rss
10/29/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Репортаж \ Людина у дорозі та рольових зв’язках

Людина має три рольові зв’язки: зі своїм Творцем, зі самим собою та з ближнім. Підтримання кожного з них надає сенсу нашому життю.
               Блаженіший Любомир (Гузар)

Глава Української Греко-Католицької Церкви Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Блаженіший Любомир Гузар відзначив десятиліття свого служіння на чолі УГКЦ.

Свого часу у Слові до членів Постійного Синоду Української Греко-католицької Церкви у Ватикані, 3 червня 2004 року Святіший Отець Іван Павло ІІ сказав: “Багата на героїчні свідчення, дані також у недавньому минулому, Ваша Церква докладає зусиль у здійсненні душпастирських програм, які спираються на великодушній і одностайній підтримці духовенства і мирян в ділі ефективної євангелизації, якій сприяє атмосфера свободи, що сьогодні панує також і у Вашій Країні”.
З тих пір справи УГКЦ йшли також добре. Ювілей свого керманича Церква зустрічає на підйомі – УГКЦ є найбільшою Східною Католицькою Церквою в світі, налічує понад 5,5 мільйонів віруючих, об’єднаних у 3765 громад, яких оформляють 2303 священнослужителів. Крім того УГКЦ має 106 монастирів (1250 ченців і черниць), 15 навчальних закладів, 1163 недільні школи, 3581 культову споруду, 28 періодичних видань. Погодьтеся, цифри серйозні і вказують вони на зростання УГКЦ. Додам ще деякі дані щодо структури УГКЦ, які, певне, будуть цікаві для багатьох наших читачів.

ВЕРХОВНЕ АРХИЄПИСКОПСТВО В УКРАЇНІ ПОДІЛЕНО НА ТАКІ ЄПАРХІЇ ТА ЕКЗАРХІЇ:
1. Київська архиєпархія, яку очолює Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Любомир (Гузар);
2. Львівська архиєпархія, яку очолює Архиєпископ Ігор (Возняк);
3. Івано-Франківська єпархія – Єпарх Владика Володимир (Війтишин);
4. Коломийсько-Чернівецька єпархія – Єпарх Владика Микола (Сімкайло);
5. Самбірсько-Дрогобицька єпархія – Єпарх Владика Юліан (Вороновський);
6. Тернопільсько-Зборівська єпархія – Єпарх Владика Василь (Семенюк);
7. Бучацька єпархія – Апостольський адміністратор Бучацької єпархії о. Дмитро (Григорак);
8. Стрийська єпархія – Єпарх Владика Юліан (Ґбур);
9. Сокальсько-Жовківська єпархія – Єпарх Владика Михаїл (Колтун);
10. Донецько-Харківський екзархат – Екзарх Владика Степан (Меньок);
11. Одесько-Кримський екзархат – Екзарх Владика Василь (Івасюк);
12. Луцький екзархат – Екзарх Владика Йосафат (Говера).
Автономний статус зберігає Мукачівська єпархія ГКЦ, яка формально є окремою Церквою свого права і не підпорядкована Главі УГКЦ. Мукачівською єпархією з осідком в Ужгороді керує Владика Мілан (Шашік).

ПОЗА МЕЖАМИ УКРАЇНИ ДО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА ВХОДЯТЬ:
· у Польщі Перемишльсько-Варшавська греко-католицька митрополія, яка нараховує понад 100 парафій. Число вірних перевищує 300 тисяч. До її складу входять Перемишльсько-Варшавська архиєпархія та Вроцлавсько-Ґданська єпархія;
· у Західній Європі три апостольські екзархати для українських греко-католиків: у Німеччині, Франції та Великобританії;
· у Північній Америці дві греко-католицькі митрополії:
1. США – Філадельфійська митрополія, яка складається з чотирьох єпархій: у Філадельфії, Пармі, Чикаґо і Стемфорді;
2. Канада – Вінніпегська митрополія, яка складається з п’яти єпархій: у Вінніпегу, Едмонтоні, Нью-Вестмінстері, Саскатуні й Торонто.

