Все таємне рано чи пізно опиниться в інтернеті.
                                                            Народна мудрість

Минулих вихідних група хакерів, які підтримують проект Wikileaks, заявили, що керівництво США і Британії “просто не розуміє сучасних політичних і технологічних реалій”, і тому, наскільки безнадійно боротися з появою будь-якої важливої інформації в інтернеті. Дивно, але цього не розуміють не тільки американські чи британські, а й більшість світових політиків, зокрема – й українські. Втім, президент Єгипту, а тим більше– президент Тунісу, могли б багато чого розповісти своїм колегам про роль сучасних технологій в житті держави. Однак їм, здається, обом наразі не до просвітницьких лекцій…

В дзеркалі Wikileaks
Вже з півроку світову політику лихоманить – сайт Wikileaks виставив на світ білий цілу купу таких подробиць дипломатичних стосунків, про які панове-дипломати воліли б мовчати все життя. Ще років 20 тому жодному дипломатові така халепа і в страшному сні не могла приснитися. Адже про реальні ниточки за лаштунками міжнародної політики здогадувалися хіба окремі ну дуже вже уважні громадяни. Такі, як “український самашедший” Ліни Костенко, які стежили за новинами пильніше, ніж за власним життям. Решта здебільшого дивилися на чиновників і політиків очима по 5 копійок – як на небожителів. А тут на тобі – виявляється, вони, ці “небожителі”, не тільки жартують, ризикують, насміхаються, вірять пліткам, а й помиляються, і ціна цих помилок – тисячі людських життів.
До такого “викриття” дипломати й високопосадовці різних країн, як виявилося, були вкрай не готові. За засновником Wikileaks почали, як гриби, рости судові позови, його спільників посадили за грати на по життєвий термін – “за розкриття державної таємниці”.
Чи не єдиною країною, де на викриття Wikileaks подивилися крізь пальці, як і варто було очікувати, була Україна. Навіть в Росії керівництво заявило, що, мовляв, викриття цього сайту “шкодять міжнародним відносинам”. В Україні викриттями нікого не здивуєш, і нашкодити стосункам українського керівництва з закордонними колегами більше, ніж шкодить саме керівництво, просто не можливо. Тому на Wikileaks українська влада просто не звернула уваги.
Однак викриття “державних таємниць” – далеко не єдиний аспект впливу інтернету на державне життя. Інший аспект – це можливість легко налагоджувати “горизонтальні соціальні контакти” між громадянами. Тобто – неабияк сприяти побудові громадянського суспільства. От тільки чомусь більшість чиновників, котрі так гарно говорять про громадянське суспільство, інтернет-спільноти бояться ще більше, ніж вогню і потопу разом взятих.

Блогери і піраміди
Всі минулі вихідні стрічки новин рясніли повідомленнями про Єгипет, в якому громадяни вже сьомий день поспіль виходять на вулиці з вимогою відставки президента. Революційна хвиля поволі котиться всім Близьким Сходом, аналітики дружно шукають зв’язок між революціями та високими технологіями. З Єгипту тікають іноземні дипломати, туристи та навіть місцеві бізнесмени. Російські студенти пишуть листи російській владі, щоб прислала до Каїру літак і забрала їх звідти додому (хоча, як на мене, це дуже спірне питання – що гірше: сидіти в Каїрі, чи летіти в Домодєдово). Зате українські туристи до Єгипту летять купами, як мухи на мед. Мабуть, для обміну досвідом…

