Експерти Всесвітнього економічного форуму в Давосі поставили Україну в рейтингу глобальної конкурентоспроможності на 89 місце з 139. Проте за багатьма показниками наша країна в першій п’ятірці – щоправда, знизу...

Віктор Федорович, збираючись до Давоса, напевно, і не підозрював, що йому зробили ведмежу послугу не тільки власні спічрайтери – придумали слоган, який важко вимовити, а й експерти Форуму, що склали звіт про інвестиційну привабливість 139 країн світу. Тоді як Президент України рекламував 714 інвестиційних проектів на 930 млрд, наша держава за рядом даних опинилася в цьому звіті нижче за рівень Бурунді – бідної країни центральної частини Африканського континенту, де більше 50% населення проживає за межею бідності.
Загалом цей звіт - просто джерело інформації, де, “як алмази в кам’яних печерах”, розкидані дані про освіту, медицину, злочинність, науковий потенціал, інфраструктуру, розмір ринку і якість інститутів влади тієї чи іншої країни. Очевидно, що там, де немає достатніх гарантій захисту приватної власності, немає сенсу розпочинати бізнес. А в країні без Інтернету і наукової школи (це не про нас, а про Бурунді)– від нанотехнологій ніякої користі.

Рейтинг складався на основі анкетування компаній конкретної країни (в Україні опитали сотню фірм), а також загальнодоступних даних. Після чого експерти Форуму, мало не на аптечних вагах зваживши всі чинники, визначили місце країни в світовій економічній табелі про ранги.

Що ж ми бачимо, “увімкнувши Україну”? На жаль, скромне місце між африканськими країнами з доходом на душу населення менше $2 тис. і східноєвропейськими і латиноамериканськими “середнячками” (від $3 до $9 тис).

Судячи з рядків, присвячених Україні, експерти обізнані про “анонсований новим урядом честолюбний порядок денний”. (Очевидно, мається на увазі план, а швидше, мрія Президента привести Україну в “велику двадцятку”.) Швейцарці, можливо, щиро хотіли б йому вірити, але криза, макроекономічна нестабільність, корупція, ефективність фінансового сектора, що падає, низька якість державного менеджменту і неефективні правила гри для бізнесу “ховають” надії України піднятися вище.
Для порівняння: у 2009-2010 рр. ми були на 82 місці, ще раніше (2008-2009 рр.) – на 72. У той же час сильною стороною України залишається спадщина СРСР у вигляді інфраструктури (68 місце), освіченого населення (67 місце), а також великого за розміром ринку (38 місце) і гнучких правил регулювання праці на ньому (54 місце). Саме ці показники утримують нас від падіння на саме “дно”.
Серед наших сусідів вище в рейтингу опинилися країни Балтії (рівень доходів– від $9 до 17 тис.), а також Росія (від $3 до $9 тис. доходу на душу населення). В “одному човні” з нами Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан (від $2 до $3 тис.). Нижче– Молдова, Таджикистан (менше $2 тис.). Всього опитувалися 139 країн, при цьому перший рядок посіла Швейцарія, останній – Чад.

Що стосується базового критерію “якість інститутів”, то політичні ризики, з точки зору бізнесу, як і раніше, домінують. І плани по створенню “вертикалі влади” погано ним “перетравлюються”. У цьому сенсі і Росія, і особливо Грузія виглядають більш привабливо для інвестора (якщо не брати до уваги Швейцарію, Гонконг та інші країни першої десятки).

З представлених даних ми бачимо, що збереження освітнього потенціалу України – питання стратегічної важливості. Тільки освіта дає можливість нам коли-небудь у майбутньому наблизитися до світової еліти країн, що займаються розробками у сфері космічної техніки, літакобудування, матеріалознавства, а також ядерними дослідженнями.
Як відомо, основні наукові школи СРСР були переважно в Росії і в Україні. І в цьому сенсі Грузія, що не має власних технологічних напрацювань, значно відстає від України за своїм потенціалом. Проте, як чітко вказали експерти Форуму, без контролю за державними витратами “країна ставить під загрозу можливість у майбутньому інвестувати в розвиток, а саме: інфраструктуру, здоров’я, освіту, необхідні для підтвердження розвитку і конкурентоспроможності в більш довгостроковій перспективі”.

