Алену Хомі присвячуємо

Кожен з нас приїхав до Америки, щоб побудувати краще майбутнє для наших дітей, принаймні це я не раз чула від емігрантів усіх хвиль.

І в цьому бурхливому морі становлення і побудови цього “щасливого майбутнього” у нас дуже часто не вистачає часу на найголовніше – на самих дітей. Стомлені і заклопотані від щоденних перегонів і турбот, ми не завжди знаходимо час, щоб розпитати про справи, поцікавитись проблемами, дізнатись про друзів і шкільне життя. Часто ми просто не встигаємо в ногу з часом і не підозріваємо, які небезпеки підстерігають наших дітей в цьому світі гай-теку, який забезпечує необмежений доступ до інформації, і не тільки до хороших джерел. Саме цим і користаються чорні “ділки”, які заповняють ці пробіли в дитячій свідомості своєю підступною брехнею і заманюють в свої пастки юних шукачів пригод. Дуже часто батьки просто не в змозі заперечити, оскільки й самі не знають про все, що коїться в сучасному молодіжному середовищі. В часи нашої молодості всієї цієї отрути просто не існувало, у всякому разі в необмеженому доступі та в широкому виборі, як тепер. Крім того не було інтернету, в якому з ранку до ночі пересиджують наші діти, і звідки черпають інформацію про все те, що не розповідають вдома батьки чи викладачі в школі. Часто потрапляють в халепу, якої можна було уникнути. Часом тільки це заставляє нас, дорослих, зупинитись і задуматись: “Що ж все-таки важливіше в цьому житті і кому слід найперше присвятити свій час?”
Саме тому в цій статті хочемо повернутися до жахливої трагедії, яка сталася в одній з українських родин і шокувала всю нашу громаду. Нажаль завершення (юридичного) у цій справі ще немає до сьогодні.
Сталося все в останні дні літа, теплого погожого вечора. 18-літній Ален Хома разом з шкільною подругою завітав до нічного клубу “Арагон” на концерт. Саме там через кілька годин йому стало погано, проте швидку допомогу викликали тільки через 15 хв. Медики доправили хлопця до лікарні, де йому надали першу допомогу. Батькам, які негайно прибули до лікарні, повідомили, що стан хлопця стабільний. Вони разом з друзями, які дізнавшись про трагедію теж приїхали до лікарні, з надією чекали… Проте, після введення чергової дози медикаментів о 4-ій ранку серце Алена перестало битися…

	Ален Хома з сестричкою

Виявляється, навіть найбільшу трагедію можна розповісти кількома словами. Але, щоб висловити біль втрати, горе батьків, які втратили дитину, не вистачить усіх словникових запасів планети. Тим паче, коли це стається так несподівано. Хто б міг подумати, що молодий юнак, в якого вкладали душу і на якого покладали великі надії батьки, якому пророчили яскраве майбутнє вчителі і друзі, який ще напередодні готувався до нового сезону улюбленої шкільної команди з американського футболу, може загинути від смертельної дози амфетаміну. Саме його знайшли медики в крові хлопця і сухо констатували – передозування. Нещасний випадок – підсумував слідчий, який місяцями уникав згорьованої матері, щоб не відповідати на її запитання. Звичайно, набагато легше написати одне звичне слово і закрити справу, ніж шукати свідків, переглядати години записів з камер клубу, розмовляти з друзями, врешті решт, шукати розповсюджувачів тієї отрути. Зрозуміло, що нелегко знайти відповіді на всі ці як, чому, звідки, особливо, коли цього й не прагнеш. Слідчий навіть не вважав за потрібне докладно і неодноразово переглянути записи з камер. Він повідомив: “Я дивився і нічого підозрілого не побачив”. Можливо, він просто боявся знайти щось, чого йому не хотілося?
Чому охоронці не бачили, що в клубі розповсюджують наркотики? Чому жоден з них протягом 15 хв навіть не підійшов до хлопця, який лежав на підлозі просто посеред залу, не викликали поліцію чи медиків? Куди поділася дівчина, з якою Ален прийшов на концерт? Як могло статися, що хлопець, який ніколи раніше навіть не доторкався до будь-яких наркотиків, отримав смертельну дозу? Чому лікарі (саме в той вечір чергували аспіранти, а лікар з’явився тільки о 3-ій ночі) не змогли визначити, якими саме медикаментами можна врятувати дитину?
Слідчий відповів просто: “ Я знаю, вам як мамі важко повірити, що ваша дитина приймала наркотики. Але така правда”. Проте звідки він її взяв, ту правду, якщо і батьки, і друзі, й учителі – всі в один голос твердять, що Ален і наркотики – речі несумісні. Він все своє коротке життя займався спортом. Спочатку багато років – бальними танцями, причому добився хороших результатів, отримав багато нагород. Він також мав чорний пояс з теквондо. В гайскул захопився американським футболом. Діти ціле літо тренувалися у спеку, і його серце витримувало усі навантаження. Уже в старших класах Ален став зіркою місцевої шкільної команди з американського футболу, надзвичайно багато уваги присвячував спорту та фізичній формі. Мріяв про продовження спортивної кар’єри. В кінці серпня разом з друзями готувався до чергового сезону. Саме це було його життям, і в ньому не було місця для наркотиків.
Звідки ж вони взялися? Можливо, відповідь на це запитання знає приятелька, яка була разом з Аленом того злощасного вечора? Проте вона чомусь зникла з місця трагедії. І тільки на третій день почала розповідати, плутаючись у свідченнях та подробицях, які проте зовсім не насторожили слідчого. Навпаки, така розповідь “головного” свідка його так влаштувала, що він більше й не перепитував, і навіть не розшукував інших, які теж там були, і для пошуків яких особливих зусиль непотрібно було докладати. Молоді люди самі зголошувались на Facebook і розповідали те, що бачили. Потрібно було тільки сконтактуватися з ними і розпитати… Стаття про смерть Алена була надрукована в Chicago Tribune, і у відгуках під статтею теж можна було зібрати цілий список тих, котрі були в клубі, намагались Алену допомогти, хто його витягував на свіже повітря, шукав воду, викликав швидку… Це були просто незнайомі молоді люди, які намагалися врятувати йому життя, в той час, як охоронці стояли осторонь і мовчки за всім спостерігали…

