Правило “Добро породжує добро” є незаперечним. Ось останній приклад: в кінці минулого року невтомні працівники Українського музею в Нью-Йорку облаштували виставку: “Запрошення на весілля: українські текстилі та традиції”, яка налічує 150 експонатів. Серед них: стародавні весільні сукні з багатьох регіонів України та їх сучасна інтерпретація, короваї, рушники, подушки, весільне оформлення. Одним словом, – краса незрівнянна: поезія, висока народна естетика, атмосфера світла, лірики, духовності.

	«Українські жіночі голоси». Відкриття вистави. На стіні - логотип виставки «Українське весілля». Український музей, Нью- Йорк, 29 січня

Ця виставка надихнула відому в Нью-Йоркському даунтауні українсько-американську професійну співачку НадюТарнавську та музейників на добру ідею: провести на її фоні відповідний концерт. Він і відбувся у музеї 29 січня ц. р. під назвою “Запрошення на весілля: традиційні українські народні пісні. Надя Тарнавська та “Українські жіночі голоси”.

Наречені(1-й ряд) та дружка з боярином (2 ряд)

Добра репутація учасників цього дійства та його організаторів спрацювала на всі сто: яблуку ніде було впасти. Більшість глядачів без нарікань слухали стоячи. Враження було однозначно позитивне: “Чудово, хвилююче, професійно, несподівано, унікально “
А унікальність у тому, що це був не звичайний концерт весільних пісень. Надя Тарнавська – не тільки досвідчена виконавиця народних пісень, а й драматична акторка та режисер, – підготувалала сценарій театральної музичної вистави на тему: “Пісенні традиції українського весілля”. Вона ж сама і втілила його “на сцені” музею: була режисером-постановником, ведучою дійства, солісткою та диригентом хору. Перша дія – це був “заспів” хору в супроводі оркестру у фойє музею (він розташувався мальовничим рядочком на сходинах, що ведуть до 2-го поверху), друга дія – в одній із залів “весільної” виставки, третя – у основній залі (До слова, де відбувається виставка живопису Опанаса Заливахи).
В чому, на мій погляд, родзинка вистави, яку так добре оцінили і україномовні, і англомовні глядачі? (Вистава велася англійською мовою). До кожної пісні, що виконувалася, Надя давала коментарі, які й були, власне, розповіддю про весільні традиції: це пісні нареченої, що прощається з молодістю, подруг нареченої, пісні тещі та свекрухи, “питання” та “відповіді” основних дійових осіб весілля: “Заплати, Іванку”, “Грайте, музики”, “Ой, свате”, “Нема, нема Мар’яночки”, “Да що я в свого да батенька”, “Частушки та весільні танці” і т. д. Серед них – жартівливі, бо ж що ж то весілля без жарту й сміху! Виконано 20 пісень-”розповідей”. Під мелодію “Ой, гиля, гиля...” хореографічну картинку нареченої виконала гостя із Краснодару Маріанна Іванникова. У друкованій програмі, після кожної названої пісні – назва села в Україні, де вона була записана, та прізвище її сільської виконавиці. Професійно!

Молоді голоси хору	Весілля в розпалі. Танцюють усі. В центрі - Черімей Голстер із Белізу

Коментарі Надії були настільки іскристими, неакадемічними, з легким гумором, що справляли враження невимушеної, розкутої розмови з хатніми гостями, а не з “офіційним” глядачем, що має куплений квиток у кишені. Надя ж співала і з хором, і соло. А на закінчення всі глядачі теж заспівали разом з хористами. Надя миттєво вивчила слова популярної весільної пісні “Горіла сосна, палала” з тими, хто їх, на жаль, не знав. У супроводі оркестру спільне виконання сприяло загальному високому емоційному заключному піднесенню. Ми ніби здійснили подорож у минуле століття українського села з його звичаями та талантами.
Вистава вдалася на славу! Її успіх, на мій погляд, має пояснення: Надя (а саме на ній трималося все змістовне та естетичне навантаження вистави) виконувала свій спів, як драматична акторка. Вона програвала кожну пісню, створюючи глибокі образи своїх героїнь з їх сумом, ліричністю, жартами, тривогами, запитаннями, І ще одне: вона вивчала манеру співу весільної пісні в українських селах, вчилася на першоджерелах. Тому її виконання самобутнє, приближене до класики народної пісенної культури. А інтер’єр музейної виставки послужив найкращим фоном, що посприяв успіху.
Зберегти цю класику вдома, в Україні, чи тут, на чужині – завдання, і справа честі наших творчих людей. Надя це робить. А їй є кому допомагати.

