Не бард, не менестрель, тим більше не кобзар,

Не бандурист, а Лірник я звичайний.

У світ прийшов, щоб дещо вам сказать...

В моїх сльозах - свята вода Почайни.

* * *

Спосібний я, а чи тумануватий?

Чи недозрілий, чи вже застарий?

Чи здатен не до дати заспівати?

Чи годен без вторинності творить?

Челядників між Лірників немає.

Він послуговує лиш луговій траві -

Там дівку подорожню підминає,

А після спів бринить у голові.

Непслух я. Не дам ся укарати.

Ґазду шаную, але все ж непослух.

Душе моя, у скільки ти каратів?

Ти прагнеш успіху? Шануй непоспіх.

Я табуйований, як слово із трьох літер,

Не завойований і буйний, наче вітер.

Та відтепер буйок роз'якорився,

Від грунту відірвався і з'явився

Перед очима чималого товариства,

Яке дивується: "А де ж це ти барився"?

1.

"Ну й нахаба!" - подумаєш ти, прочитавши

Назву "Лірник". "Кобзар" номер два

Неможливий. Я згоден. Прошу в "Отче наші"

Від лукавого захисту. Хист - це слова.

Не спіши прокураторе. Дозу кураре

Розкури в самокрутці, а іншим не вводь.

Як поета, Ісуса за "нахабство" скарали

І відтоді до Лірників милосердний Господь.

2.

Кобзар - це бренд. Та й Лірник також

Архетипічний персонаж.

Бродить, стогнать, співати, плакать,

Плекати у душі пейзаж

Земного Раю - ось для чого

Господь обох їх сотворив

І в люди кинув. Бійтесь Бога -

Чи можна в Храмі землю рить?

Чи має зародок права конституційні

І, передовсім, право на життя?

Чи є він (і чия то, власне) цінність?

Чому хтось визначає майбуття

Того, у кого вже є тільце, серце б'ється,

Хто є суб'єктом вже - нехай невиїзним,

Не визнаним поки що. Глянь, як в'ється

У мамі він. Ти поспілкуйся з ним -

Переконаєшся, що він твою тривогу

Одразу відчуває всім єством.

Не вбий його. Зібрався він в дорогу,

У світ цей - урочисто, з торжеством.

Не вбий його. Він вже живе, існує

І нетерпляче стукає в живіт.

Включайсь в абортоборчество і всує

Аборт не згадуй. Подаруй дитині Світ.

Нема святіше терри материнства

І всесвіт живота є найскладнішим.

Там, наче зірка, виникла ікринка -

Росте, готується свою зайняти нішу.

Кого очікуєш, чого чекаєш, жінко?

Хто там ворушиться ведмедиком в барлозі?

Прекрасна ти. Два серця б'ються дзвінко.

Дзвіночок скоро. Ти чекать не в змозі -

Скоріше б вже на Божий світ з'явилось

Те чудо, що щоденно відчуваєш.

Він явиться і тим вже явить милість.

Крізь млість ти зачудовано чекаєш.

Це справжнє Богоявлення щоразу.

І кожна жінка - наче Богоматір з нами.

Спасибі, мамо, за життя. Я світ не вразив.

Та, світом вражений, живу. Спасибі, мамо.

* Терра (лат.) - земля. (Авт.)

Гей, у городі да у столичному у Києві,

У строгого князя Віктора,

Гей, не захотів був молод-козак Нестор

Зелен-вина випивати,

А захотів він у чистому полі гуліти,

За Дніпро-річку,

За гору Щекавицю виїжджати,

Змія-Сергія підступного

Зі змієнчатами звоювати.

Гей прийшов у княжий терем він, терем "Зоряний",

Розмахнувся від плеча богатирського

Та правицею ударив, як грім, Змія-Сергія

Та прямо межи очі.

Похитнувся Змій-Сергій, але вистояв,

Почекав, коли туман в голові розвіється,

Та й сказав свої слова молод-козаку Нестору:

"Гей ти, молод-козаче Несторе,

Вправно б'єшся ти й дуже боляче,

Але я тобі не тут відповім і не зараз -

Ще зійдемося ми в полі чистому".

Ой проходить та не день і не два,

І не тиждень-другий і не місяць-третій.

