rss
11/23/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ “Зараза втілення реформ” та ганьба у кадрі і за кадром

Весь минулий тиждень українська влада несамовито лякала країну кровопролиттям. То “кровожерливі терористи” в Макіївці, то “гарматне м’ясо”, яке “їде влаштовувати криваву різанину” на День Соборності в Києві, то ще якась біда. На щастя, все обійшлося. Громадяни, як герой Ліни Костенко, сидять по вуха в новиннєвих стрічках, співчувають росіянам і відчайдушно заздрять бельгійцям, у яких 5 студентів через інтернет організували своїй владі 35-тисячну “демонстрацію ганьби”…

Минулого тижня український президент їздив до Японії. Розповів їм про українську вишню, не зробив жодної помилки у слові “сакура”. Викупив собі окремий вагон потягу за 13 тисяч доларів, навіть умудрився позамикати двері у вагоні і розставити охорону, щоб всі японці бачили – тут не якийсь вам простий смертний їде, шастати нема чого. І тут на тобі – якесь загадкове щось бабахнуло в Макіївці.
І Віктор Янукович, як зразковий президент, скоротив візит – і повернувся додому.
Що саме бабахнуло в Макіївці – ніхто не знає. Сталося два вибухи, вибило двері і шибки в двох будинках, один з них – офіс ДП “Макіїввугілля”, біля нього знайшли конверт з легеньким обуренням на адресу влади і вимогою сплатити терористам 4 млн. євро.
В той же день в КРУ повідомили, що люди, котрі в Макіївці дуже хотіли грошей, все, що могли, вже взяли, і то давно – на ДП “Макіїввугілля” знайшли зловживань на 2 мільярди гривень.
Українська влада спочатку хотіла ввести надзвичайний стан, однак оскільки загадкові “макіївські терористи” більше нічого не підривали, від цієї ідеї відмовилися.
А тут ще й політологи та журналісти в один голос почали писати, що, мовляв, влада намагається створити атмосферу страху і копіювати російський досвід з їхнім підриванням будинків перед виборами…
В Донецьку місцеві ЗМІ почали обурюватися, що, мовляв, за логікою “політичних вибухів” можна припустити, що вибух в луганській лікарні – теж “владні технології” Тимошенко, яка на той момент була при владі. Чесно кажучи, було б добре, якби це писалося “на замовлення”, але маю нехорошу підозру, що людина, котра писала цілу “плахту” про вибухи в Макіївці зі щирим переконанням, що до політичних технологій ці вибухи не мають жодного стосунку, не просто так пише, а й справді саме так думає… Що ж, у таких аналітиків теж ще попереду багато відкриттів…
В СБУ теж заявили, що мовляв, припущення про російський сценарій – “цинізм окремих опозиційних політиків”, однак про введення НС говорити припинили.
Не встигла стихнути “макіївська тема”, як перші особи держави взялися за наступний “жахливчик”. Міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов у Верховній Раді сказав, що у МВС є інформація, що 22 січня в Києві планується “кровопролиття”. Перед самим Днем Злуки голова ГУ МВС у Дніпропетровській області Віктор Бабенко взагалі заявив на всю країну, що, мовляв, він точно знає, що в Києві “планується навіть організація кровопролитних акцій – для цього теж є певні сили, підготовлені і так далі”.
“Для цього проводиться робота в області, пов’язана з тим, щоб знайти дурників, в моєму розумінні, і туди направити як “гарматне м’ясо”, – сказав Бабенко на нараді в Дніпропетровській обладміністрації в п’ятницю. І заявив, що міліція “фіксуватиме” всіх, хто поїде в п’ятницю-суботу до Києва. Яким саме чином і якими інструментами збиралися “фіксувати” людей – того ні Могильов, ні Бабенко не сказали.
Тим не менш, жодного кровопролиття не було, навіть натяків на найменшу бійку – і то не знайшлося. Хоча, це не завадило міліції “фіксувати” і знімати з автобусів на Київ місцевих опозиційних політиків.
В Києві пройшли цілих чотири масових акції – по одній на кожен вектор українського політикуму.
На Софіївській площі зібралася опозиція, тобто – БЮТ. Поруч сором’язливо прилаштувалися колишні “нашоукраїнці”, тобто теперішні “заукраїнці”. Проте коли В’ячеслава Кириленка попросили до слова, той відсахнувся від мікрофону, як від заразного – мовляв, він прийшов просто помолитися, а не перед людьми зі сцени виступати. Просто зразковий політик, одначе..
На Майдані влада організувала святковий концерт.
В палаці “Україна” виступив сам Янукович. І – вийшло як завжди. Країна вкотре чекала протестів – і вкотре отримала анекдот. Десь там вгорі хтось підкрутив коліщатка – і Віктор Федорович сказав те, що мабуть і хотів сказати, але не в прямий ефір. “Головним ресурсом, який є в нашому розпорядженні, є довіра і розуміння необхідності подолання тимчасових труднощів ЗАРАЗИ втілення реформ” – впевнено, виразно і красиво, як і годиться гаранту Конституції, вимовив президент на всю країну.
Тут би й згодилася демонстрація з гаслами “SHAME!”, однак… Однак замість цього країна в неділю побачила відеоролик, на якому люди, котрі відстояли години на владній демонстрації на Майдані, прийшли під офіс ПР вимагати обіцяні їм за ту демонстрацію гроші… І знов – жодного протесту в суспільстві.

