Українська громада в Норт Порті, Фл мала велику приємність вітати ректора Університету “Острозька Академія” др. Ігоря Пасічника та його помічника Едварда Балашіва на зустрічі в Українському Осередку ім. Св. Андрія 15 грудня, 2010.

Зустріч була організована Товариством Української Мови ім. Шевченка (голова проф. Віра Боднарук) та Українським Осередком ім. Св. Андрія в Норт Порті (голова є др. Володимир Король).
Др. Пасічник у своєму слові до громади розказав про успішну працю в Острозькому Університеті в сучасну пору та про потребу дальшої розбудови. Він зазначив, що у вихованні майбутніх провідників України важливо не тільки набуття професійних знань, але й етика та моральність, духовний розвиток людини. Будучи віддаленими від великого міста, студенти розвивають свої знання без впливу неґативів великого міста. Тут лунає виключно українська мова та панує християнська самоповага (без алкоголю та цигарок!).
Др. Пасічник склав свою щиру подяку меценатам “Острозької Академії” з минулих років і нагородив їх грамотою: Ореста і Ліду Білоусів, Богданну Більовщук, полк. Бена Абрамовіца, та Віру і Богдана Боднаруків.
Полковник Бен Абрамовіц, рід якого походить з Рівненщини, побував у “Острозькій Академії” в 2006 р. як викладач етики та стипендіат “Fullbright Scholar”. Він був захоплений студентами “Острозької Академії”, підтримує її фінансово і закликає інших іти його слідами.
Зустріч з громадою в Норт Порті була останньою в турне, бо почалося все 30 листопада в Торонто, потім були зустрічі в Чикаго, Нью-Йорку, Нью-Джерзі, Філадельфії, Мінеаполісі, Рочестері і Норт Порті. Ректор Пасічник був задоволений своєю подорожжю, хоч подекуди було так засніжено, що не можна було провести намічених зустрічей. Щира подяка усім людям, що прийшли на зустрічі й підтримали працю “Острозької Академії” фінансово.Успіх зустрічі завдячується Ненсі Возній,Одарці Горбачевькій, Іванні Головатій, Галі Король, Наді Лобур,Ірині Радзикевич,Стефі Шандрі, Кларі і Володимирові Шпічкам та Славі Стефанишин.

проф. Віра Боднарук,
голова ТУМ

 Орликіяда 2010

Цього року вісім пластунів з Детройту взяли участь у 49-тій Орликіяді, яка відбулася у Нью-Йорку:Теодор Кучар, Іванка Мурська, Михась Нона, Юля Бедрус, Леся Федорак, Дануся Шерстило, Стефця Король, Андрій Дудун, i наші незамінні виховники: Адріян Квітковський, Стефа Грега та Іван Фединський.

Орликіяда складалася з трьох частин: питання, точка, та експонат. Темою 49- тої Орликіяди була “Пилип Орлик і демократична козаччина”.
Щоб добре підготуватися до Орликіяди, ми проводили сходини два,а інколи навіть три, дні на тиждень. Вони тривали дві години, від сьомої до дев’ятої години вечора. Наші виховники підтримували наші ідеї. Звичайно зібрати всіх учасників серед тижня не було легко, але ми мали великі надії і хотіли бути добре підготовлeними, тому мусіли це зробити.
Кожен з нас прикладав багато зусиль, щоб вивчити відповіді на 35 питань до цієї теми. Вже у Нью- Йорку, кожна група дітей давала відповіді тільки на ті два питання, які були вибрані з “шапки”. Hа сценi, по черзі, кожен з нас подавав частину відповіді. Ми діяли як справжня команда, отримавши друге місце.
Друга частина Орликіяди-точка. Це коротка комедійна вистава, пов’язана з темою Орликіяди. Центральна ідея нашої точки- показати, як саме Пилип Орлик(Теодор Кучар)став гетьманом України. У нашому випадку, щоб додати елемент комедії, приятелькою Орлика була корова (Іванка Мурська), і саме вона переконала його стати гетьманом. Дві пластунки(Леся Федорак, Стефця Король) навіть грали ролі живих вусів Мазепи! Суддям та пластунам-глядачам у Нью- Йорку сподобалась наша точка, і ми отримали третє місце.
Остання частина називалася експонат. Це візуальна частина Орликіяди. Мета експонату – оживити ідеї Пилипа Орлика та демократичної козаччини. Наш експонат під назвою “Орликритки” складався з 16 відкриток, які розповідали про події з життя Пилипа Орлика. А фотограграфії на зовнішній стороні відкриток зображали нас у ролях історичних осіб з теми. За експонат ми також отримали третє місце.
Загалом, Детройт зайняв друге місце у 49-тій Орликіяді. Юнацтво особливо дякує нашим Кредитівкам-Будучність і Самопоміч за їхню фінансову підтримку. Ми не тільки провели гарно час з приятелями на Союзівці, а також дізналися багато нового про давню історію України!

