rss
07/25/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Літературна сторінка \ Лірники, грайлива муза та її критики

Коротенький конспект рецензій на книгу віршів Віктора Рибаченка

Так буває частенько - знаєш людину років 10 і навіть 20, а вона раптом раз! - і викине таке, чого ти від неї зовсім не сподівався. Читачі "Часу і подій", мабуть, давно підозрювали, що віршів Віктора Рибаченка вистачить на товстеньку книгу. Однак значна частина добрих знайомих нашого автора навіть не підозрювали, що у відомого політичного психолога, фотографа і журналіста є ще й неабиякий талант сучасного лірника. На святкуванні 60-річного ювілею поет показав свою книгу з промовистою назвою "Лірник" широкому загалу.

 

Сама книга з'явилася на світ з типографії буквально за декілька днів до презентації, тож значна частина шановних гостей свої враження про книгу починали або з "я не читав, але скажу", або ж з "з того, що я встиг прочитати, скажу"... Втім, чіпке око багатьох читачів відразу вхопилося за розділ "Сороміцькі пісні" - і зав'язалася ціла дискусія. (Загалом у книзі - цілих 17 розділів, такий собі поетичний життєпис з вражень автора про світ і себе в ньому, однак решта 16 розділів гостей презентації зачепили трошки менше).

Відомий поет Іван Драч відразу чесно зізнався: коли прочитав назву книги, то подумав, що автор - нахаба. Але коли прочитав кілька віршів, зрозумів, що сюди підійде зовсім інше слово: автор - зухвалий. А це вже зовсім інший контекст! Втім, кажуть, що власне від запрошення на презентацію Драч спершу ввічливо відмовився, мовляв, і справи, і дорога далека... Але як прочитав кілька віршів - душа не витерпіла.

Строгіші слова - і аргументи - знайшов критик, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, академік Микола Жулинський. На його думку, літературний редактор книги дуууууже пошкодувала автора. Над дечим треба було б попрацювати, дещо - переробити, а ще дещо - і взагалі не варто видавати, бо "про таке" не варто говорити.

Вочевидь, мався на увазі саме той розділ книги - сороміцькі пісні. Що ж, думка спірна. Однак такі пісні - теж цілком народна традиція. І співали їх на весіллях - аж гай шумів. Інша річ, що в українських сороміцьких піснях, на відміну від російських, оті надто відверті слова частенько замінювали на пристойні, але не в риму сказані. Хто старший - здогадався, а дітям вони ні до чого. Віктор Федорович від такого прийому відмовився - ну і наразився на критику.

З іншого боку - ті лірники, котрі кілька століть тому ходили Україною і співали пісень, мали непросте завдання: вловити настрої народу, заспівати те, що отримає резонанс у серці слухача, звичайного селянина чи городянина. І що поробиш, що в наш час і селяни, і городяни стали відвертішими? Лірники теж мусять пристосовуватися.

А на критику Жулинського дала відповідь сама літературний редактор книги Ольга Ігорівна Полонська. Мовляв, справді, може б і варто було б трошки строгіше взятися за діло... Однак людська чарівність автора, плюс його працьовитість, плюс те, що він приніс на редагування два абсолютно різних варіанти рукопису... Ну і плюс те, що самій редакторці вірші сподобалися!

Втім, сам ювіляр і поет зізнався, що навіть якби редактор і була б більш сторогою, це не допомогло б, оскільки вірші для нього - результат натхнення, який переписуванню і удосконаленню не підлягає.

"Не вмію допрацьовувати вірші. Колись показав свої вірші Андрію Вознесєнскому. Той подивився, каже, мовляв, от оцю тему треба було б допрацювати і написати з нього поему. Але на жаль - я так не вмію, вірш вийшов з-під пера - і все, далі може бути тільки новий вірш. Не можу працювати цілеспрямовано: вірші або народжують або не приходять зовсім. Шкода, звичайно, цілком можливо, що деякі вірші могли би стати набагато кращими. Однак нічого не вдієш", - зізнався Віктор Федорович.

Літературного редактора підтримав поет Степан Галябарда. Так, мовляв, у віршах проглядається чоловічий егоїзм, але який егоїзм! Що б там не казали літературні критики... Каже, що першим ділом показав вірші знайомим жінкам. І тим - сподобалося, кажуть: "Ще ніхто не наважувався ТАК писати".