Молод-козак Нестор вже забув про все,

Але Змій-Сергій не забув нічого.

Раптом якось вранці княжі слуги вірнії

Прогули на весь Київ-град та про княжу грамоту

І в тій грамоті було сказано, що Нестор молод-козак

Став увільненим від служби княжої.

Зрозумів тоді Нестор молод-козак,

Що це й є ота сама відповідь,

Про яку Змій-Сергій говорив йому.

Запалав Нестор молод-козак та гнівом праведним

І почав на всіх кутах говорити всім,

Що то Змій-Сергій князю підказав

Та й звільнити Нестора зі служби княжої.

Так багато Нестор молод-козак говорив,

Що сказав і немало зайвого,

А у князя це так не прийнято.

Не зумів Нестор молод-козак "фільтрувать базар",

Ось тепер і не чути його, сердешного.

Ну а Змій-Сергій в княжім теремі

Все сидить - берестяні грамоти

Подає разом з чолобитними

Перед світлі очі та князеві.

Гей ви молодці православнії,

Робіть висновки з того випадку -

Бо не той богатир у нас, що ударить в лоб,

А той богатир у нас, що князю шепне -

Яку грамоту і про що підписати варт.

Перша чаша - за Христа, друга - Богородиці.

Третю п'ють за князя, а хто ж у нас князь?

І коли такий герой на Русі народиться,

Щоб усі за нього випили? Щоб чужинцям зась,

А своїм і Україні - все по справедливості,

Захист-оборону, чесність-правий суд.

На життєвім старті всім - рівнії можливості,

На життєвім фініші - м'яко хай несуть.

Першу чашу я допив, другу допиваю,

Зараз третю вже наллють, що ж мені робить?

За якого князя пити - я, їй-бо, не знаю.

Ще отак продовжиться - зовсім кину пить.

Немає повісті сумнішої на світі...

В.Шекспір

Не плутайте бідність з убогістю -

Є бідні, з котрими і Бог.

Немає сумнішої повісті,

Коли ти з убогістю вдвох

Веселі, глумливі, відв'язні,

Життєвого простору в'язні

І жертви життєвого часу...

Старіти? Вмирати?? Пручайтесь!!!

1.

Зійшлись сурмач, трубач, горніст - рішили трембітàти.

У них труба, ріжок і горн, і сурма також є.

Лишень трембітоньки нема. Трембітаря вітати

Ідуть кобітоньки*, бо грає він своє.

2.

Гуцулку і трембітаря Бог вів до вівтаря -

Побрались, межи заздрощів пробравшись.

Коли у горах, мов варяг, зійде чужа зоря,

Трембіта їм загра весільні марші.

*Kobieta (польск.) дівчина, жінка.

Слово кобіта використовується

на Закарпатті, Галичині, Волині. (Авт.)

Від славослів'я казяться, єлеєм щедро мажуть,

Себе показують, а не про нього кажуть.

Українські поети - великі, середні й малі -

Ви однаково гідні найкращих дарунків Фортуни,

Бо криваво натерті на ваших серцях мозолі.

Кожен з вас особливий, найвищої проби й гатунку.

Те, що грішні, Всевишній простить, бо читав

Ваші вірші, а інколи і диктував їх.

Що пліткують про вас - то правдива брехня, бо літав

Кожен з вас на висотах, де ті пліткарі не бувають.

Не дано їм все те, що дано лише кожному з вас.

Ви відмічені відчаєм навіть за ввічливим чаєм.

Лише з кожним із вас Ангел Смерті танцює свій вальс.

Коли він забирає когось, то завжди це бува передчасним

Де Лесю шукати? На Байковім? В п'єсах, віршах?

Хотів би обняти її, соматично самотню.

Вдивляюсь у морок, що вкрив її тіло та шлях -

За мною слідкують базедові очі Безодні.

Без Сингаївського в Поезії - цинга.

Без Вінграновського не визрівають грона.

І кожна Смерть Поета - мов фінгал

Під оком у Поезії. Коронна

Фішка Смерті - вбить талант.

Шлях вкоротити. Пісню вполовинить.

Поет тримає Небо. Він атлант.

Душа його розпечена, лавинна -

Кипить, клекоче Смерті горловина.

