“Каже, ми таким ділам геть-зовсім не навчені,
Окрім мордобою не вміємо чудес”
                                В.Висоцький,
                                “Пісня-казка про Джина”
“В буфеті ВР заховали ножі, виделки і навіть стільці. Про всяк випадок”
                                Народний фольклор

Оригінальний подарунок подарувала Україні Верховна Рада напередодні дня Святого Миколая. Всі, хто ще сумнівався, змогли переконатися: країною керують професіонали. Професійно володіють мистецтвом мордобою і ламання стільців об голову опонента. Після демонстрації біцепсів і трицепсів влада взялася за Юлію Тимошенко.

Починалося все майже звично. 16 грудня депутати-бютівці заблокували трибуну Верховної Ради на знак протесту проти того, що Генпрокуратура завела справу на Тимошенко.
Привід для справи в ГПУ був просто вражаючий. Справу порушено за нецільове використання коштів, отриманих урядом Тимошенко від продажу квот парникових газів у рамках Кіотського протоколу. Гроші, отримані за квоти, пішли… до Пенсійного фонду, тобто на пенсії українцям. За твердженням Тимошенко, потім гроші повернулися назад і зараз всі 320 мільйонів євро спокійно лежать на рахунках Міністерства охорони довкілля. Але останній факт, здається, зараз нікого не цікавить – цікавить “нецільове використання”.
І це “нецільове використання” в даному випадку – не на кімнатні двері президентської резиденції за 79 тисяч доларів, не майже найдорожчий у світі президентський вертоліт, не на розвиток приватного бізнесу віце-прем’єр-міністра – а пенсія громадянам. Тобто, прем’єр-міністр ризикувала репутацією, щоб люди вчасно отримали пенсії.
Уявіть, як важко відпрацювала Генпрокуратура, якщо окрім цього на Тимошенко більше нічого не знайшли.
Тим не менш, навіть з такого приводу можна за бажання створити купу неприємностей. А бажання, зрозуміло, не бракує…
Відтак депутати з БЮТ швиденько намалювали плакати “Руки геть від Тимошенко!” та “Припиніть політичні репресії!” і приготувалися блокувати трибуну до самого ранку. І – не розрахували, що їхні колеги з ПР дуже швидко вчаться на своїх помилках, набагато швидше, ніж їхні політичні опоненти.
В ПР, як виявилося, дуже добре запам’ятали останнє визначне побоїще в Раді на тему Харківських угод, коли фотографії з місця боїв обійшли ледь не всю планету. Цього разу панове вирішили виправити помилки.

Дочекалися вечора, поки журналісти розійшлися. Хто не встиг “розійтися” – спровадили. Далі діяли швиденько: вимкнули світло і відкрили “запасні входи”. Кажуть, командував цими операціями сам голова ВР Володимир Литвин. До будівлі парламенту тим часом підтягувалися “запасні сили” ПР – навіть ті, кого місяцями в парламент не затягнеш.
Спочатку регіонали спробували зайти до сесійної зали через бічні двері, які виявилися закриті ланцюгами зсередини. Вирвати їх спробував депутат і за сумісництвом міністр екології Микола Злочевський. В результаті двері таки виламали. Дісталося не тільки дверям, а й стільцям. Втім, двері постраждали ні за що, ні про що – хтось відкрив доступ до зали з боку кулуарів спікера. Швидше за все, наказав відкрити ці двері сам спікер. А потім регіонали взялися до роботи – бити все, до чого дотягнулися. Бажано – об голови політичних опонентів. За всі роки існування ВР такого там ще не було.
Шістьох бютівців відвезла швидка. В кого зламана рука, в кого – до крові розбита голова і вивихнута щелепа, в кого – струс мозку… Найбільш побиті пішли наступного дня знімати побої (точніше, спробували познімати побої – за словами депутатів, у клініці при Адміністрації президента їх вислуховували, м’яко кажучи, не дуже охоче, вголос рекомендували лікування, однак діагноз задокументовувати не поспішали).
