"І якщо навкруги - тільки лихо І звичне для нас - надто тонко
Люби всіх нас, Господи, тихо,
Люби всіх нас, Господи, дзвінко..."
ДДТ, "Осіння"
У святкові дні найбільше хочеться забути про все тривожне і найменше хочеться думати. Однак різдвяні свята вкупі з новинами, які кидаються в око, навіть якщо ви просто вилізли в інтернет перевірити пошту, сподвигають на роздуми... Адже, незважаючи на вагони кока-коли з рекламними пісеньками з серії "свято наближається", рік кота і різдвяні розпродажі, Різдво - це, насамперед, свято християнське. І воно мало б нагадувати не лише про свята, дива і привітання-побажання, а й про трошки вищі теми, про які ми якщо й згадуємо, то переважно тільки в неділю в церкві. Якщо й взагалі згадуємо. А дарма: якщо уважно придивитися, то можна помітити досить цікаві речі...
Серед сучасної молоді християнство - якщо не брати до уваги традиційні недільні походи в церкву - не надто популярне. Та й серед старших релігійних почуттів не так вже й багато - через це стареньку Європу частенько обзивають "духовною пустелею, де стирчать шпилі християнських церков".
Деякі аналітики кажуть, що одна з причин цього - те, що з часів, коли Ісус ходив по світу, пройшло чимало часу, і сучасні представники Церкви не дуже докладають зусиль для того, аби "модернізувати" методи роботи із заблукалими вівцями. Відтак кількість заблукалих овець збільшується, а "модернізації" годі чекати.
Здавалося б, що там можна кардинально "модернізувати"?
І так католицькі черниці випускають альбоми пісень на DVD, навіть Папа Римський випустив власний музичний альбом і відкрив свій сайт, а старокатолики і протестанти вже висвячують жінок на священників. Однак це - лише "верхівка айсберга", зміна технологій, котра мало в чому змінює суть.
А суть в тому, що заповіді, і все, сказане Ісусом, було розраховане на рівень людей, які жили 2000 тисячі років тому. На це були розраховані і самі проповіді, і система аргументації з серії "ви просто повірте, а зрозумієте потім", і система погроз за непослух у вигляді геєни огненної і тому подібних кар господніх.
І якщо уважно подивитися на сучасний світ і трошки подумати, то можна без особливих труднощів побачити, що суть всього, тоді сказаного, не просто навіть не застаріла, а ще й обросла новими - і досить потужними аргументами.
Почнемо здалеку.
Той, хто хоч раз спробує пильно подивитися на сказане в християнських книгах з врахуванням звичайної людської логіки, спочатку неодмінно наразиться на різкі логічні "незведення кінців з кінцями". Здавалося б, в найсвятіших книгах існують дві різні моралі: вертикальна і горизонтальна.
Одна - про те, як людина має ставитися до людини. Будь-яку провину вибачати, підставляти другу щоку, нікого не засуджувати і так далі. І головне: гнів не можна виправдати в будь-якому випадку.
(За деякими даними, у V столітті служителі церкви спробували трошки підправити Євангеліє, і дописати в тому місці, де йшлося про гнів на брата свого слово "даремно", мовляв, даремно гніватися на брата не можна, а от "недаремно" - можна. Однак у текстах Євангелія до V століття цього слова немає, а загальна "тональність книги" все ж таки наштовхує на думку, що таки й справді гнів - завжди не виправданий).
І зовсім інша мораль - стосунки людини і Бога. За провину - Содом і Гоморра в кращому випадку, в гіршому - взагалі всесвітній потоп, регулярне надсилання зверху випробувань, котрі людство регулярно не витримувало. А Бог, відповідно, гнівався.
На це час від часу звертають увагу психологи і просто атеїсти, мовляв, дивіться, от вона - подвійна мораль. Найпростіший приклад таких пильно-логічних досліджень основ християнства можна побачити в російського психолога Миколи Козлова, однак й багато інших психологів частенько на таке осмілюються. А от російський класик Лев Толстой - той і взагалі взяв на себе сміливість спробувати проігнорувати "прямі спотворення і криві тлумачення" священних текстів, і розвинути саме "горизонтальну" мораль. Вийшла доволі цікава моральна система, однак що за це було Толстому від церкви - можете здогадатися самі...
Ігнорувати таку подвійну систему не варто - по-перше, саме вона частенько відштовхує мислячу молодь (в якої з чим-з чим, а з логікою все гаразд) від християнства, по-друге, ця система має свої доволі серйозні наслідки. А от пояснити цей, здавалося б, парадокс, дуже навіть можна.
