rss
11/23/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Мистецтво \ Майстриня з-над Костричу

Гуцульщина – невичерпна криниця краси і мистецтва. Майстри тут ніколи не переводяться. Поки політики чубляться, на Гуцульщині роблять свою справу – творять приємне, прекрасне і вічне. Цього разу мій шлях проліг на Верховинщину – найвіддаленіший район Івано – Франківської області. Я завітав до гостинної домівки майстрині з виготовлення гуцульського строю Дарії Кіщук, котра мешкає у селі Кривопілля, що за 18 кілометрів від районного центру. Пані Дарія нещодавно відсвяткувала 40 – річний ювілей і 20 років активної творчої діяльності.

 Title 
  Авторський стрій Дарії Кіщук

Майстриня виготовляє весь гуцульський стрій, за винятком постолів і шкіряних ременів. А саме: сорочки (вишиті і ткані), кожухи, сардаки, кресані, шапки – рогачки, віночки, хамачі (чоловічі сукняні шкарпетки до постолів), запаски, капчури. Замовлення приходять від самодіяльних і професійних ансамблів, замовляють і окремі особи. Переважно виготовляє верховинський стрій, якому характерні рожевий, синій і чорнобривий кольори, але якщо замовляють іншого регіону, то теж виготовляє. Тим більше, майстриня виконує багато авторських робіт.
Мистецькі здібності Дарії Кіщук передалися по роду. І мама, і бабця були талановитими вишивальницями, ткалями і килимарницями. І вже у шестирічному віці Дарія теж почала тягнутися до мистецтва. Дуже добре пам’ятає свій перший витвір.
–Я любила дивитися як мама вишиває, а коли мені було майже 6 років, викрала у неї голку, нитку і рушник, який вона ще не дошила. Тоді мами не було вдома і я з іншої сторони почала вишивати. Думала, що вишиваю добре, але ж я була мала! Наробила шкоди, потім гарненько склала той рушник і поставила до скрині. Пізніше мама взялася до вишивки і аж жахнулася: там було повно незрозумілих закарлючок. За ту шкоду мама мене добряче набила, бо то була дуже дорога вишивка і потрібно було багато часу, аби розплутати.

 Майстриня з чоловіком Дмитром

Та найбільше перелякалася, що я взяла голку, котрою могла наробити шкоди, а біля мене ще були молодші брати і сестри.
Пані Дарія пожалілася бабусі, котра мешкала неподалік, що мама її набила. Бабуся вислухала, а тоді каже: “Дарочко, я тобі куплю голку, полотно, нитки, але з умовою, що ти більше не будеш обманювати маму”.
–І ми домовилися, – згадує пані Дарія. Але чекати треба було тиждень, коли бабуся піде на базар, а цей час тягнувся немов рік. Але я вичекала. Бабуся виконала свою обіцянку і принесла мені все до вишивання. Ми пішли разом до мами і домовилися, що я буду вишивати тільки на своєму полотні, а в мами не буду нічого брати. Відтоді я не люблю обманювати.
Того ж дня бабуся взяла малу Дарцю, аби та допомагала їй мотати нитки для виготовлення килимів.
–Тоді ж бабуся привила мені любов до ткацтва, – продовжує майстриня. Я так захопилася тією роботою, що цілий день мотала нитки. А оскільки була малою і не доставала до варстату, то бабуся підставила стільчик. Робила я то повільно, але бабуся не шкодувала часу. Пізно ввечері сказала, аби я лягала спати, а я розплакалася, бо ще хотіла. Наступного дня ми прийшли до мами і бабуся сказала їй, аби вона навчила мене вишивати хрестиком. Я швиденько взялася за вишивання. А коли щось трохи вишила, то немов на крилах летіла до бабусі, аби похвалитися своєю роботою. І
Коли пані Дарія пішла в школу, то на трудовому навчанні вчили вишивати, але їй не потрібно було вчитися. Вона взяла і вишила, чим учителька була дуже здивована. Тоді, коли хтось з дітей питався, як почати стібок чи ще щось, то вчителька радила звертатися до Дарії.

