Часто незаслужено четверту хвилю українців – еміґрантів нещадно критикують за те, що вони, мовляв, поїхали за кордон і дбають лише про матеріальне збагачення, а не думають про громадські справи.

То є хибна думка, бо насправді такі критики дуже помиляються і, на жаль, переважно через незнання реальних справ. Насправді четверта хвиля наших співвітчизників уже має великий доробок в громадському житті. І куди б не приїхав українець, своє громадське життя починає з церкви, школи і преси. У Португалії, де є одна з найчисельніших українських громад четвертої хвилі, українці вже чимало доробилися і мають великі успіхи, особливо у шкільництві. Отож, у своєму інтерв’ю заступник голови Асоціації українців Португалії “Собор” з питань освіти Оксана Гуцько розповість про роботу зі створення українських шкіл і культурну діяльність в цій країні.
Пані Оксано, розкажіть, будь ласка, про стан українського шкільництва у Португалії.
Зараз є особлива потреба в українських школах, бо багато дітей приїхало в Португалію до своїх родин. На території Португалії є приблизно 10 українських суботніх шкіл. Три з них тільки в Лісабоні. Як на таку невелику країну, то це є достатньо багато.
Наша асоціація “Собор” на цей час відкрила вже три суботні школи в різних містах Португалії: Фатімі, Каштанейрі і Торашведраші. Ми співпрацюємо з міжнародною українською школою і дуже задоволені з того, бо ця школа допомагає легалізувати табелі наших дітей. Діти паралельно здобувають освіту португальської школи (5 днів на тиждень) і протягом суботи встигають отримати українську освіту за програмою Міністерства освіти і науки України.

Оксана Гуцько (крайня справа) зі своїми вихованцями

Тому завжди мають можливість повернутися в Україну і продовжити там навчання, не втрачаючи років, а також мають можливість здобути повну португальську освіту. Щоправда, португальська освіта дуже складна на останньому ґімназійному ступені, тобто 10 – 12 класи. Дуже складна португальська мова, філософія і психологія, тому дуже допомагає те, що вони закінчують українську школу і можуть дістати еквіваленцію свого атестату і поступати в португальські вузи чи заочно в українські, не виїжджаючи з Португалії і бути при своїх батьках.
Відколи “Собор” займається шкільництвом?
Уже два роки. Минулого року наші діти вже отримали табелі. Цього року до нас долучилася ще одна школа і тепер я займаюся виключно своїми школами, бо раніше займалася школами, які були при інших асоціаціях. Набиралася від них досвіду. А загалом, українське шкільництво бере свій початок з 2005 року. Першою була школа “Дивосвіт” у Лісабоні, яку відкрила “Спілка українців Португалії”. А останні школи відкривав “Собор”. Очевидно, що ми зіткнулися і з проблемою приміщення для наших шкіл. Шукали невелике приміщення, яке було нам потрібне безкоштовно, а це потребувало активної співпраці з Муніципалом (місцевою владою). Треба, щоб вони нас знали в лице, щоб ми були постійно на їхніх святах, на які вони нас запрошують. А для того треба докласти багато праці, висвітлюючи українську культуру, щоб потім мати можливість просити в їхніх відділах культури та освіти сприяння з приміщенням. Тим більше, школи у Португалії незалежні. Влада може тільки порекомендувати, а не заставити. І ось нам дали по рекомендації приміщення і зараз ми тісно співпрацюємо з тією школою. Вони запрошують нас на свої засідання, які відбуваються в присутності з представниками міністерства освіти.

