Чим зайняти себе довгими зимовими вечорами, коли за вікном уже темно, снігу нема і гуляти зовсім не тягне? “Українська правда. Життя” понишпорила полицями книгарень і знайшла десяток цікавих книжок. Саме час відкрити для себе нові слова!

Ліна Костенко “Записки українського самашедшого”
(“А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га”)

Після тривалого мовчання Ліна Костенко знову заговорила. Власне процес почався ще навесні, коли святкували 80-річчя письменниці. Саме тоді Костенко показала, що може й надалі бути голосом для чималого прошарку українців.
Брати до рук роман “Записки українського самашедшого” – дещо лячно. Адже це перший прозовий роман Ліни Костенко. Тобто цей текст – можливість (пере)відкрити для себе живого класика.
В очі впадає пряма алюзія на роман Гоголя “Записки сумасшедшего”. На сторінках роману Ліни Костенко такий собі пересічний киянин веде ретельну фіксацію інформаційного поля навколо себе.
В його щоденник потрапляють події в Україні та світі. Тут і заголовки таблоїдів, і більш розгорнуті нотатки. Щоправда, всі вони переважно невеселі. Це погляд доволі песимістичного розуму, котрий зосереджується на глобальних і локальних проблемах.
Важливе місце оповідач-персонаж приділяє подіям навколо вбивства Гонгадзе. Також лейтмотивом у романі звучить Чорнобиль. Його введено в роман, зокрема, за допомогою дуже симпатичного персонажу бабусі-поліщучки, котру донька вивезла з ураженої зони до Києва.
Роман написано клаптями. Сюжет розвивається лінійно, в унісон із плином часу. Рух часу тут нерівномірний. Все залежить від персонажа-оповідача – то він записує ретельно й багато, то пропускає дні та тижні.
Читати роман “Записки українського самашедшого” складно та навіть дещо дискомфортно.
Текст дуже публіцистичний. Тут легко впізнавати реалії та персоналії. Тут постійно звучать запитання, на які годі й знайти відповіді. В центрі всього – вибір, який людина робить щодня, і відповідальність, яку потрібно нести за скоєне.
Книжка точно сподобається давнім шанувальникам творчості Ліни Костенко, неофітам і всім прихильникам непростого письма.

Тарас Прохасько “БотакЄ”

(“Лілея-НВ”)
Тарас Прохасько – один із найбільш незвичайних українських письменників. Його стиль неможливо переплутати з іншим.
Прохасько вже давно є гравцем “вищої ліги” сучасних україномовних авторів.
Тарас Прохасько пише порівняно мало. Кожна його нова книжка – це подія.
В “БотакЄ” під однією палітуркою вміщено всі важливі тексти цього автора.
У вступному слові Прохасько пояснює, що книжку створено за принципом флористики.
Це “нагадування про нескінченну різноманітність життя, життів, днів, годин”.
Формально “БотакЄ” – просте перевидання.
Та рука не піднімається назвати розкішну книжку в прекрасній палітурці-постері “перевиданням”, “антологією” чи якось інакше.
Це збірка, де так багато Прохаська. “БотакЄ” – це море, куди хочеться вирушити негайно.
Книжка точно сподобається прихильникам південноамериканського магічного реалізму та любителям гармонії звучання слів.
Напинайте вітрила – чарівні гори та (не)справжнє місто Ялівець чекають.

Станіслав Цалик,
Пилип Селігей “Таємниці письменницьких шухляд. Детективна історія української літератури”
(“Наш час”)

Книжка про українських письменників ХХ століття. Це не художня література, а non-fiction із рідкісними плітками.
“Таємниці письменницьких шухляд” крутяться навколо загадкового слова “Роліт”. Тобто “Робітники літератури” – так називали радянських письменників.
А ще – будинок ¹68 на вулиці Леніна (сьогодні – вулиця Богдана Хмельницького).
В цьому будинку були прописані “робітники літератури” Павло Тичина, Олесь Гончар, Максим Рильський, Остап Вишня та інші класики української радянської літератури.
Автори книжки називають її “документальною розповіддю” та порівнюють із детективом. “Таємниці письменницьких шухляд” – це можливість по-новому подивитися на історію української літератури. Після цієї книжки класики української радянської літератури набудуть людських рис і струсять із себе пил хрестоматій. На сторінках “Таємниць письменницьких шухляд” є чимало розгадок і пікантних деталей. Книжка точно сподобається любителям документального кіно, пліток і детективного жанру.

Олег Лишега
“Друже Лі Бо, брате Ду Фу”
(“Піраміда”)

Олег Лишега – автор зовсім невеликої кількості книжок, зате в його доробку є й проза, і поезія, і п’єси.Він пише небагато – зате присвячує себе не лише літературі.Письменник багато уваги приділяє пластичному образотворчому мистецтву.
Про свої тексти Лишега говорить, що компонує їх “за принципами абстрактного живопису”. Власне це може бути найліпшою характеристикою книжки “Друже Лі Бо, брате Ду Фу”. Тут зібрано малу прозу та п’єси письменника. На особливу увагу точно заслуговують знакові “Квіти в темній кімнаті” та “Друже Лі Бо, брате Ду Фу”. Тексти вимагатимуть повільного читання та відмови від пошуку сюжету з фабулою. Особливістю письма Лишеги є пильна увага до звучання. Часто-густо саме відтінок вимови стає ключем для розуміння солі історії. Книжка точно сподобається любителям настроєвого неспішного дегустування слів.

