rss
08/14/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Репортаж \ Прощання з Михайлиною Коцюбинською

11 січня відбулося прощання із Михайлиною Коцюбинською. Я щойно повернувся з цієї сумної події і ще встигаю дати короткий репортаж у це число нашого тижневика.

 Title 
  

Прощання відбулося у приміщенні Будинку вчителя (колишня Центральна Рада), який є традиційним місцем сумних проводів для діячів національно-патріотичного спрямування.
Час прощання був визначений з 11 до 12 години і це трохи дивно, бо чи можна віддати данину такій постаті як пані Михайлина?

Тіло покійної привезли десь о пів на одинадцяту. Ще майже нікого не було і поодинокі перехожі, не пригальмовуючи, дивилися на те, як із ритуального автобуса випливає труна із тілом старенької жінки.

Вони не знали, хто це і поспішали далі по своїх справах. А варто було б на хвильку зупинитися, бо ця маленька старенька жінка насправді прожила життя, гідне її великого прізвища і була справжнім героєм духу.

Першим, хто прийшов, перехрестився і вклонився покійній був її побратим по долі, колишній політв’язень, Президент Українського Пен-клубу Євген Сверстюк.

Title  
 Є.Сверстюк прощається

 

 Ще поспіхом обладнувалося місце, де поставили труну, а пан Євген стояв, мовчав, скрушно дивився на свою товаришку й соратницю, і очі видавали його переживання.

Потроху люди стали прибувати і за якісь хвилин 20 труна була опоясана мовчазним скорботним півколом тих, хто прийшов віддати останню шану.

Відкрив траурну церемонію директор Інституту літератури, у якому до останнього дня працювала пані Михайлина, академік М.Жулинський. Він був дуже зажуреним, говорив тихо, повільно, розповів про життєвий та науковий шлях пані Михайлини.

  Title
  За спиною М.Жулинського вінки від родини
Ющенків (крайній справа) та Юлії Тимошенко (з білими трояндами)

Її батько Хома був братом класика української літератури Михайла Коцюбинського і на імені пані Михайлини відблиском впало і ім’я великого дядька і його творча доля. “Я виростала з відчуттям всеприсутності Коцюбинського”, – сказала вона в одному з інтерв’ю. Михайлина народилася у Вінниці, у тій же кімнатці, де і Михайло Коцюбинський. У 1949 р. вступила на філологічний факультет Київського держуніверситету, який закінчила в 1954, відтак навчалася в аспірантурі Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАН України. Під керівництвом акад. О.І.Білецького захистила дисертацію “Поетика Шевченка і український романтизм” (видана як “Етюди про поета” аж 1990 р.). З 1957 до 1968 – науковий співробітник Інституту. Потім – довгі роки переслідувань, відлучення від професії.

Під час “перебудови” М.Коцюбинській запропонували повернутися на роботу в Інститут літератури на посаду старшого наукового співробітника відділу рукописних фондів та текстології. У 1990 вийшла друком написана ще в кінці 60-х моноґрафія “Етюди про поетику Шевченка”, опубліковано цілу низку статей про специфіку образного мислення і його еволюцію в українській літературі, літературно-критичних статей. Упорядкувала книжку поезій В.Стуса “Дорога болю” (1990). Очолила творчий колектив, який підготував до друку і завершив у 1999-му видання шеститомного у дев’ятьох книгах наукового зібрання творів Василя Стуса. Цю працю М.Коцюбинська вважала найважливішою в своєму доробку.

2001 року вийшла книжка “”Зафіксоване і нетлінне”: Роздуми про епістолярну творчість”. Упорядкувала разом з Валентиною Чорновіл ІV том творів Вячеслава Чорновола “Листи” (2005 р., понад 2 тис. стор.). 2006 р. – вийшла її “Книга споминів”, 2009 в “Бібліотеці Шевченківського комітету” – “Листи і люди. Роздуми про епістолярну творчість”. Авторка сотень публікацій у пресі про шістдесятників, про Т.Шевченка, В.Стефаника, П.Тичину, численних передмов до книжок і рецензій. Часто виступала по радіо й телебаченню, знімалася в кількох документальних фільмах.