Крім того, існують єпархії УГКЦ в Буенос-Айресі (Арґентина), Куритибі (Бразилія) і Мельбурні (Австралія). Українські греко-католики мають також вікаріат у Румунії, громади у Литві (Вільнюс), Латвії (Рига, Даугавпілс та Резекне), Естонії (Таллінн), Молдові (Кишинів), Австрії, Параґваї, Венесуелі, Португалії, Італії, Іспанії, Греції, Швейцарії, Бельгії, Казахстані та Росії.
Так що очільнику УГКЦ Верховному Архиєпископу Києво-Галицькому Любомиру (Гузару) були про що звітувати 22-23 січня цього року, відзначаючи у Києві10-річчя патріаршого служіння. Головними урочистими подіями цих святкувань були Різдвяна просфора Глави УГКЦ, яка відбулася 22 січня у приміщенні Міжнародного виставкового центру, та урочиста Архиєрейська Божественна Літургія, яка була відслужена 23 січня у храмі Святого Василія Великого

  Title
 
 Блаженіший Любомир та Євген Сверстюк на презентації

А перед просфорою Блаженіший Любомир презентував збірник своїх цитат “Бути людиною” та третю аудіокнигу “Дорога до Бога”. Перші дві – “Дорога до себе” та “Дорога до ближнього” вийшли раніше –у січні 2009 року та у квітні 2010 року. Таким чином завершено видання трилогії Блаженішого – “Три дороги”. На презентації був присутнім головний редактор газети “Наша віра”, президент Українського пен-клубу, доктор філософії, колишній політв’язень Євген Сверстюк, який долучився до редагування аудіо книги та сказав до неї вступне слово. Він підкреслив уміння Блаженішого проникнути у сутність речей просто, без зайвого мудрування, але глибоко. Основні теми книги є місткими, дуже важливими – про те, що означає бути людиною, християнином, подружжям, суспільством, патріотом – зазначив Є.Сверстюк
Додам, до речі, що серед 18 розділів цієї книги є і такий: “Бути журналістом”. Там міститься наступна сентенція Блаженішого: “Журналісти мають стосовно суспільства велике завдання. А суспільство повинне запевнити журналістам повну свободу висловлювання, але висловлювання правди”. Що ж, принаймні перша частина цього афоризму для українських журналістів є зрозумілою, а ось друга – викликає питання, бо свобода слова в Україні сьогодні уже не така очевидна, як це було раніше.
У своєму короткому слові на презентації Блаженіший Любомир розповів про трилогію і наголосив: “Моє велике бажання бути людиною. Багато зустрічаємо осіб, але мало серед них людей – людей у повному значенні того слова. Дуже важко визначити, що це таке, але можна сказати, що людина – це особа, яка якщо не під кожним, то під багатьма оглядами робить на нас враження. Зустрівшись з такою людиною, ви відходите від неї кращими”.
Після презентації присутні були запрошені на традиційну Різдвяну просфору до великої просторої зали Виставкового центру. Там гостей чекали накриті столи, на підвищенні розмістився оркестр.
У своєму Подячному слові Блаженіший Любомир, зокрема, сказав: “Дякую Господові за те, що благословляв, утримував, зміцнював нашу Церкву в часи переслідувань. Це Боже діло. Дякую і за тих двадцять років, коли наша Церква поверталася до нормального життя. Це також Боже діло. У цьому Божому ділі Господь виділив мені невеличку частку. Той уряд, який я обіймав ще як помічник світлої пам’яті Блаженішого Мирослава Івана (Любачівського) чи упродовж останніх десяти років вже більш самостійно – це щось дуже незначне у величному процесі відродження нашої Церкви. Передусім треба подякувати Господові Богові, бо коли приглянемося до того всього, що відбувалося за той час, то справді можемо тільки глибоко схилити голови перед нашим добрим Небесним Отцем.

