rss
08/14/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Новорічні музики: “Мурка” проти національного гімну

“Україну мають таланти” – це не фраза з народного фольклору, це назва пародійної програми, влаштованої на ювілейному вечорі Яна Табачника, улюбленого акордеоніста Леоніда Кучми.

На честь цього свята заступник генпрокурора Ренат Кузьмін з таким натхненням виконав “блатну” “Мурку”, що найвищі чиновники аж заслухалися. І зовсім не помітили, що в новорічній трансляції кілька каналів абсолютно випадково врізали національний гімн на кілька рядочків. Зрозуміло, зовсім-зовсім випадково…
Програма “Честь маю запросити” Яна Табачника знімалася ще у листопаді, однак вийшла на екрани тільки після нового року на телеканалі Інтер, відомому своїми тісними стосунками з чинним головою СБУ Валерієм Хорошковським. Біг-борди програми висіли по всьому Києву – щоб часом громадяни не пропустили такого видовища. І подивитися таки справді було на що. Один тільки надпис “Україну мають таланти” вже чого вартий! Самокритично одначе, хоча й не без зайвого гонору…
Ну а вже сам репертуар – окрема пісня.
“В авторській програмі прославленого музиканта, артиста і народного депутата Яна Табачника “Честь маю запросити” зібралася вся еліта мистецтва, науки, спорту і, звичайно, політиків – незалежно від їх партійної приналежності і переконань” – сказано на сайті телеканалу.
І справді, дивишся – еліта. Звук увімкнеш – таки й справді еліта, нема куди сховатися. Он Нестор Шуфрич як заспівав “Мои года, мое богатство”, відразу стало зрозуміло – в залі еліта сидить. Навіть яйця кинути пошкодували. З цінним взимку овочем – гнилим помідором – все зрозуміло, але от яйця…. Особливо коли екс-міністр відверто затягнув, дивлячись на Табачника: “Ты часто время торопил, пускай ты денег накопил”… Вахтанг Кікабідзе, сидячи в залі, тільки ніяково посміхався…
Хоча безперечною зіркою шоу став Ренат Кузьмін. Куди там Путіну, котрий “C чего начинается Родина” ледве вистукав на піаніно одним пальцем. Заступник генпрокурора грав “Мурку” за всіма правилами, а щоб випадково не збився, йому підігрували на другому роялі.
Щоправда, пісня була без слів. Тож блогерам, які швиденько розповсюдили цей музичний твір інтернетом, довелося до відео відразу дописувати слова, щоб країна добре вивчила улюблену пісню керівництва.
За дивним збігом, постраждали в святкові дні не тільки слова до “Мурки”, а й слова національного гімну.
Після новорічного привітання президента України Віктора Януковича на кількох телеканалах, зокрема на ТРК “Київ”, транслювався гімн України, з якого було вилучено слова з першого куплету: “Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці”.
Микола Томенко навіть зібрався заяву до Генпрокуратури писати, мовляв, хто посмів редагувати державний символ, і з якою метою це було зроблено. Здається, Томенко ще не дивився передачу Табачника, і не знає, що у Генпрокуратурі слухають зовсім інші твори, та й то – взагалі без тексту, щоб ніхто не здогадався…
В іншому випадку Генпрокуратурі зараз було б не до “Мурки”. Он окремі представник влади почали презентувати народові новорічні подарунки, і більшість з них таки варта була б пильної уваги органів охорони порядку.
От, наприклад, новий глава Нацбанку України, 34-річний Сергій Арбузов, який, до слова, має 18 років досвіду роботи у банківській сфері, має довідку з суду про те, що йому дозволено не користуватися ідентифікаційним кодом (тобто, його фінансові операції доволі важко відстежувати державним органам), а також має офіційні 150 мільйонів гривень доходу за 2009 рік, і основне джерело цих грошей – “дивіденти, роялті”. Але то так, до слова. Набагато цікавішими є новорічні подарунки голови НБУ для країни. Спочатку він зняв обмеження, за яким комерційні банки мали встановлювати курс валют з відхиленням у максимум 2% від офіційного курсу НБУ. Який щедрий подарунок банкірам!
А потім він ще й запропонував зняти збір до Пенсійного фонду з операцій купівлі-продажу валюти. Ну а справді: навіщо банкірам годувати пенсіонерів?
Ні, про те, що в кріслі голови НБУ люди рано чи пізно задумуються про те, чи не підзаробити на купівлі-продажу іноземних папірців, країні давно відомо. Щоправда, внаслідок дещо обмеженого кругозору деяка частина громадян і досі думає, що на різкому падінні гривні, котре супроводжувалося дивними стрибками курсу національної валюти, заробила “клята Юлька”, а зовсім не любий друг Віктора Ющенка, тогочасний глава НБУ Володимир Стельмах. Але то вже проблема безпосередньо згаданих громадян, а також і тих громадян, котрі добре знали, що й до чого, але пояснювати менш освіченим громадянам чи то полінувалися, чи то не змогли.
Як би там не було, тепер “клята Юлька” мусить щодня ходити до Генпрокуратури, ну а більшості громадян найближчим часом доведеться згадати, і то не один раз, слово “спекулянти”.
І валютні спекуляції в цій справі – тільки квіточки.
Он в регіонах поволі починають підвищувати ціни на комунальні послуги – зрозуміло, при цьому ні якість комунпослуг, ні зарплати громадян і не думають підвищуватися. Окрім того, за невчасну оплату комунпослуг ввели пеню – хоча невчасна виплата зарплатні в країні досі має місце.