По-перше, знову згадаймо про тогочасний рівень суспільства. Уявіть собі першокурсників українського ПТУ в глухому райцентрі і спробуйте знайти для них аргументи, аби вони не порушували закон, не обмовляли одне одного, не чинили перелюбу і не возили одне одного обличчям по асфальту в стані алкогольної екзальтації. Дві тисячі років тому з аргументами було легше, геєни огненної і Страшного суду, принаймні, побоювалися. Теперішніх учнів ПТУ ще можна налякати "Беркутом", а от депутатів українських навіть і цим вже не візьмеш. А тепер уявіть собі, що б ви робили, аби вам треба було все ж таки спробувати переконати людей поводитися так, а не інакше. Без "батога і пряника", здавалося б, не обійдешся. Хоча, погодьтеся, для сили, яка створила світ, це ніби й якось не то... несерйозно виглядає.
Тим не менш, є ще одне, більш серйозне пояснення. Щоправда, виглядає воно трошки песимістично, якщо дивитися з точки зору долі людства, але - що вже зробиш.
До того, що планета, як і вся природа, насправді - жива, додумалися ще древні греки. Підозрювали це Вернадський, Тейяр де Шарден (якому Церква якийсь час взагалі забороняла публічні виступи), багато інших вчених та філософів. І зараз в наукових та довколанаукових колах витає в повітрі наразі ще нечітка і неперевірена "офіційною наукою" ідея.
Як відомо, людський мозок в процесі думання випромінює певні електромагнітні хвилі. Якщо ці хвилі "руйнівного діапазону", і їх в певному суспільстві "випромінює" більшість громадян, планета з ними резонує - і от будь ласка, маєте геєну огненну, тобто, землетрус, аварії, засуху і тому подібні речі. Як кажуть, "нічого особистого": що ви у Всесвіт передали - то і отримали.
Російські вчені навіть спробували якось видати на-гора версію цієї ідеї:
"Земля - жива істота. До таких висновків дійшла група вчених під керівництвом І. Яницького в Інституті мінеральної сировини СНІО. Вони особливо підкреслюють прямий зв'язок соціальних катаклізмів зі стихійними лихами й катастрофами на Землі. Група вчених під керівництвом Яницького давно відслідковувала подібні закономірності. Як було відомо раніше, різним аваріям і катастрофам часто передував потужний руйнівний процес, що охоплював атмосферу, земну кору, гідросферу - словом, всі середовища, а також поля - гравітаційне, акустичне, гелієве й т.д. Він поширюється не тільки на природні системи, але й на все те, що створено технічними засобами. Руйнівна енергія вихлюпувалася назовні у вигляді катастрофи або стихійного лиха. Це було схоже на хворобу, що непомітно охоплює весь організм людини, але стає явною, проявляючись у вигляді виразки або нариву в найбільш слабкому місці. Де тонко, там і рветься.
Учені спробували відстежити, у який момент і чому зароджується цей руйнівний процес. Виявилося, що його каталізатором нерідко є сплеск негативних емоцій серед великих мас людей, від чого руйнівний процес починає хвилями поширюватися на все навколо. З'ясувалося, що Земля чутливо реагує як на те, що відбувається в космічному просторі довкола неї, так і на те, що відбувається на її поверхні, тобто, зокрема, на поведінку людей.
Однак "відповідна реакція" Землі в багатьох випадках не була схожа на механічну дію, а в нагадувала вчинок розумної істоти. Так, при аналізі катастроф у вчених часом складалося враження, що події перед катастрофами були кимось ретельно сплановані. Яницький упевнений: багато катастроф мають особливий сенс. Він припускає, що відбуваються вони для того, щоб запобігти катаклізмам глобального масштабу, змусити людей зупинитися, подумати й знайти вірний шлях, коли помилку ще можна виправити.
Як живий організм розглядали нашу планету В. Вернадський, О.Чижевский та інші. Вони вважали, що Земля є організмом, що розвивається у Сонячній системі. Цей організм є складною саморегулюючою системою, що має комунікації у вертикальному й горизонтальному напрямках. Спрямованість загального розвитку планети - її еволюційний розвиток - проявляється в доцільності геологічних, геофізичних, атмосферних та інших процесів. А.Чижевский підкреслював, що "астрономи, що вивчають явища в Сонячній системі, відкривають у ній явища, аналогічні до функцій живого організму".
Мало хто з вчених наважиться всерйоз підтримувати цю гіпотезу. Теслу, Чижевського, Шардена чи Вернадського тихцем десь в глибині душі розуміють, поважають, однак наслідувати не поспішають. Боязно. Тим не менш, ми зараз ведемо мову не про офіційну науку, а про секрети логіки християнства. Як бачимо, в даному випадку все цілком закономірно, і нема ніякої "подвійної моралі". Навіть геєна огненна з нізвідки не утворюється, і гнів людський в нікуди не зникає.
Пояснювати весь цей логічний ланцюжок людям, народженим 2000 років тому, мабуть, було б даремно. Хоча, насправді, хто знає - може й намагалися пояснити, але записувати це було нікому. А от проста схема "будеш на брата гніватися - Бог покарає" запам'яталася, і дійшла до наших днів, хоч і у трошки зміненому вигляді.
