Bітаю усіх з наступаючим роком Білого Кота (Кролика)!

Він буде, напевне, нелегким - історична та особиста Доля можуть повернутися до України та кожного з нас не кращим боком. Подібно цим симпатичним тваринкам бажаю усім при будь-яких ударах Долі падати на всі чотири лапи і залишатися неушкодженими. Розумні, романтичні, миролюбні, інтелігентні, віддані у коханні - знайте, це Ваш рік, не змарнуйте його.

Кажуть, надія вмирає останньою. Нехай вона у новому році не вмирає, а живе і живить наші серця сподіваннями на краще. Будьте щасливими!

Любов, яка дарує все, що бажаєте

Дорогі колеги - багаточисленні її автори та дописувачі!

Дорогі члени редакції, яких ми любимо і цінуємо за вашу стресову щоденну працю для того, щоб кожного четверга ми тримали в руках 80- тисторінкові живі "Події".

Шановні працівники, хто верстає та друкує часопис, скромно залишаючись за лаштунками щоденного газетного дійства!

Напередодні Різдвяних та Новорічних свят перш за все, висловлюю всім подяку та шану за співпрацю, за відчуття спільності єдиної команди, яка робить цікаву, добру газету.

Відчувати цю єдність нам не заважають територіальні відстані. Чикаго - Київ -Львів - Нью-Йорк - Детройт і т. д. - це місця нашого проживання, а центр притяжіння, наші помисли - в Чикаго за адресою 2216 W Chicago Ave.

Прощаючись із роком 2010 подякуємо йому за все добре, що було у кожного з нас. Залишимо в минулому всі негаразди, тривоги, непорозуміння, конфлікти! У новому 2011 році зичу всім міцного здоров'я, мудрості, благополуччя, а головне тієї всемогутньої любові, яка здатна подарувати все бажане вами і про яку йдеться в оцій історії:

Жінка вийшла зі свого будинку і побачила на вуличному дворі трьох старців з довгими білими бородами.

Вона не впізнала їх і сказала "Ви мені не знайомі, але мабуть ви голодні. Будь ласка, заходьте в будинок і сідайте їсти"

"А чоловік удома?", - запитали вони.

"Ні",- відповіла вона. "Його немає."

"Тоді ми не можемо увійти", - відповіли вони.

Увечері, коли її чоловік повернувся додому, вона розповіла йому про те, що трапилося.

"Іди і скажи їм, що я вдома, і запроси їх до дому!" - сказав чоловік. Жінка вийшла і запросила старців.

"Ми не можемо піти в будинок всі разом", - відповіли вони.

"Чому ж?", - здивувалася вона.

Один зі старців пояснив: "Його звуть Багатство," - сказав він, вказуючи на одного зі своїх друзів, і сказав вказуючи на іншого: "А його звуть Удача, а мене звуть Любов."

Після чого додав: "Зараз іди додому і поговори зі своїм чоловіком про те,

кого з нас ви хочете бачити у своєму домі ".

Жінка пішла і розповіла чоловікові про те, що почула. Її чоловік дуже зрадів.

"Як добре!", - сказав він. "Якщо вже треба зробити вибір, давай запросимо Багатство. Нехай увійде і наповнить наш дім багатством!"

Його дружина заперечила, "Любий, а чому б нам не запросити Удачу?"

Їхня донька слухала все, сидячи в кутку. Вона підбігла до них зі своєю пропозицією: "А чому б нам краще не запросити Любов? Адже тоді в нашому домі запанує любов!"

"Давай-но погодимося з нашою дівчинкою,"-- сказав чоловік дружині.

"Іди і попроси Любов стати нашим гостем."

Жінка вийшла і спиталася трьох старців: "Хто з вас Любов? Заходь в будинок і будь нашим гостем."

Старий на ім'я Любов пішов в напрямку будинку. Та інші двоє старців пішли за ним. Здивована, жінка запитала Багатство та Удачу: "Я ж запросила тільки Любов, чому і ви йдете? "

А старці відповіли: "Якщо б ви запросили Багатство або Удачу, інші два з нас залишилися б на вулиці, але оскільки ви запросили Любов, то куди вона йде, ми завжди йдемо за нею."

З Новим Роком і Різдвом!

Bельмишановне панство! Від усього серця вітаю Вас з найбільш очікуваними і світлими святами - Новим Роком та Різдвом Христовим! Це усіма нами з дитинства улюблені й радісні дні, наповнені світлом свята спільної радості, веселощів, очікування чуда й казки, душевного тепла й надії.

Напередодні Нового Року прийнято загадувати бажання і вірити, що вони обов'язково здійсняться. Від усієї душі зичу Вам великого людського щастя, міцного здоров'я, добра й радості, вірних друзів та близьких людей поруч. Нехай прийдешній рік виправдає ваші найкращі надії і прагнення, принесе достаток і добробут вашим сім'ям. Нехай панують у ваших домівках мир, взаєморозуміння й любов.

З Новим Роком та Різдвом Христовим!