Ален Хома

Багато з них до сьогодні пишуть Алену на Facebook, діляться з ним своїми переживаннями, розповідають про схожі проблеми. Його сторінка на Facebook уже після смерті стала своєрідним “меморіалом одкровень”, до якої приєднуються все нові й нові друзі… А старі, з якими багато пережив разом, до сьогодні не можуть змиритися з тим, що Алена більше ніколи не буде серед них. Як згадують однокласники, він завжди намагався усім допомогти. Одного разу він запросив додому пожити дівчинку, яку побили батьки. В нього вдома жив товариш, у якого померла мати, а з батьком він ніяк не міг знайти спільної мови… Його друзі і тепер приходять до Алена додому побавитися з його маленькою сестричкою, поговорити з батьками, просто посидіти в його кімнаті й поділитись спогадами. Навідується в дім юнака і дівчинка, з якою Ален дружив три роки… Дуже часто його друзів можна зустріти на могилі, вони тут бувають зранку, після школи, увечері… Він був справжнім другом для багатьох, і вони приходять поділитись з ним своїм сокровенним.
Друзі Алена зі спортивної команди написали його ім’я на футболках і зобов’язались цілий рік грати в пам’ять про нього. Перед першою грою на стадіоні приспустили прапор, вшанували пам’ять товариша хвилиною мовчання..До батьків підходили вчителі, висловлювали співчуття та багато теплих слів на адресу Алена. Вони розповідали, що їх сина любили не тільки за успіхи в навчанні, але й за те, що він був світлим, добрим, веселим. Ален був дуже здібним і навчання йому давалося легко, він володів вільно шістьма мовами. Встиг навіть тести до коледжу скласти без підготовки. Йому залишався ще один рік до закінчення Northbrook High School. Він був надзвичайно популярним серед своїх ровесників, і в той же час – дуже простим та доступним. Нажаль всі ці хороші слова ми змушені вживати у минулому часі. Був – коротко, страшно, жорстоко і без вороття…
Чому саме він, чому ніхто не зміг йому допомогти? Як могло статися так, що в госпіталі лікарі протягом кількох годин стверджували, що в Алена – стабільний стан і нічого не загрожує його життю, а о четвертій ранку він раптом помер? Що стало причиною такого різкого погіршення – неправильні медикаменти, безвідповідальність чи непрофесійність тих, хто проводив лікування?
Хто зможе дати відповідь на всі ці запитання – адвокат, суддя, Бог?.. Та й чи допоможуть вони згорьованим батькам, які втратили сина, з яким пов’язували всі свої надії і сподівання, заради якого приїхали до Америки, щоб забезпечити йому світле майбутнє. Вісімнадцять років вони віддавали цій дитині всю душу, раділи кожному успіху, торували всіма силами дорогу в майбуття. І раптом – зупинилися над проваллям, жахливим і чорним. Як жити далі, коли втратили найдорожче, коли немає ні бажання, ні віри, ні сил…
Кожного ранку матуся розпочинає свій день з відвідин могили сина, з розповіді про вчорашній день. Вона пообіцяла йому, що обов’язково дізнається правду, знайде тих, хто відняв його у неї.
І вона знайшла в собі сили боротися з кабінетними бюрократами, які не бажають знайти винних, а намагаються якнайшвидше закрити справу, списавши все на нещасний випадок. В розмові зі мною мати Алена Таня Хома зауважила: “Я роблю це не тільки для себе і свого сина. Я хочу, щоб всі дізналися, які небезпеки підстерігають наших дітей у цьому жахливому світі. Можливо це допоможе врятувати хоча б чиюсь дитину. Я переконана, що Ален зробив би те ж саме, якби вижив…
Після трагедії мені довелося зіткнутися з багатьма проблемами, і в зв’язку з цим виникло багато запитань. Чому міська влада не цікавиться тим, що робиться в концертних клубах? Чому поліція, перевіряючи бар, може позбавити його ліцензії через продаж пляшки пива особі, що не досягла віку 21, але вона закриває очі на те, що в цих місцях просто масово гинуть діти від такої отрути, як екстазі.
