Ще на початку грудня мільйони будинків в Америці і Європі починають прикрашати різнокольоровими герляндами.вражаючи казковістю і таємничістю.

В очікуванні містерії свята у вікнах будинків та вітринах крамниць сяють ялинки. Погляд господарів по-особливому світлий. Вони охоче спілкуються з перехожими, бажають їм веселих свят і Божих благословень. Їх святковий вигляд, усмішка і настрій безпомилково вказують про одне: ну, звичайно ж, скоро Різдво!
Але чи багато ми знаємо про історію свята Різдва Христового? Де його витоки? В історії християнства на ці питання можна знайти відповіді. Поза сумнівом, головною причиною стало народження Божественного Немовляти, яке відбулося більше двох тисяч років тому в іудейському місті Вефлеємi. Проте, як каже історія християнства, Різдво не святкувалося першими християнами. Більш того, вони навіть не вітали один одного, адже у Біблії не стверджувалося, що народження Христа потрібно святкувати. До того ж ніхто не знає точної дати народження Немовляти. Тому, справжнє коріння потрібно шукати в давніших століттях, задовго до Вефлеємської ночі.
З давніх часів, у другій половині грудня. люди святкувли. На це були свої причини. Урожай був зібраний, господарі різали худобу. Залишався час для забав і розваг. До того ж до другої половини грудня закінчувалося бродіння вина в перших глеках. Саме під цю пору язичницькі народи і вшановували своїх богів. Святкування тривало до двох тижнів.
Урочисто зустрічали в язичницькому Римії свято Сатурналії: сім’ї відвідували один одного, часто засиджувалися за пишними столами, насолоджувалися видовищами і розвагами, дарували один одному подарунки, допомагали убогим. Одним словом робили те ж, що ми робимо на Різдво в 21 столітті.
Сатурналії були настільки популярні в народі, що люди не хотіли від них відмовлятися, навіть стаючи християнами. Бачачи цю проблему, римський Юлій Перший підписав указ про святкування Різдва Христового 25 грудня, згідно з юліанським календарем. Чому саме ця дата була вибрана, невідомо. Існує лише безліч різних версій. Отже, майже через чотири століття після народження Ісуса Христа, християни офіційно почали святкувати Різдво Христове.
Перші розбіжності почалися в епоху Реформації. Багато протестантських церков того часу відмовлялися святкувати Різдво, стверджуючи, що це небіблейське свято, що воно має язичницьке коріння. Особливими ревнощами в цьому питанні відрізнялися англійські пуритани. Їх деспотичний лідер Олівер Кромвель в 1645 році своїм указом відмінив святкування Різдва в Англії взагалі. Заборонялося цього дня їсти солодощі. Порушникам указу загрожувала в’язниця або “повчальне” биття.
Перепливши Атлантичний океан, англійські іммігранти і на новому континенті не бажали святкувати Різдво Христове. У Бостоні воно було скасоване спеціальним указом, що діяв з 1659 по 1681 роки. Проте з приїздом німецьких іммігрантів і данців ситуація кардинально змінилася.
Вважається, що “дух” цьому святу задала саме Америка, що святкує Різдво з 1820 року. Будучи в своїй більшості християнами, американці переважно акцентували на євангельських подіях у Вефлеємі. Але, на жаль, Різдво Христове у них стало більше сімейним святом, ніж релігійним.
Не слід також забувати і про американську підприємницьку “жилку”. Кожне свято для бізнесменів стає періодом активності і дивовижних знахідок, також могутнім двигуном торгівлі, а вона, у свою чергу, визначає, його обличчя. У США щорічно до Різдва вирубується до 36 мільйонів спеціально вирощених ялинок – і вони розкуповуються. Цьому бізнесу трохи більше, як 150 років.
Ялинки, ялинкові іграшки і свічки прийшли із Західної Європи, з Німеччини. Німці святкують Різдво з ялинкою з 16 століття, до Америки він потрапив у 19-му.
Санта Клаус теж має свою історію. Вона почалася зі святого Миколи, який з дитинства був відомий своєю добротою, пожертвами, порятунком моряків і багатьма іншими благодіяннями. Саме тому його уявляли завжди з подарунками. Вважається, що завдяки данцям Санта Клаус став популярний у Різдвяні свята. Зовнішній вигляд йому “подарував” художник компанії Кока-кола Хаддон Сендблом. Тепер Санта Клауса ми бачимо як пухкого доброго дядечка в червоному ковпаку. А спочатку його зображували, як бородатого вершника на білому коні з кошиком подарунків для чемних дітей і з пучком березових прутиків для... нечемних.
Але не дивлячись ні на що, всі чекають різдвяних подарунків, вітають один одного. В Америці все ще можна почути традиційне поздоровлення “З Різдвом Христовим!” (“Merry Christmas!”), але все більше приживається “Зі святом!”(Happy Holidays), щоб випадково “не поранити” чиїсь інші релігійні почуття. В офіційних колах і в комерції старе “З Різдвом!” взагалі заборонили.
До чого прийде людство в майбутньому, невідомо. А поки Ісуса Христа все більше відтісняють з Різдва не тільки атеїсти, але і ті християнами, які захоплені зовнішньою стороною свята, наближуючи подібністю святкування до римських Сатурналій: “Піти до церкви на Різдво? Та що ви! Це ж сімейне свято”. Може статися і таке, що коли-небудь люди перейменують Різдво на Сатурналії. Адже прикладом в історії християнства є “переродження” католицького свята Всіх Святих в сучасний, якщо м’яко, нехристиянський, Геллоуїн з його жахами…
Проте віруючі християни святкують Різдво як народження Христа. Ми з радістю вітаємо всіх, за старим звичаєм “З Різдвом Христовим!” або англійським “Merry Christmas!” Готуємо подарунки, намагаючись зробити приємне для близьких нам людей. Проте слід не забувати, що ми святкуємо? Адже народився Христос! І подарунки потрібно нести не нам, а Йому! Духовні подарунки. Тому не забуваймо прославляти Того, кому ми зобов’язані своїм життям, благополуччям і цим святом.
З Різдвом Христовим, люди!!!