Втім, це не завадило регіоналу Чечетову заявити, що ніякої бійки в Раді не було, була лише профілактична бесіда з бютівцями, після якої “у деяких бажання блокувати відпаде місяців на шість”. Загалом мова нардепа нагадувала нашвидкуруч здерту кальку з дешевих серіалів: “бютівці самі билися головою”, “ми їм відкрили двері, щоб вони ненароком не вдарились” і так далі…
Чечетова підвів один момент. Зі світлом регіонали не влучили – фото і відео бійки таки вийшло доволі непоганої якості і потрапило в інтернет, пресу і на телебачення. (Те, як регіонали готувалися до штурму, на мобільний телефон зняв депутат від НУНС Володимир Ар’єв. При чому, за його словами, один з регіоналів намагався відібрати телефон зі словами: “Посмотрите, здесь этот урод ходит и снимает”.)

Відтак на відверту брехню можна було відповісти відеокадрами. І тому журналісти, присутні на цій прес-конференції Чечетова навіть не намагалися нагадати йому, що свого часу ПР блокувала трибуну місяцями. Вони просто заявили, що не хочуть, аби з них, журналістів, робили ідіотів: “Коли вчора брехав Єфремов, то він хоча б червонів, а ви брешете й не червонієте. Ви відверто брешете нам. І ми більше не хочемо слухати цю брехню”
Встали і пішли геть з прес-конференції.
Вже це, як на мене – дуже серйозний крок. До цього часу журналісти спокійно вислуховували і про клітку для слона за півмільйона євро, і про велодоріжку за 11 мільйонів доларів, і терпляче зафіксовували всю ту відверту “локшину” без жодних ознак протесту, і так само спокійно передавали її “кінцевому споживачу”. Цього разу терпець журналістам таки урвався. Пізнувато, але краще пізно, ніж ніколи.
Зрозуміло, для того, аби відверто брехати журналістам депутатам більше не хотілося, потрібно ще дуже і дуже багато таких бойкотів…
Як виявилося згодом, розбивання стільців об голови для багатьох регіоналів – звична практика.
За даними нардепа Геннадія Москаля, нардеп від ПР Дмитро Саламатін, котрий “відзначився” в парламентській бійці, в квітні в тому ж таки парламенті побив одного з нашоукраїнців, а при проведенні переговорів з державним науково-виробничим підприємством “Термохолод” про оренду приміщення вдарив стільцем по голові директора підприємства Юрія Кисельова.
От так і перевели звичайні стільці в ранг небезпечної політичної зброї і непереборної політичної аргументації…
Бютівцям ще пощастило – багато хто з регіоналів, у тому числі і Дмитро Саламатін, мають дозвіл на зберігання і носіння вогнепальної зброї… Будемо сподіватися, найгірші передчуття, які 6 років тому і привели людей на Майдан, таки не справдяться. Однак те, що до влади таки прийшли “братки”, вже помітно неозброєним оком.
І не тільки в столиці, а й на місцях. І навіть – хто б міг подумати! – у вузах. У Донецькому університеті 10 грудня обирали ректора і обрали такого собі професора Юрія Лисенка. 15 грудня до нього в квартиру прийшла міліція – мовляв, шукали ознаки “нецільового витрачання” грошей посадовими особами університету. Вочевидь, нічого не знайшли.
А 18 грудня його дружину на вулиці перестріли “братки”, вдарили по голові, звалили на землю і побили ногами. І заявили: “Це тобі за чоловіка”. Напевне, щоб бодай не подумала, що це всього лишень прикра випадковість…
У лікарні діагностували струс мозку і численні синці, в такому стані зазвичай хворому необхідне стаціонарне лікування. Як казали тихенько, впівголосу, побитим депутатам в лікарні при АПУ, при струсі мозку треба хоча б три дні відлежаться в лікарні, а потім ще кілька днів полежати вдома. А от побитій дружині обраного ректора чесно заявили: місць в лікарні немає, хіба на коридорі, тому краще йдіть додому.