  Title

В деяких регіонах вводять обов’язкову плату за медичне обслуговування, при цьому злісно порушуючи відповідну статтю Конституції про право на безкоштовну медицину. Наразі такий “експеримент” проводять тільки в одному з містечок Київщини, але є підозра, що апетит приходить під час їжі, і якщо не буде протестів, то досвід поширять по всій країні.
Місцевих чиновників можна зрозуміти: фінансування їм скоротили, тож тепер їм доведеться скорочувати кількість бюджетників – лікарів, вчителів, працівників культури – як мінімум на четверть. Або шукати “альтернативні шляхи поповнення бюджету”, незважаючи на те, що про ці “альтернативні шляхи” думає Конституція.
Он в школах вже пішла “вказівка згори”: скоротити кількість вчителів-пенсіонерів до мінімуму. Це при тому, що в останні 10-20 років більшість тих випускників педагогічних училищ та інститутів, котрі вчилися на відмінно, до шкіл не доходили, а потрапляли в бізнес. Бо, як не крути, шкільна зарплата для людини, у якої і мізки працюють, і зі знаннями все гаразд – це дуже потужний аргумент для того, аби шукати роботу де завгодно, але не в школі.
Тим більше, що якщо у великих містах хороший вчитель може підзаробити на репетиторстві, то у менших містечках, вже не кажучи про села, практика репетиторства не дуже поширена, м’яко кажучи.
Таким чином здебільшого якісну шкільну освіту в останні роки забезпечують саме вчителі пенсійного і передпенсійного віку.
Великих державних чиновників зрозуміти можна: навіщо платити зарплату вчителю, який вже отримує пенсію?
Але дітей шкода.
З іншого боку, останнім часом західні школи орієнтуються не на отримання знань, а на так звану “соціалізацію” дитини. А для “соціалізації” в Україні останнім часом цілком вистачить вміння промугикати під носа “Мурку”. Це теж зрозуміло. Але країну шкода.
І шкода не тільки мені.
Дедалі більше громадян починають міркувати не тільки про те, хто винен, а й про те, що робити.
От, приміром, письменник Юрій Андрухович сподівається на те, що, як казав Остап Бендер, “закордон нам допоможе”.
У інтерв’ю німецькій газеті Frankfurter Rundschau письменник порадив Європейському Союзу “скористатися риторикою владної групи, щоб здійснювати тиск” і “поводитися з Україною як з Білорусією”.
При цьому Андрухович вдає, ніби не зауважив, що, по-перше, попри звичку мас-медіа лякати світ “авторитарною Білорусією”, якби Лукашенко поводив себе так, як Янукович, то від білоруського виробництва, білоруських пенсіонерів і взагалі від Білорусії мало що б залишилося. А тим часом білоруські товари якісні й дешеві, і цінують їх не тільки в Білорусії, а й в Україні та Росії. Не кажучи вже про те, що білоруські міста і села дуже і дуже відрізняються від українських в кращий бік.
По-друге, хоча ЄС і намагався чинити тиск на Лукашенка, особливо помітних результатів ці спроби не дали.
По-третє, коли треба було не батогом, а пряником, тобто, цілком реальною фінансовою допомогою відтягнути Білорусію від впливу Росії, ЄС скромно промовчав – мовляв, і своїх проблем вистачає.
Крім порад ЄС, Андрухович також відзначився тим, що назвав Януковича “пародією на елегантного, хитрого, спортивного і сексапільного Путіна”.
При цьому, знову ж таки, пан письменник чи свідомо, чи не зовсім, не зауважив ще однієї деталі: елегантність, хитрість (і так далі за списком) Путіна зовсім не виправдовує того, що він робить з Росією. І тим не менш, жоден західний політик не обурюється поведінкою російського прем’єра (крім деяких нечисленних і нетривалих винятків). На Заході не просто з радістю зустрічають російських олігархів (добре знаючи походження їхніх статків), а ще й переживають, чи бува не відвернуться російські олігархи від тієї чи іншої країни і чи не почнуть забирати звідти свої гроші. Бо російські гроші, як би там не було – серйозно підтримують економіки тієї ж Британії, Франції і навіть Німеччини. І як би не обурювалися звичайні західні громадяни поведінкою російських олігархів, однак показувати їм на двері ніхто не поспішає.
Лукашенку можуть вказати на двері – однак це зовсім не того масштабу статки. Ну і крім того: ви щось чули про білоруських олігархів? А про білоруських олігархів, які купують на Заході найдорожчі яхти, палаци, вілли?
Ні? Так отож.
Для порівняння: сукупний дохід всіх (!) білоруських олігархів оцінюють в 1,9 мільярда доларів. А в руках першої десятки російських олігархів – 113 мільярдів доларів. Зрозуміло, прибутки неофіційні, тож за точність підрахунків ручатися важко. Однак тенденцію помітити не важко. І, зрозуміло, так само не важко вгадати, що статки ці зароблені не зовсім чесними шляхами.
Окрім того, будьмо чесними, українська влада, як і українські олігархи, більш схожі на російських колег, а не на білоруських.
Он Пінчук відзначив свої 50 років в Куршавелі на 5 мільйонів євро, російські його колеги від заздрощів позеленіли, а місцеві мешканці обурювалися на всю Європу. Але окрім тихого обурення і дулі в кишені від місцевих мешканців, жодної іншої реакції не було. Так само, як і на розкішні гулянки російських грошових мішків.
І тим не менш, Андрухович, кажучи про тиск на Білорусію та Україну, жодним словом не обмовився про потребу тиску на Росію. Випадковість? Чи просто острах зайвий раз розгнівити тих, у кого просить допомоги?
В результаті замість того, щоб пояснити Європі, що ігнорування проблем України і Росії рано чи пізно вилізе боком Євросоюзу і не тільки йому, Андрухович, по суті, заявив зовсім інше. Мовляв, можете ігнорувати те, що робиться в Росії, те, звідки беруть гроші російські олігархи, те, з кого бере приклад Янукович, але будь-ласка, зверніть увагу на Україну і вирішіть наші проблеми, бо українські громадяни свого часу зробили неправильний вибір, і замість того, аби визнавати і виправляти свої помилки, чекають на доброго дядька.