Джерело: h.ua

 Христос Народився!

УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ БЛАГОДАТЬ, МИР І МИЛІСТЬ ВІД ХРИСТА СПАСИТЕЛЯ, ЩО НАРОДИВСЯ У ВИФЛЕЄМІ
Улюблені браття співслужителі і благословенні діти в Господі!
У похмуру атмосферу, яка панує останнім часом у всьому світі з різноманітними фінансовими, соціальними, моральними негараздами і особливо в період духовної кризи, які приводять до зростання розчарування, гіркоти, розгубленості, тривоги, незадоволення і страху серед багатьох людей щодо майбутнього, обнадійливо звучить Голос Церкви: “Прийдіть, вірні, піднесімось духовно, і побачимо сходження Божественне з неба, і явлення нам у Вифлеємі...”(тропар шостого часу, Різдво)
Непохитність віри християн в тому, що Бог не просто байдуже спостерігає зверху за мандрівкою людства, що Він особисто за Своїм образом і подобою сотворив. Тому втілення Його Єдинородного Сина і Слова було проявом Його доброї волі, Його предвічним наміром. Його “предвічна воля” точно припускала в Його особі акт крайної любові, людську природу, яку Він сотворив з метою дати їй можливість бути “учасником божественної природи.” (2 Петрово 1:4) Справді, Бог знав заздалегідь про “падіння” Адама і Єви, ще до самого їхнього створення! Після “падіння” Адама і Єви, необхідне було Втілення Христа, Його Святі Страсті, Живоначальна Смерть, Зішестя в пекло і Воскресіння після трьох днів. Таким чином, гріх, що проник в людську природу з тим, щоб заражати все, і смерть, що потайки проникла в життя, повністю і остаточно розвіялися, а людство тепер спроможне в повній мірі насолоджуватися одвічною Батьківською спадщиною.
Однак, божественна милість Різдва не обмежується майбутньою вічністю. Це також включає в себе речі, пов’язані з нашим земним шляхом. Христос прийшов у світ для того, щоб поширювати благу звістку про Царство Небесне і стати початком цього Царства для нас. Тим не менш, Він прийшов для того, щоб допомогти і зцілити людську слабкість. Він чудесно і неодноразово годував народ, що слухав його слова, він очищав прокажених; Він підтримував паралітиків; Він дарував світло сліпим, слух для глухих і мову німим, Він виганяв нечистих духів, воскрешав мертвих, підтримував покинутих і пригноблених; Він засуджував незаконні багатства, бездушність до бідних, лицемірство і зарозумілість у людських стосунках, Він став прикладом добровільного принесення Себе в жертву заради інших!
Можливо, цей аспект повідомлення Божественного втілення слід особливо підкреслити, в цьому році. Багато наших друзів і колег відчувають страшні випробування в нинішню кризу. Є безліч безробітних, “нових” бідних, бездомних, молодих людей з “обрізаними” мріями. Крім того, Вифлеєм перекладається як “Хлібна хата”. Тому ми, як віруючі християни, повинні турбуватися не тільки про “хліб насущний” для наших братів і сестер.
Тим самим – Христос, який лежить в пелюшках у простих яслах Вифлеєму – “є не тільки “насущним”, духовним, але і матеріальним хлібом тілесної потреби (Яків 2:16). Тепер настав час для практичного застосування Євангельської звістки з достойним почуттям відповідальності! Зараз настав час для чіткого і точного здійснення слова апостола: “покажи мені віру свою з діл твоїх!” (Яків 2,18). Настав час і можливість для нас”, щоб підняти наші уми, до Божественних речей”, до царської висоти любові, яка наближає нас до Бога.
Це те, що ми проголошуємо, до всіх дітей Вселенського Патріархату, цього священного престолу мучеників, церкви бідних заради Христа, і ми закликаємо на всіх вас Божественне благословення і безмежну милість, а також мир і благодать Єдинородного Сина і Слова Божого, Який заради нас воплотився від Духа Святого і Діви Марії. Йому належать слава, влада, честь і поклоніння, з Отцем і Духом, на віки віків. Амінь.