  Title

“Зараза втілення реформ” у суботу була присутня не тільки на Софіївській площі.
На мосту Патона близько двох тисяч молодих людей, узявшись за руки, символічно з’єднали правий і лівий дніпровські береги.
Молодь зібралася строката у повному сенсі цих слів.
Хтось гуашшю розмальовував щоки в синьо-жовті барви, хтось співав патріотичних пісень, хтось гасав по мосту на велосипедах з прапорами в руках. І тим не менш, все пройшло на диво спокійно і щиро. Навіть руху на мосту задля цього заходу не перекривали.
Оглядачі потім гордо написали, що, мовляв, ті “дві тисячі людей, що вийшли на міст Патона, – це, мабуть, і є той поріг чисельності активних молодих людей, який на сьогодні можна мобілізувати через інтернет. Адже учасники акції на мосту збиралися саме таким способом, не привертаючи особливо до своїх планів ні ЗМІ, ні політичні партії”.
До бельгійців нам ще далеко, однак тенденції є – і це вже не може не тішити.
Будемо сподіватися, рано чи пізно ця аполітична, однак активна молодь дійде до політики – якщо не разом з Тимошенко (на яку зараз вішають всіх “собак” попередньої влади навіть доволі адекватні люди), то принаймні, самі по собі. Бо інакше у владі так і лишиться сама “зараза” без жодного натяку на реформи.
До речі, про заразу без реформ. В День Соборності на Контрактовій площі пройшла третя акція: Арсеній Яценюк, “Собор”, “За Україну”. Всі, хто претендує на звання “офіційної оп-позиції”, тобто хоче і в опозиції посидіти і з владою/грошовими мішками стосунків не зіпсувати. До речі, днями про бажання приєднатися до цієї компанії заявив і “громадянський” Анатолій Гриценко. Компанія вже заявила, що лідером їхньої “об’єднаної позиції” буде, вочевидь, Яценюк, як людина, яка набрала найбільше голосів на місцевих виборах. Так відразу і хочеться запитати: а чому Яценюк набрав більше голосів на місцевих виборах? Бо в нього було хороше фінансування, яке давало можливість на привабливих умовах залучити до своїх лав тих, хто хоче і підзаробити, і не дуже “імідж” зіпсувати, а якщо вийде, то ще й “на благо країни попрацювати”. Так-так, таких охочих всидіти на трьох стільцях аж шість відсотків на минулих виборах назбиралося. Тепер до них приєднається ще й “ворог їхньої держави” Анатолій Гриценко. Не на довго ж його “ворогування” вистачило…
До речі, прихильники Яценюка мене частенько всерйоз (!!!) запитують, мовляв, чим це мені не подобається ця “надія української нації”. Аби щоразу не повторюватися, офіційно відповідаю: відсутністю політичної волі. Навіть більше – повною відсутністю жодних ознак цього явища.