Шкода, що й "подвійна мораль" - принаймні, те, що було на неї подібним - теж дійшло, і теж у зміненому вигляді. Воювати - зло, але якщо за демократію, або ж "за принудження до миру" - то можна.
І, до речі, те дописане в V столітті слово "даремно" теж неабияк гикнулося...
Бо, як тепер вже доводять психотерапевти і психологи, справді, гніватися на ближнього чи дальнього - шкідливо насамперед для вашого здоров'я. І справа не тільки в тому, що при гніві виробляється гормон стресу і сам організм може з того всього неабияк захворіти. А й в тому, що якщо вас щось настільки зачепило, що ви аж розгнівалися - то це всього лишень означає, що інша людина зачепила ті ваші думки і почуття, які десь там дрімають в глибині вашої підсвідомості, і найчастіше ви самі собі в них не дозволяєте зізнатися. І тому гнів - завжди невиправданий. Власне, що і казалося 2 000 років тому. Тільки тоді терміну "підсвідомість" ще не вигадали, та й психотерапевтів ще не було. Ну і, знову ж таки, логічний ланцюжок скоротили до мінімуму і пояснили якомога доступніше.
А зараз психотерапевти беруть чималі гроші, аби розтлумачити пацієнту, що потрібно не гніватися, а розбиратися, чому саме та чи інша річ вас зачепила, і що ж там вам хотіла сказати в такий загадковий спосіб ваша підсвідомість. У багатьох випадках вам все ж таки дадуть подушки чи бійцівську грушу, аби вже назбираний гнів виразити, але далі всеодно змусять розбиратися, що й до чого.
Так само довели і розтлумачили психотерапевти, неврологи і навіть нейфізіологи іншу річ, яка, якщо відверто, і мене свого часу, скажімо так, збивала з пантелику. Пригадуєте: "Поважай батька і матір своїх, щоб було тобі добре і щоб довго прожив ти на землі". Знаючи, що зараз витворяють інколи сучасні батьки зі своїми чадами... І особливо знаючи те, що, як кажуть ті ж таки психологи, значна частина психічних негараздів - "родом з дитинства", і значну частину невпевненості в собі і тому подібних радощів прищеплюють дітям саме батьки... Тут можна було б і спробувати погодитися з поширеною думкою про те, що "ця релігійна норма, як і багато інших, втратила своє значення". Але, як виявляється, ніхто нічого не втратив, заповіді так просто не давалися, щоб вступитися на догоду громадській думці.
Як виявили нейрофізіологи, материнські (а потім і батьківські) емоції міцно "записуються" мозком дитини. І потім вона сама буде себе лаяти і хвалити саме так, як її лаяли і хвалили батьки - чи люди, які їх замінили. Хочете ви того, чи не хочете, але ви, як то кажуть, з материнським молоком всотуєте ставлення батьків до світу, до успіху, до грошей, до кохання і т.д. І їхні голоси будуть звучати вам все життя, усвідомлюєте ви це, чи ні. Якщо ви підете, знову ж таки, до хорошого психоаналітика, вам пояснять: для того, аби змінити життя на краще, вам доведеться ці голоси "озвучити", впізнати, і зрозуміти, що ж змусило вашу маму (тата, бабусю, дідуся) чинити так, а не інакше. При цьому вам доведеться не просто приділити увагу своїм "предкам", а й на повну силу провідчувати всі ті неприємності, всю ту безвихідь, яка змусила їх з недовірою ставитися і до життя, і, інколи, й до вас - своїх дітей. Тобто, вам доведеться насамперед навчитися їх поважати. Звісно, підставляти їм щоку, а потім другу замість боксерської груші вам навряд чи порекомендують. Особливо якщо в тата сильний кулак, і на душі накипіло. Але принаймні в глибині душі вам доведеться навчитися їх поважати чи хоча б просто розуміти, для того, щоб отримати і душевне, і, в багатьох випадках, фізичне здоров'я. Оскільки воювати з ними в душі - процес небезпечний для вас насамперед, адже воюватимуть вже не дві людини, а одна ваша половинка з другою вашою половинкою. І так буде доти, поки ви їх не навчитеся розборонювати і мирити: щоб "було вам добре" - і так далі за текстом.
Це далеко не всі християнські норми, які сучасна наукова (й навколонаукова - якщо вже дуже прискіпливо подивитися) думка встигла розтлумачити. І встигла довести, що набагато краще дотримуватися того, що було сказано дві тисячі років тому: самій людині ж краще буде. Навіть якщо вона й не повністю усвідомила складний причинно-наслідковий ланцюжок між дотриманням норми і тим, що буде в протилежному випадку.
От тільки єдиний момент мене непокоїть: у більшості випадків християнство і Церква існують якось окремо, а тлумачення всіх цих складних ланцюжків - окремо. Єдина надія - на те, що в багатьох тих, хто святкує Різдво, з логікою все добре, і з допитливістю теж немає проблем...
З Різдвом вас!
Марина Олійник, Київ
лист до редактора
версія для друку
