Фотопримітивізм – новий стиль в українському малярстві. Коли я намагався щось про нього дізнатися, то ніде не зміг знайти відповідної інформації. Навіть коротенького визначення не було. Зате знаю художника, котрий малює в цьому стилі. Це Станіслав Брунс із Дніпропетровська. Не виключено, пан Станіслав буде мати честь стати першим малярем цього стилю на Україні. Але це ще покаже час.

Я познайомився з паном Станіславом рік тому на фестивалі “Великдень у Космачі”. Мою увагу привернули його нетрадиційні і незвичні для ока картини. Він радо розповів про себе і про стиль, у якому працює.
Станіслав Брунс – самобутній художник. За професією – металург. Коли ще був малим, потрохи малював, а коли вирішив, що стане художником, чекав коли буде час. І таки дочекався. Почав малювати десять років тому, а вже серйозніше взявся за цю справу останніх три роки.
Сам автор так пояснює свій стиль: “Я передаю картину так, як ми її насправді бачимо. Фотографічно. Передаю природу, людей, динаміку – все. Людей пишу не просто так на тлі природи – вони повинні відображати якусь мить свого життя, і бажано, щоби це відповідало культурі того народу чи етносу, де написана моя картина. Люди повинні доповнювати природу тією культурою, носіями якої вони є насьогодні. Так само зображаю сакральні місця. Тому кожна моя робота має великий зміст”.
У своїх творах автор відображає різні куточки України, через які прагне передати її красу тим людям, які не уявляють яка вона гарна. Бо деколи, буває, люди ходять, дивляться, але не бачать навколо себе нічого. Вони заклопотані своїми проблемами: кудись дивляться, з кимось спілкуються, але зупинитися на хвильку і роздивитися на красу не мають часу. Оглядаючи картини пана Брунса, можна сказати, що йому це вдається.

 Художник біля своїх робіт

А ще автор часто на своїх картинах відтворює людей тієї ж самої місцини, щоби вони пізнавали себе, або навпаки: якщо це є гості, то вони повинні бути впізнавані, що вони дійсно приїхали сюди помилуватися природою і цією красою.
Два роки тому художник приїхав до Космача на фестиваль і так захопився красою і побутом села, що з тих пір і дотепер змальовує його. У різну пори року. Це вже стало одним із циклів його роботи. Іншими циклом є грузинська тематика. Станіслав Брунс уже понад 30 років їздить до друзів в Грузію. Завдяки їм має можливість подорожувати по всій країні і малювати. Вваажає, що гарніших за Україну і Грузію в Європі країн немає, хоча вони й різні.

	“Христос Хрещається”

Чи Вам відома історія напрямку фотопримітивізму – запитую в майстра?
-Ні. З історією цього напрямку я не знайомий. Але мої знайомі художники визначили, що це фотопримітивізм. Тобто, по часу я десь від примітивізму іду до фотопримітивізму. Я прийшов сам до цього стилю. Таким було моє покликання. Досі чогось подібного я не зустрічав ні в моїй Дніпропетровській області, ні в західній Україні, куди часто їжджу.
Картини цього художника користуються великим попитом. Багато розкуповують, а багато робіт пан Станіслав дарує друзям.
Мої друзі – художники, – говорить пан Станіслав, – як з Дніпропетровщини, так і з західних областей кажуть, що мої роботи уже достойні того, аби мене прийняли до Спілки художників України. Пообіцяли дати відповідні рекомендації. Але треба ще вирішити організаційні проблеми, в тому числі подати Спілці 20 робіт для представлення по Україні. А також треба подати газетні публікації і репортажі по телебаченні.
Буває, правда, і таке, що майстра критикують за стиль його роботи. Але він знаходить арґументоване виправдання.
– Слід пам’ятати, що картина не малюється за кілька хвилин. Якщо малювати пейзаж чи архітектуру, то так. Але якщо відобразити на картині бурю чи іншу зміну погоди, або зафіксувати динаміку, то це нереально з натури. А так зафіксував фотоапаратом і маєш. Все одно перемальовуєш. І потрібно колористику зберегти. І наостанок це вигідно ще й через те, що не треба за собою тягати мольберти, фарби, полотно і все решта. І часто мені вдається переконати художників у своїй правоті. Може це й дивно, але навіть пейзаж ніколи не повториться. Цьому сприяє багато чинників. Як і фестиваль чи інше багатолюдне дійство. Минулого року, наприклад, на свято Покрови я побував у Космачі на горі “Мончин” і звідти побачив гарний краєвид. Весь Космач було видно. І я написав прекрасну картину: гора Мончин, стоїть старий гуцул в червоному, а біля нього маленький хлопчик. Гуцул показує, що це наша Батьківщина. Таким чином я відобразив культуру і красу цього краю. Або ще одна цікава картина “Останнє літо діда Микити”: сім’я складає сіно в копиці, а до них вийшов їх 102 – річний дідусь і стоїть у нескошеній траві. Спостерігає за роботою. Тут зупинена мить. І це було останнє літо дідуся Микити, бо невдовзі він помер. Я присвятив йому цю роботу.

“Останнє літо діда Микити”

Заслуговує на увагу і грузинська тематика мистця. Дуже вдало автор зобразив дві найбільші річки Грузії – Араґлі і Тєрєх. Свого часу Лєрмонтов сказав, що там, де збігаються ці дві річки – цариця Тамара побудувала столицю.
Крім фотопримітивізму художник малює і в стилі аванґарду. У цих картинах переважно зображає писанку і вогонь, тобто символи древньої України.
Станіслав Брунс дотепер ще не виставляв на людський осуд своїх робіт. Досі виставку мав лише в Космачі, але з наступного року планує зробити турне по Україні. Вже подав завки в Канівський музей Т.Шевченка і до Львова. Для цього планує написати 60 робіт.
Художник малює тільки олійними фарбами. Розмір картин 60х80 сантиметрів.
Щодо планів художника, то в найближчому майбутньому він хоче зробити календар Космача, де на кожен місяць буде фотографія його картини. Насьогодні має картини на 7 місяців. Кожна картина повинна правдиво відображати кожен місяць року. Але складно вгадати, бо часто заважає погода, тому автору доведеться довше побути у Космачі.