Як бачимо, якість інфраструктури у нас значно випереджає якість державного менеджменту, який нею управляє. Можна сказати і так, що наша влада не дуже відрізняється від наших доріг. У той же час відсутність капітальних вкладень рано чи пізно призведе до повної зношеності основних фондів.
Зупинимося також на найяскравіших моментах звіту. Так, у плані захисту права власності Україна займає 5 місце з кінця між Аргентиною і Чадом. Найбільш прогресивна в цьому відношенні – Швейцарія, відстала– Венесуела.
Продовженням сюжету “загибель конкурентоспроможності України” служить показник “нерегулярні платежі і хабарі” – 127 місце між Лівією і Філіппінами. З країн колишнього соцтабору гірше йдуть справи тільки в Киргизії, де пройшли вже дві “кольорові” революції.
Що стосується рівня суспільної довіри до етичних стандартів політиків, то Україна перебуває на один рядок вище в рейтингу, ніж Бурунді. Тобто і вони, і ми приблизно однаково не довіряємо своїм “вождям”.
Чинник “суддівської незалежності”– 6 місце з кінця після Киргизії (134 місце). Тобто бізнесменів добряче привчили до думки про те, що на судову владу краще не розраховувати і в разі потреби шукати захисту в судах “загального права”, наприклад, у Лондоні. Управління здійснюється за допомогою примітивних механізмів – хаосу, “кришування” і насильства. Перехід до управління за допомогою права хоча і усвідомлюється (ідея провести судову реформу), але не реалізується.
Наступні кілька параметрів наче взято з анекдоту: “Коли ми думали, що досягли дна, нам знизу постукали”. Йдеться про такі критерії, як ефективність правової системи для бізнесу, захист прав міноритарних акціонерів і розумність політики банків– друге місце з кінця. Ефективність оподаткування– 4 місце з кінця, якість доріг– 4 місце з кінця (гірше, ніж у Бурунді -120 місце), митні процедури– 9 місце з кінця (перед РФ).
Хіба що із злочинністю у нас йде незримий бій не гірше за інших (65 місце). За витратами бізнесу на протидію оргзлочинності (простіше кажучи, мафії) ми на 116 місці. Інакше кажучи, злочини на рівні дрібних крадіжок або хуліганства український бізнес не дуже хвилюють, але він надзвичайно боїться “корупції” у верхах, особливо якщо йдеться про зрощення криміналітету і влади.
Що з цього виппливає? Смисл доповіді фактично зводиться до того, що тих ресурсів, які у нас ще залишилися, не вистачить, щоб впоратися з тими ризиками у глобальному світі, в якому ми живемо. Інакше кажучи, зберігати поточний стан за глобальної економічної нестабільності не можна. Або, як дипломатично зазначив у нещодавньому інтерв’ю Надзвичайний і Повноважний посол ФРН в Україні Ганс-Юрген Гаймзет, “в Україні дуже люблять інвестиції, але не люблять інвесторів”.
Скептично оцінив перспективи залучення інвестицій в Україну і екс-міністр економіки Віктор Суслов:”За нинішнього типу політики інвестори не приходитимуть, в України немає інвестиційних рейтингів, є тільки спекулятивні”. При цьому на перше місце серед ризиків ведення бізнесу в Україні він поставив постійні очікування інфляції, нестабільну судову систему і постійні зміни законодавства. Останній приклад – Податковим кодексом скасовано відшкодування ПДВ під час експорту зерна, що робить дорожчим його виробництво на 20%.
“Не знаю, чи були серйозні проблеми з грошима від Кіотського протоколу, але не можна показувати Україні і всьому світу, що у нас можна використовувати гроші якось не так”, – констатував експерт, маючи на увазі також необхідність прищеплювати політикам певну культуру.

Алла Присяжнюк, “Главред”