Продовження. Початок в № 50

Офіційний Цюріх-фінансова столиця

Цюріх - найбільше місто в Швейцарії з населенням більше 1 млн., столиця однойменного німецькомовного кантону. Дуже старе місто, засноване ще в доримський період. Має свій міжнародний аеропорт Клотен. Це ще банкова столиця країни та світовий фінансовий центр (біржа діє з 1877 р). Переважна більшість світових фінансових збережень знаходиться тут. Центральна вулиця називається Банкова. Це також промисловий і культурний центр. Місто багате, офіційне, ділове. Правда, цього ми не відчули, бо прилетіли у неділю і вулиці були порожніми. Пам'ять зафіксувала багато відпочиваючих, тихих, акуратних і пристійних, молодих і літніх, на березі та спеціально збудованих понтонах річки Ліммат, що розділяє місто на дві частини. У місто "врізається" Цюріхське озеро: яхти, кораблики, і знову - відпочиваючі.

Загальний колорит

Найцікавіше у Цюріху і так буде далі в усіх містах - це "Старе місто": середньовічні будиночки в готичному стилі з дерев'яними ставнями, кав'ярні, кондитерські і галереї, вузенькі вулички, деякі з яких пам'ятають ще римлян.

Збереглися діючі й нині готелі, де в свій час зупинялися Парацельс, Моцарт, Казанова, Ґете, Дюма, Луї Наполеон...

Так би і ходили цими вуличками, аби "труба не кликала" - програма! Що теж не зле. Це дало можливість отримати більше інформації.

 

 

 

Залізничний вокзал з кав'ярнями та кондитерськими - місце відпочинку жителів. Цюрих

 

Сиву історію представляють тут собори, один із них Гросс мюнстер закладений Карлом Великим, засновником імперії Габсбургів. У XV ст. тут проповідував Цвенглі, який водночас із Кальвіном в Женеві упроваджував протестанство.

На вежі Собору святого Петра - найбільший у Європі вежевий годинник (1538) з циферблатом 8,7 м., що на 2 см довший від Біг-Бену у Лондоні,чим швейцарці дуже пишаються. Його механізм з того часу не мінявся, лише ремонтувався. У всіх містах годинники- велетні будуть обов'язковим визначним пам'ятником для оглядин. Годинник - один із брендів країни. Поряд з фігурою... корови. (Вона ж бо - джерело добрих прибутків для населення).

Собори, зрозуміло, чекали на нас у кожному місті туристського маршруту. Ми добре навчилися відрізняти католицькі від протестантських, а також засвоїли сутність та історію протестантизму-реформаторства, ідеї якого дійсно виглядають набагато симпатичнішими. Половина населення країни нині протестанти, друга залишилася католиками.

А ось всесвітньовідомі Цюрихський університет та Вище технічне училище (Політехнікум). З ними пов'язані світові імена діячів культури та науки. Наприклад, Політехнікум закінчили Нобелівські лауреати Альберт Ейнштейн та Карл Мюлер, всесвітньовідомі архітектори іспанець Сантьяго Калатрава та француз Жан Нувель та багато ін.

Цюрих. На стіні - історія будинку	Типовий інтер'єр центральних вулиць. Цюрих

 

Окремі фрагменти: старе місто - місце нічного життя,чим, як кажуть, може змагатися з Амстердамом. Нічних клубів багато на вулиці Нідердорх. В цьому районі до цього часу діє кафе "Вольтер", що вважається місцем народження дадаїзму, модерного напрямку в мистецтві. Основоположник - Макс Ернст. Той самий, який був другом Елюара та Галини Яковлєвої, пізніш відомої як Гала, дружина Далі. Середину закритого кафе оглянули через вікна.

Там же недалечко будиночок на вул. Лейенгассе, 14 з надписом: " В цьому будинку жив Ульянов-Ленін". Звідсіля він на німецькі гроші виїхав в Росію робити революцію. Кажуть, власник будинку на початку 90-х розпродав все, що було з його речей і квартира - музей благополучно закрита. Але допитливі туристи зупиняються.

Пересвідчилися в популярності трамваїв: червоні та біло-сині вагони, які ходять дуже часто і пеританають все місто, маючи своє модерне під скляним дахом депо. Звідсіля, по 13-ти напрямках, розходяться колії. Жителі міста уже 128 років залишаються вірними саме трамваю.

