“Я завжди був нормальною людиною”, – так починаються “Записки українського самашедшого” – першого роману Ліни Костенко. Як для “самашедшого”, то початок парадоксальний, втім як і вся ця незвичайна книга, яку написала і тепер презентує по Україні прославлена поетеса. Презентації проходять з величезним успіхом. Про одну з них і про книгу загалом спробую розповісти нашим читачам у цьому репортажі.

Перша презентація книги по гарячих слідах її виходу відбулася у Києві, 17 грудня минулого року, в “Укрінформі”, доволі тісному залі, який призначений, власне, для преси. Друга – у просторому столичному театрі ім. Івана Франка. Але і ця зала, з її партером і декількома ярусами, також не змогла вмістити усіх бажаючих. Чимало духовно спраглих, незважаючи на холод, стояло на вулиці і спостерігало за презентацією на великому телеекрані. Уже один цей факт підтверджує, що наші співвітчизники пручаються багаторічній політиці дебілізації і прагнуть справжньої літератури, культури, духовності. Як сказала того вечора Ліна Костенко: “ Українці скучили за собою, тому і зійшлися у цій залі”.
Квитки на презентацію не продавалися. Потрапити на цю зустріч можна було тільки за запрошеннями, але вони розлетілися з каси театру за один день. Дехто, звичайно, отримав персональні запрошення, бо інакше не зміг би і втрапити до зали.
За півгодини до початку театр уже був переповненим. У фойє кипів мурашник – за книгою, яка тут же продавалася, миттєво вишикувалася черга, багато хто вітався зі знайомими, настрій у всіх був піднесений. Серед гостей можна було побачити лауреатів Шевченківської премії, Голову Національної спілки письменників України, голову Комітету Верховної Ради України з питань культури та духовності Володимира Яворівського, директора Інституту літератури НАНУ академіка Миколу Жулинського, письменницю Марію Матіос, відомих літературознавців Володимира Панченка та Дмитра Дроздовського, головного редактора газети “День” Ларису Івшину, кінорежисера Саніна, та інших. Градус очікування непересічної події підвищувався на очах.

У фойє – письменниця Марія Матіос (зліва),народний депутат Леся Оробець та доктор філології Сидір Кираль

Не чекаючи навіть першого дзвінка, люди поспішали якомога швидше та якнайближче опинитися біля місця події, безкінечним потоком заповнювали яруси, амфітеатр і партер. Я звернув увагу на те, що майже усі посміхалися, радість переповнювала глядачів.

Вечір відкрив власник і керівник видавництва (нагадаю, – дитячого) “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА” Іван Малкович. Сяючи від щастя, він розповів, як книга готувалася до друку, і як пишалися його співробітники, та й сам шеф, що отримали таку честь – видати довгоочікуваний перший роман видатної Поетеси. Він наголосив, що книга розлітається на “ура”, давно перейшла планку першого накладу у 10 тис. примірників і у лютому досягне 45 тисяч. У планах видавництва – двохтомник творів Ліни Костенко, як поетичних, так і прозових. Він запросив на сцену доньку Ліни Василівни, знаного культуролога і літературознавця, професора і зав. кафедри україністики Римського університету, лауреата Шевченківської премії Оксану Пахльовську, щоб разом з нею приймати і сортувати записки із зали, яких очікувалося чимало. Після цього Малкович запросив на сцену Ліну Костенко, і під бурхливі оплески зали на сцену вийшла автор книги.
У свою чергу, вона подякувала видавництву, і персонально Іванові Малковичу, за роботу над її рукописом, високо оцінила роботу видавництва, яке уже не перший рік на найвищому рівні видає книги для дітей українською. З гумором пані Ліна розповіла, як “підловив” її Малкович, невинно запитавши, чи не проти вона буде, якщо він організує декілька презентаційних зустрічей із читачами. “Я погодилася, думала, що це будуть зустрічі у бібліотеках, невеликих приміщеннях, – з усмішкою сказала Ліна Василівна, – а потім виявилося, що ці декілька зустрічей насправді вилилися у серйозний запланований тур містами України у дуже великих залах. Але що вже було робити – мусіла їхати”.
До речі, поінформую читачів – розклад туру такий: 25 січня була запланована зустріч Л.Костенко у місті Рівному, в обласному музично-драматичному театрі, 31січня – у столичному театрі ім. Івана Франка, 7 лютого – у Харкові, в Оперному театрі, 10 лютого – в Кривому Розі, у Палаці молоді та студентів, 14 і 15 лютого – у Львові в Університеті ім. Івана Франка та театрі ім. М. Заньковецької. Остання зустріч Л. Костенко в рамках Всеукраїнського туру з читачами відбудеться 16 лютого в Острозі – в тамтешній академії. Інтернет-форуми рясніють зойками і запитаннями від шанувальників літератури буквально з усієї України: а чи приїде Ліна Костенко і до них, можливо, пізніше? Можна впевнено стверджувати, якби поїхати з цією презентацією та творчими зустрічами у кожне велике і мале місто, де радо чекають пані Ліну, то ця мандрівка продовжувалася б не один рік.

	О.Пахльовська, Л. Івшина, Д.Дроздовський

Розпочинаючи розмову у театрі ім. Івана Франка, пані Ліна поділилася враженнями від початку промо-туру і розповіла, як проходив перший вечір із декількох уже анонсованих. Це було у Рівному і їй “особливо, – сказала письменниця, – запам’яталися обличчя молоді, просвітлені та натхненні”.
Зазначу, що такі ж обличчя були і в київської публіки, причому не тільки молодої.
Розповідаючи про задум роману, Ліна Костенко згадала кінець ХХ століття і своє відчуття, що Україна і світ не досить гарно прощаються із століттям двадцятим і входять у століття двадцять перше. А це ж було не просто чергове століття, а початок нового, третього тисячоліття. “І я подумала, – ми погано входимо у це третє тисячоліття”. Чомусь ні Україна, ні людство, на думку Ліни Костенко, не турбувалися про те, що у нове тисячоліття не треба тягнути старі проблеми, а треба зібратися із силами та очиститися перед лицем нового тисячоліття. А що ж відбувалося насправді?
І Ліна Василівна згадувала, як вона почала відстежувати, фіксувати та аналізувати світові та вітчизняні події. Набралися уже цілі стоси матеріалів, а потім уже виник і герой – програміст, через сприйняття якого і подаються усі події. У романі часто згадується і цитується Гоголь, особливо його російськомовна повість “Записки сумасшедшего”, яка і дала роману пані Ліни іронічну назву-перегук.
Те, що у романі жінка-автор веде розмову від імені героя-чоловіка викликало запитання, зокрема, такі: “Якщо герой роману – чоловік, то чи є Ви серед інших героїв книги?”. На це ще на першій грудневій презентації Ліна Костенко з усмішкою сказала, що знайти її у книзі можна, хоча і у “зашифрованому” вигляді.
Книга побудована як розповідь від першої особи – людина сприймає наші та світові події, реагує на це, переживає їх, осмислює і бачить, що на усіх нас насувається загроза глобальної духовно-психологічної катастрофи. Щодо України, то тут пані Ліна вирізняє споконвічну вітчизняну специфіку – молодь входить у третє тисячоліття з тими ж проблемами, з якими Україна зі століття ХІХ-го входила у століття ХХ-те. Та ж небезпека деукраїнізації, те ж невміння виборювати українські цінності, обстоювати рідну мову, та ж розсварена еліта, той же занадто уже терплячий народ, та ж відсутність єдиного і авторитетного для більшості країни лідера нації.
Розповідь герой книги розпочинає перед самим Мілленіумом і закінчує перемогою Помаранчевої революції, тобто мова йде про п’ятирічний відрізок часу. І за цей час герой книги, нагадаю – нормальна людина – починає відчувати, що у світі та Україні відбувається щось не зовсім зрозуміле – чи то світ втрачає здоровий глузд, чи то він сам потроху стає “самашедшим”. Ось красномовна цитата: “Суспільство й не сколихнеться. А якби хто й обурився, підняв голос протесту, на нього подивилися б як на божевільного. Суспільство уже не хоче, щоб його на щось піднімали, його уже не цікавить ніяка форма протесту…. А такі, як оце я, недоумки, все чогось рефлексують”.