А починалося все з Тунісу.
Президента там не міняли з 1987 року. Корупція процвітала, однак при цьому населення країни жило не так вже й бідно (тільки 3,8% жили за межею бідності, це чи не найменший показник на Близькому Сході) – особливо в порівнянні з Сомалі чи Єменом. Однак почалася криза, ціни поповзли вгору, корупція – туди ж. Після самоспалення безробітного випускника місцевого університету туніське населення вийшло на вулицю і за якихось півтори місяців поганою мітлою змело президента разом з його урядом. Президент втік до Саудівської Аравії, Швейцарія заморозила його рахунки, Канада відмовилася приймати його родичів-бізнесменів.
Потім потроху почалися протести в інших країнах.
У січні кілька випадків самоспалення були зареєстровані в Єгипті – тамтешні студенти почали брати приклад з туніського колеги.
Вже після перших протестів у Єгипті аналітики Бі-Бі-Сі почали підозрювати, що з Близьким Сходом буде те ж саме, що й зі Східною Європою у 1989 – 1990 роках – такий собі ефект доміно, коли одна гральна кісточка своїм падінням валить всі решту. І не останню роль в цьому процесі, на думку Бі-Бі-Сі, відіграють користувачі інтернету. З цією думкою важко не погодитися. Британські журналісти навіть порівняльну таблицю склали: кількість населення, середній вік більшості громадян країни, кількість безробітних і кількість інтернет-користувачів.
За останнім показником попереду – Єгипет, там 20 мільйонів “інтернетників”, далі – Марокко (13,2 млн.) Саудівська Аравія (9,6 млн.), Алжир (4,7).
І що? В Єгипті “П’ятниця гніву” поволі перейшла в понеділок, і, здається, зупинятися мітингувальники не збираються.
В Марокко наразі тихо, однак там дуже поважають монархію. Щоправда, після розповідей Wikileaks про нахабну жадібність перших осіб держави тамтешнє населення серйозно задумалося… Так само на повазі до монарха тримається Саудівська Аравія.
Перші багатотисячні протести пройшли в Алжирі, Сирії, Йорданії, Ємені.
У Єгипті закінчення протестів наразі не видно. Претензій до влади в людей набралося, судячи з усього, чимало – 82-річний Хосні Мубарак керує країною вже 30 років, за такий час навіть ідеальний президент може наробити купу помилок, а неідеальний – тим паче. А оскільки країна відома на весь світ своїми пірамідами та курортами, спостерігають за подіями в світі дуже уважно. Розвідки різних країн рвуть на собі волосся і дивуються, як же це вони “проспали Єгипет”. Західні країни спочатку спостерігали мовчки, потім Німеччина заявила єгипетському президенту, що, якщо той буде силою придушувати протести, то німецький уряд не дасть йому більше грошей. Тобто, “скоротить фінансову допомогу”. В цій же заяві згадано, що, починаючи з 1960 років, Німеччина вклала в економіку Єгипту близько 5,5 млрд. євро.
Тут “український самашедший” мав би вигукнути: так от воно що!
Бо саме після цієї заяви стає зрозумілою суть європейської “міграційної проблеми”. Якщо хто не знає: Франція, Німеччина і решта європейських країн ось вже кілька років поспіль офіційно посипають собі попелом голову і бідкаються, що ж їм робити з мігрантами з арабських країн. Адже якщо українські мігранти в будь-якій країні беруться за роботу, то арабські мігранти ведуть себе, м’яко кажучи, трохи інакше – приносять з собою звичаї своєї країни і підлаштовуватися під звичаї і закони нової батьківщини не збираються.
І виявляється, європейські уряди самі собі виростили проблему. Спочатку підгодовували грошима з власних міркувань близькосхідне керівництво (добре знаючи, на що насамперед підуть ті гроші), а потім з непідробним здивуванням бідкалися, що з цих “підгодованих країн” втікає населення. І втікає, зрозуміло, куди – до Європи. Зі всіма наслідками.
Підтримувати розвиток громадянського суспільства в близькосхідних країнах, зрозуміло, було б набагато важче, ніж “благородно” дати керівництву тих країн “відчіпного” в кілька мільярдів євро “на розвиток країни”. Але тоді б проблем з мігрантами в ЄС було б набагато менше.
На щастя, єгипетське громадянське суспільство, схоже, тепер вже непогано обходиться і без європейської допомоги.