Я є свисток Твій, Господи, свистулька,

Маленька і слабенька "крохотулька" -

Рахітна крихітка. В Поезії - не хіт.

Кругом поважні, пишні, гордовиті,

Шановні та сановні, многобиті,

Що вже не хочуть пасувать на хід

Тому, хто проривається по краю,

Обігрує, прострілює і грає

На перемогу, забиває гол!

Та морщаться шляхетні, ляховиті:

"Не так він грає"... Вінграновським битий

В тих українцях тихо спить хохол.

1.

Ви декоровані - в званнях і при посадах,

У нагородах, мов у реп'яхах.

Здоровані - що спереду, що ззаду.

А щодо творчості - пробачте, діло швах.

2.

Здоровані - в званні, в нірвані слави,

У реп'яхах відзнак та орденів.

Не ликом шиті, лайкові, лукаві,

Вщент декоровані - куди до вас мені.

В меню щоденнім вашім - тусовиська,

Прийоми, церемонії, столи.

Перед Всевишнім звіт вже досить близько,

А ви фуршетите. Творити ж бо коли?

"Все! З понеділка, з першого" - почати

Нове життя клянетеся собі!

Дай Боже вам від суєти відчалить

Й почути голос Бога у юрбі.

Вирішуйте питання, заробляйте,

Кар'єріть, багатійте - поготів

Готівкою, що хочете, все майте -

Якщо це те, що кожен з вас хотів.

Але ж ви знаєте - є щось святе і вище,

Вершинне, віще, вічністю сповите.

В якому грунті ваші корневища?

Як плодоносите і чим плоди налиті?

На Божий суд прийдемо без регалій

(хтось приповзе й туди вже на рогах).

Пропечемося в пеклі на мангалі,

Чи відпочинем в райських берегах?

Раби існують абияк,

А ти продумано існуєш,

Свідомий раб - снуєш, ґвалтуєш

Себе в невидимих боях.

Боян, що забоявся Долі,

Долівку нюхає, лежить,

А нежить заважає жить,

Вдихати свіжий вітер Волі

Стоси пристосуванців засуджують хамелеона.

Хам елеонський мовчки слухає їхній крик.

Він все життя старався створить собі імідж Leona*,

Але хамелеонив, щоб не випасти з гри.

Стоси пристосуванців зсували з Парнасу Стуса.

Не тусувавсь він з ними, чим себе й занапастив.

Картину "Розп'яття" писав Ренато Гуттузо

Символом всіх розп'ятих, за що його Бог простив.

Правду з Красою прагнув поєднувати Ренато.

"Страта у полі" - картина про розстріл Гарсіа Лорки.

Стус міг сприймати Гуттузо як художнього брата,

Хамелеони обох їх посмертно засипали хлоркою.

* Leon (ісп.) - лев. (Авт.)

Пошийте костюма Івану -

Івану потрібен жупан.

Не можна йому без жупану -

Не хлоп же тепер він, а пан.

Івану пошийте костюма -

На вихід, іще за життя.

Нехай на чолі його дума -

В костюмі він видний, мов стяг.

Івану костюма пошийте -

Що хочте, хоча б сюртука -

І разом з ним трохи пожийте,

Бо голим дорога важка.

Я привітався. Хлопці поздоровкались.

Сусід чоломкатись поліз. Дільничний козирнув.

Вклонивсь пастух, оточений коровками.

Шапкуючи, пішов він по зерну,

Під ворітьми розсипаному з воза...

Всі зашуміли: "Не ступай на хліб"!

Тут, у селі, міську втрачаєш позу

І не хизуєшся, простуючи у хлів.

Тьмянішати і блякнути, блідніти,

Туманитись, а після туманіти,

Одноманітно плентатись, мов діти,

За Долею, що волоче по світу.

Туманити, мутити, баламутить,

Морочить, задурманювать, дурить -

Так просто довести народ до Смути,

А потім вже коритом впокорить.

Зволікати, гаятись, баритись,

Не боротись, в виправданнях ритись,

Тиснути, заснути і проспать...

"Ать-два"! - раптом батогом над вухом!

Ти зі сну іще, ні сном ні духом -

А вони вже йдуть марширувать.

Трипільці грали на сопілці,

Любили сіяти зерно.

Ліпили глечики умільці

І заливали в них вино.