Сергій Жадан “Ворошиловград”
(“Фоліо”)

Книжка-перемо­жець премії “Книга року Бі-Бі-Сі” від визнаного майстра прози Сергія Жадана.
У романі “Ворошиловград” Жадан показав клас. Тут є все, за що можна любити його прозу – фірмове почуття гумору, дотепні діалоги, симпатичні персонажі, абсурдні ситуації, майстерні описи.
Особливістю цього роману є його безперечний гуманізм. “Ворошиловград” – це книжка про нетравматичну подорож у минуле.
Тут зустріч із ідентичністю не стає приводом для ненависті. Навпаки – це шанс розібратись у собі, скинути зайве та полюбити ближнього.
Крім цього, Жадан ввів у сучасну літературу низку нових символічних часопросторів – наприклад, закинутий аеродром і степ.
До безперечних удач роману можна віднести майстерну сцену гри у футбол із живими-мертвими друзями дитинства.
Роман точно сподобається шанувальникам прози Сергія Жадана, а також тим, хто тільки готується її полюбити.
Книжку сміливо можна радити всім, хто починає знайомство з сучасною українською літературою. Це дуже майстерний і дуже щирий текст із захопливим сюжетом і дотепним фіналом.

Стіг Ларссон “Чоловіки, що ненавидять жінок”
(“Фоліо”)

Український переклад світового бестселера від шведського письменника Стіга Ларссона. “Чоловіки, що ненавидять жінок” – перша книжка трилогії “Міленіум”.
Трилогія присвячена історії симпатичного журналіста та головного редактора журналу “Міленіум” Мікаеля Блумквіста, який веде журналістське розслідування історії зникнення юної родички мільйонера Хенріка Ванґера. Пошуки зводять з чи то божевільною, чи то маніячкою, чи то дивачкою Лісбет Саландер. Сама ж історія зникнення корінням сягає в темне колабораціоністське минуле Швеції. Варто зазначити, що інтрига роману починається ще до початку читання.
“Фоліо” випустило книжку із скромною приміткою “переклад українською В.М.Верховня”. З якої мови робили переклад – не зазначено. Нотатка: В.М.Верховень ніколи раніше не був помічений у перекладах зі шведської. Попри це, “Чоловіки, що ненавидять жінок” – чудове детективне чтиво для розваги. Можна читати в поїзді, можна вдома.
Читання варто доповнити переглядом однойменного фільму.

Салман Рушді “Флорентійська чарівниця”
(“Видавництво Жупанського”)

“Флорентійська чарівниця” – новий роман Салмана Рушді, двічі лауреата Букерівської премії.
Це перший роман Рушді, де дію перенесено повністю в минуле. Відтак жанрово він близький до історичного роману.
Якось до могутнього правителя Акбара приходить загадковий білявий незнайомець, який стверджує, що теж має права на престол.
Його історії подекуди нагадають казки Шахерезади. Це карколомні пригоди кохання, перемог і поразок таємничої чорноокої красуні та її супутників.
В основі роману лежить прекрасна містифікація на межі достовірних історичних фактів і вигадки.
В долі головних героїв майстерно вплетені правдиві персоналії та факти.
На сторінках роману знайшлося місце і для Ніколо Макіавеллі, і для Америго Веспуччі, і для родини Медичі.
Інтрига тримається не лише на історії, але й на грі у “вірю-не вірю”. Будь-хто з персонажів може виявитися вигадкою чи галюцинацією будь-якого іншого персонажа.
Прекрасна книжка для фанів Рушді, а також для всіх, кому до вподоби розплутувати заплутаний клубок майже правдивих переказів.

Януш Леон Вишневський “Самотність у мережі”
(“Махаон-Україна”)

Вишневського часто називають письменником, який вміє тонко відчувати загадкову жіночу душу.
Цей письменник зараз в моді – його активно читають і перекладають у Росії.
“Самотність у мережі” – перший і, здається, найбільш вдалий роман Януша Вишневського. Його присвячено людській самотності.
За допомогою інтернет-месенджерів знайомляться двоє успішних, але дуже самотніх людей. Вони починають спілкування, що закінчується закоханістю, зустріччю та розлукою.
Книжка чудово підійде для відпочинку та роздумів над нелегкою долею сучасної людини, в якої є все.

Ден Браун
“Цифрова фортеця”
(“КСД”)

Перший роман Дена Брауна, відомого автора романів “Код да Вінчі” та “Втрачений символ”.
Переклав книжку Володимир Горбатько – він уже працював із романом Дена Брауна “Втрачений символ”.
Сюжет роману спирається на реальні події. “Цифрова фортеця” – це назва супер-коду, який не може розгадати жодна криптографічна машина. З нього починається справжній клубок інтриг – загадкові смерті, розслідування.
Тут ще немає фірмового персонажа Роберта Ленгдона.
Замість нього в центрі подій опиняється Сюзан Флетчер – головний криптограф Агентства національної безпеки США.
У цьому трилері реальність і вигадка поєднались у щільному клубку.
Все як люблять шанувальники Дена Брауна.

 Анна Русакова “Кишенькові речі”
(“Glowberry Books”)

“Кишенькові речі” – книжка на межі багатьох жанрів.
Це щось схоже і на книжку для дітей, і на розмальовку, і на арт-бук. А ще – на від руки намальований блокнот з історіями.
Анна Русакова створила чудовий сплав текстів і картинок.
“Кишенькові речі” присвячені історіям кишень і речам, які в них можна носити. Що нехарактерно – в цій книжці можна читати тексти.
Кожна картинка стає приводом поговорити про важливе – від історії культури до драконів, від скрині скарбів до любові, від мушки придворної дами до шулерів.
Короткі прозові замальовки надзвичайно органічно звучать українською мовою.
Це безперечна заслуга досвідченого перекладача Олександра Красюка, на чиїй совісті вже є переклади Стівена Кінга, Мануели Гретковської та Томаса Гарріса.
“Кишенькові речі” – чудова книжка для розглядання та натхнення.

Ірина Славінська, life.pravda.com