Зустріли подружжя туристів із Росії, які із захопленням розказували, як вони, відносно дешево, пересуваються по країні залізничними поїздами. Не треба вивчати розклад, бо через кожні 20-30 хв. відправляюються нові поїзди до будь-якого міста. Вагони комфортабельні, просторі, з великими вікнами і краєвидом на прекрасні пейзажі: зелень ніби намальована, а все інше, ніби під лінійку. Агітували проїхатись, бо залізничні поїзди та станції самі по собі сприймаються, як визначні пам'ятки.

Але нам не довелося скористатися ні трамваєм, но розхваленою залізницею. Наш водій, симпатичний італієць Жерардо, був невблаганним: дисципліна похвилинна. Так звикли працювати всі.

 

Затишний,
домашній Люцерн

Люцерн - маленьке місто (60 тис. населення) - столиця однойменного німецькомовного кантону, відомий культурний центр Швейцарії, місто-побратим Чикаго, США. Розсташоване на березі Люцернського озера, перетнуте рікою Ройс навпіл, залишило найяскравіші і найчіткіші спогади, запам'яталося найбільше.

У затишному готелі Luzerntrhof провели три ночі зі сніданками та обідами. Сам власник 6-ти поверхового готелю допомагав офіціантам розливати суп. Господарі влаштували прощання з групою на вулиці: родина, повар, готельні працівники. Вони, як на параді, тримали в руках державні прапори. Всі швейцарці - великі патріоти. Саме тут у домашньому, спокійному Люцерні мали змогу пересвідчитися у їх гостинності.

Можливо, запам'яталось ще й тим, що мала змогу саме тут зробити інтерв'ю з киянкою, нині громодянкою Швейцарії, Анною Броєр і таким чином, за лаштунками офіційної інформації, взнати про будні сучасного життя пересічних жителів країни (Див. інтерв'ю далі)

	Щоб знали нащадки: Гете жив тут в 1779 р. Люцерн	Господарі готелю проводжають групу. Люцерн

Типовий інтер'єр старого міста. Люцерн

І ще одна причина особливого сприйняття та, що невеличке за розміром місто можна обійти за 1,5 - 2 години. Все милує око. Будинки, пейзажі, культурні центри, вулички, річка Ройс посередині міста - все вишукане, охайне, спокійне, респектабельне. Там нема окраїн, які, як правило, гірші центру. Тут - суцільний "центр" по всьому периметру з вишуканою архітектурою, з ідеально чистими вулицями. Місто- музей з пішохідним Старим містом. Нас попередили: "Тут не заблукаєте. Куди б не пішли, впретися в річку" А на річці, акуратно одягнену в камінні береги, плавають лебеді. На воді для них зведені спеціальні будиночки.

Через річку Ройс - два дерев'яних мости ХІVст. Один з них - Капельбрюкке - найстаріший в Європі: дерев'яний дах, грони квітів в горшечках з обох сторін, освітлення вночі, лавки для відпочинку. Ідилія! Він - символ міста.

А навкруги- мальовничі альпійські пейзажі. Містечко розсташоване біля підніжжя гори Пілатус і вище вже йшлося про романтичний підйом канатною дорогою на її вершину, звідкіля любовалися чудовими альпійськими пейзажами: від снігових вершин до квітучих полонин.

Тут на старих будинках багато фресок та художніх графіті, присвячені або видатним особам (наприклад, Гете), або тематичні ("Дерево життя" на стіні у 2 поверхи)

Родом з цієї округи -національний народний герой, борець за свободу в часи поневолення імперією Габсбургів - Вільгельм Тіль. Багато сувенірів на сюжети із його подвигів. А із уст гіда - історія написання однойменної опери Рассіні.

Тут проходитять всесвітньовідомі престижні міжнародні музикальні фестивалі, переважно класичної музики, серед яких найбільш відомий Літній. Його називають світовим "парадом оркестрів та диригентів". Їх започаткував легендарний італійський диригент Артуро Тосканіні,який у 1938 р зібрав знамениті оркестри Європи і організував концерт в садах напроти вілли у передмісті Люцерну, де свого часу (1866-1872) жив Ріхард Вагнер. А в 1999 р знаменитий архітектор Жан Нувель закінчє будівництво тут модерного палацу "Культурно-громадський центр" із концертним залом з найкращою акустикою. З того часу фестивалі проходять тут.

Швейцарці - великі патріоти. Для них прапор - святиня	Вежа XVI ст. Славиться годинниковими виставами. Берн

 

В околицях Людерну мав своє помістя і давав концерти до від'їзду в Америку всесвітньовідомий композитор Сергій Рахманінов.