Кажуть, що у власності Донецького університету є хороша земля, на яку вже поклали око певні приватні фірми. І однією з тих приватних фірм керує не хто-небудь, а старший син чинного президента України Олександр Янукович. Тому викладачам вузу дуже і дуже наполегливо рекомендували обрати іншого, більш згідливого ректора. А вони не послухалися…
І оскільки навряд чи після цього інциденту інтерес до земель ДонНУ зменшиться, то мабуть таки й справді – ліпше дружині ректора лікуватися вдома…

Загалом, сумна тенденція. Ще трохи – і в цій країні навіть побої зняти не можна буде, а “струс мозку” стане “забороненим діагнозом”…
Ті, хто думав, що від приходу до влади Януковича мало що зміниться, а також ті, хто думав, що в Україні в такому випадку буде стримувати владу і “працювати сильна опозиція”, мають нові факти для того, аби подумати ще раз.
І, між іншим, схоже, жодної опозиції в країні через деякий час не лишиться. Принаймні, жодної опозиції на волі.
Тимошенко хоч і показала слідчим, що гроші нікуди не щезли, в ГПУ її перевели у статус “обвинуваченої” і відпустили тільки за підписку про невиїзд. Мовляв, “нецільове використання грошей” спричинило “тяжкі наслідки” (і підвищило рейтинг прем’єр-міністра – здається, для чинної влади це був дуже тяжкий наслідок).
Наступний на черзі – екс-міністр Юрій Луценко. В Генпрокуратурі намагаються підняти проти нього все, що можна, навіть “діла давно минулих днів”. Учасник акції “Україна без Кучми” Ігор Мазур, який провів за ´ратами 3 роки, заявив, що до нього зверталися з ГПУ і тонко натякали, чи не міг би він свідчити, що масові заворушення 9 березня 2001 року організовував Луценко, чи хоча б, як мінімум Шкіль з Донієм. Слідчі поспішають: 9 березня 2011 року у справи закінчується термін давності…
Втім, на Луценка одна справа майже є. В ГПУ йому погрожують арештом, якщо він не прийде до слідчого. В прокуратурі кажуть, що Луценко необ´рунтовано влаштував на роботу свого водія і підвищив його звання. В результаті, мовляв, йому платили високу зарплату, а це тяжко вдарило по державній кишені. Пильні блогери навіть порахували, скільки приблизно могла втратити держава на зарплатні водію за кілька років – кілька десятків тисяч гривень. На кімнатні двері в “Межигір’ї” не вистачить…
Тим часом процес обдирання державної казни на досить серйозні суми йде повним ходом, і в ГПУ на нього чомусь не реагують зовсім.
Он у Полтаві одна невеличка фірма, котра традиційно “асоціюються з депутатом від ПР”, забула сплатити до держбюджету три мільярди (!) гривень акцизів на ввіз нафтопродуктів. Місцеве відділення Антимонопольного комітету на фірму поскаржилося-поскаржилося, та й замовкло – ніхто нічого й слухати не хоче. Ще одна фірма, котра “асоціюється” з одним відомим олігархом, ніби-то експортувала з України 20 тон пального. Але – от лихо – корабель з пальним чомусь не зумів покинути межі України. А фірма очікує на відшкодування ПДВ за експорт цінного продукту. І чомусь є такі підозри, що цій фірмі ПДВ таки відшкодують. Теж сума немаленька…
Не кажучи вже про те, що фірмам, котрі чесно сплачують мита, акцизи і так далі, конкурувати з такими “асоційованими” фірмами вкрай важко. Та й перемовини з ними теж вести нелегко, особливо якщо поблизу є стільці чи інші небезпечні предмети…
Ну от так і виходить: там до бюджету кілька мільярдів не дійшло, тут кілька мільйонів з того бюджету не в той бік вийшло, тут незапланований вертоліт купили, там нові двері поставили. А потім починається халепа: чим залатати дірки в бюджеті і де взяти грошей на пенсії. І чи то когось потрусити, чи то кількість пенсіонерів зменшити, чи почати відбирати квартири за комунальні борги…
Між іншим, про перші “новорічні подарунки” для пенсіонерів в Кабміні вже потурбувалися. Пенсійний вік підвищуватимуть вже з першого лютого.
