rss
12/10/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Берегиня \ Дивосвіт дитини \ Неймовірні пригоди М’якуша, Нетака та Непосидька або Правдива історія про Петруся Матусина-Татусева

Продовження, початок у номері 39

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Перша і невдала зустріч із Петрусем. Міркування про черевики. Декілька слів про плюшевого осла

Знаючи Петрусеві звички, батьки вели його як під конвоєм. Це був старий, перевірений спосіб. Ліворуч ішла мама, праворуч– тато, а шляхи відступу відрізав дідусь. Петрусь міг крокувати лише вперед. І ось на майдані, де стояв магазин дитячих іграшок, Непосидько, М’якуш і Нетак побачили Петруся.
Щойно вони хотіли гукнути свого друга і кинутися до нього, як з-за рогу, дзеленькаючи сиренами, вискочило п’ятеро самокатників. Вони стрімко промчали перед самісіньким носом наших друзів і затулили собою все.
Коли ж самокатники зникли за рогом, Петрусь із батьками був уже в крамниці.
Хлопчики кинулися в крамницю і, ризикуючи бути розчавленими, почали шастати поміж ногами покупців. Але Петрусь і його батьки змішалися з натовпом і знайти їх виявилося неможливо.
Знизу важко було роздивитися обличчя покупців, а впізнати по черевиках, кому вони належать,– ще важче. Як розберешся, де чиї ноги?! Одначе ті, хто сам на зріст як черевик, давно навчилися розрізняти людей за взуттям. Виявляється, це дуже просто. Ось черевики на товстій білій, як цукор, підошві– це черевики модника. Запилюжені, з тонкою підошвою– черевики листоноші. Важкі черевики– взуття солдата.
Черевики можуть бути не новими, але начищеними до блиску. Отже, їхній господар– людина бережлива й акуратна. А у нечепури навіть нове взуття і те потерте, запорошене і скособочене. По черевиках одразу видно, яка людина. Через це мудрий М’якуш часто любив повторювати: “Людина починається з черевиків!” Непосидькові найбільше подобалися босоніжки, сандалії й капці. У них легко бігати, ноги не втомлюються. Нетаку, навпаки, подобалися чоботи із залізними підківками. А М’якушеві були до душі черевики на гумовій підошві– м’які, тихі, пружні.
Але найкрасномовніші черевики– це черевики дітей. На дитячий черевик тільки поглянь– і одразу зрозуміло, з ким маєш справу: у футболіста носки розбиті вщент, у любителя кататися по підлозі на підошвах діри, а в тих, хто любить міряти калюжі, черевики набряклі, наче вареники.
Понад усе потрібно було стерегтися солдатських під кованих черевиків і жіночих туфель з високими гострими підборами: перші розчавлять, другі простромлять, і ойкнути не встигнеш.
Про це і думали мандрівники, вправно вивертаючись, щоб не потрапити під чийсь підбор. А покупці, що набилися в крамницю, неначе навмисно намагалися розтоптати хлопчиків. М’якуш тричі примудрявся прилипнути до чиїхось чобіт. Спасибі, товариші відривали. Непосидькові на ліву ногу наступила жіноча шпилька. Вивільняючи її, він так розтягнув пружинку, що ліва нога стала довша за праву. Довелося пострибати на одній нозі, щоб пружинка стиснулася і стала такою самою, як і права.
– Так ми тут загинемо!– сказав Непосидько, охаючи і припадаючи на ліву ногу.– Треба піднятися на прилавок– звідти ми швидше побачимо Петруся.
– Еге ж,– зітхнув М’якуш, відклеюючись від черго вого чобота і хапаючись за серце. А Нетак, чіпляючи всіх своїми задирками, почав уперто продирати
ся вперед, аж поки не вдарився лобом об фанерну стійку. Бум-м!..– загула фанера Нетак схопився за лоба і швидкошвидко промовив:
– Тра-тата, за себе!–
Це щоб не подумали, що йому боляче. Непосидько і М’якуш були вже тут. Поряд з ними біля стійки стояв ціпок дідуся покупця і верхівкою упирався просто в кришку прилавка. Розмірковувати не було коли.
– Угору!– скомандував Непосидько і, хапаючись пружинками за сучки, поліз по ціпку.
М’якуш умить прилип до його ноги, а Нетак почав підштовхувати товсту
на ззаду. Невдовзі вони всі опинилися на прилавку. Спершу всі троє розгубилися від несподіванки.
Сотні іграшок дивилися на них і по-своєму раділи від такої приємної зустрічі.
Ляльки-матрьошки махали руками, запрошуючи хлопчиків до себе. Велика лялька-красуня, що вміла говорити, соромливо опускала очі й казала: “Ма-ма!” Сірий слон, схожий на чайник, хитав головою і на знак вітання піднімав хобота. Іграшкова балалайка сама заграла “У саду та у городі...”. А Буратіно так затанцював, що мало не впав із полиці на лису голову старшого продавця.
Звісно, бачити і чути це могли лише саморобні іграшкові хлопчики, тому що вони були близькими родичами справжніх фабричних іграшок.
Покупці загули й кинулися до прилавка. Якби не спритність і здогадливість малюків, десятки рук розірвали б їх на частини.
Непосидько розгойдався на своїх ніжках-пружинках і, як білка, перескочив на полицю. Нетак переліз по електричному шнуру від настільної лампи, а М’якушеві просто поталанило. Поки він роздумував, як йому перебратися на полицю, будівельний кран, зібраний з деталей конструктора, ожив, витягнув свою стрілу, підхопив М’якуша гачком за ліве вухо і поставив поряд із собою.
Покупці, дорослі й діти, всі, як один, закричали:
– Продайте нам механічних хлопчиків!
– Запакуйте мені того товстенького!
– А мені оцього, з пружинок!
– Ми перші в черзі!
– Це нечесно, ви ховаєте під прилавком найкращі іграшки!..