Недалечко інший знаменитий іспанський архітектор Сантьяго Калатрава, який закінчив Політехніку у Цюріху (це його " Центр культури та науки" у Валенсії, Жіночий міст у Буенос-Айресі і десятки ін.) збудував модернову Залізничну станцію. Ці будови - предмет амбіцій люцернівців.

А пишаються ще найкрасивішим з усіх собором Святого Франціска. А найбільше - монументом "Лев, який плаче", або "Вмираючий лев". Це пам'ятник в честь загиблих під час Французької революції швейцарських воїнів. Вони охороняли короля Людовика ХVІ при штурмі палацу Тюільрі. Розлючені комунари розірвали всю охорону на куски (1792). А всього загинуло тоді 1000 швейцарських гвардійців. (Примітка: Слово "швейцар"-французьке, в перекладі означає "охоронець". Швейцарські гвардійці охороняли помістя знатних французьких дворян). І саме для Люцерну на зібрані народом гроші відомий датський скульптор Бертель Торвальдсен спроектував цей монумент, а в 1821р. проект був втілений у 13-ти метровій ніші скали. Марк Твен сказав, що це "найбільш сумний і вразливий шматок скали у всьому світі". Камінний лев грандіозного розміру, пронизаний стрілою, оплакує загиблих. З його очей ллються крупні сльози. Трагічна історія, всесвітньовідоме ім'я скульптора масово, щоденно приваблюють сюди туристські групи.

Здається нема на світі більш затишного, по-домашньому привабливого містечка. Зрозуміла його популярність. Кажуть, що Люцерн входить в десятку найбільш відвідуваних міст світу (5 млн. туристів щорічно). Його називають "серцем Швейцарії"

 

Рицарський Берн - політична столиця

Берн - столиця Швейцарської Конфедерації та столиця німецькомовного однойменного кантону. Це 4-те за величиною (300 тис. населення) місто після Цюріху, Женеви та Базеля. Але значно молодше них, засновано вкінці ХІІ ст, в той час, коли Цюріх та Женева - доримські міста. Розсташований на березі р. Аар. Вона огинає його підковою з трьох сторін і тому місто має вигляд півострова.

 

Берн - столиця і найбільше середньовічне місто	Велосипед та трамвай - улюблений транспорт бернців

Згадувала вище, що Берн внесено (1983) у список об'єктів світової культури, який охороняється ЮНЕСКО. Чому? Це найбільше по території середньовічне місто, що збереглося абсолютно без змін з ХVст. Двох-трьохповерхові камінні будинки з гостроверхими вежами, покритими червоною черепицею та дерев'яними ставнями, вузенькі вулички, древні мости тих часів через річку Аар. На оглядовому майданчику всі ми були зачаровані сюрреалістичним фільмовим пейзажем. Важко повірити (див загальне фото) що ця сива старина збереглися в такому об'ємі.

Історичні музеї, музей природи, обов'язковий фільм для туристів про заснування міста, пивні бюргерські бари - все дихає рицарським середньовіччям. А якщо одним словом- неймовірно красиве місто!

* * *

Чому Берн? Від німецького "Bar"- медвідь. За легендою так назвав його засновник міста в честь медведя, якого на полюванні забив саме в цій, тоді лісовій місцевості. Тепер "замолюють" гріх вбивства по сьогодні. Медвідь тут - культова тварина. У центрі збудований комфортабельний природній вольяж для живих медведів - " Медвежа яма". Любуйтеся! Сувенірні медведі заполонили все місто. Медвідь - на прапорі та гербі міста і кантону. Так респектабельні жителі забавляються як діти. Зі сторони може й потішно. А для них: прихильність до звичок, вірність традиціям.

* * *

Чим ще пишається Берн?

Найдовшою торговою 6-ти кілометровою вулицею, з обох боків суцільно накритою анфіладами (дахом). В дощові дні, часи (а тут їх ой як досить!) можна обійтися без парасоль. По обидві боки вулиці - суцільні крамниці, крамнички, кав'ярні, пивні бари, ресторанчики. Розриву просторового між будиночками майже немає. І так протягом шести кілометрів. Тут атмосфера давніх століть. І цим приваблива. Як жаль, що часу обмаль!