Чому в школах, особливо у старших класах, немає програм, які б розповіли правду учням про всю цю смертоносну отруту в різних її видах. Діти навіть не підозрівають, що екстазі – страшний синтетичний наркотик, а не просто цукерка, яка допоможе отримати заряд енергії та хорошого настрою. Більшість знайомих мого сина, з якими я спілкувалась після його смерті, вважали саме так. Жоден з них навіть не підозрівав, що екстазі(амфетамін) – це страшний і підступний вбивця. І це не дивно. Адже сторінками інтернету та в соціальних мережах вільно блукає інформація на зразок: “ Це майже легально і абсолютно безпечно. Це майже, як “Адвіл”, тільки з іншою дією. Ця “штука” дасть можливість зняти стрес, розслабитись і відчути себе більш енергійним і витривалішим до багатогодинних танців в клубах. А на завершення піарщики екстазі додають, що майже всі президенти “це” теж пробували, проте це не завадило їм зайняти головний пост країни”. І це працює!
Тільки нажаль ніде немає жодної інформації про те, скільки дітей померли від цього!!! До вашого відома, з часу смерті Алена протягом 4 місяців в Чикаго від екстазі загинули шестеро молодих людей віком 17-18 років. Останній випадок стався в кінці жовтня. Про нього мені розповіла дівчинка, на очах якої все це сталося. Вона добре знала мого сина, саме тому прийшла розповісти. А розповідь закінчила так: “Я більше ніколи не піду на жоден концерт! Це вже страшно!”
Батьки, шановні, скоро наші діти будуть боятися жити. Вони потребують вашого захисту, бо від держави його не дочекатися, вона в цьому просто не зацікавлена. Бо як інакше можна пояснити, що на жодному з концертів немає поліції? Шість смертей за однаковим сценарієм протягом 4 місяців – це вже занадто. І це не статистика, це тільки ті, про кого дізналася я. Але до сьогодні не закритий жоден клуб, жоден не втратив ліцензії. Не зважаючи на те, що гинуть діти. Не так важливо, чи це українці, чи американці, поляки – це наші діти, молоді, красиві, сильні, яким би тільки жити! А хтось робить свій чорний бізнес, який вбиває, вбиває, вбиває… Хто може це зупинити? Не знаю. Знаю лише одне: якщо ми будемо мовчати, чи зможемо ми спокійно дивитися в майбутнє? А один одному в очі?
І ще одне – незадовго до трагедії я розмовляла з Аленом про наркотики. Він мене запевнив: “Ні за яких обставин, ніколи”. Тоді ніщо не передвіщало біди, здавалось – це якщо й стається, то десь далеко і з кимось чужим. Але біда прийшла несподівано. Саме тому звертаюсь до усіх – прислухайтесь до своїх дітей, поговоріть з ними ще раз і ще раз. Сходіть з ними на концерт в клуб хоча б один раз, тоді принаймні ви будете знати, чи варто їх відпускати в ці місця. Бережіть їх, щастя і майбутнє повинно бути за ними!”
В цій історії ще не поставлена крапка. Самим батькам важко пробитись через мури людської байдужості і бюрократії. Розв’язати цей гордіїв вузол можуть хіба що приватні детективи, які пообіцяли знайти винних у смерті Алена Хоми. Правда їх послуги обходяться в круглу суму, яка не під силу зараз батькам. Але ж у нас є громада, і є люди, які в силу своєї професії і досвіду знають, як відкривати двері “з сімома замками”, як розмовляти з тими, хто не бажає брати на себе відповідальність, чи просто вважає за краще відсидітись біля “своєї хати з краю”… Не будьте байдужі! Адже дізнатися істину, знайти винних ми повинні заради наших дітей, заради їх безпеки. Адже завтра ваш син чи онук може опинитися у такому ж барі з безвідповідальними охоронцями, які дозволять розповсюджувати наркотики і не стануть на заваді у чергового безголового “жартівника”, який підсипле комусь у напиток дозу, що може стати фатальною… Не будьте байдужі! Адже завтра може статися так, що долю ваших дітей вирішуватиме інертний і бездіяльний слуга закону, або ж ви самі у шпиталі потрапите до рук безвідповідального лікаря, який не захотів чи не зміг в силу своєї непрофесійності врятувати життя вісімнадцятирічного юнака!
Не будьте байдужі! Бо саме байдужість вбиває в нас людське єство, руйнує наше майбутнє, перетворює радість і тепло людського життя в черству хроніку співіснування в холодному, чужому середовищі…