У тім Трипіллі на дозвіллі

До юнок липли юнаки

І, навіть трішечки відцвілі,

Цвіли у квітні всі жінки.

Трипільські вої не любили

Вбивать чужих, тим більш, своїх.

І залюбки лиш молотили

На полі бою зернових.

Ціпами душу вибивали

Лише у золотих снопів.

І вечорами випивали -

Не п'яними, а так, напів.

До третіх півнів цілували

Своїх запалених дружин.

В них душу з сім'ям виливали,

Щоб рід убрід крізь час прожив.

А кароокі трипільчанки

Без караоке, від душі

Співали, мчали, мов тачанки,

З кохання - в пісню і вірші.

А ось українки - до болю знайомі -

Доволі веселі, гостинні в прийомі,

Чорняві та білі, дебелі та пишні,

Солодкі та спілі як сливи та вишні,

Із медом та перцем, дурні, норовливі,

Розумні, покірні, нещасно-щасливі...

La bella - дебела, а Donna - бездонна,

А третя в котоні - як фура трьохтонна.

І що їм робити на цім безкозаччі?

Одна он сміється, а інша вже плаче.

1.

Рече Гюрги речитативом і літописи це цитують.

Справні лірники підхопили стиль і такожрецитують.

Слово свіже тут, негливке, а мелодія є пливкою,

Хліб-сіль з медом-вином скуштують - ось і думи пливують рікою.

Лірник ходить собі-походжає, співом квилить собі-поквиляє,

А отримавши дуки-срібники у кумпанії п'є-гуляє.

Уповільнено, урочисто він про Волю співати любить,

За невільниками сумує, яничарів же не голубить,

Словом гострим всіх зайд шмагає, Правди-Істини вимагає.

В долю з Долею не вступає, а тому в сльозах потопає,

Очі виплакав і, незрячий, серцем зболеним лише бачить.

2.

Рече кречет, птах ловецький

Про неволю половецьку.

Соколиної він крові -

В небо лине кольорове.

Б'є згори одним ударом,

Дикий, качуру не пара.

Відкочовує, мандрує

і природу не плюндрує -

Наче Лірник волелюбний...

Проте голос має трубний.

Народу потрібні легенди,

Старини, билини, казки.

Народу потрійні агенти

Не треба. Не пудріть мізки.

Лиш правда в оправі неправди

Історію здатна писати.

Літописи брешуть - заради

Тих душ, які треба спасати.

Зразки героїзму, звитяги

З халяви, а чи з під поли

Не витягнеш. Виручить тяга

До подвигу і похвали.

Складне надихнути не ладне -

Ладнай лиш яскраве, просте.

Воно гіпнотичне і владне.

Чи вплине на юних? Простеж.

На ус неуспіху намотуєм діяння

Добра і Зла. В Історії на зламі

Їх пополам. У хаосі й бедламі

Всі просять в Бога данини і подаяння -

У криках каїнів не чути покаяння,

Та перепустка у нове життя -

Лиш каяття.

- Як?

- ТАК!

- Чому?

- ТОМУ...

Що ж, красномовно, мов муму.

Слова - полова?

Скажи пів-слова.

Хоча б пів-думки

Для ваньки й дуньки.

Генії лаконізму

Ведуть нас до комунізму,

Чи до його подоби -

Що кому до вподоби.

Програми

Мов гамми -

Спрощені, сплющені -

Що у Мороза, що в Ющенка,

У Вітренко чи Януковича -

Будь хто кине нас, наче овочі

На подрібнення для "салату"...

Чи потрібне нам їхнє злато?

Чи потрібні кротам крилаті?

Якщо вистачить сил для злету -

Зле чекати - пускай ракету!

Хай це буде сигнал атаки -

Той, що кине тебе під танки...

"Чому ви мене отруїли?

Чому моє серце їли?

Чому мої очі пили,

Що ледве не осліпили?

Що майже вже оглушили...

Невже так убить спішили?

Невже вас так вабить влада,

Що вбить ви не в силі гада

В собі, у своїй особі,

У хижій своїй утробі?

І днями зненацька, лисою,

Приходила гостя з косою -

У мене лише погостила

І цього разу простила.

Але я вас не прощаю -

Бо випивши з вами чаю

Та хліба шматок розділивши -

Лише випадково вижив".