М.Коцюбинська – лауреат премій імені Василя Стуса, імені Олени Теліги, літературної премії імені Олександра Білецького (1993), Фундації Антоновичів (1996). Її двотомник вибраних праць “Мої обрії” відзначений 2005 р. Національною премією ім. Т.Шевченка. Почесний доктор Національного університету “Києво-Могилянська академія”. До Дня Незалежності 2006 р. нагороджена орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

Людина рідкісної ерудиції, високого духу й толерантності, Михайлина Коцюбинська належить до найвищих національних моральних авторитетів.

Зі словами спогадів та прощання виступили Євген Сверстюк, Лесь Танюк, М.Маринович, сестра Вячеслава Чорновола Валентина, почесний президент Києво-Могилянської Академії В.Брюховецький, поетеса Ірина Жиленко.

Title  
 Атена Чорновіл 

Вони розповідали, що Михайлина Коцюбинська (багато хто з них мав право називати її Михася – так вона дозволяла близьким друзям) своїми духовними наставниками вважала літератора й відомого перекладача Григорія Кочура – у сфері культурно-естетичній – та письменника Бориса Антоненка-Давидовича – в політичній. Великий вплив на неї мали Євген Сверстюк, Іван Світличний, Юрій Бадзьо та інші шістдесятники, об’єднані в Клубі Творчої Молоді. Дружила з Аллою Горською, Оленою Апанович, Ліною Костенко, Зіновією Геник-Березовською з Праги. Мандрувала по Вкраїні з Григорієм Логвином. В Інституті познайомилася з аспірантом Василем Стусом. Хоча й не жила політичними гаслами і не вважала себе дисиденткою, та брала активну участь у виготовленні та поширенні літератури самвидаву. Зокрема, передруковувала працю Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”.

Перший прилюдний громадянський вчинок – протест 4 вересня 1965 року під час перегляду фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків” проти арештів української інтелігенції, за що була виключена в 1966 році з партії, переведена в інший відділ Інституту, її книжку про Т.Шевченка не включили до плану видань, не публікували навіть її статті про творчість Шевченка. У 1968 р. звільнена з Інституту як така, що не пройшла конкурс. “Якщо треба вибирати між квитком і ідеалами, я віддам вам квиток, а собі залишу ідеали”, – заявила Коцюбинська. Майже рік не мала роботи: ніде не приймали через гучне прізвище.

Перебивалась перекладами з польської, англійської, французької. І тільки після запиту знайомої канадської комуністки Марії Скрипник до ЦК КПУ кагебісти через треті вуста переказали Коцюбинській, що її можуть прийняти на роботу у видавництво “Вища школа”, яке тоді створювалося. У цьому видавництві пропрацювала редактором до 1987 року. Фактично майже на два десятиліття вона була вирвана з наукового і творчого життя.

Формально не перебуваючи в жодних правозахисних організаціях, Коцюбинська брала участь у протестах проти арештів української інтелігенції, зокрема, 1968 р. підписала “Лист 139-ти”. Писала листи в неволю своїм друзям, на що тоді потрібно було відваги.

1972-го, під час нових арештів української інтелігенції, впродовж кількох місяців Коцюбинську регулярно викликали на допити в КГБ, зокрема, у справі В.Стуса, якому вона на суді дала високу позитивну характеристику. Написала листа В.Щербицькому, де висловила обурення арештом Надії Світличної, дворічного сина якої забрали від рідних і віддали до дитбудинку. У неї проводили обшуки, вилучали з редакцій готові до друку статті. На допитах трималася рівно й гідно, не даючи себе зламати багатогодинними триманнями у кабінетах. Поставивши метою дискредитувати рух шістдесятників, КГБ домагався публічного каяття Михайлини Коцюбинської та Зіновії Франко – онуки класика української літератури Івана Франка, але Коцюбинська цей план зруйнувала. КГБ шантажував її погрозами відібрати дитину (вона удочерила сироту Таню), але не домігся успіху. Написала болісного листа Іванові Дзюбі з приводу його каяття. Це стало причиною нового обшуку, бо лист потрапив до рук слідчого КГБ і досі до адресата не дійшов.