Довідка від “Час і Події”
Амфетаміни

Амфетаміни – це найбільш численна група серед психостимулюючих засобів, сильний синтетичний стимулятор, різновид наркотичних препаратів.
Перші амфетаміни були отримані 1920 р. і як сильні стимулятори та засоби, які знімають втому й млявість, одразу почали застосовуватись у медичній практиці. Бензедрин був першим амфетаміном, що застосовувався в роки Другої світової війни для подолання втоми в солдатів. В 1970-их лікарі призначали цей препарат для зниження апетиту і маси тіла, а також як антидепресант. Має серйозні побічні ефекти у вигляді психологічного звикання.
Найчастіше вживаються наступні амфетаміни: бензедрин, декседрин, метедрин. Вживання амфетаміну швидко призводить до психічної залежності, можливо навіть швидше від інших відомих наркотиків. При прийомі в середніх дозах амфетамін підвищує активність та витривалість організму, викликає відчуття емоційного підйому та ейфорії. Перебуваючи під його впливом, людина схильна переоцінювати свої можливості. Повторне внутрішньовенне введення амфетаміну тільки підсилює ці ефекти.
Внаслідок розвитку толерантності дози доводиться збільшувати – деколи в сотні разів. Ці величезні дози бувають небезпечними для фізичного здоров’я людини, вони також досить часто викликають у поведінці зміни психічного характеру: галюцинації, манію переслідування, серйозні викривлення у свідомості, особливо, якщо препарат вводити внутрішньовенно.
“Вуличний” амфетамін може містити різні домішки, які модифікують та ускладнюють клінічну картину. Поряд з невидаленими при синтезі слаботоксичними органічними продуктами побічних реакцій і умовно-інертними наповнювачами первісних медикаментів, низькоякісні підпільні препарати можуть містити й небезпечні додатково привнесені неорганічні сполуки, такі як тверді або абсорбовані кислоти, недовипарені розчинники, небезпечні солі, достатні для пошкодження білків окислювачі, сполуки ртуті, нікелю, металів платинової групи, а також маленькі нерозчинні частинки, що завдають механічні пошкодження (наприклад пил корунду).
Зовнішній вигляд
Мають форму капсул, таблеток або пілюльок, ін’єкцій, а також просто у вигляді порошку білого чи світло-коричневого кольору та халви.
Уживання
Ковтають, вводять внутрішньовенно або вдихають через ніс.
Наслідки
При перевищенні дозування в першу чергу виникають порушення в роботі серцево-судинної системи (пов’язані з електролітним дисбалансом і надмірним навантаженням), в тривалій перспективі – психічні відхилення, всілякі прояви кахексії (у тому числі патологія нирок, печінки).
Кардіоваскулярні порушення включають:
Гіпертонічний криз;
Транзиторну ішемічну атаку;
Тахікардію;
Дебютні або характерні для даного пацієнта напади аритмій;
Гострі форми ІХС – серцевий напад, інфаркт, з розвитком гострої серцевої недостатності, колапсом.
Все це може мати летальні наслідки!!!
Фізіологічні прояви, які можуть вказати на те, що дитина вживає амфетаміни: розширення зіниць, частішання пульсу, підвищення артеріального тиску, сухість слизових оболонок, холодний піт, скрип зубами; в’ялість, сонливість і дратівливість після закінчення дії препарату.