Анні Бройер – 39 років. Народилася у Києві. Закінчила Київський педагогічний інститут.

З 1995 по 2004 р проживала з родиною в Південно-Африканській Республіці. Закінчила там курси англійської мови, отримала спеціальності гіда та тренера пілат-гімнастики. З 2004 р проживає з чоловіком в Швейцарії, містечко Цуг, кантон Цуг. Це 30 км від Люцерну – малої батьківщини її чоловіка Саші Бройера. Анна має власний бізнес “Пілатіс фітнес студія”.
Анно! Ми,туристи, дуже задоволені всім, що побачили і почули в перші дні знайомства з країною. Як стати її громадянином?
Непросто. У мене інша ситуація. Я зустріла людину своєї долі – мешканця Швейцарії. Через 5 років після одруження отримала громадянство. Іноземцям в першу чергу потрібно отримати дозвіл на працю. Для членів Європейського Союзу простіше, а для інших виділяється дуже маленький ліміт. І лиш після 10 літ праці, проживаючі можуть подати документи на громадянство, але це не гарантія, що його отримають. Процедура оформлення дуже складна. У містах та більших містечках цим займається спеціальна комісія. А в селах ще збереглася давня традиція народного віче. Збирається громада і дає оцінку кандидатурі: як інтегрувався чоловік, як себе поводить, чи достойний стати громадянином. Голосують “за” та “проти”.
Швейцарія – найдорожча країна у Європі. Нам зразу кинулися в очі дуже високі ціни в порівнянні з Америкою. Яке співвідношення заробітної платні та цін?
Швейцарію цінують за високий рівень життя. Так, ціни високі, але відповідна і платня. Убогих тут зовсім немає. Я їх ніколи не бачила. Простий робітник, прибиральник заробляє достатньо для прожиття. Найнижчий рівень платні від 2 до 2,5 тис. євро на місяць.
Відомо, що Швейцарія зайняла перше місце в рейтингу екологічно чистих країн світу. Нам щойно сказали, що всі продукти в супермаркеті біологічно чисті? Це так?

	Автор з Анною Бройер  під час інтерв’ю. Люцерн, Швейцарія

Не зовсім так. В супермаркетах є відділи “ органік продуктів”. Інша справа, що тут дуже суворо контролюються дози хімікатів, які можуть бути використані.

Киянка Анна Бройер. Нині живе
та працює в Швейцарії 

Правда, є і абсолютно чисті продукти. Наприклад, я в сусідньому селі у фермера закуповую “діметр-продукти”. Це найвищий ступінь їх чистоти. Господарі при зборі врожаю враховують навіть відповідні фази знаходження місяця. Або, перш ніж садити в грунт росаду овочів, на розрихлену землю запускають качок (їх тримають спеціально для цих цілей), щоб вони поїли личинки гусениць, які потім можуть поїдати рослини. У іншому випадку насипали б “ хімії”. Так, тут турбуються про здоров’я людей. А вроджена порядність і чесність не дозволяє обманювати. Я їм вірю, вірю етикеткам на продуктах.

Як, на твій погляд, статус нейтральної країни відбивається на благополуччі та єдності її жителів?
Безумовно, що відбивається. В її древній історії були всякі періоди: підйоми і падіння. Особливо в часи протистояння католицизму та протестанства. Але уже 400 років (від 1825 р.) країна перебуває у статусі нейтральної. Тому тут немає агресивності. Це дуже миролюбна, дружелюбна країна. Нейтральність допомогла об’єднати в один дружній союз культури чотирьох народів. Тут дійсне народовладдя у виборчому праві. Народ обирає парламент, а той – міністрів, один із яких на один рік працює на посаді президента. Почергово кожний із міністрів спробує президентського хліба.
Швейцарці – дуже прості люди. Думаю, тому що цю країну створили селяни-фермери. Працелюбність сільського мешканця укорінена генно. Їм багато не треба. Життєва позиція корінних мешканців – “Dawn to the earth” (“Ближче до землі”, приземленість). Простота так і залишилася їх національною рисою. Мільйонери можуть їхати на роботу в громадському транспорті, або на велосипедах. У відомих, знаменитих людей немає зіркової хвороби. Крім того, тут не прийнято підходити до відомих людей, звертати на них настирливу увагу, тому що дуже цінується право на приватне життя. Панує взаємоповага, яка вимагає тримати певну дистанцію між незнайомими людьми. Ще один приклад. Не претендую на узагальнення, але в більшості моїх знайомих на бізнес-картках не пишуться дані, які б підкреслювали їх особливий статус. Лиш ким ти працюєш. Бо важливо, що ти вмієш робити, а не хто ти є, чи ким тебе вважають. Це мені дуже і дуже подобається.

