Екзотика Швейцарі
Знову, як і раніше в нотатках циклу “Подорожі”, писатиму про те, як сприймала країну власними почуттями та розумінням побаченого та почутого. А ще з намаганням все це осмислити. Мала 6 днів у 2010 р. для відкриття цієї країни у складі нью-йоркської туристичної групи з 48 осіб на чолі із власним гідом. Це маршрут “Швейцарія-Південь Франції”: Цюріх, Женева, Берн, Люцерн, Лозанна – у Швейцарії та французькі – Ліон, Марсель, Ніцца, Канни, Грасс, для яких мали теж 6 днів. А по дорозі “прихопили” ще три країни: карликові Ліхтенштейн та Монако і в один день замість пляжу у Каннах, відвідали Сан-Ремо (Італія), що в 60-ти км. від Канн. Останнє – позапланово.
Як і раніше, переконана, що занотовані враження кожного подорожуючого є лише частинкою внеску в створення іміджу країни. У кожного, без винятку, вона буде “свій”.
Нині модно “звітувати” про подорожі відеорядом. Зняти фотокамерою цікаві кадри, зробити вдалі підписи, внести на свій сайт в Інтернет. Коротко і ясно! По сучасному! В моїх же об’ємних нотатках класичний підхід: спроба показати те, що ми зуміли “впіймати” за тиждень цілевого дослідження цього привабливого куточка землі в Центральній Європі, яка славиться своєю екзотикою. Не тільки природною, а перш за все збереженими традиціями, сповідуванням більшістю населення випробуваних часом загальнолюдських цінностей. Це країна, яку поважає світ, яка має свою гордість і не має наміру зраджувати своїм національним рисам: працелюбності, любові до порядку і чистоти, відкритості характеру.

Швейцарська Конфедерація – Switzerland – європейське диво
Боже милий! Скільки інформації звалили на нас за цих 6 днів! Історія з георафією – це само собою. Як завжди! А ось з імен всесвітньовідомих людей, що відвідували цю країну, творили тут, роз- будовували її, що втілювали її в своїх мистецьких творах, можна скласти товстенну енциклопедію. Для любителя біографій видатних людей розкішна база інформації. Тепер мені, як одній із них, легко воскресити в уяві місця, пов’язані з тим, чи іншим іменем.

Слідами відомих і знаменитих
Ось наші фото на порозі будинку-музею у Берні за адресою Крамгассе (Кramgasse), №40, де жив більше семи років Альберт Ейнштейн. Спливають в пам’яті шпилі Вищої технічної школи (Політехніки) у Цюріху, де він навчався.
У цьому ж Цюріху, остання робота – виставковий павільйон одного з найвідоміших архітекторів ХХ ст. Ле Корбюзьє, який народився та 30 років прожив у франкомовному кантоні Невшатель.
У Цюріху один із пам’ятників Ioганну Песталоцці, всесвітьовідомому класику педагогіки кінця ХVIII-початку ХІХ ст., який пропагував метод виховання через власний досвід, засвоєння знань “головою, серцем і руками”.
Зупинилися біля будинку №40 на вул. Гранд Рю у старій частині Женеви, де народився у 1712 р. великий філософ Жан Жак Руссо. За кілька хвилин зі слів гіда – його біографія,взаємовідносини з іншим велетнем філософської думки Вольтером,який народився у Парижі, але довго проживав та створював експерементальну комуну в Женеві.
А ось яскраве професійне графіті фігури Ґете та рік відвідин (1779) на житловому будинку, в якому він жив у Люцерні.
У Женеві відкрили ім’я Анрі Дюнана, першого Лауреата Нобелівської премії миру, ініціатора та засновника (1863) Міжнародної організації Червоний Хрест, який віддав все своє життя і великі статки цій організації. Тут зведено йому скромний пам’ятник.
