Beatles перемогли гігантську машину радянської пропаганди – хоча у 60-70-х у неї на руках були чималі козирі (від польоту в космос до революційного підйому в країнах “третього світу”). І все-таки музика Beatles виявилася переконливішою.

Чому? Справа в тому, що четверо хлопців з Ліверпуля стали символом нової Британії – післявоєнної епохи “цегляних університетів” (на противагу традиційним – елітарним), та соціальних ліфтів, що розкрили двері в кінці 50-х. Новий устрій життя потребував нових символів та способів самовираження – і Beatles стали для нього і тим, і іншим. Вони запропонували свою систему відліку – і перемогли, оскільки конкуренти були нудні, вимагали суворої регламентації життя і майже не залишали місця для особистої свободи.
Хоча епоха, що породила Beatles, остаточно зійшла нанівець до середини сімдесятих, легенда про неї згадується до цих пір.
Щось схоже ми спостерігаємо і зараз: “помаранчева революція” перетворила (на певний час) Україну з “якоїсь країни на пострадянському просторі” в “державу Україна” і змусила світове співтовариство звернути пильнішу увагу на цю частину європейської території.
Але після п`яти років кількість захоплених відгуків про Україну істотно скорочується. Мало того, через пропаганду ззовні Україна перетворилася мало не в “ініціатора безладу”.
Тепер керівництву Україні доведеться заново будувати імідж країни. А головним досягненням України повинні стати талановиті та творчі люди.

“М`яка сила”

“Коли я чую слово” культура “, я знімаю з запобіжника свій браунінг” – відому фразу націонал-соціаліста Ганса Йоста (яку частенько приписують нацистському пропагандисту Гебельса) цитують як іронічний коментар з приводу позиції людини, яка заперечує гуманістичну цінність культури та її суспільну роль.
І заперечувати її безглуздо – роль гуманітарної складової в просування іміджу країни незаперечний: кінофільми, музика і т.п. роблять більше, ніж чергові заяви політиків.

Основою будь-якого гуманітарного впливу є, безперечно, мова. Прекрасно розуміють цю обставину, наприклад, в Росії, яка веде жорстку боротьбу за розширення сфери застосування російської мови за кордоном.
У результаті в Україні вже скасовано дубляж фільмів українською мовою, значно зріс відсоток російської на радіостанціях, в ефір знову допущені російські телеканали, випускні іспити в школі дозволено складати російською мовою (а зараз Москва підштовхує до того, щоб і вступні іспити до ВНЗ також можна було складати “на великом и могучем”) і т.п.
Головним реципієнтом культурного впливу переважно є молодь. Посол Росії в Україні Михайло Зурабов на форумі “Захист російської мови, культури і російськомовного населення в країнах СНД І Балтії” заявив, що мігранти, які приїздять до будь-якої країни, через певний час “втрачають” наступне покоління. “Мігранти у другому, у третьому поколінні вже не говорять мовою батьків. Таким чином, втрачають культурні і соціокультурні внутрішньородінні зв`язки, які є надзвичайно важливим чинником, зокрема для соціальної стабільності в країні, в якій ці родини проживають”, – сказав російський посол і чесно закликав російських співвітчизників шукати шляхи вирішення саме цього питання.
Для України це тим більш актуально, оскільки саме молодь становить основу останніх хвиль еміграції. І якщо для цієї молоді нічого не робити вже зараз, то через кілька років можна буде забути про чисельну діаспору в багатьох зарубіжних країнах (чим так пишається офіційний Київ), яка ототожнює себе саме з Україною: нинішні об`єднання українців за кордоном розраховані зовсім на іншу вікову категорію і не завжди відповідають сучасним реаліям.

Рупор України

Головний інструмент в цій роботі – телебачення. Деякі кроки начебто радують: “Euronews” скоро заговорить українською мовою (правда, робота ця почалася ще за “ненависного помаранчевого режиму”), “Перший національний” ось-ось має почати трансляцію на Росію через супутник НТВ + (подарунок Медведєва).
Знайшлися гроші і на іміджеву програму – на 2010 рік МЗС виділили 9,2 млн. грн, з яких компанія-підрядник більшу частину витратить на створення і показ 3- хвилинних міні-роликів на провідних телеканалах – Euronews, CNN та інших. Ще один 15-хвилинний відеофільм має бути знятий для презентації на виставках, конференціях, ярмарках.
Але якщо бути далекоглядним, то ставку у просуванні бренду “Україна” треба робити на щось таке, що не буде піддано політичній кон`юнктурі і не розсіється як дим після чергових виборів.

