок високих податків (індивідуальний 60 %) – найкращі соціальні програми. Тут – 35-годинний робочий тиждень, 5 тижнів оплаченої відпустки, 2 роки оплати з безробіття, а ще – безкоштовний проїзд в транспорті, відвідини театрів та музеїв, безкоштовна освіта в школах та університетах. Медичним страхуванням забезпечені всі непрацюючі за рахунок держави. А ось на пенсію виходити на 2 роки пізніше не хочуть... Споконвіків відпочинок та життєві задоволення займали в житті французів почесне місце.
Ця країна настільки багата і природними ресурсами, і промисловістю, і культурою, що, сподіваюся, і надалі зуміє втримати свій загальнонаціональний бренд: французьке – значить найкраще, най вишуканіше, найелегантніше, з найкращим смаком. Французи, за висловом Гейне, вічно зберігають шаленість, легковажність та безтурботність юності. Вони – соціально активні, люблять свободу, готові її відстоювати, цінують світські розмови, гумор. Взагалі, нагадують бокал золотистого шампанського. Їх національний характер цінує світ. Хтось із великих сказав, що Європа без Франції була би немічною. І якби її не існувало, то її потрібно вигадати і зробити такою, якою вона є. Без неї неможливо уявити Європу і світ.
Хай щастить її народові, її лідерам в подоланні викликів нинішніх часів.

Фото автора
Серпень 2010 – Січень 2011
Монако – Грасс – Сан-Ремо
[email protected]

Ця приваблива Блакитна Французька Рів’єра!

Сербський афон

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com