Найбільший в Швейцарії (26 тис. студентів) університет Женеви пов’язаний з іменем його засновника на початку ХVІ ст. Жана Кальвіна. Він та Ульріх Цвінглі у Цюріху – найвідоміші послідовники Мартина Лютера, основоположника протестантизму (реформи католицької церкви у сторону її демократизації)
Зразу ж за Лозанною, по дорозі до Женеви видніється Шильйонський замок XVI ст, в якому за легендою, відбував ув’язнення протестант Франсуа Бонівар, з якого Байрон писав поему “Шильйонський в’язень”. По цій же дорозі, звідкіля ми лиш вдивляємся в обриси замку, пересувалися в свій час Гюго, Флобер, Марк Твен, Діккенс і, звичайно, Байрон. Їм вдалося там побувати.
Ось на одній із площ Цюріха, прямо на бруківці в обведеному колі напис, про те, що у 1946 р саме на цьому місці виступав Уінстон Черчілл, саме тут він попередив людство, що комунізм є великим лихом, не ліпшим від нацизму.
Це лиш поодинокі приклади. І далі не обійтися без згадок про тих, хто проклав тут стежини і залишив слід в історії...

Надійна, мудра, працелюбна, респектабельна
Саме ці риси мають на увазі, коли говорять про унікальність цієї маленької країни з населенням 7,5 млн. Треба побувати там, побачити порядок, спокій, чистоту, щоб усвідомити те, що теоретично відомо всім. А саме, для нас, українців і навіть представників європейських країн, Швейцарія – це уособлення багатства, високого рівня комфорту життя, спокою, процвітання та класичної респектабельності.

Але є і те, що не всім відомо: швейцарці народжуються з особливим менталітетом. А саме: з молоком матері вони усвідомлюють, що шлях до успіху – це працелюбність, наполегливість, обов’язковість, вірність традицій.
Якщо поняття “країна”, згідно ізотерики, уявити як сутність, тобто живу істоту, то:
Це передбачлива країна, яка зуміла ще з ХVІI ст. сповідувати, а майже 200 літ тому (з 1815 р., Віденський конгрес) домогтися офіційного визнання нейтралітету країни: ніякої участі у війнах та конфліктах! А також зуміти використати його на благо свого народу. І сьогодні Швейцарія не входить ні в ЄС, ні в НАТО, а членом ООН стала лише в 2002 р. Вона дійсно нейтральна, суверенна, незалежна.
Це дуже мудра країна, яка об’єднала чотири народи: французів, німців, італійців та ретороманів (походять від корінних жителів Швейцарії рето, які проживають нині лише в одному із 26 кантонів- Граубюндені) і фактично створила із них єдину націю. Для цього не використовувала досвідів ні американського “плавильного котла”, ні радянського “ єдиної спільністі людей”, чим зберегла і дружбу народів, і національну ідентичність. Тут чотири державні мови. Офіційні документи Конфедерації готуються на 4-х мовах. Люди, як правило, знають дві мови – рідну, своїх сусідів і в більшості – англійську.
Швейцарія ще 200 літ тому виявилася мудрим бізнесменом. Бізнесменом, менеджером, основним принципом діяльності якого і посьогодні (важко повірити!) є чесність, надійність, дотримання даного слова. Вона пообіцяла таємницю вкладів у банки та їх небезпеку і з ХІХ ст. аж до 2009 р суворо дитримувалася. Лиш тепер США та й інші країни Європи примусили національний банк UBS видати імена тих вкладників, що ухиляються від сплати податків. Офшори попливли... Тим паче маленька Швейцарія залишається четвертим за величиною світовим фінансовим центром після Лондону, Токіо, Нью-Йорку із столицею у Цюріху.
Швейцарія – найчистіша країна світу. Згідно з дослідження (2009) журналу “Forbes”, серед 140 країн світу вона зайняла перше місце, як найбільш екологічно чиста, отримавши 95,5 балів зі 100 можливих. Враховувалось 25 показників. Мабуть, тому тут висока тривалість життя, у середньому 81 рік. Турбота про екологію доведена тут до абсолюту.