Різдвяні стежки дитинства

Укожного з нас бувають хвилини-спогади чогось приємного, близького, коли подумки переносишся на Батьківщину. Ні, це не ностальгія в географічному просторі, а, швидше всього, усвідомлення втрати того, чого ніколи і ніякими стараннями не повернути. Я маю на увазі роки безхмарного і безтурботного дитинства. Мандруючи подумки стежками дитинства так і хочеться ковтнути на повні груди світанкового, обпещеного першими промінчиками повітря, побігати босоніж по соковитій росі, намочити ноги в чистому студеному ставку, погойдатися на розкішних вітах плакучої верби, випити горнятко щойновидоєного молока...

З особливою теплотою пригадую найбільші святочні дні року - Великодні та Різдвяні, яких з нетерпінням чекали як дорослі, так і дітвора.

Передувала святам велика копітка підготовка. Перш за все наводили порядок на подвір'ї та у садах. В духовному вимірі - очищалися душі глибоким постом. Весь шеститижневий піст перед Різдвом ніхто в родині, навіть діти, не брали скорому до рота. І не просили, бо знали - то гріх.

Напередодні мама білила в хатчині, змазувала долівку розведеною глиною. Ми, малеча, перебирали пшеницю для куті, перев'язували навхрест червоними нитками яблучка та горіхи - ялинкові прикраси. Мама діставала зі скрині святочні вишиті рушники і розвішувала їх над образами. Застеляла постіль вишитим простирадлом та вимощувала її пишними вишитими подушками. Від порогу до столу стелила домоткану волічкову (вовняну) доріжку - налавник.

З наближенням Святвечора тато приносив до хати оберемок пахучого купальського сіна, яке заготовили заздалегідь і зберігали на городі в стирті. «У Святвечір сіно набирає магічної сили, адже на ньому народився Христос,» - розповідала бабця Єлена. Пізніше, по Йордані, сіно ділили між худібкою: пучок корові - щоб відьма молоко не вкрала; поросятам - щоб кругленькими були та мали солонину товщиною в чотири пальці; підкладали в гніздо, щоб квочка порожніх яєць не виклочила; обв'язували дерева в саду - на врожай.

Урочиста частина приготування Святвечірнього столу починалася з поважного розкладання сіна на його поверхні. На кожен із чотирьох кутів столу мама клала по зубчику часника, жменьці пшеничного зерна та пару мідяків. Часник - щоб зло не вертілося коло хати, зерно - на врожай а гроші - на багатство. Далі мама вимощувала символічне гніздо під столом, а ми залазили туди, кукурікаючи, мекаючи, бекаючи - щоб цілий рік худоба здоровою була та мала добрий приплід.Частиною сіна, що залишилось, притрушували долівку, а решту - ховали про всяк випадок. Накривали стіл білосніжною, вишитою по краях скатертино. На середину клалося вирізьблений дерев'яний підсвічник-трійцю із принесеними із церкви восковими свічками. Головне місце на столі відводилося пшениці - вечерю починали саме з неї. Далі клалося квасолю, капусту, біб, горох, картоплю, гречану кашу, гриби, рибу, пампушки з маком, краплики (маленькі варенники з капустою) і, звичайно, узвар - рівно стільки, скільки у Ісуса було учнів-апостолів.

З появою першої зірки до хати входив найстарший в родині чоловік. Ця роль виділялася татові, так як дідо, царство йому небесне, відійшов у вічність ще у роки Другої Світової Війни.

Перш ніж сідати до святкового столу, потрібно було наділити вечерею кожну худобину в стайні - слуг, даних родині Господом. Ця роль виділялася татові. Мама готувала вечерю за поману ( за душу одного із померлих членів родини). У нову глиняну миску клала кутю, прикрашувала кольоровими цукорками-горошком і обкладала навкруг пампушками. Зав'язувала в платину із рантуха ( ситцеву хустину) і хтось із нас відносив вечерю найбіднішій на вулиці людині.Потім тато прокурював хату розтопленими крапельками ладану.

Запалювали трійцю , всі члени родини пошепки промовляли "Отче наш" і приступали до вечері.

Вечерю зачинали з куті - кожен по три ложки, не меньше. Опісля дозволяли смакувати те, чого душа бажала. Повечерявши, родина починала колядувати. Згідно з давньою традицією колядували спершу у своїй хаті, потім гуртувалися вулицею, не обминаючи жодного подвір'я.

Дзінь, дзінь, дзінь... Засніженою вулицею котяться сани, впряжені заквітчаною пахучим зіллям та кольровими паперовими квітами парою вороних. Із саней вискакує весела юрба дівчат і парубків, одягнених у кожухи та вишиванки. На всю вулицю лунає гучна коляда, щедро пересипана сопілковою грою:

Святий вечір, добрий вечір,

Чи є дома пан господар...

І так - від хати до хати, щоб встигнути повіншувати родичів, друзів, сусідів. Скільки колядників відвідає господу - стільки добавиться щастя. Цілу ніч із різних кутів села перегукувались колядники. Колядували всі від малого до великого. Діти та молодь об'єднувалися групками. Поважні газди - в громаду, що називалася "братством". Наколядоване віддавали на церкву.

З особливою повагою односельці відносились до старих статечних дідів, що колядували не під вікнами, а дорогами - бо вже самі на Божій дорозі стоять. Кожен господар старався винагородити цих колядників якнайщедріше, бо роздавалося наколядоване ними сільським вдовицям, калікам і сиротам. Із уст старожилів лунали повчальні , проникнені життєвою мудрістю, колядки: