В українські магазини повернувся знайомий надпис “Більше 1 кілограму в одні руки не продаємо”. Ось він, чарівний спосіб згуртувати родину – сімейні походи за гречкою…

Поки громадяни чекають на нову партію китайської крупи, там, “нагорі”, заробляють, як можуть. Наприклад, на евакуації українців з Єгипту. Споглядання всіх цих перипетій надихнуло українських письменників, і ті згадали майже нове, цілком пристойне і надзвичайно змістовне слово для описання українських чиновників – “довбодзьоби”.
В Україні – гречана лихоманка. Уряд рапортує про збільшення площ під гречку, зниження цін на цю чарівну крупу, а також про злісних перекупок, з вини яких ціни на гречку злетіли під хмари. Деякі особливо вірні окремим чиновникам ЗМІ пишуть новини про злісних перекупок по два-три рази на день – аби бува хто не забув.
Азаров чесно клянеться, що не допустить, щоб у країні, як минулого року, скорочувалися посіви гречки. Хто минулого року скорочував ці посіви – складне питання. Ще складніше питання: де був Азаров тоді, колі ці підлі невідомі особи скорочували посіви…
Мінагрополітики ледь не щодня доповідає про те, що з плодючих китайських земель з дня на день має прийти караван з 20 тис. тон гречаної крупи, з яких створять Стабфонд гречки. Але безсовісні верблюди десь заблудилися, мабуть, втекли до Єгипту, гречки мало, в супермаркетах вже висять згадані таблички. На Донеччині в супермаркетах, окрім оголошень про “пакетик гречки в одні руки”, висять ще й аналогічні оголошення “макарони продаються не більше, ніж 3 кг одному покупцю”. Локшина, значить, теж дефіцит. Ті, кому вчинки влади ще не нагадали про романтику 90-х років, мають можливість трошки освіжити пам’ять.
До речі, про романтику і про 90-ті. Минулого тижня з самого ранку в центрі Києва лунали постріли – невідомі особи намагалися захопити офіс одного з найбагатших олігархів України, Сергія Тарути. Тут, хто й не знав, відразу згадали, що Тарута на минулих президентських виборах підтримував Юлію Тимошенко.
А органи правопорядку заявили, що офіс Тарути штурмували зовсім не “привиди 90-х”, а два міліціонери, судовий виконавець і два представники британської компанії, яка через суд підтвердила право на оренду цього офісу ще з 2000 року. Чому вся ця компанія при виконанні службових обов’язків була одягнена в спортивні костюми, зовсім як представники згаданих легендарних 90-х – невідомо. Так само невідомо і те, чому ці люди в спортивних костюмах відразу, як тільки “заламали” охорону і дісталися до приміщення, першим ділом… вилили відро води на журналістів і фотокореспондента, які примчали на постріли.
Журналісти виявились злопам’ятними, і, як тільки висохли, пішли шукати інформацію про “британську компанію”, представники якої ходять по місту у спортивному обмундируванні. Виявилося, що про одну із компаній-засновниць британської компанії ніхто нічого не знає, інша ж компанія-засновниця “прописана” у Британському Гондурасі, країні Латинської Америки, яка з 1973 року стала називатися Беліз.
З яких радощів громадяни Британського Гондурасу через 11 років згадали про суборендований офіс в центрі Києва – важко сказати.
Тим не менш, громадяни на цю новину відреагували доволі спокійно. Хтось згадав гумориста Володимира Вишневського з його коротким віршем “не ту країну назвали Гондурасом”, хтось з сумом згадав про Єгипет…
До речі, останнім часом Єгипет почав викликати в українців полярні емоції.
Зрозуміло, спочатку – не завжди прихована заздрість. Це в тих, кому зі своєю зарплатою побачити піраміди в повний зріст не судилося ніколи, а от попротестувати і хотілося б, але натхнення не вистачає. Таких багато.
Далі йде погано прихована злість. Це в тих, хто саме назбирав собі грошей на піраміди власним горбом, і збирався туди поїхати якщо не цього літа, то наступного. А тут виявилося, що поїздка передбачає набагато більший рівень адреналіну в крові, ніж можна було подумати. Та ще й в Туреччині теж якісь протести – нема куди податися.