Ця країна не піддаєтся почуттю стадизму, на все має свою думку. Як не кликали її в Європейський Союз, не пішла. Бо народ не хоче, висловивши свою думку через референдум. Зберегла свою валюту-швейцарський франк та інші ознаки самостійної держави. Вони знають переваги союзу, бо ж самі об’єднують 26 адміністративних кантонів та напівкантонів, але розуміють, що зневилюється її особливість в союзі країн і це зачепить інтереси населення.
Ця країна проявляє здоровий консерватизм, не визнає руйнівної політкоректності. Вони не відкрили навстіж своїх кордонів емігрантам з усіх усюд і тому не мають зараз таких проблем, як Франція, Німеччина, Велика Британія. Так, вони беруть іноземців на працю за професійною кваліфікацією. 25 відсотків населеня – це резиденти іноземці. Проте націоналістичні партії, як наприклад, Народна, виступають проти притоку іноземців, вважаючи, що якась частина з них не в змозі зберігати віковічні цінності країни, можуть провокувати кримінал.
Отримати громодянство тут набагато важче, ніж в США.
Мудра Швейцарія вміє зберігати свою історію, старовину, традиції. Як ніхто. Міста турботливо зберігають свій середньовічний облік. А Берн, чи не найколоритніше середньовічне місто з його гостроконечними дахами з черепиці та блискучими бруківками, старовинними мостами через ріку Аара, навіть внесли в список ЮНЕСКО, як об’єкт світової культури. Поряд з Римом, Флоренцією, Єгиптом.
Не полюють за модерними висотками, хмародерами. У Цюріху побачили розріз стіни будинку 1342 року. Зберегли, щоб показати, як вміли міцно будувати. На багатьох будинках – залізні таблички з перерахуванням власників від року його побудови. У Женеві звернули нашу увагу на будинки, на яких спеціальні таблички подають короткі відомості про історичну особу, іменем якої названа вулиця.
За модерновим транспортом також не полюють. Улюбленим транспортом у містах є трамвай, а після нього-тролейбус. Наприклад, у Цюріху трамвай існує з 1882 р, має 109 км своїх ліній. Тому про затори автомобільні мови не має. Велосипеди у великій пошані.
На фоні дбайливо збереженої старовини – це країна високої цивілізації, сучасного прогресу. Промислова та сільськогоподарська технологія – найсучасніші. Відсутність природньої сировини компенсується новітніми технологіями, високоякісним прибутковим виробництвом. Її станки, обчислювльні прилади, комп’ютерні технології, точні надійні годинники, лікарства, знаменитий шоколад та чудові сири, а ще рівень освіти чи не найкращі у світі.

Президент, міністри, парламентарії: порівняймо
Державний устрій в країні – федеративна республіка, в яку входить 20 кантонів та 6 напівкантонів, отже 26 автономних адміністративних одиниць. Має назву Швейцарська Конфедерація. Територіально формувалася вона 788 (!!!) років, починаючи з 1291 року, коли об’єдналися три перших кантони, до 1979 р, коли до неї попросився останній – кантон Юра, а передостаннім була Женева (1815р) Автономні суб’єкти приєднувалися лише на добровільних засадах. Девіз Конфедерації: “Один за всіх і всі за одного”. Федеративний уряд займається питаннями зовнішньої політики, бюджету, безпеки, пошти, соціального забезпечення, транспорту. Кожний кантон має свою конституцію, парламент та уряд, у функції якого входять: освіта, охорона здоров’я, медицина, частково соціальне забезпечення.
Законодавчим органом Конфедерації є парламент (“Федеративні збори”), який складається з 2-х палат: Вища палата (“Рада кантонів”) із 46 депутатів, та нижня палата (“Національні збори”) у складі 200 депутатів, які обираються на 4 роки пропорційно до кількості населення в кожному кантоні.