Успіх автора полягає, зокрема, у тому, що, спостерігаючи за рефлексіями цього “недоумка”, читач чіткіше розуміє норму – мислення, оцінювання, цінностей. І, відповідно, краще усвідомлює усю ту ненормальність, яку світ та Україна переживають, передусім, з власної вини, не вміючи протистояти абсурду.

Аудиторія слухала дуже уважно. Мої сусіди, яких я зі свого місця, не встаючи з крісла, делікатно сфотографував для вас, – народні депутати України Вячеслав Кириленко та Арсеній Яценюк, як і інші глядачі, протягом декількох годин невідривно дивилися на сцену, не пропускаючи жодного слова. Прийшли також екс-міністри культури В.Вовкун та закордонних справ В.Огризко. Представників інших фракцій парламенту, як і представників влади, у залі я не помітив. А політикам дуже не завадило б прийти, послухати, побачити кращих представників свого народу, про який вони так турбуються на словах, і так його погано знають. Побачити, як тягнуться люди до справжньої літератури, як приймають свого народного Поета, як реагують на її слова. Може тоді б у їх головах щось зрушилося, може тоді вони краще зрозуміли б, чого не вистачає у їх культурній політиці та зупинили б деукраїнізацію країни. І організували хоча б для початку телепрезентацію книг Ліни Костенко, щоб свого народного Поета і письменника могла побачити і почути вся думаюча Україна.
Правда, був ще присутнім у залі політик національного масштабу, але не владний, а опозиційний. У першому ярусі, у центральній ложі, сиділа Юлія Тимошенко, появу якої зала зустріла оплесками. Вона не випускала з рук книги, а потім, після закінчення вечора, ще пару годин стояла разом з Яценюком та іншими у черзі за автографом.

Юлія Тимошенко та Володимир Яворівський у центральній ложі театру

Ліна Костенко поділилася своїм здивуванням – виявляється, жанр цієї зустрічі з читачами організатори визначили як “Творчий вечір у рамках презентації”. І недарма звернула на це свою увагу Ліна Василівна. На практиці вийшло, що записок про нинішню ситуацію у країні, про політику, про літературу, прохань почитати свої вірші було у підсумку набагато більше, ніж про власне книгу. Але і глядачів зрозуміти можна. Надто довго вони були позбавлені можливості спілкуватися з Ліною Костенко, яка давно вела усамітнено-творчий спосіб життя, а, просто кажучи, сиділа у хаті і писала всі ці роки, майже не відволікаючись на відвідування публічних заходів.
Так що творчий вечір у рамках презентації, все-таки, відбувся у повному форматі. Ліна Костенко протягом декількох годин і на записки відповіла, і вірші почитала, і планами поділилася. Особливо важливими були її слова про те, що даремно влада зараз заявляє, що у країні опозиції нема. “Опозиція є. Це ми, люди”. Ліна Василівна окреслила цю опозицію як шляхетну, яка має єдність на основі загальнолюдських цінностей.
“У політиків єдності немає, а у нас є, у нас не підмінене слово, за яким скучили люди, вони скучили за собою, тому і прийшли”, – зазначила під аплодисменти Ліна Костенко. За її словами, література, культура краще об’єднає людей, ніж політика, тому саме з такої красивої опозиції і народжується громадянське суспільство.