Далі йде погано прихований розпач. Це в тих, хто їздив в Єгипет із абсолютно нетиповою метою – стрибнути в гречку. Таких теж вистачає. Що цікаво, цей розпач поширюється і на тих чоловіків, дружини яких своїм горбом заробляли купу грошей на відпустку чоловікові і на гречку для себе. Бо, цитую, “там вона королева, а тут – і прибиральниця, і кухарка, і нянька, і автомат для заробляння грошей”. І, зрозуміло, якщо цей “автомат” раптом збунтується… І, що ще дивніше, чоловіки це розуміють. І… переживають за Єгипет. Вкрай цікава своєю безглуздістю, однак теж доволі поширена ситуація.

Далі йде… невимовне здивування. Це в тих, хто знає, скільки грошей уряд офіційно “витратив” на повернення українців додому з “гарячої точки”. Як відомо, ті сім тисяч українців-туристів, котрих революція застала в Єгипті, не висловили жодного бажання повертатися швидше назад. “Там тепло, весело, і революція тільки починається, а вдома холодно, сумно, і революція вже зайшла в глухий кут”.
Не-туристів-українців у Єгипті набагато менше. Тим не менш, на повернення українських громадян додому Кабмін виділив 10 мільйонів 299 тисяч гривень. Перевізником виступає авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України”, яка планувала здійснити 10 рейсів з Єгипту. А чартерний літак до Єгипту коштує в межах 45 тисяч доларів, тобто близько 359 тисяч гривень – з усім “гамузом”, як то паливо, харчування, аеропортові збори. Тобто, 10 рейсів коштуватимуть 450 тисяч доларів, або ж близько трьох з половиною мільйонів гривень.
А решта шість з половиною мільйонів?
Не кажучи вже про те, що це щастя не розраховане на туристів – вони повинні добиратися додому самі, за власні гроші, а не за державний кошт.
(Ні, загалом, 10 мільйонів для українського бюджету – то не гроші. На саму лишень оренду вертольота для Януковича у бюджеті заплановано витратити 7,5 млн. гривень. Якщо врахувати, що, за даними ЗМІ, вертоліт для Януковича придбав сам Янукович… щоправда, за 17 млн. доларів… То можна тільки порахувати, що для того, аби “відбити” витрачені на вертоліт гроші, здаючи його державі в оренду, потрібно буде приблизно 18 років).
У МНС відразу відповіли, що ті 10 мільйонів – це просто “допустимий максимум”, якого спробують не витрачати. Гарно звучить, але віриться важко.
Не схожі, ну геть не схожі українські міністри на людей, котрі жодній бюджетній копійці не дадуть піти в позацільові кишені. Особливо міністр надзвичайних ситуацій Віктор Балога з його розповідями про те, як він “був комунікатором” між двома Вікторами – Ющенком і Януковичем – і “влаштовував обох”. А вся країна думала стільки років, хто ж такий Балога – “друге я Ющенка”, “сантехнік”, провокатор… А він, виявляється, був “комунікатором”, про що й розповів нещодавно українській пресі. Цікаво, що йому заважало розкрити таємниці своєї ролі раніше – природній сором, чи боязнь, що “ЄЦ” не добере відсотків на виборах? А тепер вже можна не приховувати: виборів не буде ще довго, а соромитися вже нема чого. Особливо в порівнянні з іншими українськими політиками….
Он брати Капранови навіть не полінувалися – відшукали новий для українського політикуму термін. Ледь не всю орнітологію, мабуть, перелопатили. Виявляється, є такі птахи – довбодзьоби. Братам-письменникам чомусь здалося, що українські політики з їхньою звичкою забувати, що вседозволеність рано чи пізно проходить, а потім настає розплата, та ще й від своїх же колег – дуже вже схожі на цих птахів. Що ж, певна подібність мабуть є… Але навряд чи в уряді читають дописи Капранових.
Втім, є й хороші новини. Нехай і не екранах телевізорів чи шпальтах газет, але країна жваво обговорює книгу Ліни Костенко “Записки українського самашедшого”. При цьому більшість негативних рецензій звучать приблизно так: “Не читайте цю книгу, вона надто сумна, в ній сказано все те, що ми думаємо, але не наважуємося сказати”.
Для тих, до кого книжка ще не дійшла – головний герой кілька років поспіль дбайливо конспектує стрічки новин і роздумує (іноді сам, а іноді – з допомогою дружини), що ж таке зробити з Україною, щоб її чоловіки припинили пити бром і почали щось робити. Вкрай актуальне питання, і той, кого цікавить, що з цього приводу думає класик української літератури, може без особливих труднощів знайти текст книги в інтернеті – як не як, молодому поколінню книжка сподобалася, тож оцифрували її доволі швидко.
Творчі вечори Ліни Костенко пройшли по всій країні з повними аншлагами, у Рівному, для прикладу, величезна купа народу – кілька сотень – стояли на морозі і дивилися трансляцію зустрічі на великому екрані, встановленому на фасаді театру.