† Варфоломій Константинопольський, АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ – НОВОГО РИМУ,
ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ
Фанар, Різдво Христове, 2010 р.

 Вовк у Вифлеємі

 Італійська легенда

В околицях Вифлеєму жив собі один вовк. Він був справжнім пострахом для тутешніх пастухів, які мусили цілими ночами стерегти від нього стада своїх овець. Хтось із пастухів завжди залишався на сторожі, а вовк усе ходив голодний, підступний і злий.

Та ось настала дуже дивна ніч. Пасовиська сповнилися світлом, музикою і життям. Скрізь звучали дивовижні ангельські пісні. Народилося дитятко – такий маленький рожевий клубочок. Вовк здивувався, що прості суворі пастухи, всі як один, побігли, аби уздріти дитя. “Скільки метушні через людське щеня”, – подумав про себе вовк і крадькома рушив услід за пастухами. Коли побачив, що пастухи заходять до стаєнки, зупинився у тіні і став чекати.
Пастухи принесли дари, привітали чоловіка і жінку, шанобливо поклонилися дитині і вийшли. Чоловік і жінка, виснажені, стомлені працею і неймовірними пригодами, що їм приніс той день, заснули.
Хитрий вовчисько лише о цій порі пробрався до стаєнки, отож його ніхто не помітив, хіба дитя. Воно відкрило свої великі оченята і дивилося на видовжений вовчий писок, а звір крок за кроком, поволі, але невблаганно підходив щораз ближче. Вовк відкрив пащу, висолопив гарячого язика, а очі його горіли, немов жарини. Проте дитя не виявляло ознак страху.
“Ласий шматочок”, – подумав вовк. Його гарячий подих уже сягав дитини. Звір увесь зібрався, аби схопити крихітну здобич.
І в ту саму мить дитяча рука, немов маленька тендітна квітка, ласкаво й ніжно погладила його по голові. Уперше хтось так доторкнувся до його жорсткої і кудлатої щетини. А далі голосом, якого вовк зроду не чув, дитя сказало: “Вовче, я дуже люблю тебе”.
І тоді у темній стаєнці сталося щось неймовірне. Вовча шкіра розтріслася і впала на землю, а з неї з’явився чоловік, який тут же упав на коліна, поцілував рученята дитятка і став у тиші молитися. Потому той, хто був передше вовком, вийшов зі стаєнки і з піднесеною догори головою звіщав усім: “Народилося Боже Дитя, яке дасть справжню свободу! Прийшов Месія, Він нас перемінить!”

(Зі збірки: Бруно Фарерро Таємниця червоних рибок:  Короткі історії для душі.
– Львів: Свічадо, 2003 – 96.)