На спільному засіданні обох палат обирається уряд (“Федеральна Рада”) у складі 7 осіб (міністрів), президент та федеральні судді. Кожен із 7 міністрів (або федеральних радників) очолює окремий галузевий державний департмент (комітет). Всі вони рівні в правах, рішення приймають колегіально. Прем’єр їм непотрібен.
Обраний парламентом президент працює один рік, а на другий 7 міністрів обирають із свого числа наступного, знову ж на один рік. Така ротація виключає будь-яку корупцію, зловживання владою. Цікаво ще одне. З вересня 2010 р. в результаті дообрання на вакантну посаду одного із міністрів, уряд тепер складається із 4 жінок та 3 чоловіків. Це в той час, коли право виборів на федеральному рівні жінкам у країні надано лише в 1971 р, а в одному з кантонів в 1991р. Президент у 2010 році теж жінка – Доріс Лейтард.

Народ і самоуправління
Демократія в цій країні “зашкалює”. Народ безпосередньо приймає участь у формуванні законодавства. З будь-якого приводу питають думку народу через федеральні та кантонні референдуми. Наприклад, в кантонах проводять референдуми з приводу доцільності зведення конкретних адміністративних будівель, шкіл, вулиць. Так, двічі через референдум жителі Цюріху заборонили будувати метро, а у Берні референдум постановив: нові трамвайні колії мусять “обійти” знамениті фонтани, замість їх переносити в сторону. Старовина, історичні пам’ятки у них недоторкані! На федеральному рівні – референдуми з приводу поправок до законів та прийняття нових. Всі громодяни, які володіють правом голосу (з 18 літ) можуть вносити зміни і поправки до Конституції. Якщо протягом 1,5 року пропозиція будь-кого збере 100 тис. підписів, то її виставляють на всенародне голосування. (СУПЕР! Таланить же людям, може й у нас так колись буде!!!)

А тепер порівнюємо:
У них і у нас – в Україні
Ось що почули у серпні ц. р. на величезній урядовій площі біля помпезного будинку парламенту та уряду (Bundeshaus) у Берні – політичній столиці Швейцарської Конфедерації. Від почутого стало боляче і заздрісно, бо саме в цей час Україну розвалює влада олігархократії, якій лакейськи служить президент, будучи одним із них, маючи армію “швейцарів”, охоронців та розкішний спосіб життя арабського шейха.
Всі депутати займаються політично- громадською діяльністю по сумісництву із своєю основною професійною працею. На життя заробляють, як усі, працюючи за спеціальністю. За депутатську роботу не отримують платні. В окремих випадках якийсь мінімум. Тут немає класу політиків, політологів, служб політично-громадських досліджень.
Уряд кантонів складається з 5-7-9 осіб, в залежності від величини його території. І теж члени уряду працюють на громадських засадах, не залишаючи своєї праці.
Члена уряду (міністра) можна зустріти в трамваї, поїзді без охорони та поговорити з ним. Президент теж без охорони. Кажуть, кожного робочого дня, рівно о 12 годині дня, він виходить із будинку Byndeshause у Берні і йде в найближче кафе на ланч.
А у вівторки і суботи на цій величезній урядовій площі традиційно працюють базари. Фермери торгують своєю продукцією: овочі, фрукти, молочні продукти... У певні дати діють квіткові базари (у травні торгують лише улюбленою в усій країні геранню), цибуляні і навіть “секонд- генд” (Уявляєте на Банковій такий базар?) Все це в одній із багатих країн світу.
В будний день наших відвідин там, на імпровізованій сцені, виступали співаки, циркові клоуни. Вся площа була прикрашена тисячами кольорових кульок, чим і запам’яталася.