Title  Title Title
 Кресаня Кептар Запаска


Вже тоді бабця зрозуміла, що це буде її хліб і казала мамі не заважати. Але крім вишивання треба було ще вчитися і мама ставила умову, що вишивати можна тільки після того, коли будуть зроблені уроки. І це було добрим стимулом.
Ще в шкільному віці пані Дарія почала заробляти вишивками. Мама постійно брала різні замовлення і разом вишивали. Шила картинки, рушники, весільні сорочки. А згодом її вчителька сказала: “Що з того, що ти вишиваєш? Це дуже добре, але перш ніж вишити треба скроїти і зшити цей виріб”. І порадила піти в якесь училище. З легкої руки учительки пані Дарія поступила в Івано – Франківське училище, де здобула професію кравця – надомника. Зранку вчилася, а в другу зміну працювала на швейній фабриці. У 1989 році закінчила училище, вийшла заміж, а роботи не було. І якось випадково в автобусі підслухала розмову двох жінок про те, що Косівський художньо – виробничий комбінат потребує на роботу працівника з вишивання сардаків і що добре платять. І вже наступного дня поїхала до Косова.
–Я підійшла до майстра цеху Дмитра Лучука, а він відразу запитав, чи я вмію шити сардаки. Я сказала, що вмію вишивати і шити. Призналася, що сардаків ніколи не робила, але навчуся в одної майстрині у своєму селі. Він посміявся і запитав, чого я прийшла, але дав зразок і сказав принести готовий виріб. Це мене підбадьорило і я помчала до майстрині. Вона мені усе показала. Коли привезла готовий виріб, то майстер купив у мене той сардак і відразу взяв на роботу. Потім почали замовляти запаски, кресані, рогачки і я поставила собі за мету відшукувати старовинний одяг, дивитися, питати старих майстрів і вчитися робити. Дехто показував, а дехто не хотів і я мусіла розбивати виріб, робити викройки. Поступово навчилася виготовляти весь гуцульський одяг. Згодом стала сама придумувати узори і стилізувати в гуцульському стилі. Це дуже подобається ансамблям, адже за костюми додається балів. І часто виходить так, що два – три ансамблі, котрі замовляли у мене стрій, мають перше місце. Спочатку пані Дарія робить ескіз, а тоді вибирають. Або з двох -трьох стилів їм подобається якась частинка і завдання майстрині – стулити то все докупи і зробити зразок. А замовлень не бракує. На деякі з них чекають уже рік. Строї замовляють з різних куточків України, а також з Канади, США, Франції та Польщі. Є вироби Дарії Кіщук у В.Ющенка та в деяких колишніх міністрів.

Title  Title
 Віночок Так починають робити кресаню

 

Допомагають пані Дарії у виготовленні одягу її чоловік Дмитро і сестра, котра мешкає разом з нею. Чоловік переважно робить кресані і допомагає шити кептарі. Вміння робити кресані передав панові Дмитрові один уже покійний майстер – односелець. І тільки йому одному. А взагалі пан Дмитро є добрий столяр. Його художні двері і вікна прикрашають не одну хату односельців і навколишніх сіл.
На жаль, для виготовлення кожухів і кептарів уже не використовують натуральну шкіру, а дерматин. І на то є різні причини. А найголовніше тому, що шкіра дорога і псується. А дерматин не боїться нічого. Особливо шкірі докучає міль, бо коли вона переїсть, то такий одяг ремонту уже не підлягає. Але є замовники, котрі хочуть мати вироби зі шкіри і майстриня робить.
Траплялися випадки, коли крали ідею пані Дарії. Не раз бачила на базарі скопійований сардак, але він був спотворений. Зате дорожче коштував. Має майстриня шестеро своїх учнів. Це її рідні сестри і деякі односельці.
Пані Дарія має багато нагород і подяк, але не вважає це пріоритетним у своїй творчості, бо не для слави працює. Також не дуже охоче бере участь у виставках.
За всі свої таланти майстриня найбільше вдячна Всевишньому Творцю, своїй бабусі і матері.

 
*Кострич – річка біля Говерли

Довічна загадка Пінзеля

Феєрія пластики, музики, кольору від театру Віктюка: чотири тижні опісля

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com