Одним з дієвих варіантів ефективного просування позитивного образу України, а також збереження перспектив існування лобі за кордоном (в особі діаспори) міг би стати сучасний телеканал, що транслюватиме українську музику на закордон.
Українське іномовлення було розвинуте ще з часів СРСР. “Оскільки українська діаспора величезна, то Радянський Союз використав можливості мовлення українською мовою з точки зору ідеологічних інструментів”, – говорить керівник корпорації стратегічного консалтингу “Гардарика” Костянтин Матвієнко.
І не дивно, що першими про музичний телеканал заговорила саме українська діаспора. Об`єднання українців Росії (ОУР) напередодні засідання гуманітарного підкомітету Українсько-Російської міждержавної комісії написало 22 жовтня лист міністру культури і туризму України М. Кулиняку, голові Державного комітету телебачення і радіомовлення України Ю. Плаксюку, голові Державного комітету України з справах національностей та релігій Ю. Богуцькому, а також міністру освіти і науки України Д. Табачнику. Серед інших проблем українська діаспора вказала, що в неї існує потреба в телеканалі української музики. Так, як це практикується провідними державами світу. Наприклад, в Італії є Italianmusik, у Німеччині – Viva, у Франції – MCM France, у Росії – відразу два телеканали, які транслюють пісні виключно російською мовою – Ru.tv і MusikBox.ru.
“Українська музика – це реальне надбання України, яке не підвладне часу, кон`юнктурі і політичній ситуації” – слова діаспори в листі українським чиновникам, з якими важко не погодитися.
І хоча тему музичного телеканалу для діаспори підняли українці Росії, немає сумнівів, що їх ініціативу підтримає діаспора і в інших країнах – США, Канаді, Євросоюзу і т.д.
Цікаво, що публічну підтримку такому телеканалу вже висловили державні чиновники (про щирість їхніх заяв судити поки не будемо). Той же Табачник заявляв ще на початку року в Москві: “До ініціативи створення музичного каналу, який би мовив на закордон, я ставлюся позитивно”. При цьому він визнав, що в силу економічних складнощів і урізання бюджету це питання може вирішуватися тільки за рахунок недержавних коштів. “Якщо хтось буде його (телеканал – ред.) просувати”, – додав міністр.
Особливу увагу телеканалу приділяє також посол України в Росії Володимир Єльченко – і навіть вважає його одним із пріоритетів своєї діяльності. “Одним з іміджевих проектів, які посольство хоче реалізувати в РФ, є відкриття музично-розважального каналу для молоді”, – розповів він на своїй першій на посаді посла прес-конференції у Москві.
Дипломат вважає, що подібний телеканал істотно допоміг би українській діаспорі. “Нам такий канал життєво необхідний”, – підкреслив Єльченко і додав: “Попит на такий продукт є. А ось каналу такого на сьогодні немає, є канали новинні, але вони не представляють такого інтересу для широкого кола публіки”.
Зацікавленість українського МЗС в українському музичному телеканалі зрозуміла – робота з діаспорою лежить у їх сфері відповідальності. Очевидно також і те, що саме зовнішньополітичне відомство має підтримати роботу зі створення такого ресурсу: рекомендувати йому іноземних партнерів, а також просувати телеканал в місцеві кабельні мережі іноземних держав.

І при цьому – не лише в регіони, де живуть українці. Адже цільова аудиторія цього телеканалу не тільки українці – етнічні рамки для такого проекту з самого початку тісні. Музика легко подолає мовні бар`єри. Весь світ чудово розумів, про що насправді співали Beatles, навіть не знаючи текстів їх пісень. Це означає, що знання української мови не є обов`язковим для потенційних глядачів українського музичного телеканалу.
Крім того, саме українська музика може стати вагомою часткою позитивного образу країни – поряд зі спортом (ЄВРО-2012, Андрій Шевченко, брати Кличко і т.п.). Як, наприклад, Андрій Данилко під “сердючним” соусом подає глядачам веселу і доброзичливу, Олег Скрипка – самобутню, а “Океан Ельзи” – ліричну Україну. Очевидно, що для утвердження позитивного іміджу України вони зробили більше, ніж усі “патріотичні політики” і держпрограми разом узяті. Яскравий приклад цього – перемога Руслани на Євробаченні.
А показати дійсно є що. Незважаючи на те, що україномовна музика в самій Україні знаходиться не в не дуже привабливому стані, талановитих виконавців і груп сьогодні більш ніж достатньо. Немає також і тіні сумніву, що популярністю такий телеканал користувався би і всередині країни.
Цікаво, що саме україномовні групи найбільш затребувані і популярні саме за кордоном: ті ж ОЕ та Скрипка, а також Бумбокс, Гайдамаки чи Божичі виступають там частіше, ніж в Україні. У Росії, наприклад, їх концерти у відомих московських клубах забиті шанувальниками “під зав`язку” завжди.
Така популярність пояснюється тим, що в умовах “розкрученого” російськомовного сегменту, іменованому шоу-бізнесом (“два притопа три прихлопа”, де панують групи на кшталт “Мобильные блондинки” і “Пающие трусы”), україномовний сегмент музики разюче відрізняється в кращу сторону. Через вужчий сегмент аудиторії (і як наслідок – високу конкуренцію) україномовні виконавці змушені робити дійсно якісний музпродукт. І, звичайно ж, свою позитивну роль відіграє природна мелодійність української мови.
Світ “після Beatles” суттєво відрізняється від світу до них, і цей досвід може бути запозичений і повторений в нових умовах. Успіх української музики обіцяє Україні безліч виграшів, у всіх сферах життя. Є й гарний потенціал для його реалізації. Потрібно лише зробити перший крок. Потім другий і третій...

Дмитро Сучай, УНІАН