Вхід в Олімпійський музей. Має звання "Найкращий музей Європи". Лозанна	Квітковий годинник з 6,5 тис. квітів - другий символ	Штаб - квартира ООН у Женеві

 

Оригінальна ця вулиця (Kramgasse) ще одним. Вздовж неї на певній відстанні одне від одного у ХVІ ст. архітектором Каспаром Брьонером збудовані "тематичні" фонтани з драконами, кіньми, історичними фігурами (" Поглинач дітей", " Справедливість"та ін.) Це скоріше скульптури, ніж типові фонтани. Їх так люблять жителі, що не дозволили їх перемістити, коли будували трамвайну колію. Вона їх огинає. (Це той самий здоровий консерватизм жителів, думка яких важливіша думки політиків. Міняти облік міст новими забудовами без згоди народу-- зась)

Ця ж сама вулиця, як уже теж згадувалося напочатку, пов'язана з іменем Альфреда Ейнштейна, оскільки він у будинку за № 49 прожив 7, 5 років. Пізніше він вважав ці роки найщасливішими. Тут він отримав громадянство, оженився на Мілеві Марич, тут народилися два сини, тут підготовив і опублікував 32 наукових праці. В тому числі праці з фотоефекту та теорії відносності, за які значно пізніше, у 1921 р отримав Нобелівську премію.

Біографія вченого, найплодовитіший період життя якого пов'язаний з містами Берн та Цюріх, повторена з подачі гіда та засвоєна, здається назавжди.

* * *

Ще два об'єкти, які магнетично притягують гостей міста і де завжди людно та гамірно. Бо ніде у світі такого не побачите. Це годинник, встановлений (1530 р.) на вежі ратуші, діаметр якого на кілька сантиметрів менший від Цюріхського, але ж більш привабливий. На його цифербладі щогодинно відбувається 4-хвилинна "театральна" вистава, де задіяні ряд фігур. Це "крокуючі" медведі в костюмах, кукурікає півень, чоловічок позолочений молоточком відбиває секунди і т. д. В кінці вистави, рівно в певну годину - бій курантів. Що ж: країна зі споконвіку культивує найточніші, найнадійніші, найрізноманітніші, найпрестижніші годинники у світі.

І другий об'єкт- Собор святого Вінцента - чемпіон будівництва в часі - 500 років. Тут встановлено найбільший у світі церковний дзвін.

* * *

Берн називають ще містом квітів, або квітковим. Дуже люблять тут герань. Нею прикрашають будинки, площі, вулиці. У вересні проводять тут фестиваль герані. А в листопаді - фестиваль цибулі. На урядовій площі продають масу силенну різних сортів, форми, смаку, кольору цибулі. В усіх ресторанах - цибулевий суп та пироги з цибулею і сиром. В ці дні на всіх вулицях відбуваються вуличні вистави, атракціони. Місто полинає в океані конфеті, кульок, стрічок. І само собою зрозуміло, городяни, що так полюбляють веселощі, проводять пишні різдвяні карнавали.

* * *

Залишила це місто з бажанням сюди повернутися і додивитися, відчути більш повно. Бо на цей раз лише зазирнули в його неповторність. Туристський горн кличе далі: встигнути в цей день, 25 серпня, ознайомитися ще з одним містом на шляху до Женеви.

 

Курортно-культурно-спортивна Лозанна

Лозанна-столиця франкомовного кантону Во з населенням в 120 тисяч. А в 1994 р. вона була оголошена ще й Олімпійською столицею, тут знаходиться штаб Міжнародного Олімпійського комітету. Це відносно молоде місто на березі Женевського озера. На горизонті -Алпійські гори об'єднуються з горами Юра. Географічне положення створює спеціальний мікроклімат, який сприяв його славі як курортного міста.

А курортні міста зазвичай магнітом притягують багатих та знаменитих. Тому ще одне визначення: "Лозанна - місто мільйонерів та знаменитостей". Тут багаті клініки і медичні центри, пансіонати, оснащені модерновою медичною технікою. Місцевий університет славиться своїм медичним факультетом, що готує найкращих спеціалістів. Лікують нерви, стрес, гінекологічні захворювання, проводять профілактичне лікування. Цілюще повітря, високий рівень медичної науки та практики, маса культурних центрів, безпека - все це працює на авторитет Лозанни, як курорту. Об'єкти, що демонструють багатства курортології та приватних вілл роздивлялися з вікон туристського автобусу.

	Вхід в Олімпійський музей. Має звання “Найкращий музей Європи”. Лозанна		Інтер’єр території Олімпійського музею. Лозанна

А ось відвідини молодого модерного Олімпійського музею з його величезною усіяною модерними скульптурами територією справив надзвичайне враження. Не хотілося його полишати. Недарма в 1995 р. він отримав звання "Кращий музей Європи".