Ну, "ніхто не наважувався" - це спірне питання. Інша річ, що не всім вистачало сміливості показати. Навіть якщо візьмемо класиків - так званих "нецензурних" віршів у них вистачає. Навіть якщо не брати до уваги "хуліганських" російських Єсєніна та Маяковського - їхній Пушкін таке писав, що ого-го. Щоправда, в радянські часи віршів цього напрямку творчості російського класика у школах не вивчали, зате зараз в інтернеті їх розповсюджують і читають із захопленням. І навіть до академічного зібрання творів ці вірші включили без поправок. З підозрою поглядаю після цього на українських класиків - як кажуть літературознавці, Тарас Шевченко у молодості був - як то не дивно - зовсім не похмурим дядьком, як на відомому портреті, а іронічним шайбиголовою. Однак "сороміцькі вірші" в нього якщо й були, то широка громадськість про них не знає. Щоправда, народні пісні відповідного напрямку він збирав. І автопортрет в оголеному вигляді на весь ріст у Шевченка є - хоча, зрозуміло, говорять про цю картину критики не дуже охоче... Але муза - вона, на щастя, чи на жаль, з цензорами погоджується далеко не завжди...

Втім, повернімося від історії до сучасності.

На захист сучасного "спірного слова" став меценат книги, колишній житомирянин, а тепер - московський фінансист Генадій Барський, вже відомий читачам "ЧіП". Каже, чи то я призабув українську мову, чи то що, але нічого грубого, не вартого друку, я в книзі не побачив. Його, як читача, вірші Рибаченка "зачепили" вже давно: "Так ніхто не вмів сказати, висловити те, що вже давно в душі наболіло, і якщо ці рядки знайдуть відгук ще в кількох читацьких душах - можна вважати, що книга вийшла недаремно".

Справді, в тому і полягає основна цінність поетів для суспільства: зуміти втиснути в слова ті думки, які багато хто відчуває, але навіть не те що вимовити - інколи навіть зрозуміти не може. Не тому, що невіглас, а тому, що думка не кожному дається. І цінність поетів вимірюється не тільки ритмом чи римами, а й тим, скільки людей після прочитаного зможуть вигукнути словами Петрика П'яточкіна: "Ой, це ж МОЯ пісенька!". Деякі поети творять на віки, інших забувають через століття - зовсім не тому, що поет сто років був талановитим, а потім став раптом "не талановитим", а тому, що змінилися люди, змінилися смаки...

І далеко не кожному поету так щастить - відшукати людину, яка зробить його слово доступним для інших.

Потрібно віддати меценату належне: за словами щасливого поета-дебютанта (адже це перша книга поезій Рибаченка), Барський сам запропонував йому профінансувати книгу без єдиного натяку, навіть незважаючи на те, що видати гарну книгу в Україні - це дуже і дуже недешева справа...

Декого із присутніх здивувала не так книга, як сам факт того, що відомий політичний психолог, журналіст, фотограф - виявляється, до того всього, ще й поет.

"От так знаєш людину стільки років, вітаєшся щоразу, розмовляєш, і не знаєш, що він ще й писати вміє. Втім, я раніше не бачив його віршів, а він - не бачив моїх фільмів", - заявив режисер-кінодокументаліст, лауреат Шевченківської премії Михайло Ткачук. І подарував поету диск зі своїми фільмами. Окрім того, режисер придивився, що деякі з віршів перегукуються з віршами Лесі Українки - це ж скільки років пройшло, а проблеми лишилися...

Пізніше, під закінчення свята, Ткачук зізнався, що йому - як документалісту - дали важливе завдання: "Ви знаєте, що сказав мені Жулинський? Каже, слухай, а чи тобі не здається, що біографії Рибаченка вистачить на цілий фільм? Я кажу, але ж фінанси, але ж де я... а він відповідає, мовляв, я тобі сказав, а ти вже далі думай...".

Справді, для режисера історія ювіляра - неоціненна річ. Людина, яка в дитинстві потрапила на лікарняне ліжко, кілька років пролежала нерухомо, після того ще роки боролася з хворобою, але не зламалася, не розкисла, а боролася за гідне життя - і таки перемогла! "Тексти й звуки", книги і бібліотеки допомогли не тільки гідно витримати випробування хворобою, а й навчили уважно спостерігати за життям і вперто йти до мети.

На кафедрі зв'язків з громадськістю Національного університету культури і мистецтв, де працює ювіляр, підтверджують: психолог з нього чудовий.

"На кожному корпоративному святі він вмів знайти інші психологічні характеристики одних і тих самих людей, щоразу розповісти про них по-новому. Він часто робить для нас жартівливі прогнози - і вони збуваються!", - розповідають колеги по університету.

Що ж, бачити характер людини - це професійне вміння психолога. А от правдиві прогнози - то вже справді царина поета.

 

 

 

 

Літературна сторінка

Богдан Лепкий

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com