Єгипетський слід в Україні
Чому я так детально розповідаю про Єгипет? Зовсім не з любові до пірамід і дайвінгу. Якщо відволіктися від власних назв, можна без особливих складнощів помітити, що у випадку з Україною європейські чиновники наразі поводять себе майже так само, як і з Єгиптом. Видають владі величезні кредити, знаючи, куди вони підуть; радо приймають в себе на проживання сім’ї українських суддів і чиновників, знаючи, якого походження їхні кошти; замість того, щоб заборонити приїзд до ЄС українського керівництва, поки не будуть розглянуті в суді випадки фальшування президентських виборів, вимагають підвищити пенсійний вік і відібрати останню копійку в населення, 70% якого живуть за межею бідності. І при цьому зовсім не дивуються, що українські студенти масово виїжджають на Захід вчитися, не плануючи при цьому повертатися назад.
Зрозуміло, наразі останній чинник в ЄС розглядають як позитивний: українські молоді спеціалісти закочують рукави і працюють, а не сидять на виплатах з безробіття. Та й українська культура не настільки відрізняється від європейської, як арабська, тому навіть якщо українські мігранти і дотримуватимуться своїх традицій, це не спричинятиме європейцям таких незручностей, як у випадку з арабською культурою.
Тим не менш, факт залишається фактом: наразі Європа підтримує українське керівництво, не думаючи про те, яку проблему на свою голову вирощує в такий спосіб.
Саме керівництво трохи стривожене Тунісом, однак зовсім не переймається тим, що двох слів до купи зв’язати не може.
Коли Wikileaks почала оприлюднювати дані про Україну, влада на ці викриття не прореагувала, журналісти лише відзначили, що закордонні дипломати не особливо переймалися тим, правду чи брехню розповідали їм українські чиновники. А от події в Тунісі українську владу неабияк рознервували: мовляв, як то так, нерозумні тунісці “зруйнували стабільність”!
“Ми бачили, що сталося в Тунісі. Підвищилися ціни на продовольство, піднявся народ Тунісу проти влади, почалися дії, які зірвали там стабільність. В державі, яка зовні була стабільною”, – сказав президент України Віктор Янукович під час виступу в Давосі.
Блогери відреагували миттєво:
“В принципі, тепер зрозуміло, що Віктор Федорович вкладає у термін “стабільність”, про яку він згадує кожного разу. “Стабільність” – це 23 роки правити державою, і щоб за це тобі нічого не було”.
Сергій Лещенко, блог на Українській правді
Колеги Януковича пішли ще далі – депутатка від ПР Ірина Бережна, молода, красива жінка, запропонувала ввести покарання за наклеп в інтернеті та ввести державний контроль за інтернетом. На щастя, технічно це зробити важко, хоча в Китаї й намагаються… Інтернет-спільнота на то діло швиденько відреагувала масовим флеш-мобом і “фотожабами”. Бережній ця заява, мабуть, ще довго гикатиметься.
А Янукович там же, в Давосі, “не відходячи від каси”, продемонстрував світові всі особливості української стабільності. Спочатку кілька хвилин намагався вимовити гасло української промо-акції “Увімкніть Україну”, але так і не зміг.
“Цей слоган – увікни..., увікни..., – вікнить для себе Україну – це слоган промо-кампанії нашої держави до Євро-2012”… Для того щоб увікнути Україну, достатньо подивитися на неї власними очима, коли почнуть квітнути каштани в Києві. І у містах українських почнуть роздягатися жінки. Побачити цю красу – це чудово”, – заявив під час ланчу Янукович.
Слухачі подивувалися, декотрі навіть обурилися, але переважно змовчали. Ролик з виступом пішов в інтернет, за нього з радістю взялися “фотожабери”…
Не пройшло й кількох днів, як український президент потішив народ іншою новиною – переплутав Чехію з Чехословаччиною. Українські блогери дружно вхопилися за голови…
Втім, далі хапання за голови справа наразі не пішла.
Як ми вже писали, на день Злуки в Києві на мосту Патона зібралася молодь – десь біля двох тисяч, оголошення про акцію поширювалися через інтернет. Деякі аналітики вважають, що ці дві тисячі – це наразі “поріг” активної інтернет-молоді.
Цілком можливо, що так воно і є: в понеділок українські студенти вийшли пікетувати Верховну Раду, протестуючи проти прийняття нового закону про освіту. У цьому законі, зокрема, студентів-платників змушуватимуть платити відразу всю суму за 4 роки навчання – в іншому випадку вартість навчання щороку перераховуватимуть по-новому. До ВР на протести вийшло… аж 50 студентів. За іншими даними – 100. Для масового протесту трохи замало…
Тішить хіба те, що в умовах інтернету громадянське суспільство – дуже несподіване явище. Щойно його не було – і от вже маєте. Хто б міг подумати, що єгиптяни, котрі 30 років сумирно терпіли свого президента, і котрим залишалося всього якихось там 8 місяців до президентських виборів, раптом встануть і підуть на барикади?
Окрім того, той же таки інтернет дає можливість не лише вивести людей на вулиці, а й координувати дії, коли цілі буде досягнуто – і, що ще більш важливо – у тих випадках, коли держава не може чи не встигає вчасно відреагувати і допомогти своїм громадянам (в Росії, для прикладу, відразу після теракту в Домомодєдово через соціальні мережі відразу зорганізувалися добровольці, які, всупереч загребущим таксистам, на своїх авто поїхали до аеропорту розвозити людей).
Якщо першу стадію в Україні вже пройшли, то з другою і третьою – координуванням дій і реальним організовуванням добровольців (тобто з тим, що і становить основу громадянського суспільства) у нас наразі проблема. Втім, з такими речами як інтернет-громада, ніколи не можна бути певним: щойно її не було, а тут вже на тобі – цілий натовп піраміди підпирає…