Пілатіс – фітнес студія Анни Бройер. Цуг

Нам сказали, що працелюбність, наполегливість, обов’язковість – це підвалини успіху цієї країни, тобто “швейцарського чуда”. А чи зустрічаєш приклади неробства, лінощів, неорганізованості серед корінних мешканців?
Зараз, станом на кінець 2010 р. у Швейцарії 3,8 % безробітних.
(Для порівняння в США – 9,8%. – Авт). Це дуже високі для нас відсотки. Перед кризою 2008 р. був лише 1%. Відносно лінивих. Мабуть, є такі. Але за 6 років життя тут, я таких не зустрічала. Всі працюють, як бджілки. Тут не можна жити добре і бути лінивим. Сама система примушує бути і працьовитим, і організованим.
Розкажи про багатомовність. Скільки мов мусить знати кожен? На якій мові йде навчання в школах та університетах? Які мови вивчаються в школах? Чому нема проблем в зв’язку з існуванням чотирьох державних мов.
Так, у нас 4 державних мови. Але проблем не маємо. В школах викладають на мові певного кантону. Спочатку вивчають дві мови: свого і сусіднього кантону та іноземну мову, здебільшого англійську. Наприклад, в німецькомовному кантоні з 1 по 3 клас вивчають німецьку (оскільки вдома розмовляють на швейцарсько-німецькому діалекті), з 3 по 7 клас – французьку, або англійську, з 7 по 9 клас- французьку, або англійську і з 9 кл – італійську, або англійську.
Навчання в університетах на німецькій, або французькій. Єдиний університет у м. Фрібург двомовний: навчання французькою та німецькою мовами. В Лугано – на італійській. Це єдиний університет поза межами Італії, де викладають на італійській. В університетах міст Фрібург, Невшатель та Санкт-Галлен окремі програми викладають англійською. (У Швейцарії на території розміром 2-х наших областей – Львівської та Рівненської – 12 університетів, що знаходяться в 10 містах. Всі вони разом дали світові 29 Нобелівських лауреатів, в т. ч. “Політехніка” у Цюриху – 21. – Авт.)
Тому у спілкуванні особливих проблем не має. Якби хтось захотів переїхати працювати в третій кантон, мови якого не знає, то мусить її вивчити попередньо.

Одна із вулиць міста Цуг. Вдалі – годинникова  вежа  ХІV ст.	Краєвид   міста Цуг – столиці  однойменного  кантону

Але швейцарці дуже охочі до вивчення мов. Якщо є цікавість до культури іншої країни, куди вони люблять виїздити на відпочинок, то беруться за вивчення мови тієї країни. Наприклад, іспанської, італійської, якщо люблять Італію чи Іспанію. Або їдуть у Британію для вдосконалення англійської. Люди люблять почуватися комфортно, відвідуючи інші країни. Навіть можна інколи почути таке: “Мені стало нудно і я вирішила вивчити таку-то мову”. Отож, мовні бар’єри – не проблема. Нагадую: швейцарці працелюбні, як бджоли.