Title  
 Слово Блаженішого 

Хочу в цей день подякувати і вам. Бо, як я згадав, моя діяльність – це тільки невеличкий внесок у те все, що відбувається для добра нашої Церкви, для добра нашого народу. Це праця багатьох: Владик, духовенства, монашества, мирян у різних ділянках життя. Це – не побоюся вжити слово, яке прекрасно характеризує наші спільні зусилля, – це соборна праця. Сердечно дякую вам за те, що ви робили і робите для Церкви та народу.
Однак сьогодні не можна обмежуватися і подякою. Бо це святкування не є закінченням чогось. Це невеличка зупинка в дорозі. Щонайменше впродовж двадцяти років ми стараємося надати нашій Церкві та нашому народові нове життя і хочемо цю працю продовжувати, – кожний з нас відповідно до своїх здібностей, відповідно до своїх можливостей, відповідно до своєї сили. Це дуже важливо.
Ніхто з нас не знає, коли Господь Бог покличе його до себе, або коли в нього не стане сил, щоби працювати. Це все в Божих руках. Скільки Бог нам дає – значить стільки від нас хоче отримати. І ми повинні продовжувати працювати. Кожний з нас – і старші люди, і в розквіті сил, і ще діти – має дивитися вперед.
Разом з вами хочу сердечно подякувати Богові за всю вашу працю і закликати вас продовжувати працювати, – сердечно, сумлінно, з великим запалом, щоби розвивалися наша Церква і наш народ. Я думаю, якщо проживемо цей день як подяку і як постанову, то це справді буде справжнє святкування ювілею. Сердечне вам спасибі”.
Віце-ректор з питань призначення та місії Українського католицького університету Мирослав Маринович виголосив гарне слово про ювіляра, сказавши таке: “Ваше Блаженство! Високопреосвященні і Преосвященні Владики! Всесвітліші і всечесніші отці! Преподобні брати і сестри! Вельмишановні представники Української держави та високоповажні гості! Дорогі брати і сестри у Христі!
Минуло 10 років з того дня, коли учасники Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви урочисто ствердили: “Сподобалося Святому Духові й нам, щоб на патріаршому Києво-Галицькому престолі нашої Церкви з Божою поміччю правив Кир Любомир Гузар. І простерлася над патріархом-електом правиця Господня, і благословив Бог плоди праці його.

 Title
   М.Маринович виголошує слово

У час, коли Україна нестримно поринала у карнавал владо- і грошолюбства, коли на арену вийшла людина користі, Господь послав нам за провідника людину молитви – homo orans. Щоб гріх не став незаперечним законом нашого життя. Щоб множилось число тих, хто молитиметься за цей добрий, але безталанний народ. Щоб назбирались у ньому оті біблійні п’ятдесят чи бодай десять праведників (пор. Бут. 18, 23-33) і щоб змилостивився Господь над цілим краєм.
І справді молиться Патріарх за свою землю і за всіх, хто живе на ній. Вдячно склав Богові шану за “справжнє чудо – відродження нашої Церкви”. І покаянно вибачився, що “…деякі сини й дочки Української Греко-Католицької Церкви, на превеликий жаль, свідомо і добровільно заподіяли кривду своїм ближнім з рядів свого рідного народу чи інших народів”. І піднімає свій голос на захист скривджених і соціально упосліджених, пам’ятаючи заповіт Володимира Мономаха: “Не дайте сильним погубити людину”.
З тих пір, коли до зали заходить оцей скромний чернець, шанобливо встають зі своїх місць владоможні й сановиті; коли слово бере цей чоловік молитви, замовкають імениті інтелектуали. Від постаті нашого Патріарха лине спокій мудрості, і ніщо так не підкреслює дріб’язковість сучасних магнатських забаганок, як цей високий маєстат духу.
Проте за все це часом доводиться платити дорогою ціною. Бо хто свідчить про Милосердного Бога, той стає небезпечним для речників темряви. Тому і сподобився Патріарх “прийняти зневагу за Ймення Ісуса” (пор. Ді. 5:41) від розкольників і ворогів Церкви. Чи не проявляється в цьому оте дивне для нас Боже зізнання: “Кого я люблю, тому докоряю й картаю його” (Об. 3:19)?
Упродовж десятиліття патріаршества Кир Любомира Церква далі відновлювала свої традиційні структури та розвивала нові структурні ланки. Консолідував свою роботу Синод Єпископів, запрацювали тематичні сесії Патріаршого Собору УГКЦ. Нове дихання внесли в життя монашества щорічні монаші собори та конференції під загальною назвою “Преображення у Господі”. Після жвавих соборових дискусій активізувалося греко-католицьке мирянство. Утвердилося всебічне й багатолике життя цілої Церкви, що й дало Патріархові підставу сказати 2001 року Папі Іванові-Павлу ІІ: “Уже сьогодні, Святіший Отче, перед Тобою в любові й покорі стоїть Церква, готова до здійснення нових завдань, які випливають з нашої богоносної східної традиції й церковного управління, а також із нашого почесного обов’язку перед усією вселенською Церквою”.

