Різдвяну зірку зустрічайте
І до вечері всі сідайте.
За коляду не забувайте.

Рипіть снігами попід двері,
Щоб не скупий господар був в оселі,
І щоби всі були здорові, і веселі.

Колядуйте і віншуйте,
Вибачайте, всім прощайте.
Здоров’я, радості і гараздів
Собі, і всім у світі побажайте!

Христос ся рождає! Славімо його!

Різдво на Україні завжди було одним із найбільших свят в році. Його з нетерпінням чекали старші і малі. Святим обов’язком вважалося бути на Різдво вдома, зібратися ріднею, згадати всіх тих, хто вже відійшов у вічність. Бувало, обставини складалися так, що хтось був дуже далеко від дому, то завжди зі щемом у серці згадував рідну домівку, де у цей день святкують родиною.
Я розпитала у свого свекра (йому зараз виповнилося 83 роки), що він пам’ятає з дитинства про святкування Різдвяних свят. Свою розповідь пан Михайло розпочав так: “Різдва чекали дуже. Усі мали віру, що по Різдві все має бути якось інакше, ліпше...
В день святої вечері строго дотримувалися посту. Старші люди не вживали їжі взагалі, а нам, дітям, мати варила картоплю з олією і набирала з діжки квашеної капусти.
Як була гарна, сніжна погода, ми, малі, йшли на санки, ліпили снігову бабу, бавилися сніжками. Старші діти вбирали ялинку. То була справжня і велика радість! Хата наповнялася запахом зимового лісу, хвої. То є запах дитинства, я його дотепер пам’ятаю...
На ялинку вішали старі прикраси, ті, що зберігалися в родині віддавна: дерев’яні ляльки, звірятка, зроблені з соломи, забавки з кольорового скла.

Ще старші в родині– мама, тато, баба з дідом – поралися коло кухні, готували вечерю. Роботи було для всіх: хтось тер мак до куті, бабця пекла хліб в печі, мама ліпила вареники, варила кутю, квасолю та інші наїдки. То, напевно, був один день в році, коли всі були вкупі і працювали так дружно і з великим задоволенням.
В ясну погоду з нетерпінням чекали першої зірки на небі. Вона кликала до вечері. Вся родина зодягалася на чисто і сідала до молитви. Тільки-но сходила перша зірочка, помолившись, тато заносив до хати сіно і клав його під вишитий обрус (скатертину). То символізувало народження Ісуса на сіні. На підлогу дід клав солому, а в куті ставили дідуха– останній необмолочений пшеничний сніп, що зберігали від часу обжинків. Вважалося, що дідух приносив у родину святковий настрій, затишок, символізував добрий урожай, мир і достаток у домі. Недарма у народі казали: “Дідух до хати, зло з хати”. Хтось з дітей запалював свічку (те хотів робити кожен з нас) – і сім’я сідала до вечері. На столі мало бути 12 страв: кутя, оселедець, пісний борщ або капусняк, часник, квасоля, грибна юшка, вареники(картопляні), голубці з грибами, узвар, пампушки, домашній хліб.
Першим слово мав батько. Він вітав усіх, що дочекали Різдва. Як за столом були молоді, що недавно побралися, подавав надію, щоб нас було більше. Тарілок, виделок, ложок клали більше. В цей день згадували і померлих родичів. На ніч столові прибори залишали на столі. Залишали і миску з кутею. За давнім віруванням душі померлих родичів приходять вечеряти...

Вертеп в с. Мишиш. Фото Олексія Антонова	Різдвяний ранок. Фото Олексія Антонова

За столом згадували, чим добрий був рік, що минає, бажали один одному здоров’я, вибачали образи. Ніхто не мав права бути у сварці чи в гніві.
Коли вечеря добігала кінця, наймолодший збирав ложки та виделки і зв’язував перевеслом із сіна, – щоб худоба і вся живність трималася вкупі і щоб була здорова. Зв’язаними їх залишали на столі. Наймолодший гасив свічку, і всі дивилися, як дим йде. Казали, якщо дим дуже крутиться,– в родині буде весілля.
Господині ще поралися на кухні, а за вікнами вже було чути перших колядників...
Спати йшли скоро– на наступний день раненько вставали до церкви. Дзвони ще з ночі якось по-особливому святково і урочисто сповіщали основну новину дня: Христос народився! Так вітаючи один одного, сідали снідати, прийшовши з церкви, вже до святкового різдвяного столу. Вуджена ковбаса, шинка, полядвиця так апетитно пахли димом, здавалося, як ніколи, і були дуже смачними після посту. От таким, діти, запам’яталося мені Різдво”,– закінчив свою розповідь пан Михайло.
Загалом, традиції збереглися і дотепер. Коли їздимо до батьків, стараємося максимально дотримуватися цих звичаїв наших дідів і прадідів і, як заповіт, передавати їх у спадок нашим дітям. Щоправда, сіна тепер не завжди знайдеш, і ялинки, здебільшого, ставлять штучні. Вже не пахнуть вони хвоєю і лісом...
Різдво – родинне свято. Весело і радісно на душі, коли до батьків, до рідної оселі з різних куточків з’їжджаються діти і внуки. І кожен, хто як уміє– подумки, вголос, мовчки, чи дотиком руки, посмішкою або поцілунком– бажає всім іншим здоров’я, щастя, Божої ласки, усвідомлюючи просту істину: Ісус народився в стаєнці, на сіні. Але щороку нехай Христос, а з ним добро, любов і милосердя народжуються в наших серцях. І нехай справді після Різдва все буде якось інакше, ліпше...

Богдан-Ігор Антонич

Коляда
Тешуть теслі з срібла сани
Стелиться сніжиста путь
На тих санях в синь незнану
Дитя боже повезуть.
Тешуть теслі з срібла сани
Сняться веснянії сни.
На тих санях Ясна Пані,
Очі наче у сарни.
Ходить сонце у крисані,
Спить слов’янськеє дитя.
Їдуть сани, плаче Пані,
Снігом стелеться життя...

Різдво
Народився бог на санях
В лемківськім містечку Дуклі
Прийшли лемки у крисанях
Принесли місяць круглий
Ніч у сніговій завії
Крутиться довкола стріх
У долоні у Марії
Місяць–золотий горіх.

На фото сім’я мера Космача Дмитра Пожоджука за святочним столом
на Свят-Вечір. Світлина Юрія Білака
(м. Париж, Франція).