 Title 

Але продавці нічого не помічали і розгублено роззиралися навсібіч. Цієї миті Непосидько, М’якуш і Нетак, опинившись на верхній полиці, побачили в натовпі Петруся з батьками. Всі Матусині-Татусеві стояли в черзі й теж щось кричали.
– Петрусю, Петрусю, ми тут!– закричали малюки.
Та чи міг Петрусь у цьому гаморі почути голоси іграшкових хлопчиків?
Все пропало!– зітхнув М’якуш.– Зараз нас поштучно продадуть, і ми не дістанемося до Петруся!.. Що робити, що робити?!
Не втрачати надії– ось що,– виголосив Непосидько.– Головне в нашому становищі– не хнюпити носа. Тепер уже і продавці з подивом помітили саморобних хлопчиків.
– Що це за товар?– здивувався старший продавець.– Якої фабрики?.. Заспокойтеся, добродії, треба з’ясувати, звідки з’явилися ці іграшки.
А його помічник заявив:
Ми не можемо їх продавати– на них немає ціни. Потрібно терміново покликати завідувача!– і побіг до нього в кабінет.
Ма-ма!– суворо і переконливо сказала хлопчикам лялька, що вміла говорити.– Припиніть вертітися! Ви привертаєте до себе увагу!
Але Непосидько, М’якуш і Нетак не могли заспокоїтися доти, доки Буратіно не здогадався і не крикнув:
– Замри!
Цю гру хлопчики чудово знали і негайно підкорилися. Непосидько завмер з піднятою вгору ногою і розведеними руками, М’якуш як позіхав, так і залишився з розкритим ротом, а Нетак закляк спиною до покупців.
Усі іграшки розсміялися. Лише дорогий плюшевий осел презирливо скривився.
Річ у тім, що він вважав себе родичем лева, оскільки був гривастий і мав китичку на кінчику хвоста. Він корчив міни, крутив хвостом і вибрикував копитами доти, доки у нього не тріснуло черево і звідти не посипалася дерев ‘яна тирса... Цей осел стояв не просто на полиці, як усі іграшки, а на спеціальній підставці у відділі ватяних зайців, і дуже пишався. Ще б пак! Він коштував утричі дорожче, ніж ватяні зайці.
Іграшки осла не любили за те, що він був страшенним задавакою.
– Подумаєш, родич лева!– говорили вони.– Найсправжнісінький осел, та й годі.
Це була щира правда. І кожному було ясно, що, попри важливе становище, яке осел посідав у відділі, він усе ж таки залишався ослом...
Тут з’явився завідувач магазину. Він поглянув на іграшкових хлопчиків і сказав покупцям:
– У чому річ? Заспокойтеся, громадяни! Сталася помилка– на полицю потрапив брак,– і змахнув усіх трьох униз, просто на купу поламаних іграшок.
Опинившись під стійкою, в купі різних речей, хлопчики злякано принишкли. М’якуш так засмутився, що одразу ж заснув.
Знову підійматися вгору було ризиковано. Завідувач залишався за прилавком.
У цей час до прилавка пробрався нарешті Петрусь із батьками. Завідувач упізнав Петрусевого тата, з яким був давно знайомий.
А-а-а, доброго дня, пане Матусин!– увічливо мовив він.– Чи не купите своєму синочку ослика?.. Дуже схожий на вас, чудовий хлопчик!– Завідувач погладив Петруся по голівці й продовжував:– Погляньте, який товар... останній осел залишився– копія справжнього. Він навіть стоїть майже як живий.
– Та що ви, що ви!– пробурмотів тато.– Ціна, бачте, брикається...
– Купити!– наказав Петрусь.
– Розумник хлопчик, добре розбирається в товарах!– сказав завідувач.– Звичайно, купити! Запевняю вас, він зовсім не брикається, він дуже плюшевий і діє на всіх заспокійливо.
– Заспокійливо?– перепитала мама.– Негайно запакуйте! Це саме те, що потрібно нашій дитині. Тато витер носовичком спітнілу шию і слухняно пішов платити за осла. Завідувач вручив Петрусеві запакованого осла і сказав:
– Будь розумником!
Непосидько, М’якуш і Нетак чули, як виходили з крамниці Матусині-Татусеві, але нічого не могли вдіяти– завідувач так і стояв біля прилавка.

Далі буде.

РУКАВИЧКА. За мотивами української народної казки

 
Чабанець#2010-03 (01/21/2010)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com