Т-с-с-с... Прислухайтеся. Чуєте? «Ку-ч-му геть!», «Ю-щен-ко!», «Я-ну-ко-вич!»... Шелестячи кредитними платіжками за емвеефівські мільярди й двокімнатні квартири; знаменами 185 партій; сторінками томів нерозкритої справи Гії Гонгадзе; піарним гіпюром на опікових рубцях Насті Овчар; листівками з порожніми передвиборними обіцянками й реальними сейфовими угодами політиків та бізнесменів, минає перше десятиріччя ХХI століття.

Десятиріччя виходу економіки з пострадянської кризи й удару кризи світової. Десятиріччя, коли брендами маскували жлобство, меценатством — крадійство, а витратами на політтехнологів — біографії 90-х. Десятиріччя злетів, які може дати тільки надія, і падінь із гирями розчарувань у душі. Це було десятиріччя перемог і реваншів, післясмаком яких залишилося запитання: «Ну і?..»
Ураган «Катрін» і розлив нафти в Мексиканській затоці ще раз нагадали нам, хто ми є на цій планеті. До речі, про тарганів. Це десятиріччя остаточно довело рудиментарність уявлень про демократичний вибір. Гроші й професійні технологи здатні представити будь-яку комаху левом, зробивши потрібну проекцію на натовп. Зокрема і з цією обставиною пов’язане усвідомлення кризи західної цивілізації. Влада втрачає довіру в усьому цивілізованому світі, можливо, тому що, завдяки Інтернету, стає більш прозорою. Міфи розмиваються, піраміди валяться, подвійні стандарти вивертаються. Розтин же, зроблений Вікілікс, — лише додаткова характеристика опудала демократії. Перше десятиріччя нового століття гостро поставило фінансові, політичні, екологічні, моральні та соціальні питання. Але відповідей не дало, передаючи естафету наступному десятиріччю. Якими вони будуть, і чи з’являться вчасно, — складно прогнозувати.
Світ змінюється швидко. Чи могли ми десять років тому уявити, що: для відкриття візи нам доведеться здавати відбитки пальців, а щоб потрапити в літак — роззуватися; корова у формальдегіді може коштувати як і Ван Гог; телебачення розважатиме, а інформуватиме — Інтернет; по поверненні на Батьківщину на бориспільській трасі першими тебе зустрінуть білборди Кирила і Кадирова; на президентський вертоліт буде виділено 17 млн. дол., а ЗСУ — фінансовий сухпай на три політних зміни. Які вже тут прогнози?! Тому повернімося до ревізії багажу, з яким входимо у нове десятиріччя.
Самі ми стали багатшими на дві п’ятирічки, мудрішими, обережнішими й старшими. На шкільних зустрічах ми помічаємо зморшки однокласниць, яких не видно на старанно підібраних фотках у «Одноклассниках». Десять років тому нас дратували поради батьків, але надавали впевненості та сил їхні руки. А тепер вони запитують поради в нас... Десять років тому він просив: «Мамо, ну, посидь зі мною. Поговорімо». Але в тебе все справи та справи... Тепер уже ти просиш: «Сину, ну розкажи, що в тебе?.. Хто вона? Що робить? Ну посидь зі мною». І у відповідь: «Потім, мамо. Ніколи». Десять років тому ти казав своїй дочці: «Яка любов у твоєму віці?..» А тепер, дивлячись на її діловитість і цілеспрямованість, із тривогою запитуєш: «Ми з матір’ю внуків дочекаємося чи ні?»
Стало більше зірок на погонах, чиновницький ранг став вищим. Замість одного кіоску кров’ю і потом відкрито пришляховий ресторанчик. Замість комарів у Ворзелі — акули в Червоному морі. Замість шабатури на півкімнати — плазма. Як не крути, а ми багато придбали. І щось втратили... Швидше, просто забули. Багато хто з нас десять років тому вмів давати здачі, а тепер — тільки хабарі. Багато хто хотів змінити світ, а тепер не вірить, що зможе домогтися правди в жеку. Ми виймемо душу з паркетника, столяра й сантехніка, які роблять ремонт у нашій квартирі, ми примусимо їх зробити все так, як треба нам, але ми все ще не можемо зібратися на силах, щоб контролювати кошторис, якість матеріалів і роботи виконробів державних.
— Ох і цуплять! — ми приречено зітхаємо на кухнях і в курилках або анонімно сходимо жовчю в інтернет-форумах. Наше співчуття витрачається на серіали. Наша самоповага вимірюється в речах, які ми можемо собі дозволити, а не у вчинках, які ми забули як робити. Ми все ще чекаємо когось, хто все виправить: доброго царя, чесного виконроба, Піночета, Сталіна, Гавела або Бацьку. І не розуміємо однієї простої речі: якщо ми не змінимося, то нас знову обманять, технологічно спроектувавши на електоральні маси очікуваний образ.
Уїдливе, наждачне життя, постійна боротьба за виживання забирають так багато сил, що для багатьох вибір між простим і правильним навіть не стоїть. Душа просить гарного, гладенького, яскравого. Життя «із ГМО» — ось символ десятиріччя. ГМО-політики, ГМО-капітали, ГМО-кар’єри... Так простіше — без «вічок», черв’ячків, шляхетності, милосердя, сміливості, співчуття, совісті, принципів.
Тільки все ж таки щось найважливіше залишилося незмінним. Наші батьки, підростаючи у світі радянського блату, виховувалися на фразі з фільму «Попелюшка»: «І жодні зв’язки не допоможуть зробити ніжку маленькою, а серце великим». Герой наших дітей Гаррі Поттер навчає їх того ж самого: жодне заклинання не зробить дружбу — міцною, любов — справжньою, не дасть сили на подвиг, якщо ти сам на це не здатен. Цього не купити, не вкрасти. Воно просто є. У кожному з нас. Треба тільки забратися на антресолі душі й дістати найголовніше, що дозволяє бачити себе в дзеркалі молодим. Ми просто вам нагадали про це в переддень свята здійснення бажань.

