rss
02/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#345

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Наша духовність \ Светій пам'яті Володимири Демус присвячується...

24 лютого 2006 року, перестало битися серце української поетеси, активної діячки української діаспори, мецената культурно-просвітницьких установ Америки та України, люблячої матері, бабусі і сестри Володимири Демус. Вона відійшла у вічнусть на 83-ому році життєвої мандрівки, з яких 56 залишилися прожитими далеко поза рідним краєм, на чужині.

"Перебираєм наші дні,

списуєм всі моменти,

сумні і радісні вони -

із пам'яті не стерти"... - писала Володимира Демус у своєму "Деннику".

Цей вірш є останнім у книжці її поезій, що побачила світ у 2002 році. Життєва повість поетеси ще ніким не прочитана, ще не написано відгук на її вірші, мережані любов'ю до рідного слова, до землі прадідівської

Дитинство снилося мені...

В барвистім платті, босоніж,

йду стежкою у хутір

батькових дідів...

Цей сон, мов спогад, y житті

Дороговказом став мені.

У цих рядках окреслено головну мету життєвої повісті.

Народилася Володимира Демус у селі Цеперів на Львівщині в родині сільського вчителя Стефана Когута. Зустрів свою долю Стефан Когут в Остраві, чеському містечку, де перебував на службі, як офіцер австрійської армії. Марія Любояцка, за походженням чешка, вирішила переїхати із своїм судженим в Україну, народивши першого сина Богуслава. А через два роки подвійною радістю нагородив Бог молоде подружжя, давши їм двійняток, яких нарекли іменами Іванна та Володимира. Виховувалися дівчата в любові до рідного краю, в щоденній молитві, в пошані до культури своїх прадідів. Разом закінчили народну школу у рідному селі, разом розпочали навчання в Академічній гімназії у Львові. Окупація більшовиками Галичини в 1939 році змусила родину переїхати далі, на захід.

Ярославська гімназія прийняла до себе двох здібних українських дівчат. Вірили, що війна швидко мине, і Україна стане вільною, тож здавати матуру вирішили у рідній львівській гімназії, повернувшись додому в 1942-ому році. Проте події, що складалися на фронтах Другої світової війни не несли Україні нічого втішного. Родина Когутів обирає долю емігрантів. Про це, через призму років, згадає Володимира в одному із своїх віршів:

Гори-доли перейшли,

Тут згубили, там знайшли,

Долю змагали, усе вперід,

В серці плекали свій рідний рід,

Чи спотикнувся хто із нас,

Чи подолав пороги? -

Нелегкий той заморський шлях,

Незвидані дороги.

У 1944 році у Німеччині зустріла вірного приятеля свого життя, світлої пам'яті Пилипа Демуса. Він навчався на медичному факультеті Університету, вона ж чекала його з маленькими синами Андрієм і Костиком, щоби почути про новини, щоби помріяти над майбутнім...

У 1950 році вони переїхали до Америки і поселилися у передмісті Чікаго. Пилип працював лікарем, а Володимира вирішила продовжити навчання в американському коледжі, обравши факультет філософії. Паралельно навчалася на українських педагогічних курсах ім. Петра Могили в Чікаго, отримавши диплом вчителя школи українознавства. В Чікаго народилися ще три сини - Марко та близнята Адріян і Мар'ян. Сини отримали вищу американську освіту та навчалися в українознавчій школі. У поезії "Дітям" Володимира Демус звертається до кожного з синів словами

Згадай мене -

Я в сні тобі з'явлюся

Шукай сліди мої на своїм ходу,

Коли я думкою,

Я спомином прилину,

Згадай мене - я вернусь, я прийду.

Писання поезії підкреслило природній поетичний дар Володимири Демус. З під її пера вийшли три поетичні збірки поезій: 1. "На людських озерах", 1977 р. Видана Нью-йоркською групою, Нью-Йорк- Чікаго. 2."Вічне тепер", 1984 р. Видана Українським Інститутом Модерного Мистецтва. Чікаго. 3."Альбом", 2002 р. Вово Українського Інституту Модерного Мистецтва, Чікаго.