Населення Лозанни переважно франкомовного походження, багато університетської молоді, художньої богеми. Тут вирує нічне життя і цим славиться теж.

Історичні пам’ятники? Аякже! Обов’язково кожне місто пропонує ратушу та собор. В змозі зафіксувати лише “най”, “най”. Так і в Лозанні: його собор запам’ятався тим, що тут найновіший і найбільший у світі орган, виготовлений та встановлений в 2003 р. американськими майстрами з Бостону.
І згадаємо ще раз знаменитих, хто топтав тут стежини: Моцарт, Байрон, Шеллі, Діккенс, Гюго, Еліот, Стравінський, Гемінгуей та його герої.... І наша група.

Космополітична Женева – світова “гуманітарна” столиця
Багато людей вважають Женеву столицею Швейцарії. Це не так. Женева – лише столиця франкомовного однойменного кантону, та друге за величиною після Цюриху місто в країні. Женева – столиця міжнародної та дипломатичної діяльності, оскільки тут знаходяться штаб- квартири десятків (найбільших- 22 і маса менших за розміром) міжнародних організацій. Серед них: офіс європейського віддділення ООН, Всесвітніх організацій: Червоного Хреста, Праці, Захисту ітелектуальної власності, Охорони здоров’я, Ради церков і т.д. В Палаці Націй постійно відбуваються міжнародні конференції та дипломатичні переговори. Тому тут багато іноземців – одна третина населення. Висотні будівлі, де розміщуються ці всесвітні організації, створюють в певній частині колорит модерного міста. Найбільший інтерес туристів до будинку ООН. По обидві сторони довгої алеї входу до будинку майорять 192 прапори (це число країн- учасниць ООН). І ні один із нас не знехтував можливістю зробити власне фото на фоні оригінальної скульптури перед входом на територію ООН – стільця зі зламаною ніжкою. Це символ протесту проти використання протипіхотних мін, ініційований свого часу принцесою Діаною.

Знаменитий фонтан на Женевському озері – символ Женеви. Висота його струменю – 150 м		Найоригінальніший антивійськовий пам’ятник – стілець на трьох ніжках

Із найвідоміших символів Женеви – Фонтан на Швейцарському озері, про який уже йшлося. Другий символ – ексклюзивний квітковий годинник на Англійському бульварі зі стрілкою в 5 метрів, зіставлений з 6,5 тисяч різнокольрових квітів. Квіти міняють 4 рази на рік відповідно до сезону. По такому годиннику звіряли свої наручні. Хвилина в хвилину!
Неподілік пам’ятник – монумент в честь воз’єднання Женеви з Конфедерацією (1815). Навпроти – пам’ятник імператриці Австро-Угорщини Єлизаветі Баварській, яка була вбита в Женеві у 1898 р.
Так вже вийшло, що модерна Женева сприймалася спокійно. Можливо після хмародерів Нью-Йорку важче підкорити уяву.
А ось старе місто більш привабливе, як і скрізь. Там можна ходити безкінечно і дивуватися збереженому середньовіччю:
В маленькому історичному музеї звернули нашу увагу на “реліквію” – залізну гільйотину часів Французької революції.
Цікаві історичні витоки традиційного щорічного карнавалу, коли жителі одягають костюми ХІІ ст- частина в одязі захисників, інша частина в костюми франків – нападників, а в кінці – шоколадний банкет і вся історія з цим пов’язана.
В ратуші до цього часу один із секретарів записує в журнал дату наступу весни у місті (день, коли появляються перші повністю розкриті листочки каштану)
Женева напів-фран­цузьке місто. Французькою мовою написані меню в ресторанах (ніхто не буде перекладати), французька кухня – салати та сири, обов’язкове вино на обід та вечерю, обов’язковий круасан на сніданок. Французькі мансандри на будівлях, залізні балкончики, надписи французькою мовою.
А ще кажуть, що це одне з найсприятливіших для здоров’я міст, бо повітряні гірські потоки з півночі очищають його від забруднення.
Живіть у Женеві!