О.Пахльовська, І.Малкович, О.Богомолець

Окрасою вечора стали і так би мовити “вставні”, але органічні для натхненної атмосфери цього свята духовності,номери – так народна артистка України, лауреат Шевченківської премії Лариса Кадирова, як завжди виразно, прочитала вірші Ліни Костенко, Ольга Богомолець динамічно виконала свою пісню у якій слова Ліни Костенко “Нам не було негідно” сприймалися як стримано-горде кредо шестидесятників, а дрогобичанка Ліля Кобільник у супроводі гітари проникливо проспівала свою пісню на слова Л.Костенко “Грай, Марку, грай”. Усі троє були зустрінуті залом дуже тепло. 

Овації також заслужили кобзар Тарас Компаніченко та гурт старовинної музики “Хорея Козацька”. До речі перед початком Ліна Костенко привселюдно вибачилася перед Тарасом за свої не зовсім точні слова про нього, які вона сказала декілька років тому. Тарас у відповідь знітився і запевнив, що ніякої образи не тримав. Гурт заспівав, зокрема, пісню на слова Івана Мазепи, які зала сприймала, як надто актуальні:
Всі покою щиро прагну
Та не в єдин гуж всі тягнуть.
Той направо, той наліво,
А все браття– то то диво..

	Т.Компаніченко шляхетно приймає вибачення іменинниці вечора

Свій репортаж я почав з першої фрази книги, а закінчу її останньою фразою: “Лінію оборони тримають живі”. На презентації Ліна Костенко пояснила походження цієї фрази. Вона якось вчергове прийшла на Байкове кладовище до могили чоловіка. А його поховано якраз на тій ділянці, де упокоїлися багато шестидесятників, захисників українства – В.Стус, Іван та Надія Світличні, І,Миколайчук, Л.Биков, Дж.Мейс, Слава Стецько, перекладач і друг пані Ліни Євген Попович інші. Подивившись на ці могили, порівнявши масштаби та дії померлих і живих, пані Ліна тоді подумала: “Лінію оборони тримають мертві”. Оборони України, українських цінностей, мови, культури, духовності. Тепер же Ліна Василівна, виголошуючи свою надію на кращу частину суспільства і передусім молоді, спираючись на те, що вона побачила і почула під час зустрічей з читачами минулого і цього року, на очі цих людей, на їх питання, на їх реакцію і проголошує: “Лінію оборони тримають живі”.
Звучить це вельми оптимістично і обнадійливо. Але живі мають виправдати надії, що покладає на них класик української літератури, народний Поет і письменниця Ліна Костенко. А головна надія – все-таки вибороти таке суспільство, у якому нормальні, розумні, порядні, духовні люди, патріоти України не будуть себе відчувати у своїй країні чужими, непотрібними, “самашедшими”.
Після закінчення вечора і зливи овацій у величезну чергу за автографами стали майже усі глядачі. Ліна Василівна терпляче більше двох годин підписувала усі книги добрій тисячі читачів,і закінчила свою виснажливу автограф-сесію уже опісля півночі. Жартома можна сказати – зустріч з письменницею закінчилася на другий день після початку.
Найважливіші підсумки цього вечора, на мій погляд,два: 1. Ліна Костенко активно працює усі ці роки (“Вулкан не спав” – відреагувала вона на жарт І.Малковича “Вулкан проснувся”) і має бажання посилити роботу та охочіше йти до читача; 2. Українцям вкрай потрібна література і культура високого ґатунку, вони уже давно “перегодовані” низькопробними дебільними ерзацами, які їм насильницьки пхають маніпулятивні культур-трегери, що зацікавлені не у розвитку, а у оглупленню народу, щоб той не ставав Нацією. Є надія, і це показала презентація, що переможе усе-таки Народ.

Київ, світлини автора.
 Адреса для відгуків та листування: [email protected]