Нова хвиля репресій упала на М.Коцюбинську у зв’язку з арештами в 1977 році членів Української Гельсінкської групи, з якими вона мала дружні стосунки. Її допитували у справах М.Матусевича, М.Мариновича, В.Стуса.

Своє слово сказав від політв’язнів-шістдесятників та поклав квіти соратниці Богдан Горинь.

 Title 

Читачам, певне, буде важливо прочитати некролог, який було опубліковано в Україні, бо чимало соратників пані Михайлини підписали його.

“У Києві 7 січня, на Різдво 2011 року, померла на 80-му році Михайлина Хомівна Коцюбинська, одна з найвідоміших учасниць українського національного опору, авторка блискучих праць з українського літературознавства і публіцистики. Серед великого роду Коцюбинських, що впали жертвами лихого часу, вона обрала собі стежку гнаних і переслідуваних за правду, відвернулася від комуністичної облуди і з гідністю берегла честь імені Михайла Коцюбинського, народолюбця і естета в українській літературі.

Людина великої внутрішньої дисципліни і вимогливости, вона впорядкувала і видала свої твори – “Мої обрії” у двох книгах (2004), книгу роздумів про епістолярну творчість в українській літературі – “Листи і люди” (2009) і книгу спогадів про свій рід. Майбутні дослідники напишуть і про її працю як упорядника і редактора численних книг. Серед них буде виділятися величезна праця над текстами і впорядкуванням творів Василя Стуса, праця над творчістю Івана Світличного, В’ячеслава Чорновола та ін.

Упродовж півстоліття вона була живим нервом скривдженої нації і вся її праця диктувалась прагненням утвердити спокійну об’єктивність і культуру в суспільстві. Вона цінувала в українській культурі утвердження гідности і шляхетности, усього справжнього, гідного любові й шани. При тому уникала всіляких сентиментів, самозвеличувань і вихвалянь. Патріотизм Коцюбинської спокійний і глибокий. Її свіча любові до рідного краю горіла ясно і рівно. Особливо то було помітно, коли цілі легіони гасителів духу накинулися на неї і на невелике коло її літературних друзів, об’єднаних культурою нонконформізму. Вона їм була вірною за життя і залишилась вірною після їхнього відходу. Неоціненна її заслуга, зокрема, в коректному вивченні та впорядкуванні рукописів Василя Стуса. Вона писала об’єктивно, зважено, для зацікавленого культурного читача, в широкому значенні того слова. Це особливо цінно, коли поглянути на повсюдну інерцію поверхових тенденційних писань, патетичних і приблизних.

Не раз давала вона своїм сучасникам приклад громадянської поведінки і вірности принципам. Відмовившись від привілеїв кандидата філологічних наук і члена партії, вона вибрала свою долю. Партійна інквізиція була ошелешена в 1966 році, коли молода жінка, замість звичних для них покаянних заяв, кинула їм свій партквиток зі словами: “То нате вам ваш партквиток, а я залишуся зі своїми ідеалами”. Гоніння, безробіття, бідність не злякали її, навіть урятували від пасток лукавого часу. Але платила вона за свій вибір дорогу ціну, а гірку чашу приймала зі стоїчною мужністю. Отож пора творчости прийшла для неї вже в роки незалежности України. Праця її і визнання відзначені преміями імени Василя Стуса, імени Олени Теліги, Фундації Антоновичів, імени Олександра Білецького, нарешті – Національною премією імени Т. Г.Шевченка.