Пластунка Юля Бедруc,
Детройт, МІ

 Присвячується світлій пам’яті Ореста Данилюка

Орест Данилюк з’явився на світ тоді, коли тільки затихали гармати на фронтах ІІ Світової війни. Місцем народження стала Німеччина, країна, що надала притулок його батькам, вчителям з українського Поділля, і тисячам вигнанців з рідної землі. Першим його домом був барак у таборі для переміщених осіб. Він народився 26 листопада 1946 року, а у 1950 р. разом з батьками емігрував до Америки. Малою батьківщиною стало українське село в Чикаго: тут пройшли дитинство і юність. Вихований в українській родині, загартований патріотичними почуттями Орест Данилюк присянає на вірність Америці і у вересні 1965 року стає морським піхотинцем збройних сил американської армії.Після проходження вишколу отримав спеціальність техніка військової амуніції. А далі був В’єтнам. Якщо б хтось  з американських політиків мав тоді бажання бодай осмислити цю безглузду війну, то, можливо, вдалося б уникнути страждань і тисяч каліцтв. Проте Орестові довелося мужньо пережити Голготу, витримавши десятки операцій. Смертоносні осколки в його тілі впродовж усього життя нагадували про фатальну атаку, під час якої загинули троє близьких друзів, а його, важкопораненого транспортували на військову базу у North Chicago. Лікарі знали, що сильне серце і спокійна вдача цього воїна допоможуть пережити поств’єтнамський синдром. І ще, віра в Бога і щира мамина молитва поставили його на ноги.У серпні 1969 року Ореста Данилюка за геоїзм і служіння своїй країні Америці нагороджено відзнакою Purple Heart. На прикладі його життя виховують почуття патріотизму в американських школярів, а одному із класів UNO Veterans Memorial School Campus, що у Арчер в передмісті Чикаго, присвоєно ім’я Ореста Данилюка. На жаль про подвиги цієї скромної людини ми довідуємося після його смерті. Ветеран В’єтнамської війни, герой бойових дій Орест Данилюк відійшов у кращі світи 9 грудня 2010 року. Похорон відслужено в каплиці похоронного дому Мuzyka Funeral Home та в катедрі святого отця Миколая. Варту пам’яті біля гробу несли ветерани американської армії, вони провели в останню дорогу свого побратима згідно військової традиції. Поховано Ореста Данилюка в Чикаго на цвинтарі святого отця Миколая поруч з його дружиною Христиною ( з дому Юревич).Похорон відбувся 14 грудня. Люблячий син, батько і дідусь залишив у жалобі маму Оресту Яримович, п’ятеро дітей з родинами: доньок Тамару Рачкевич з мужем Юрієм, Соню Оверко з мужем Еді, Меланію та Ларису Данилюк, сина Олександра Данилюка, шестеро онуків, тещу Марію Юревич з родиною.
Вічная пам’ять Героєві!