Інший “подарунок для бюджету” готують за рахунок студентів. Точніше, за рахунок зменшення їхньої кількості. Народний депутат від Партії регіонів Юрій Мірошниченко пропонує скасувати норму щодо гарантованого державного замовлення у вищому навчальному закладі на рівні не менш ніж 51%. Поки що подарунок перебуває на стадії проекту закону, однак до літа ще далеко…
Звісно, стан з держзамовленням на освіту в країні кепський, але є страшна підозра, що змінювати держзамовлення будуть зовсім не за методом збільшення місць, потрібних для економіки і зменшення місць на спеціальності, на які в найближчі роки попиту не передбачається. А як не як, а безкоштовна державна освіта хоч і частенько потребувала солідного хабара за вступ, хоч і йшли після неї частенько на базар торгувати, але таки вона для багатьох була єдиним шансом змінити життя на краще, як би банально це не звучало. Особливо у випадку мешканців сільських місцевостей.
Нещодавно трапився мені на очі страшенно сумний репортаж про одне з сіл в Одеській області. В селі за радянських часів був великий виноградник – виробництво вина в тій місцевості взагалі було основним “промислом”. За часів незалежності в селі думали-думали, що з ним робити, ділили-ділили, вирішили вирубати, аби очі не мозолив. В той час повз село проїжджав француз-винороб, душа його не витримала, вирішив він взяти той виноградник в оренду і організувати там виробництво вина. А тут – біда: нема кому працювати. Кругом безробіття, але працювати чоловіки не можуть: якщо й виходять із запою, то тільки для того, аби щось вкрасти, продати і випити. Жінки переважно вдома господаркою займаються: треба ж якось жити. І це село, в якому споконвіків люди займалися виноградарством. З горем-бідою знайшли одного-єдиного чесного працівника-тверезенника. Афроукраїнець з сусіднього села, приїхав в Україну вчитися з Мозамбіку, та так тут і лишився…
Працюють на винограднику під його керівництвом здебільшого місцеві жінки: і важкі бачки з вином самі тягають, і все решта. Сім’ям їхнім треба на щось жити… А написала цей репортаж дівчина, яка з того ж села поїхала вчитися до Одеси на фармацевта, потім відкрила в собі талант журналіста і переїхала до Москви. Тепер вона – відомий російський журналіст. Шкода, звичайно, що університетські знання не використовуються, і що в цьому випадку, як і в багатьох інших, державні кошти пішли “не в ціль”. Але якби не освіта – в селі було б на одну відчайдушну бабу-домогосподарку більше…
І таке становище зараз – в багатьох українських селах. Та й в російській “глибинці” – теж. Чоловіки масово спиваються, а жінки тягнуть на собі господарство, і в 50 років вони – вже бабусі з купою хвороб. А тепер дядьки з уряду в них намагаються забрати і ту смішну державну копійку, яку називають державною пенсією. Ні, вони, звичайно, проживуть і без того – жили ж якось в 90-ті, коли грошей як таких взагалі майже не бачили, і пенсії затримували по півроку. І братки по вулицях ходили натовпами – майже як зараз.
От тільки чомусь після таких картин сільського життя починають лізти в голову крамольні думки і починаєш страшенно заздрити білорусам. Там саме чергові президентські вибори, на яких вже четвертий раз поспіль перемагає Олександр Лукашенко. Білоруси ображаються, виходять на площі, протестують, воюють з міліцією, отримують стусанів і потрапляють до лікарні зі струсом мозку. Але пенсії в білорусів приходять вчасно, міста і навіть села чистенькі, немов їх підфарбовують і миють щоночі, а картопля білоруська дешевша за українську… Вже не кажучи про дуже високу якість білоруської косметики, білизни, одягу і навіть техніки.
І це при тому, що “джерела нафтодоларів” в Лукашенка немає. Чарівної палички теж не видно. Але в них хоч і бідненький, але майже соціалізм, а в нас – тільки братки під куполом. Та й то, кажуть, навіть той купол скоро впаде, бо внаслідок дивних вихорів в потужному процесі перерозподілу фінансових потоків до ремонту куполу Ради гроші чомусь не доходять…