Поза маршрутом... Солдатська служба
Лиш заглянувши у шпарину дверей цієї країни, переконалася, що її треба вивчати всім. Для згального добра. Не можу не поділитися інформацією про армію. Що виявилося? Що армія тут у нейтральній країні – одна з найбільших в Європі, найбільш вимушторована і дуже добре озброєна. Вона найбільша, але й найбільш мирна. Найцікавіше, що і тут спрацьовує традиція “громадських засад”. В даному випадку військова повинність. Тут всі чоловіки, від 20 до 50 років, є військовозобов’язаними. Перший призов – на 3 місяці. А далі, щорічно викликають кожного на військові збори (курси) на 3 тижні, де проходять найсуворіший вишкіл. Цих тимчасових солдат обслуговують приватні фірми, вони не несуть навіть караулу, але муштрують “по спеціальності” безперервно: підйом в 5 ранку, відбій о 12-тій ночі. Уникнути перепідготовки не може ніхто, ні студент, ні президент, ні член уряду. У військовій формі всі стають рівними. Найсуворіші покарання (тюрма, “вовчий квиток”) тим, хто задумає уникнути.
У діючій армії майже нема солдатів. Лише офіцери та сержанти, які є інструкторами військових курсів. По закінченні 3-х тижневого вишколу курсанта відправляють додому з особистою зброєю, 3-ма комплектами військової форми, бронежилетами і т. д. Хто як хоче, зберігає це все у себе вдома. У 51 рік чоловік стає резервістом, у нього все забирають, залишаючи спеціальне посвідчення у разі повної мобілізації. Така структура побудови армії називається міліцейною.
Кажуть, що все настільки чітко організовано, що в разі потреби за 2-4 години можуть зібрати 650-и тисячну армію, а за 2 доби -1,7 млн. (Для порівняння: діюча армія США – 1, 3 млн)
Двічі ліві партії висували на референдум питання про відміну армії, або її скорочення. Адже на армію щорічно виділяють п’яту частину річного бюджету, а це 5 млдр. євро. Народ сказав “ ні”. Уряд теж – “ні”. Так безпечніше. Не треба вступу в блоки, не треба довіряти свою безпеку іншим країнам. Лише з сильною армією можна дотримуватися державного нейтралітету, гарантувати своїм громадянам право життя в мирній країні, – так вважає народ і його уряд.

Гори, озера, ріки
і знову гори. Bідсутність кондиціонерів
Розказує легенда: коли Бог роздавав всім країнам багатства недр землі, то випадково оминув Швейцарію. Тоді він сказав: “Я дам вам красу”. І дійсно, країна славиться красою пейзажів. Швейцарія займає 41 тис. кв. км. Це рівнозначно території Львівської та Рівненської областей разом взятих, проте населення в останніх разом ледь за 3 млн., а в Швейцарії – 7, 5 млн. Оце густота! Враховуючи, що два гірських масиви: Альпи на сході займають 58 відсотоків та Юра на заході 10 відсотків всієї території. Решту 32 відсотки займає Швейцарське плато. Але ж велика його територія зайнята ще озерами та ріками, чистими, як сльоза, голубими, як небо.Тому і їдуть сюди полюбоватися природою. (Щорічно 10 млн. туристів). З ХІХ століття модні бальнеологічні курорти Баден-Бадена та Лозанни, а нині ще лижні курорти. Тут 600 озер, найбільше з них на території країни – Цюріхське (39 на 4 км). Ще більше – Женевське, або Лиман (80 на 10 км). Правда, Швейцарії належить лише одна його половина, а друга- Франції. Кожне із міст, принаймні відвіданих нами – Цюріх, Берн, Лозанна, Люцерна, Женева розмістилися на берегах озер, або рік. Найбільші ріки: Рейн, Ааре, Лимат, Рона, Ройс, та ін. Відвідали найбільший в Європі Рейнський водоспад, який, звичайно, поступається Ніагарі, проте приємно було зустріти там туристську групу зі Львова.