Персональний  тренінг в студії  Анни  Броер

Ти – українка, виросла та отримала вищу освіту в Україні. Але маєш досвід життя ще у двох країнах – ПАР та Швейцарії. Що тобі найбільше подобається в кожній із них і навпаки – не подобається?
Ой, складне питання, але спробую.
Україна. Для мене є неоціненною національна культура нашого народу. Я танцювала в народних ансамблях. І коли зараз чую українську народну мелодію чи танець – це викликає сльози на очах. Сльози любові до моєї рідної країни. І це залишиться назавжди. По друге, я люблю душу нашого народу. Ми дуже відкриті. Якби важко не було, ми не знаємо, що таке “ депресія” на кшталт Заходу, де це слово так часто вживане. І по – третє, люблю нашу споконвічну родинну згуртованість. Я завжди знала, що у важку хвилину родина підтримає, допоможе, ніколи не відчувала себе одинокою.
Що найбільше не подобається в Україні? Шокує бандитизм та корупція, починаючи з влади. Не подобається, що не використано шанс змінити життя на краще після Помаранчевої революції. Жаль, що виїздить за кордон інтелігенція, шукаючи кращого життя. Я постійно думаю, чому Україна не може стати Швейцарією: мати справедливі закони та дотримуватися їх, знизити податки, дати можливість іноземним інвесторам та талановитим людям приїхати в Україну? Це те, що все життя робить Швейцарія.
Південна Африканська Республіка. Прожила та працювала там 8 років. Після України спочатку сподобалася свобода вільного вибору. А пізніш – це унікальна красота природи, ландшафтів: гори, океан, заповідники, сафарі, буяння фарб від цвітіння круглий рік. Не сподобалися різкі повороти внутрішньої політики, її перекоси. Коли до влади прийшли представники корінного населення, вони стали “притісняти” європейців.

Тобто, все навпаки, як було до цього. Там до цього часу на ниві пріоритетів меншості та більшості відбуваються завуальовані конфлікти. Це несправедливо. Цього немає в Швейцарії, хоч вона дуже інтернаціональна.
Швейцарія. Я її обожнюю. Сприйняла одразу, як країну-казку і закохалася в неї з першого погляду. За що? За дзеркальність, за чистоту, за порядок, за їхні зелені галявини, простоту людей, їх порядність та дружелюбність. Я зразу відчула себе тут, як вдома. Ні на хвилину не відчувала себе іммігранткою. Саме тут я знайшла свою другу домівку.
Що все ж не подобається? У швейцарців є хвороба: вони трудоголіки “до втрати пульсу”. Якось у суботу запитала у друга нашої сім’ї, де його дружина, то йому було соромно сказати, що не на роботі (у них власний бізнес), а вдома, і почав пояснювати – чому. Такий стан не дає можливості їм розслаблятися, відпочивати. Адже людина живе не тільки для роботи.
Не подобається і те, що влада (це спеціальні соціальні структури) занадто піклується деякими іноземцями, які не працюють та отримають соціальну допомогу. При втраті праці їм виплачують безробітні та ще й безкоштовні курси вивчення німецької мови, на які ще треба їх особливо запрошувати. Я вважаю, що людина сама мусить потурбуватися про самостійну інтеграцію і не зловживати дружелюбністю цієї країни. Адже вона і без того дає всім багатющу можливість знайти свій шлях до праці.
Я можу розказувати про цю країну ще багато, як про близьку людину, яку любиш.
В Україні сьогодні дуже актуальне питання державного оподаткування. Проти податкового Кодексу, який прийняла Верховна Рада, у Києві навіть зібрався Майдан-2, тобто масовий протест. Прошу поділитися досвідом вашої країни.
Якщо не заперечуєте, на це питання дасть відповідь мій чоловік, він працює бухгалтером і знає питання досконально. (В розмову включається Саша Бройер. – Авт):
В Швейцарії існує 27 податкових законів. Один із них – федеральний, всі 26 кантонів мають свої. Таким чином, кожний кантон має можливість за рахунок податків формувати свій бюджет, яким розпоряджається самостійно.
Податки на прибуток для бізнесів коливаються від 14 до 25 відсотків в залежності від кантону, де фірма знаходиться. Податок прогресивний. Більше прибутку – відповідно більше платиш. Немає різниці між малими та великими бізнесами.
Швейцарія – одна із найпривабливіших країн через низькі податки. Наприклад, податок на продаж з наступного року становитиме 8 відсотків. В країнах Європи – до 20 відсотків.
Персональний податок на прибуток (федеральний, кантонний та муніципальний разом) теж коливається від 20 до 35 % і теж прогресивний. А якщо окремо, то федеральний становить максимум – 11,5 %, а кантонний та муніципальний разом від 9 до 24 %. Але 30 % відсотків мешканців з низькою заробітною платнею не платять податків зовсім. Це особи, які мають річний прибуток приблизно від 20 до 25 тис. швейцарських франків (1 євро дорівнює 1, 28 шв. франків станом на кінець грудня 2010 р). Всі вони на спеціальному обліку і, у кожного зокрема, є свої причини для звільнення.
Майже в усіх кантонах немає податку на спадкоємність.
Про право на відпочинок. Нам сказали, що у Франції 5 тижнів оплаченої відпустки на рік. А у вас? Чи є лікарняні?
Згідно “ Закону про працю” всі мають 4 тижні відпустки офіційно. Лікарняні дні оплачує або держава для державних працівників, або медичне страхування – найманим працівникам у великих бізнесах. Мені, як власникові мого малого бізнесу, звичайно, ніхто не оплачує.