Михайлинина культура і справжність у всьому – це є те, чому ціни не можна скласти, особливо за умов національного опору, який у нас триває і досі. Вона була дуже вразливою на всякі неподобства з боку владних людей, що стоять на видноті і не зважають на те, що всі дивляться на них… Як натура сильна, захищалася усмішкою, анекдотом, а проте болісно відчувала брак солідарної енерґії опору, що теж підточувало її ослаблені сили. До останніх днів почувала себе трудівником, людиною обов’язку.

Про порядність Михайлини, про її такт і чуття міри, про її готовність усім допомогти, про уміння терпляче зносити удари, про відразу до слабкодухости і зневіри, про чесність думки – про все це можна говорити високими термінами, наприклад аристократизму. Але в скромному демократичному стилі Коцюбинської назвемо це громадянською порядністю і християнською любов’ю до ближнього. То залишається головним її уроком і заповітом, потвердженим власним прикладом.

У молитві за спокій її доброї душі схиляємось:
Євген і Валерія Сверстюки, Осип і Надія Зінкевичі, Ніна Марченко, Віктор і Катерина Ющенки, Размік Маркосян, Валентина Попелюх (Стус), Валентина Чорновіл, Микола Плахотнюк, Атена Пашко, Євген Захаров, Мойсей Фішбейн, Анатолій Наконечний, Герберт і Віра Нойфельди, Раїса Руденко, Раїса Мороз, родина Антоненка-Давидовича, Наталя Кучер, Василь Овсієнко, Зіновій Антонюк, Юрій Бадзьо, Світлана Кириченко, Ніна Вірченко і Ростислав Доценко, Йосиф Зісельс, Євген і Галина Пронюки, Мирослав і Люба Мариновичі, Микола Матусевич, Ольга Гейко, Михайло, Богдан і Ольга Горині, Левко Лук’яненко, Лесь Танюк, Олесь Шевченко, Виталій Шевченко, Василь і Віра Лісові, Галина Севрук, Ірина Жиленко, Людмила Семикіна, Ольга Кочерга, Мирослава Свято, Наталка Осьмак, Раїса Лиша, Микола Горбаль, Андрій і Марія Кочури, Григорій Куценко, Надія Самуляк, Олена Проскура, Сергій Білокінь, Марія Овдієнко, Петро Розумний, Кузьма Матвіюк, Олесь Сергієнко, Богдан Чорномаз, Лариса і Тетяна Крушельницькі, Зорян і Оксана Попадюки, Іван Гель, Юрій Шухевич, Ірина та Ігор Калинці, Стефанія Шабатура, Григорій Приходько, Мирослава Зваричевська, Олекса Різників, Павло Отченашенко, Галина Могильницька, Ганна Михайленко, Олена Голуб, Олег Олійників, Олесь Обертас, Ростислав Семків, Валентина Осинська, Сергій Савченко, Володимир Сіренко, Борис Довгалюк, Дмитро Дроздовський, Леонід Фінберґ, Костянтин Сігов, Павло Ямчук, Володимир Мармус”.

Title  
 Пані Катерина Ющенко та Іван Дзюба 


Біля труни покійної пройшли і поклонилися їй востаннє не одна сотня людей. Серед них і Юлія Тимошенко, Катерина Ющенко, Іван Дзюба, Іван Драч та багато тих, хто хотів, але не зміг сказати свого прощального слова із-за вкрай короткого часу прощання.

 

Title  
  

Після полудня траурна процесія попрямувала до Володимирського собору, а звідти на Байковий цвинтар, де і найшла свій останній спокій непересічна донька України Михайлина Коцюбинська. 

Title  
 Справа наліво: Ірина Жиленко, Лесь Танюк,
Дмитро Дроздовський, Валентина Чорновіл зустрічають траурну процесію
 

Різдвяне прийняття в умовах нових випробувань

Надія на новорічні побажання

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com