Ще трохи – і, можливо, від читання та споглядання поволі перейдуть до діла.
Тим паче, що певні зародки “післямайданної” організованості нікуди не поділися. Он на Харківщині 6 років тому – після Майдану з його ейфорією – невеличка сім’я середнього достатку взялася підтримувати цілий клас інтернатівських дітей – однолітків їхньої доньки. Їздять на вихідні, купують дітям одяг в “секонд-хенді”, привозять DVD, фотоальбоми, возять весь клас на вихідних в зоопарк. І так – вже 6 років поспіль. Кажуть, діти хороші, одна біда – нікому не потрібні. У кожної дитини батьки живі, однак позбавлені батьківських прав, здебільшого – через алкоголізм.

Інша історія – на Черкащині, в Умані приватний підприємець з дружиною 6 років тому організували маленький притулок для котів – на власні гроші. Притулок помаленьку розростався, іноді люди забирали собі котика чи собаку. А з рік тому тенденція змінилася на протилежну – тварин майже не забирають, зате кількість викинутих на вулиці домашніх улюбленців різко зросла. Зараз у притулку – майже 100 котів і кілька собак. Котяча і собача кухня для родинного бюджету обходиться до 200 гривень на день. До 1000 гривень на рік витрачається на медикаменти, адже приходять коти хворі і покалічені. Чимало коштують і протизаплідні засоби для тварин.
Загалом у рік на притулок чоловік витрачає на “котячу благодійність” приблизно 74 тисячі гривень. Тобто, приблизно 10 тисяч доларів.
А в інших містах не знають, що робити з безпритульними тваринами. В Києві рік тому взагалі зграя собак загризла оператора телеканалу УТ-1 в парку біля телецентру… Самовідданих підприємців на всі міста не вистачає. Та й у самій Умані до “приватного притулку” ставляться неоднозначно. Хто допомагає, а хто – відверто засуджує. Однак, тих, хто допомагає, все ж таки трошки більше.
І таких маленьких “острівців самоорганізованості” хоч і поволі, але стає дедалі більше – навіть у дрібницях. Он у сусідньому будинку на одному з поверхів хтось викинув на кімнату-коридор між квартирами старий диван. Незабаром на поверсі з’явилися двері, сусіди їх пофарбували, організували замок, до дивану – стіл, на ньому вазони і попільнички, совок і віник. Хто виходить “на перекур”, а хто – просто побалакати.
Такі “острівці” – іноді більшого, а іноді меншого масштабу – не так вже й часто потрапляють в пресу чи на сторінки інтернет-видань. Однак коментують їх чи не активніше, ніж новини про те, хто з політиків вже знайшов, а хто тільки шукає собі притулку за кордоном.
До речі, про притулок. Вчені-сейсмологи і кліматологи з міжнародного комітету Geochange кажуть, що ще в 1998 році з нашою планетою почалися дивні зміни – вона трошки змінила форму. Розповзлася на екваторі і приплюснулася на полюсах. Далі пішло ще гірше – почали “бігати” магнітні полюси. У грудні 2004 року внаслідок внутрішньої активності Землі трошки змістилася земна вісь, а доба стала трішечки-трішечки довшою – і ці ж процеси призвели до цунамі в Індонезії. За даними вчених з вказаного комітету, так зване глобальне потепління і природні катаклізми – всього лишень відображення підвищення активності ядра землі. Яка, своєю чергою, впливає на танення льодовиків, і на головні течії океану, а там – і на клімат планети. Власне, свої перші невтішні прогнози про наслідки внутрішньоземної активності і про катаклізми в 2010 – 2011 році ці вчені оголосили ще кілька років тому.
Інформація про те, що магнітні полюси поволі “повзуть”, а після великих землетрусів земна вісь сунеться і змінюється час доби, не є новою, однак раніше ніхто не додумався пов’язати потепління клімату з процесами всередині планети.
Однак спека минулого літа в сукупності з небувалою засухою, від якої зараз потерпає Китай, і небувалими снігопадами в США, змусили журналістів знов загадати про прогнози диваків-вчених. Залишається почекати, поки в цих вчених дійдуть руки до Вернадського та Чижевського, аби розтовкмачили зв’язок природи з людиною…
Власне, до чого я веду: втікати від всіх проблем наразі нема куди. Зістрибнути з Землі і зручно там влаштуватися на постійне місцепроживання не вдавалося ще нікому. Навіть за дуже великі гроші…