Квітковий годинник з 6,5 тис. квітів – другий символ	Французьке кафе у старій частині Женеви

Штаб – квартира ООН у Женеві

 

Екзотичний, карликовий Ліхтенштейн
Перебуваючи в Люцерні, один день потратили на поїздку в сусідню країну Ліхтенштейн, про яку власне більшість із нас нічого не знали. Виявилося, що це красива місцевість,територія, що згубилася біля підніжжя Альп на кордоні з Австрією та Швейцарією. Ще ця маленька, незалежна самостійна країна на правому березі Рейну, займає аж 160 кв км. Довжина по переметру кордонів 76 км. Населення 34 тисячі. Мова – діалект німецької. Політичний устрій – конституційна монархія. Немає кордонів, немає армії. Знаходиться під протекторатом Швейцарії, яка і представляє її на міжнародній арені, а також забезпечує телефонне та поштове обслуговування. Валюта – той же швейцарський франк.
Дуже багата країна. Правлячий нині князь Ганс- Адам ІІ фон Ліхтенштен займає 5-те місце серед найбагатших людей світу. Основний прибуток – банківські операції офшорної зони. Князівство признане як один із міжнародних центрів фінансових послуг. Тут може зареєструватися будь-яка компанія світу, маючи лише поштову адресу та телефон (Тому їх тут більше, ніж населення).
Ліхтенштейн називають ще країною сюрпризів. Один із них – це країна високих сучасних технологій та модерного промислового виробництва на експорт: виготовлють вимірювальні прилади та обладнання для космічної техніки. Є машинобудівний завод і всесвітньовідома фабрика зубних протезів із фарфору. Багато гулівудських сліпучих посмішок завдячують її продукції.
Туризм, гірнолижні курорти -також значна стаття державних прибутків.

На центральній вулиці Вадуц – столиці Ліхтенштейну	Центральна вулиця Вадуц усіяна сучасними скульптурами. Одна з них	Одна з бокових вулиць Вадуц

Своїм дивовижним економічним процвітанням країна зобов’язана мудрій, продуманій політиці правячої династії князів фон Ліхтенштейн, людей високоосвічених та високоморальних. В основі плітики – нейтралітет, національна згода, стабільний економічний ріст на основі залучення іноземного капіталу, розвитку вільного підприємництва.
Країна забезпечую таємницю банкових вкладів. І дуже суворо контролює питання громодянства. Якщо хтось бере шлюб з іноземцем, то його (її) позбавляють громодянства Ліхтенштейну.
Країна 100-відсоткової грамотності, де немає криміналу. Найбільший кримінал, це коли на святі врожаю дехто перебере молодого вина. Їх завозять на ніч у витвирезники. Це своєрідна тюрма, яка знаходиться... у будівлі парламенту. Вранці всіх відпускають.
Тут не зареєстровано ні одного випадку СНІДу та вживання наркотиків.
Столиця – місто Вадуц з 5-титисячним населенням. Маленьке містечко, центральну вулицю якого оглянули за 20 хв, включаючи музей поштових марок. Поза центральною вулицею – маленькі вулички, будинки, що потопають в зелені та садках. Ідилія!
Для нас цікава історія одного із жителів Вадуци 95-літнього Едуарда Олександровича Фальц-Фейна, онука Фрідріха Фальц - Фейна, поміщика німецького походження, який у1898 р. на території степів свого помістя в Херсонській області заснував заповідник “Асканія нова”. Цей біосферний заповідник діє і нині, є переможцем конкурсу “Сім природнитх чудес України”, а в 2009 р. представляв Україну на міжнародному конкурсі “Сім нових чудес природи”. Едуард Олександрович в 5 - річному віці емігрував з батьками у Францію, отримав високу освіту і зберіг сентимент до російської імперії, володіючи до цього часу її мовою. В Ліхтенштейні обіймав посаду Міністра культури, мав великий вплив на виховання дітей діючого монарха, одна з його доньок названа Тетяною. Все своє життя Едуард Фальц-Фейн займається меценатством - поверненням у Росію культурних цінностей. Він також з власної ініціативи опікує могили відомих земляків у Швейцарії та на Французькій Рів’єрі.
На жаль, ніхто його не переорієнтував напочатку 90-х на сприйняття незалежної України – його малої батьківщини, де і по сьогодні успішно діє заповідник “Асканія нова”, закладений його предком. Для нього Херсон так і залишився “Раша”. На жаль, на зустріч з групами з колишнього СРСР він вже не виходить, як бувало раніше, а скористатися його телефоном, спеціально залишеним у крамниці для спілкування з ним, було обмаль часу.

Поїздку в Ліхтенштейн здіснено з того Люцерну, де змогла зробила інтерв’ю з киянкою, а нині громадянкою Швейцарії. Отож, почуте та побачене, перевірено життєвим досвідом нашої землячки.

 Фото автора.
(Далі буде).