Title  

Про його минуле – як і про минуле Тимошенко – можна довго сперечатися. Однак відсутність політичної волі повністю перекреслює навіть найзразковіше минуле (в Арсенія Петровича ідеального минулого немає, але навіть якби й було – його б це не врятувало). Адже припустіть собі, що зіштовхнулися інтереси держави і важковаговика-олігарха. В ідеальній державі такого б не сталося – будь-який свідомий і розумний бізнесмен зрозуміє, що добробут його держави – основна запорука процвітання його бізнесу, тому потрібно шукати третій варіант, добрий і для держави, і для бізнесу. Однак ідеальна держава, як відомо, відрізняється від інших тим, що практично не існує. А в неідеальних державах такі конфлікти трапляються часто. Україна в цьому плані – держава дуже неідеальна, більшість наших великих бізнесменів – експортери, зацікавлені в дешевій і сумирній робочій силі і т.д.
Тому керівництво такої держави повинно мати неабияку політичну волю, аби втовкмачити бізнесменам прямопропорційний взаємозв’язок між процвітанням держави і бізнесу. Он візьміть, для прикладу, Михайла Саакашвілі – тяжко йому то далося, але Грузія зараз вважається однією з найкращих для ведення бізнесу держав.
Я не тільки уявляю, що буде робити Тимошенко, якщо зіштовхнуться інтереси держави і олігархів з її партії. Я навіть маю можливість це спостерігати – втім, як і всі, хто дивиться новини. Втікання “тушок” з БЮТ – це якраз одна з ознак цього процесу. Хто-хто, а Юлія Володимирівна швидше розпрощається з черговою грошовитою “тушкою”, ніж піде на поступки згаданій “тушці”.
А тепер уявіть собі, як Яценюк заперечує Фірташу. Просто заперечує. Відразу згадується Станіславський з його безсмертним “не вірю!”.
Людина з гарним минулим і “руками, які ніколи не крали”, в країні вже була – досі народ згадує. До речі, того тижня Віктору Андрійовичу чи не вперше в очі висловили, що про нього думають широкі народні маси, які за нього голосували. Ющенка викликали до генпрокуратури – останнім часом представники попередньої влади мусять туди ходити, як на роботу, однак Андрійовича наразі викликали тільки у справі про його отруєння.
Коли колишній глава держави вийшов з машини, до нього підійшов пенсіонер і почав вигукувати на його адресу образи. “Паскуда! Як ти можеш дивитися людям в очі?” – кричав дядько.
“Не кричіть! Оце я тобі дав право так говорити! Щоб ти ходив по своїй землі, розмовляв своєю мовою! А якщо тебе прислала сюди якась партія і з записками цими, то, будь ласка, передай великий привіт тій партії і поверни ті гроші! Діти проклянуть тебе! Я за тебе ходжу по цій землі!”, – перейшов на крик у відповідь Ющенко…
Згодом родичі пенсіонера заявили, що наступного дня його забрали до СБУ і допитували чотири години, мовляв, хто йому заплатив за цю акцію. Потім відпустили за станом здоров’я, але наступного дня знову забрали на чотири години. Справді, має ж СБУ чимось займатися. Схоже, ні Ющенку, ні панам з СБУ не зрозуміло, що бідолашний пенсіонер висловив те, що мовчки думають тисячі його співвітчизників.
Шкода, що Україна – не Бельгія.
Втім, добре вже, що не Росія.
В сусідній Росії саме насуваються вибори – і, як то не дивно, теракти разом з ними.
Під кінець минулого тижня у східних сусідів вибухнув величезний політичний скандал. “Офіційний юродивий” російської політики Володимир Жириновський в прямому ефірі десь впродовж години говорив про своє бачення головної проблеми російської держави.
“Державотворча нація не має жодних прав у порівнянні з нацменшинами… Нацменшини не хочуть вчити державну мову, не хочуть працювати, не хочуть дотримуватися законів держави… Вони знущаються над державними прапорами, в школі їхні діти знущаються з наших дітей, які носять державну символіку, і говорять державною мовою… Вони захопили все… і допомагають їм наші ж чиновники, котрі йдуть на все заради грошей… Вони підкуповують правоохоронні органи, вони безкарно володіють зброєю, вони безкарно стріляють на наших вулицях, наше правосуддя дивиться на все скрізь пальці… Вони не поважають державотворчу націю і не поважають нашу культуру, наші закони і традиції”…
А тепер прочитайте уважно попередній абзац і відволічіться від того, що це сказав Володимир Вольфович у прямому ефірі російського телебачення з властивими йому жестами та інтонаціями. Ви не впізнаєте цю проблему?
У психологів є так званий “феномен тіні” – коли людина приховує від себе або ж просто ігнорує власні недоліки, натомість з іноді навіть не властивою для неї пристрасністю “кидається” критикувати людину з аналогічними, “своїми” проблемами. Адже кричати на інших – заняття більш “почесне”, до того ж, в людській культурі наразі звичка аналізувати такі речі не дуже прижилася. Зрештою, це – справа часу. Але властивий цей феномен не тільки окремим людям, а й державним утворенням, проте роздивитися цю проблему не завжди легко. Хто б міг подумати, що у російської “державотворчої нації” – ті ж самі проблеми, що й в української державотворчої нації. Що вони теж себе відчувають чужими у власному домі…
А тим часом Жириновського (на відміну від його ліберального опонента, котрий казав, що злочинці – явище позанаціональне) підтримала телефонним голосуванням переважна більшість росіян-глядачів. Тим не менш, на офіційному рівні його засудили відразу. Президент Чеченії Рамзан Кадиров сам особисто звинуватив Жириновського у шовінізмі та розпалюванні міжнаціональної ворожнечі. Це той самий Кадиров, котрий в інтерв’ю британській пресі колись казав, що “Україна – це особиста хвороба Росії, яку потрібно викорінити”…
Стає зрозумілим, чому Росія так вперто намагається підтримати свою державотворчу російську націю на українських теренах – до того, щоб підтримати цю націю на теренах російських, як завше, “руки не доходять”. Свої проблеми легше вирішувати на чужому прикладі – це давно відома річ.
Однак зрозуміло й інше: в них, як і в Україні, ці проблеми чомусь “раптом” виринають на поверхню або перед виборами, або коли потрібно відволікти увагу від більш “насущних” проблем.
В понеділок ця тема в Росії отримала вкрай трагічне продовження – до аеропорту Домодєдово зайшов смертник “неросійської зовнішності” й підірвав себе у натовпі. Понад три десятки смертей, майже дві сотні поранених. ФСБ знало про підготовку і про місце теракту ще за тиждень до трагедії. Президент РФ дізнався про трагедію з Твіттера. Таксисти біля Домодєдово за традицією миттєво підняли ціни на свої послуги…

Злиття і поглинання в українській політиці

День соборності України з перспективи сьогодення

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com