rss
11/23/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Подорожі \ Зустріч з Білим Слоном

В дощову туманну погоду те, що бачиш на горизонті, нагадує міраж, обман зору: за пеленою дощу то виринає, то зникає будинок-привид.

Він стоїть самотній, покинутий, майже забутий, але величний і гордий своєю історією. Взимку, в сонячний день, добре видно широку споруду, яка мені нагадує здалеку картинку з дитячих пазлів... І виникає бажання повільно, по квадратиках збирати небо, хмари, схил гори, і особливо ретельно шукати і складати пазли будинку, пальцями рук віддаючи йому трошки тепла...
Невідомий нам творець свідомо, чи не зовсім залишив на Землі не знищені, не сходжені, не торкані людиною місця. Коли туди потрапляєш, стає очевидним: саме тут – гармонія, якої прагнеш і не знаходиш у повсякденному житті, природна досконалість і відсутність фальші, все просто, закономірно, зрозуміло і, водночас, вишукано і граційно. Саме в цих місцях схована якась глибинна істина, велика правда, пізнати яку людина може, тільки тут побувавши, скинувши по дорозі сюди усі маски і шати світу, залишивши далеко позаду те, що називається “суєта суєт”.
Гра світла і тіней, природна гама кольорів, стежки і дороги, ліси й полонини, і, нарешті, Їхня Величність Гори – все це вражає на рівні підсвідомості. І навіть людина, стримана у вияві емоцій, не зможе приховати здивування, і з кожним кроком догори наростає захоплення побаченим. Куди не глянеш – навколо гірські хребти, ближні і далекі; завмираєш від безмежжя неба над собою, від величі й спокою, від усього, що навколо тебе, що живе за іншими, не світськими законами...
Діючими особами у цій казці-феєрії були, є і будуть хмари, що пливуть бездонним небом, прозорі струмки з кришталевою водою, яка має смак, налиті гірською свіжістю трави. А ще – отари овець, які здалеку завжди нагадують мені баранця з казки А. де Сент Екзюпері “Маленький принц”, баскі коні з чудо-гривами, що пасуться на запашних луках, самотній пастух-сопілкар на полонині і мелодія, що має назву “Одинокий пастух”(з тих пір, як вперше почула її в горах, – інших асоціацій не виникало жодного разу) та орли, які зависають у повітрі, щоб намилуватися цією красою з висоти пташиного польоту... Але найголовніше дійство буде розгортатися на Чорногорі, у самому серці Карпатського краю, на найбільш мальовничому хребті, про який існує безліч легенд і оповідок. Декорації – правдиві, величні, захоплюючі, вражаючі. Слова тут мовчать, вони безсилі, лукаві і зайві. Не придумала ще людина таких фраз, які правдиво передали би красу цього краю! Здається, що саме тут доречний вислів: “Найкращим завжди є те, що не сказане...”

Title  Title

Якщо ви бували у високих горах, то вам знайомий цей стан: ідеш крок за кроком, заглиблений у себе, ніби шукаєш десь там всередині когось іншого, доброго, відкритого, щирого, хто не соромиться власних почуттів, не боїться своїх емоцій; хочеш віднайти під нашаруванням якогось страшного пороху себе справжнього, яким був у дитинстві...
А ще – вітер!!! Коли ідеш хребтом, твій постійний супутник – вітер. Ніби нематеріальна субстанція, яка тішиться тобі, подорожньому, він то забігає наперед, то лагідно обціловує губи, очі, обличчя, накладаючи засмагу, то наздоганяє, куйовдить волосся, торкає за плечі, а то, бувало, набурмоситься, лякаючи всіх, що вже підступає вечір; або ж хмару нажене, щоб ти подивився догори і завмер від неба, що від краю і до краю. Зате вночі він може бути просто несамовитим, шквальним, “різким і поривистим”, як звикли його обзивати у Гідрометцентрі. Мабуть тому, що без запрошення увірвалися в його володіння. Вщухає тільки над ранок.