	Сільська Швейцарія. Такою вона  запам’яталася   якнайкраще

Як ти оцінюєш таку інформаційну новину від 20 грудня з точки зору традиційного, здорового консерватизму країни: парламент Швейцарії розглядатиме скоро закон про відміну кримінальної відповідальності за співжиття з однокровними родичами?
Ніде в нашій пресі про це не пишуть. Очевидно, це недолуга пропозиція когось з депутатів, яка “проскочила” у міжнародні новини. Але такий закон ніколи не пройде без попереднього загального референдуму. Впевнена, народ скаже “ні”.
І на закінчення розкажи про найпопулярнішу національну страву – фондю. Як ми зрозуміли, корінного швейцарця не можна уявити без фондю, як українця без вареників. Як її приготовити?
Фондю – це розплавлений у гарячому білому сухому вині твердого сир, який подається, звичайно, в гарячому вигляді у горшечках. Рецепт висилаю для зацікавлених читачів. Мають додаватися крохмал, часник та спеції. Окремо готуються грінки із білого хліба. Грінки занурюють у розплавлений сир і вживають гарячими. Ця страва готується не для одинаків, а для товариства. Сідають гуртом та ще й дотримуються певних традиції: якщо у чоловіка хлібна паличка (грінка) зламається і впаде в сир, то мусить купити по кухлеві пива для всіх, або пляшку вина. Якщо це трапиться у жінки, вона мусить поцілувати чоловіка, що сидить поряд. Звичайно, це сільська, традиційна страва фермерів, але дуже популярна і нині. Рецепт її увійшов в усі кулінарні книги, зокрема відомої “матері кулінарів” країни Маріанни Калернбах.
У деяких кантонах – свої рецепти. Тому варто скуштувати його в різних районах. Приїздіть надовше!

* * *
Невеличкий тур першого знайомства з цією особливою європейською країною закінчився бажанням сюди повернутися, додивитися, доосмислити. Отже, подорож вдалася. Для мене ця країна асоціюється тепер не тільки з шоколадом, сиром, годинниками, а, перш за все, – з Альпами, їх пейзажами, такими різноманітними і красивими. А міста – зі старанно збереженою старовиною, середньовіччям, а ще – впорядкованістю та чистотою, нейтралітетом та стабільністю. Люди ж – скромністю та поміркованістю в усьому. Тут навіть багатії не “розкидуються” грошима, не шикують напоказ. Я повністю згідна з першими враженнями киянки Анни. Та й в цілому Старий світ ближче до нас – українців, України.
До побачення, країно своєрідного чуда!
Аde! (німецько-швейцарським діалектом)
Auf widersehen! (німецькою)
Arrivederci! (італійською)
A rivair (рето-романською)
Au revoir (французькою)

Фото Анни Бройер  та автора.
Для контакту з автором [email protected]