Ти сльози отрути витри,

Адже це питання - в повітря,

Бо відповідь всюдисуща -

ТОМУ ЩО...

1. Втома

Я вдома відчуваю втому

ТОМУ ЩО на роботі - Тому...

2. Я в напрузі

Шановні друзі, я в напрузі.

Нелегко жить як в центрифузі.

Ще важче повзати на пузі

По необ'їждженій подрузі.

Ну що тепер скажу я Музі,

Яка вилазить із джакузі -

Що я хотів би спать на лузі

У недовикошеній смузі,

ТОМУ ЩО в невимовній тузі

Брожу мов привид по окрузі

У жорстко стягнутій підпрузі?

ТОМУ ЩО

Тямущий,

ТОМУ ЩО

Темнющий,

ТОМУ ЩО

Товкущий,

ТОМУ ЩО

Набрав енергетики з Пущі*.

І з Пущі як з пращі метнув у народ

Свій камінь доплат і всіляких турбот.

ТОМУ ЩО

Зумів все пройти, подолати,

І з нар перебрався у царські палати,

Кого не купив - зміг зігнути, зламати,

І навіть невдовзі - Рената

Примусив, нарешті, себе не займати.

ТОМУ ЩО

Усі його "друзі" запеклі,

Що подумки бачать його лише в пеклі,

В петлі ситуації руки підняли -

Чи то вже здалися, чи голосували?

Його іронічно-спокійна усмішка -

Це меседж** кота всім соратникам-мишкам,

Що пізно примкнули - з безвиході, з ляку,

Та інколи в снах своїх бачать гілляку.

Вони вже назвали його патріотом,

Порядним, спокійним, надійним оплотом,

Хоч дехто вбачає у ньому Пілата,

Що руки умиє і вип'є з розп'ÿ?тим.

Хто за, а хто проти,

Хто вірить, хто нищить -

А він, наче віл, пре все вище і вище,

Повільно, масивно та невідворотно,

Шикуючи владу повзводно, поротно.

"Лягають під нього" і сині і жовті -

Чи вистачить цього - побачим у жовтні,

Точніш, остаточно уже в листопаді,

Коли пів-країни вже буде "в отпаді".

Він за фаворитом женеться уперто,

Стріляє потужно - неначе та "Берта"***,

Нарощує оберти, швидкість форсує

І згадує Господа - в храмі та всує.

І чим би не скінчилась ця супергонка -

На тілі країни зазяє "воронка".

Для вогнища вже заготовлено хмизу

ТОМУ ЩО

Такі ми - і зверху і знизу.

А де сьогодні "наші" для Наташі? -

Не там, де ті, що звуться в Раді "Наші",

А там, де яйцевдарені у квàші

Тримають тих наташ біля параші.

Від мата в'яне м'ята,

Від "фені" стогне мова.

Чому вас вчила мати,

Вас, гідра стоголова?

Хіба вас вчили красти?

Учили гвалтувати?

Липучі ви, як пластир,

А душі ваші - з вати.

Що ви несете людям,

Ви, несуни неситі?!

Під вами ми не будем

І в табірному ситі.

Ви непохитні зовні.

Ви впевнено-пихаті.

Не буде в нас, як в зоні,

А буде - як у хаті.

"Гей, москаль,

Зубів не скаль,

Бо тут янкі

Після п'янки -

Їм так з ранку зле,

Що здали білет".

Бридке набридає.

Воно остогидло.

Це хто там ридає -

Людина чи бидло?

У горі, чи в страсі

Що буде розплата?

Що буде прокляття

І доля Пілата?

Плати, наш Пілате,

Що руки вмиваєш.

Народом проклятий,

Ти маєш, що маєш.

А матимеш ще

Історичне презирство

За зраду, за глум,

За безстидне блюзнірство.

Я зумів.

Я зрозумів,

Що найкращі із умів

Роблять все, щоб не зійти з ума.

І вона -

Ота війна -

Розгорілась із лайна,

І комусь маячить посох та сума.

Хто пасе,

А хто спасе,

Хто свободу принесе,

Хто поможе відрізнить відтінки?

Хто ж піде,

Хто побреде,

І кого хто поведе

На останню виставу до стінки?