  Title

Бавлячись у перегонки з вітром, долаємо десятки кілометрів гірського дива. Внизу залишилися мальовничі озера–великі, глибокі, сині очі гір. На горизонті видніється гора з дивною назвою Піп Іван. Свою назву вона дістала від скелі у вершині, яка нагадує попа в рясі. За іншими переказами, в цій місцевості жив священик, який збирав на горі зілля, звідси й пішла її назва. На цій горі, що має під собою 2028 метрів, є залишки астрономічно-метеорологічної обсерваторії. Цікава вона вже навіть тим, що це – найвище розташована споруда в Україні; в ній постійно жили і працювали люди. В народі вона ще відома як Білий Слон (взимку будівля обмерзає снігом і льодом і своєю формою нагадує слона). Думаю, що це одне з унікальних чудес Карпатського регіону.
Будівництво обсерваторії проводилося протягом 1936-1938 років за проектом архітектора К. Марчевського. Цікаво, що для будівництва використовували переважно місцевий будівельний матеріал – камінь-пісковик. Уявіть собі, що камінь на гору підвозили кіньми або несли в руках чи на спині місцеві жителі з навколишніх сіл. Оригінальним вантажем було коркове дерево, яке мандрувало з Африки у Францію, потім у Польщу і, нарешті, у Ворохту. Далі – в село Шибене і вже звідти – до обсерваторії. Корок слугував утепляючим матеріалом між кам’яною стіною і тонкою цегляною. Руками селян-гуцулів була викладена гірська дорога, що з’єднувала обсерваторію з населеним пунктом внизу. Обсерваторія належала Варшавському університету і діяла протягом 1938- 1941рр.. З самого початку її існування там жив і працював виходець із села Микуличин Владислав Мідович. Фанат зірок, астроном-аматор, він жив тут з дружиною і сином. Ще кілька осіб персоналу забезпечували постійні астрономічні спостереження.
І вдень, і вночі над вами безмежний купол неба, всіяний мільярдами зірок, великих, малих, укладених у сузір’я і просто одиноких, безіменних, невідомих... Навколо – вселенська тиша, майже абсолютний спокій. У кімнатах, кабінеті, передпокої розлитий легкий аромат висушених за літо високогірних трав: м’яти, рум’янку, чебрецю. Повільно, розмірено спливає час: тут він ніби зупинився... Хіба рясний серпневий зорепад і прохолодні ранки нагадають, що сонце повертає на осінь.

Title Title 


В гостях у Білого Слона ми були добрий світловий день. Ходили, захоплені, залишками будівлі і нашому подивуванню не було меж. Сьогодні будівля нагадує фортецю. Кладка каменю, сходи, величина куполу (самого куполу давно вже нема) наводять на думку: яким чином, незважаючи на вітри, сніги, морози і, зрештою, роки все це збереглося? А, сама природа цього краю і виступає оберегом, маючи на це законне право власності.
Дорога назад пролягає повз мальовничі озера: Бребенескул, Брецкул, Несамовите. На ночівлю зупинялися на Несамовитому. Тут починаються альпійські луки і дров для вогню не знайдеш навіть за великі гроші! Палити нема чим. Після заходу сонця настає “собачий холод!” У кожному наметі засвічується ліхтар і в темряві, на висоті, це нагадує казку: наметів не видно, тільки самі ліхтарі в високих горах, як свічки...
Не пригадую, кому з філософів належать слова: “Коли довго дивишся в прірву, вона починає дивитися в тебе...” Подорожуючи горами, віддаєш їм добру частку самого себе, як пожертву за красу, яку вони дарують тобі. “Я в’язень гір”,– писав хтось із поетів минулого.. І чим більше ти приручений ними, тим більше вони притягують, зачаровують, беруть у полон своїх туманів, лісів і полонин, вранішньої роси і чистих, як сльоза, джерел, тим частіше дивляться вони тобі в душу бездонними, глибокими і трошки сумними очима синіх озер. Вони чекають, коли ти прийдеш знову...
...Зовсім недавно в моїй львівській квартирі майстер перекладав стару австрійську пічку, тому що вона почала погано обігрівати помешкання. “Щоби п’єц віддавав тепло,– казав мені майстер,–його треба “перебрати”. А може і з людиною так само? Щоби врятувати її від самотності, туги, щоденної втоми, щоб знову побачити іскорку й тепло в очах, їй теж треба якимось чином допомогти, “перебрати”? Я для вас маю рецепт: ідіть Чорногірським хребтом на зустріч з Білим Слоном… Гори – досвідчений лікар...

Тиждень Швейцарської казки. Із подорожнього щоденника

Тиждень швейцарської казки

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com