Юлія МОСТОВА, DT

 Житловий кодекс: повернення кріпацтва

Проект має вирішити наступні завдання: зробити ремонт у старих будинках за рахунок мешканців, вивести на ринок послуг кишенькові структури, позбавити жителів права перевіряти тарифи і зобов’язати їх сплачувати усі забаганки управлінських компаній.

Проблеми у житлово-комунальній сфері накопичувалися роками. Чиновники усіх рівнів десятиліттями працьовито розкрадали нашу комунальну платню, не роблячи при цьому ні планових, ні позапланових ремонтів будинків.
З появою закону про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку у мешканців з’явилася можливість забирати будинки на самообслуговування у ЖЕКів.

	Малюнок Андрія Більжо

Зрозуміло, що вигідніше обслуговувати нові будинки. Вони не потребують ремонтів, і за рахунок комунальної платні ОСББ – об’єднання співвласників багатоквартирного будинку – може накопичити гроші на майбутні витрати. Віддавати нові будинки не вигідно чиновникам – великих витрат вони не потребують, а гроші йдуть чималі.
Старі будинки брати на самообслуговування вигідно тільки тоді, коли держава поверне гроші і зробить капітальний ремонт. У більшості випадків це фантастична подія. Тобто якщо старий будинок знаходиться не у центрі Києва, і нема черги з охочих орендувати підвал, то старий будинок обслуговувати самотужки буде складно.
Однак чиновники зацікавлені якнайшвидше віддати в ОСББ старі будинки, бо тоді не потрібно буде виділяти гроші на їх утримання. Це буде проблема ОСББ.
У зв’язку з появою в останні роки великої кількості нових будинків, у чиновників з’явилася велика спокуса заробити на власниках нових квартир. Проте більшість таких будинків самі створюють ОСББ, тобто гроші до чиновників не доходять.
Все це і стало передумовою появи нового житлового кодексу. На думку розробників, кодекс має вирішити наступні завдання: зробити ремонт у старих будинках за рахунок мешканців, вивести на ринок послуг кишенькові структури, позбавити жителів права перевіряти тарифи і зобов’язати їх сплачувати усі забаганки управлінських компаній.
Якщо хтось думає, що кодекс передбачає щось інше, нехай почитає висновок Головного юридичного управління Верховної ради. Там написано, що все інше вже визначено діючим законодавством, і кодекс просто дублює інші закони.
Втім, деякі новації документ таки містить. Якщо закон про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку зобов’язував попереднього власника – державу – брати участь у фінансуванні першого ремонту після переходу на баланс ОСББ, то кодекс передбачає тільки “часткову участь”, розмір якої визначає лише чиновник.
Якщо зараз укладати угоди з прибиральниками, сантехниками, службами вивезення сміття та обслуговування ліфтів може будь-який голова ОСББ, то за новим кодексом це право надається спеціальній управлінській компанії, забезпеченій фінансами, інвестиційними ресурсами і матеріально-технічною базою – стаття 151.
Перевірку компанії на відповідність таким критеріям віддано чиновникам, які “правильно” визначать ціну питання, перерахують липкими руками інвестиційний потенціал і на свій розсуд визначать поняття матеріально-технічної бази.
Дивно, але кодекс визначає межу відповідальності управлінських компаній. Якщо вам нині не надають послуг водопостачання чи опалення, ви можете і не платити за послуги, і отримувати компенсації, і вимагати покриття збитків. Якщо ж вам не надає якісних послуг управлінська фірма, то ви зможете тільки зменшити майбутню платню.
Кодекс не визначає жодних чітких механізмів фіксації факту неотримання послуг – стаття 113, хоча фахівці неодноразово порушували це питання. Все, як і раніше, залежить від вашого юридичного досвіду і наполегливості. От така у житловому кодексі опіка над прибутком кишенькових управлінських компаній.
Ви вважаєте, що цей документ пройде повз вас? Вам вже не хочеться створювати ОСББ? Ви хочете залишити все так, як воно є зараз?
Кодекс визначає: якщо ви не створите ОСББ протягом року з моменту його публікації, то місцеві органи влади самі визначать “правильну” управлінську фірму, яка встановить вам “правильні” тарифи. Єдина вимога – опублікувати інформацію в газеті.
Як вказано у висновку Головного юридичного управління, це суперечить Конституції, але хіба це колись зупиняло депутатів? Для них головне – власне збагачення.
Розробників кодексу не засмучує навіть те, що уряду на розробку деяких підзаконних актів дається кілька місяців, а для інших документів час взагалі не визначений. А от час жителів обмежений. Все зроблено, щоб ви не встигли навіть прочитати нові правила.
А ситуація може бути, наприклад, такою. Якщо управлінська компанія вирішить провести у будинку ремонт, а вона обов’язково його проведе, принаймні на папері, то саме ви, а не держава, будете роками компенсувати усі витрати.
Чи є у вас сумніви, що у розцінки будуть закладені усі витрати на підтримку стосунків такої компанії з владою? У кого ви будете питати, де ваші гроші, які ви сплачували роками державі? Тепер все буде робитися за ваш рахунок. Мабуть, це і є реформи.
Кодекс прямо визначає, що і ви і ваші нащадки будуть виплачувати комунальні борги – стаття 107. До того ж, вводиться пеня за несвоєчасне внесення платні.
Ви категорично незгодні з розцінками? Вас не задовольняє якість послуг або нав’язана вам управлінська компанія? Якщо місцеві органи влади все зроблять за вас згідно з процедурами нового кодексу, то шансів у вас не буде навіть в суді.
Кодекс спрощує процедури позбавлення житла за борги за кредитами або в разі відселення за “суспільною необхідністю”. У кодексі юристи бачать схеми, за якими можна не надавати компенсації при втраті житла, і статися це може без вашої участі.
Зате Державна житлово-комунальна інспекція без рішення суду зможе будь-коли приходити до вашої оселі. Цей орган не згаданий у жодному законі, а права має чималі.
Ви вже хочете продати квартиру? За новим кодексом – стаття 92 – це можна зробити лише після отримання довідки від управлінської фірми про відсутність боргів.
Проект переповнений неузгодженостями, які будуть тлумачитися на користь чиновників, тому такий кодекс краще взагалі не приймати, ніж приймати у такому вигляді.

Ігор Ігумнов, УП