Виконавці та організатори

Надя зізналася, що визнає і любить хоровий супровід, як це і було в український селах: співали тільки гуртом, а хтось заспівував. Хор, що має назву “Українські Жіночі голоси” – це, власне, імпровізований хор, створений спеціально до даної вистави з тих прихильників слов’янської музики, яких має у своєму активі ще один організатор вистави та спонсор “Центр традиційної музики та танцю” (директор українських програм – Айлін Кондор). Це урядова некомерційна організація, яка сприяє розвитку етнічних культур у мегаполісі Нью-Йорку. При центрі діє підрозділ “Українська хвиля”, який пропагує українську музику, танець, культуру (між іншим, – спонсорує “Вечорниці” Тамари Черняхівської). Правда, основний склад хору уже виступав разом з Надею в концерті 2008 року. У його складі не тільки українки, а й представники інших національностей. Так, бурхливі аплодисменти викликала, наприклад, афроамериканка Черімей Голстен, що заспівувала одну з пісень, вимовляючи українські слова майже без акценту. Вона – уродженка маленької країни Беліз у Центральній Америці), але любить народну слов’янську пісню та музику і виступала уже з цим україномовним хором кілька разів. До слова, не менш цікавою є ще одна деталь: відкривала вечір-виставу програмний директор музею Ганя Кріль-Пицюр англійською мовою, а за нею, як співорганізатор, директор програми “Центру” Айлін Кондор, почав промову доброю українською мовою. Було і приємно, і показово: мультикультура – в дії!

Соло Наді Тарнавської на весіллі	Надя разом з хором

 
Оркестр супроводу

Без музик весілля не буває. І у нас були музики, та ще ж які, професіонали! У їх складі: бандурист Юліан Китастий, він же –керівник проекту “Бандура даунтауну”, постійно співпрацює з музеєм.
На сопілці грав Андрій Мілявський – випускник Київської консерваторії. Він був учасником хору та виконував роль старшого дружби. Бранко Бринярський, родом із Словаччини, грав на “басі”(він співпрацює зі Східно-європейським народним оркестром). Віртуоз-скрипаль Брендон Венс – ірландець за походженням – давно співпрацює з Надею. Їх високопрофесійний дует у виконанні пісні “Ой засвіти, мати, свічку...” краяв душу і розчулив усіх. Обоє вони – випускники Інституту музики у Клівленді.

Кому не вистачило місця в залі. Фойе Українського музею, 29 січня

Надія Тарнавська – ініціатор проекту та головний виконавець

Українська Америка, та й Україна, мусять знати свої таланти, як і своїх героїв. Пісенна та акторська діяльність Наді Тарнавської, її захоплення народною піснею настільки вагомі, що варто пригадати її творчу біографію. Надя народилася в Клівленді, (штат Огайо), в українській патріотично налаштованій родині Бориса та Филіс Тарнавських. Тут вчилася, працювала та прожила до серпня 2010 року. Батьки всіляко підтримувaли захоплення Наді піснею ще з дитинства, а пізніше – і матеріально спонсорували її українські проекти. У Клівленді вона стала першою ученицею відкритих курсів гри на бандурі, потім вдосконалювала її у таборі навчання бандурному мистецтві в Елмінгтоні, (штат Пенсільванія). Там же Надя перейняла досвід хорового співу від Лілі Павловської, а згодом замінила її як інструктора.
Закінчила вокальний факультет Інституту музики у Клівленді, працювала актрисою, педагогом. Зацікавленню народною піснею сприяло знайомство з відомою українською співачкою народних пісень, етнографом – Мар’яною Садовською, творчий контакт з якою підтримується й до цього часу. А ще підтримка Ніни Матвієнко, яка прослухала її під час своїх гастролей в Америці. Потім були відвідини України (1992, 1995, 2002 рр.). Вони стали доленосними, тому що та захопилася вивченням фольклорної пісні, і, зокрема, весільної, у селі Бедриківці Чернівецької обл., іншим разом – у селах Полісся, згодом – у с. Крячівка на Полтавщині. Дружелюбна, контактна, з легким характером, вона зуміла “розкрутити” стареньких жіночок-співачок і вивезла від них ціле багатство: в серці – мелодії, а в зшитках – пісенні слова. На початку століття разом з двома колегами здійснила театральні музичні проекти: “Голос предків”, “Тіні забутих предків”, “Лісова пісня”. Далі були виступи на запрошення з Нью-Йорку: участь у Міжнародному театральному фестивалі з “Голосом предків” (2007), разом із скрипалем Брендоном Венсом – участь у різдвяній виставі режисера Вірляни Ткач “Тече річка” (2008), концерт української традиційної музики і танцю в Українському музеї (2009). І ось проект “Запрошення на весілля”.

Дует Надя Тарнавська та Брендон Венс	Весільні музики. Зліва - направо: Андрій Мілявський, Брендон Венс, Юліан Китастий, Бранко Бринярський.

Прилетіла із Сієтлу, де живе і працює півроку. П’ять репетицій з хором і оркестром при сприянні Музею (директор Марія Шуст), “Центру традиційної музики і танцю”, при ентузіазмі хористів та музикантів – і маємо чудовий результат: дехто пережив катарсис, дехто запишався своєю багатою спадщиною. А дехто з англомовних американців відкрив для себе музичне багатство українського етносу і, можливо, став потенційним відвідувачем наших заходів. Сьогоднішня Україна може позаздрити своїй діаспорі.
Натхнення, успіхів, нових спільних проектів усім вам – учасникам “Українського весілля” в Українському музеї!
Ваша творчість українству потрібна!
ПС. Щойно перед відправкою матеріалу до редакції, отримала відгук з України на його комп’ютерний варіант: “Цікаво!!! Просто дивуєшся: афроамериканка вивчила український текст, а наш прем’єр-міністр два слова не може сказати українською! Треба, щоб на гастролі в Україну приїздили ТАКІ колективи. Оксана”

Фото Магди Полковської,
Айлін Кондор та автора