rss
10/29/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ “Назар Стодоля” у постановці театру “Гомін”

Третій театральний сезон молодого театру “Гомін” розпочався прем’єрою вистави “Назар Стодоля” Тараса Шевченка.

Символічно, що сценічна доля цього твору продовжується у дні, коли українці вшановують пам’ять свого улюбленого Кобзаря. Свою працю служителі Мельпомени також присвячують 50-літтю диєцезії єпархії св. о. Миколая, до якої належить українська греко-католицька церква святого Йосифа-обручника в Чикаго. Саме під її крилом відроджено традиції українського аматорського театру на еміграції.

 Title 

Шанувальники зустріли прем’єру теплими оплесками і розкішними китицями квітів акторам, режисерові Василеві Митничукові. Вони по праву на це заслужили і ще раз довели, що з аматорської театральної групи поступово народжується професійний колектив. Глядацькі симпатії і народна любов тим, хто вечорами, після роботи і навчання, поспішають на репетиції, вчать ролі, відкриваючи у собі талан дарувати почуття прекрасного іншим. А найголовніше, своїми виставами, виступами, участю в культурно-мистецьких подіях, ці люди дають громаді відчути, як б’ється живе серце української культури.
“Назаром Стодолею” режисер-постановник Василь Митничук завжди щиро захоплювався. Будучи прихильником класичної драматургії, саме цю драму Тараса Шевченка він вибирає для глядача на еміграції, експериментуючи почуттями сентиментальності, до певної міри ностальгії за театром і самим Шевченком. А для молодого покоління “Назар Стодоля” – цікава сюжетом п’єса, яка відповідає їхнім уявленням про лицарське минуле українських козаків. Динаміка подій, конфлікт кохання та почуття обов’язку перед батьком переносяться в сьогодення цікавим режисерським підходом. З відповідальністю підійшли до роботи виконавці ролей. Своєю грою вони переконали вимогливого і вередливого глядача, якому, мовляв, набридло дивитися одноманітні, наскрізь пронизані звичаєм і традицією постановки, що класика житиме на сцені цього театру поруч із сучасними п’єсами.
Пригадуємо зміст твору. На перший погляд Тарас Шевченко замальовує українську дійсність XVII століття. Дія п’єси “Назар Стодоля” (написана 1843-44рр.) відбувається біля Чигирина наприкінці XVII ст.. Один з героїв – Хома Кичатий – в минулому козак, а нині сотник – живе на своєму багатому хуторі із дочкою Галею та ключницею Стехою. Мріє про полковницьку булаву. Заради цього ладен віддати Галю за старого полковника. Але на перешкоді давня клятва козакові Назарові Стодолі: віддати за нього дочку в подяку за те, що Назар в бою врятував сотникові життя. Хома розробляє підступний план... Основна дія відбувається у переддень Різдва, на святвечір. Галя певна, що до неї сватається її коханий Назар і пов’язує сватам рушники. Раптом з’являються із колядниками Назар та його товариш Гнат Карий... Подальші події сповнені сильних пристрастей, відчайдушних вчинків.

Title  Title

 

Title

 
 Title

 

У виставі зайняті актори, відомі своєю грою з попередніх вистав: Ярослав Купчак – у ролі Хоми Кичатого, Ігор Худик – у ролі Гната, Ліна Митничук – у ролі сусідки, Тетяна Блоткевич – у ролі господині. Чи не найяскравішими персонажами були досвідчені Ярослав Купчак та Ігор Худик. Василь Митничук сам підбирав акторів. Коли всіх побачив на сцені, відразу зрозумів, кому яка роль підходитиме найбільше. Високе відчуття лицарського кодексу честі передано актором Худиком бездоганно. Неймовірно складний образ Хоми, як батька і людини далеко нечесної, дістався Ярославові Купчаку. Він зіграв цю роль на одному диханні. У роботі над роллю Назара довелося нелегко молодому акторові Юрію Гевалові. Образ Стодолі у його виконанні вразив старанням розкрити характер героя, неймовірна сила кохання до Галі переливалися через край, що викликало симпатію в глядача. Роль головної героїні Галі на відмінно виконала Вікторія Головко. Впевненість, володіння словом, чистий голос заворожували. Негативний образ Стехи втілила Галина Головко. Також відзначено глядацькими симпатіями весільних старостів – Олега Павлюка і Петра Буська. Навіть коли б ці актори не мали слів, вони б не залишилися непоміченими. Такі запам’ятовуються з першого погляду. Роман Щур тримав на собі увагу цілої зали, перевтілившись в образ сліпого кобзаря. Його поява у супроводі козачка – Ромчика Геруса – зворушила багатьох до сліз.

Title Title  Title


Сцени сватання, колядування, вечорниць на чужині сприймаються українцями по-особливому. Тим більше у цій виставі сценографія збагачена театральним одягом, виготовленим за зразками часів козаччини та вміло розписаними декораціями. Над допасуванням обрамлення творчо попрацювали режисер В.Митничук, помічник режисера Ліна Митничук, декоратор Я.Купчак, художник-оформлювач І. Худик, стиліст Тетяна Блоткевич. Консультації щодо костюмів надавала пані Анна Кульчицька. Атмосферою свята наповнено побутові сцени з елементами хореографії, поставленої Павлом Федьковим. Тут зайнята молодь: Оксана Галько, Юлія Дідич, Катерина Гілевська, Іванна Бойчук, Мар’яна Гриньків, Уляна Матвійців, Ігор Данчак, Олег Кришталь, Іван Бойчук та Павло Федьків. Над світловим і звуковим оформленням працювали Софія Кокотко і Віталій Митничук. Зауважимо, що попри певні технічні вади (звук, акустика приміщення) – вистава сприймається невимушено. На репетиції та виготовлення декорацій пішло майже 5 місяців. Нинішнє звернення театру “Гомін” до шевченківського тексту зрозуміле і виправдане незаперечною літературною вартістю твору. Можливо, наш театр все ще далекий від бажаного ідеалу, але все пізнається в порівнянні. Не всі уявляють, яким він був трохи більше як століття тому, яким був післявоєнний театр на еміграції, коли в багатьох виникав сумнів у самому його існуванні, коли не було жодних будівель власне для українського театру, коли глядачі жадібно ковтали кожне слово рідною мовою, якщо мали змогу хоч раз у житті побувати на справжній виставі. І не всі уявляють, яка це посвята – жити театром. Після прем’єри зі сцени промовляв отець-декан Чикагської єпархії св. о. Миколая Василій Салковський. Він подякував за ті хвилини насолоди, отримані від спілкування з творчістю великого Тараса і запросив театр відвідувати інші парафії. Отець-парох Микола Бурядник порівняв сцену з вівтарем української культури, побажав наснаги до творчості усім, хто відроджує театральне мистецтво в діаспорі. Опустилася завіса, глядачі розходилися по домівках, взявши у дорогу Шевченкове слово. Воно ж молитвою достукується до наших сердець:

А всім нам вкупі на землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.

27 лютого 2011 року
Світлини Петра Ковтуна та Лариси Кухар

“Вечір громадського визнання” в УНМ

Свято в українському інституті модерного мистецтва

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com