У творчому доробку поетеси багато віршів та нарисів, що друкувалися на сторінках журналів та часописів в Україні і в Америці. В українській літературі її поезія ще не вивчена, багато чого Володимира Демус уміла написати так, як ніхто інший. Вірші її виразно публіцистичні, вони знаходять співрозуміння, співпережиття у читача. Доброта і принциповість були невіддільними рисами її світлої вдачі, а довга дорога повернення на рідну землю назавжди застигла у вірші:

Здається, наче нічого

більш не треба...

Тебе сторожить затишок зими,

Там, над тобою

голубий клаптик неба,

А біля тебе прадідівські сни...

Коли зійшло довгождане сонце свободи над Україною, подружжя Демусів були одними з перших меценатів Києво-Могилянської академії, всіляко підтримували усі починання молодої Батьківщини. Вони свідомо вносили грошову лепту у проекти Могилянки, як також в кінці 60-х років вже минулого століття, у зведення храму св. Володимира і Ольги в Чікаго. Немає установи чи організації в Чікаго, де б родина Де-мусів не була спонсором, а той меценатом. Український Інститут Модерного Мистецтва та Український Національний Музей в Чікаго переживають разом з організацією Союзу Українок непоправну втрату... Їй довелося пережити тяжку долю емігрантки від самого початку. Вона не боялася пітьми більшовицької ночі, її не лякали громи та блискавки німецького неба, вона гордою ходою матері-українки пройшла дорогами життєвої повісті. Життя її не було безхмарним, але творча індувідуальність поетеси була вищою над людськими буденними заздрощами, вона перемагала зло усмішкою і глибоким поглядом розумних очей. Її вірші - це перехрестя сюжетів інтимної лірики і долі емігрантки, безмовна природа промовляла її устами.

Покидаючи цей гостинний світ нашого життя, її душа лине до зірок, щоб з'єднатися з тим, хто першим запалив свічку на далекому небосхилі їх вічності, із св. пам'яті Пилипом. Неоправдане сталося. Нам, земним, заклопотаним, безпорадним, залишається зупинитися, і на мить, вклонитися пам'яті людини, про яку може ніколи не чули. Вона побувала в багатьох країнах, і всюди дороги звивалися, мов ріки, втікаючи з-під ніг, українські ж, вона називала старим галицьким словом - гостинці, бо проживши вік на чужині, вірила, що саме вони відповідатимуть змістові, вкладеному в це слово.

Тривога розстання,

мовчанка розлуки,

У пазусі скибка рідної землі,

Забереш з собою шмат їхньої долі,

Крихітку своєї залишеш і їм... - це рядки з вірша Володимири Демус "Розлука". На цей раз назавжди.

Струнка постать, горда постава, витончена мова жестів, життєлюбна усмішка - такою вперше я побачила Володимиру Демус у 2000 році. Вона йшла коридором українознавчої школи назустріч "новоприбулій" вчительці. Простягнула папку з віршами і мовила: - "Прошу, перечитайте і зробіть поправки, якщо потрібно"... Для мене було великою честю вичитувати кожен рядок її останнього Альбому поезій, який готувався до друку.

Спогади оживають, додаючи віри у своє власне Я, яким щедро ділилася Володимира Демус. Вона уміла переконувати у тому, що лише у творчості ми всесильні. Вірші лікують нас та інших від сірої буденщини, обтяженої гірким досвідом життя у новій країні. Її вже немає посеред нас, але є сад її віршів.

Світлої пам'яті Володимира Де-мус залишила у невимовному смутку п'ятеро синів та їх родини - Андрія з невісткою Жанет та онуками Алисою і Бріяною, Костя з невісткою Пет, онуками Лесею та Зенею та двох правнуків, Марка з невісткою Іриною та онуками Данчиком та Тимішем, Адріяна та Мар'яна, сестру Іванну Гарасовську.

28 лютого 2006 року над Собором святих Володимира і Ольги у Чікаго прощальну пісню співали дзвони, прощаючись з донькою української землі Володимирою Демус. Родині покійної приносимо щирі співчуття.

Вічная їй пам'ять.

Молитва. Піст. Милостиня

Миколай Чарнецький - Блаженний владика Української Греко-Католицької Церкви

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com