Title
 
 
  Пані Катерина Ющенко з дітьми та моїми студентками Світланою Шереметьєвою (справа) і Поліною Опухлою були у чудовому настрої

 

Воістину вікопомним для цього патріаршого десятиліття було оте паломництво в Україну бл. п. Папи Івана-Павла ІІ 2001 року. В історії пастирських поїздок цього Папи візит в Україну виявився одним із найбільш успішних та організованих, у чому немала заслуга керованої Патріархом Любомиром Української Греко-Католицької Церкви та її злагоджених дій з нунціатурою, загалом із Римо-Католицькою Церквою в Україні та з державними структурами. Божественна Літургія, відслужена Кир Любомиром у Львові в присутності понтифіка, виявилася чи не найбільшим мирним зібранням за всю історію України. Вона ж була і кульмінацією піднесення нашого духу, що воістину сповнився віри, надії й любові.
Саме в той час було сформульовано головну місію Української Греко-Католицької Церкви у нинішній час: “Святість об’єднаних людей у паломничанню на шляху до церковного сопричастя, щоб здійснити волю Христа-Спасителя”. Тут слово “святість” не є пафосною пересадою. У ньому закладено переконаність християнина, що навіть найбільші грішники можуть в одну спасенну мить навернутися до Бога. І наше завдання як християн і вірних нашої Церкви є повсякчас готувати надходження цієї миті, працювати на те преображення людини та очищення її від скверни – навіть усвідомлюючи, що саме очищення під силу лише Святому Духові.

 Title 
  А.Яценюк з україночкою

За час патріаршества Кир Любомира Церква, що в попередні комуністичні десятиліття вимушено була “Церквою мовчазною”, нарешті повною мірою відновила свій публічний пастирський голос. І коли Інститут релігії та суспільства Українського католицького університету випустив збірник соціально зорієнтованих документів УГКЦ, стало зрозуміло, що таким потужним душпастирським та учительським доробком уся наша Церква може справді гордитися.
Проте, ясна річ, не все в нашому церковному житті йде по-святому. А тому не один із нас хотів би, щоб Патріарх Любомир часом покерував “твердою рукою”, караючи нерадивих. Саме до цього кличе нас наша гнівлива людська природа. Натомість монаша душа Патріарха добре знає, що справді відповідальною і смиренною може бути лише вільна людина. А до свободи, до тієї світлої миті остаточного визволення, потрібно зростати – поволі й поступово. Бо, як любив повторювати Митрополит Шептицький, “Божі млини мелють поволі”. І в цій довірі до невпинності Божих млинів – велика духовна сила нашого Патріарха.
Поволі – ох, як нестерпно поволі! – мелють Божі млини і у сфері державно-церковних відносин. Патріархові доводиться здійснювати своє служіння в суспільстві, в якому панує велика світоглядна мішанина: державні посадовці плутають Церкву смиренну з Церквою слухняною й “кишеньковою”, духовенство плутає невтручання у політику з покорою гріховним владоможцям, а народ і держава, замість бути партнерами у служінні спільному благові, розходяться по різні боки антагоністичних барикад.
У цьому мрячному світі постать Патріарха Любомира – це символ ще не оціненої гармонії і “золотої середини”. Бо такі властиві йому правда, любов і благочестя не є нічиїми політичними союзниками і не стануть інструментами в жодних руках. Вони рівновіддалені від учасників політичного конфлікту, зате наближені до кожного, хто відчуває якусь потребу чи сповнений муки страждання.
Починаючи з 2003 року, за час патріаршества Любомира Гузара розпочався процес перенесення осідку митрополита Києво-Галицької митрополії Української Греко-Католицької Церкви до Києва та будівництва патріаршого собору, що відкрило нову сторінку в історії нашої Церкви. Про той час можна сказати урочистими словами Еклезіаста: “Усьому час-пора, і на все слушна хвилина під небом: час берегти духовний скарб і час його віддавати” (пор. Проп. 3, 1-8). І справді, був час Галичині одній зберігати скарб єдності з Петром, коли Київ увіходив у смугу свого історичного затемнення. Сьогодні, коли Київ крок за кроком, хоч і з великими труднощами, повертає собі давню первопрестольність, настав час Галичині повернути у його скарбницю те, що було виношено тут, у Києві; чим надихалися його великі предки, а саме: дух церковної єдності.
Проте, втішаючись здобутками цього патріаршого десятиліття, нам потрібне смирення при оцінюванні тих зусиль Патріарха, що їх Господь поки що не увінчав щасливим завершенням. Ідеться тут передусім про визнання патріаршого статусу нашої Церкви. Сам Блаженіший нам і роз’яснює: “Патріарший статус Церкви – це не тільки декрет Синоду Єпископів, підтверджений визнанням Святішого Отця. Це передусім преображене життя Божого Народу, який усвідомлює свої нові обов’язки та відповідальності”. Тобто, іншими словами, доля патріархату насправді – в наших власних руках. І навіть якщо на заваді стоять аргументи політичні чи конфесійні, відповідь наша має бути передусім духовною. Адже саме з духовного джерела беруть початок стрімкі потоки нашого життя.
Нарешті, не лише греко-католики, а й чимало інших християн України вдячні Патріархові Любомиру за вірність пророцтву св. Андрія і за віру в те, що “нове сяйво слави Божої… може і повинно променіти з єдиної Київської Церкви”. Ми вдячні Блаженішому за те, що він запропонував українським християнам київської традиції такий шлях до єдності, який не руйнує особливостей їхнього благочестя і перетворює історично зумовлені відмінності у скарбницю спільного духовного досвіду.
Отож благослови, Господи, наші подальші дороги, щоб ми зуміли сповнити Твою волю! Благослови, Господи, “один Божий народ у краї на Київських горах”! Благослови, Господи, нашого Києво-Галицького Патріарха Любомира, воздай йому добром за його служіння і дозволь йому ще довго “ходити всіма Твоїми дорогами, і любити Тебе, і служити Тобі, Богу нашому, усім серцем своїм і всією душею своєю” (пор. Втор. 10, 12)!
Окрім цієї яскравої промови Мариновича, Блаженіший вислухав вітання та прохання його благословення багатьох іменитих гостей, вірних та запрошених на просфору. Мав честь привітати Блаженішого і автор, про що свідчить світлина, що відкриває статтю.

 

Title  Title
  Юлія Тимошенко вітає Блаженішого Любомира та просить його благословення
  Юні гості та артисти із Львівщини

 

Відзначу серед них пані Катерину Ющенко з дітьми (але без чоловіка), Арсенія Яценюка, екс-віце-прем’єра Івана Васюника і, звичайно, Юлію Тимошенко, чий прихід з букетом розкішних білих троянд викликав підвищений інтерес і певне “завихрення” у залі.
Ювілей Глави Української Греко-Католицької Церкви Верховного Архиєпископа Києво-Галицького Блаженішого Любомира Гузара відзначено достойно. Його дорога продовжується, його усі три рольові зв’язки реалізуються – адже за словами Блаженішого це відбувається так: “Віддати Богові те, що Йому належить. Використати максимально те, що ми отримали. Поділитися з іншими тим, чим можеш. У цьому і є сенс життя”.
Многая і Благая літа мудрому душпастирю!

Київ, світлини автора,
Світлани Шереметьєвої та Поліни Опухлої

Соборність нації в контексті політичної боротьби. Україна відзначила День Соборності

Людина у часі і серед подій. Презентація першого роману Ліни Костенко

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com