Title  

До речі, про помилки. Якщо пригадуєте, сам Андрухович перед другим туром виборів агітував “проти всіх”, але потім, за його зізнаннями, в останню мить передумав і таки проголосував за Тимошенко. І потім щиро дивувався, що ж він зробив не так. І тепер замість того, щоб зізнатися, що таки справді, він помилився, і що так само помилилися купа його співгромадян, замість того, аби проаналізувати свої помилки, письменник каже зовсім інше: “Я очікував режиму а-ля Кучма, але сталося гірше. Янукович та його соратники не мають зв’язку з Україною. Країна для них – лише інструмент, щоб ставати ще багатшими та впливовішими...”
Іншими словами: Андрухович справді перед виборами думав, що повернуться кучмівські часи, і вважав, що краще вже новий Кучма, ніж Тимошенко. Що ж, тоді він повинен дякувати долі, що тепер має можливість пересвідчитися, чим Янукович відрізняється від Юлії Володимирівни, і визнати свою помилку.
Однак чомусь Андрухович дякувати і розмірковувати не поспішає. І в тому ж таки інтерв’ю німецькій газеті пояснює Заходу, що в нього ще є засоби впливу.
“Для можновладців залишається важливою західна перспектива. У них банківські рахунки на Заході й вони хочуть проводити відпустки на Сардинії. Саме на це треба тиснути”, – наївно міркує Андрухович.
І при цьому зовсім не бере до уваги, що, по-перше, в Заходу є не тільки засоби впливу на українських олігархів, а й свої міркування щодо українських грошей. Однак якщо не брати до уваги цей аргумент, котрий справді виставляє європейські країни в не дуже гарному світлі, ми отримаємо ще один аргумент проти “приходу доброго дядечка”, набагато сумніший для українського суспільства. Припустімо, прийде добрий дядечко, махне чарівною паличкою, заморозить банківські рахунки олігархів у західних банках, витягне на світ божий величезні теки з описами злочинів проти держави, котрі вчинила чинна влада, гепне тією паличкою по голові суддям, котрі почнуть приймати справедливі рішення, і навіть тією ж паличкою перенесе Віктора Федоровича десь на Кіпр чи на Гавайї на постійне місце проживання. І що далі? Президента Тимошенко значна частина громадян не хоче, бо, як казав один поважний пан, лікар і письменник, “вона ще ж може і працювати змусити”. Решта в цій країні на голову держави або не потягнуть, або ж почнуть впроваджувати такий звичний для пана Андруховича “кучмівський режим”. Тобто, так само красти й ігнорувати закон, але, можливо, менш нахабно. Та й взагалі: можете потренувати фантазію і спробувати уявити бійку малих і великих гетьманів за президентське крісло, якщо раптом його чинний господар десь подінеться. “Щелепи” і “Чужі” відпочиватимуть, Стівен Спілберг і Стівен Кінг покинуть свої нудні жахливчики і приїдуть до нас знімати і писати з натури.
Не хотілося б наводити невеселих паралелей, але для того, щоб дізнатися, що буває, коли добрий дядечко забирає в торбу диктатора, а народ до того не готовий і має тільки купу гетьманів, уява не потрібна взагалі. Просто подивіться на те, що діється останні роки в Іраку… Сумно але факт: навіть до такого дива як демократична держава, має дозріти хоча б половина її громадян. Інакше дива не вийде навіть у дуже доброго закордонного дядечка.

Перша декада століття

Марія Матіос: Це – політичне цькування

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com