Отож, Швейцарія – це перш за все гори. Вірніше, гори і вода, вода і гори. З будь-якої місцевості, її закутку побачите гірські пейзажі. Швейцарські Альпи мають 44 вершини, які перевищують 4-х кілометрову відмітку над рівнем моря. Найвища – Монблан (4637 м), недалеко від Женеви, але вже на території Франції.
Красота альпійських луків відкрилася у повній красі і неповторності, коли біля 200 км проїхали автобусом, підіймаючись в гори, де знайомилися з фабрикою сиру в селі Штайн. Ця поїздка – одне з найбільших, якщо не найбільше із вражень. Зелений килим їх полонин, де пасуться стада корів швейцарської породи кольору кави з молоком, зі дзвіночками на шиї, чистенькі, ніби вимиті шампунем. На полонинах акуратні фермерські будівлі. І прозоре чисте повітря, яке “пили” у автобусі з відкритими вікнами.
Кругле літо корів випасають на луках під наглядом пастухів. На зиму вони повертаються до фермерських господарств. Видно, як господарюють фермери. Вони щойно закінчували заготівлю сіна. Все механізовано і автоматизовано. Сіно спресовують у величезні квадрати, консервують, тобто герметично закривають прозорою плівкою, складають у скирти і використовують круглу зиму.
А про милих корівок розказали таке: у літній сезон молокодоїльні машини збирають 2 рази на день молоко, кількість якого облікується на кожну корову. Мета? Виявити корову-рекордсменку. В день спуску в низину “додому” організують урочистий хід всього стада. Корова-рекордсменка, що дала найбільше молока, йде першою. Її голову заквітчують стрічками та великою “медаллю” у вигляді серця. За нею, теж заквітчані, але згідно своїх молочних достоїнств. В день прибуття стада, коли господарі розводять їх по домівкам, це велике свято. На кшалт свята врожаю. Медаль корови-рекордсменки господар вішає на дверях своєї хати. Пишається круглий рік, а то й збирає їх, як олімпійський чемпіон.
Будівлі гарні, затишні, кажуть, що всі мають Інтернет та інші признаки сучасної цивилізації. А фабрика сиру, її автоматизація, стерильність, технології – це дійсно із розряду показових світових виставок. Там то ми і скоштували справжній смак біологічно чистого молока. Не вгощали, купили! В порівнянні з американським в пластмасових галонах, це “як небо і земля”, “натуральне і синтетичне”
Дали можливість “скоштувати” і висотних Альп. З підніжжя гори в районі міста Люцерн підняли підвісною канатною дорогою на вершину гори з грізною назвою “Пілатус”. Звідтіля, місця чудово облаштованого для туристів, круговий огляд на далекі-далекі милі: гори покриті лісами різних порід та густоти, поляни з альпійськими квітами, полонини засіяні фермерськими будинками. Заздрість до самої себе: безкрайні Альпи ніби на твоїй долоні! Поетичного блаженства – на цілі томи віршування!
Вдалося прогулятися по Женевському озеру. Найцікавішим було “занурення” туристського корабля у вир туманних бризків (як в Ніагарі) знаменитого фонтану Же До (1891) в центрі озера, що є головною фішкою, основним пам’ятником, орієнтиром і логотипом Женеви (див. фото). Ми звикли до фонтанів на суші, а цей посередині озера. Він щосекундно піднімає в повітря 500 л води на висоту 140 м. Одночасно в повітрі злітає, розсіюючись міріадами краплин, сім тисяч літрів води.
Клімат Швейцарії обумовив економію на кондиціонерах. Їх немає ніде. У жилих будинках влітку вдень користуються дерев’яними ставнями, а вночі гірське повітря свіжо охолоджує житла. Далі пройдемося урбаністичним маршрутом: розповідь про міста.
Швейцарія – Нью-Йорк
Серпень- листопад 2010

(Далі буде)