Різдвяний вечір у школі “Барвінок”

Скільки дітей навчається в суботніх школах “Собору”?
Приблизно 700 дітей. Це є і ті діти, що народилися тут, і ті що приїхали. Їх складно в першому класі перевчити на українську мову, бо більше знають португальську. І багато батьків задумуються над тим, чи варто дитину давати в українську школу паралельно з португальською, щоб не плутали алфавіту. Але ми їм пояснюємо, що вивчення двох мов у дитинстві якраз дуже добре розвиває дитину.
Які предмети діти вивчають?
Усі предмети – точні і гуманітарні. Все – українською мовою. У нас є повний штат українських учителів. Можливо, не маємо ще різних там нововведень, особливо по культурі. Всі учні атестуються і складають іспити. Цього року складали іспити дев’ятикласники і отримували свідоцтва, а 11 – ті класи здавали три контрольні роботи з трьох предметів. І досить непогано написали.
А як вони встигають навчатися паралельно у двох школах?
Отак встигають. Бідні, аж червоні, часто перевтомлені. Спати лягають пізно. Одну неділю мають для відпочинку. І навіть вчаться під час португальських канікул. А тестування збігаються з нашими і тоді вони дуже завантажені. То більше іде на самодисципліну і самоосвіту вдома. Доучують те, що ми не можемо дати на уроках. Бо уроки раз на тиждень і часу не вистачає. Тим більше деякі батьки хочуть, аби дитина зранку вчилася, а хтось був би радий, аби й цілий день хоче, бо працюють. Деякі хочуть і в червні кудись віддати дитину, бо няньки в нас дуже дорогі. Дорожче обійдеться в годину нянька ніж наша школа в місяць.
А з яких джерел іде фінансування української школи?
Фінансування за рахунок батьків і членів нашої Асоціації. Але ми можемо дати дуже мало. Португальський уряд дає нам тільки безкоштовне приміщення, але ми платимо комунальні послуги. Це велика допомога, бо інакше ми б не утримали школу. Тим більше, у нас багато вчителів, котрим теж треба заплатити.
А як успіхи в культурній діяльності?
Ми успішно поєднуємо шкільництво з культурною діяльністю. Останнє свято, яке я провела, це був “Вечір української поезії”. В нас успішно розкриваються таланти. Пишуть вірші люди, які ніколи їх не писали. І це люди різної вікової категорії. Але в основному дорослі. Ми проводили конкурс на кращий вірш про Україну і про кохання. Розповідали про поетів і поезію, про їх роль і відданість. Читали уривки Ліни Костенко. Потім була співана поезія. Запросили українську журналістку. І це людей дуже стимулює, бо вони хочуть, аби інші почули їх переживання за Україною. А слухачів було достатньо. А ще плануємо зробити вечір, присвячений поезії Ліни Костенко. Також проводимо шевченківські дні. Іноді проводимо свята спільно з іншими Асоціаціями. Минулого року, на свято Миколая, наші діти виступали в Лісабоні. Також ставили Вертеп на Різдво. Двома мовами. Португальською виступали перед батьками, а українською в церкві у Лісабоні. Діти дуже гарно виступили. Організовуємо поїздки до різних музеїв.
А ще ми створили при нашій школі два дитячі ансамблі – “Роксоланія” “Барвінок”. До речі, наша школа теж називається “Барвінок”.
Знаю, що в Португалії нещодавно був створений “Культурно-інформаційний центр” (КІЦ)?
Так. Українці, які проживають у Португалії, а також їх діти, мають потребу у спілкуванні між собою. Час, коли для такого спілкування достатньо було площ чи кафе, вже минув. Для якісного задоволення культурних і духовних потреб української громади, а також популяризації української культури у Португалії створюються такі центри. Ми звернули увагу на те, що португальці мало знають про Україну. Якщо є якась інформація, вона переважно має неґативне забарвлення. Проживаючи в цій країні останні 8 – 10 років українці, вже маючи певний рівень матеріального достатку, відчувають нестачу у задоволенні своїх духовних і культурних потреб. Україна, відгукнувшись на наші прохання, створила такий центр. Наше завдання наповнити його життям.

Шевченківське свято у школі “Барвінок”

Звичайно, не обійшлося і без проблем. Коли створювався цей Центр, то керівникам українських громад відразу було заявлено: “Ви не думайте, що тут вам буде відведено місце”. КІЦ буде займатися виключно пропагандою української культури для португальців”. Це, звичайно, чудово, але як на мою думку замало. Він повинен працювати як на португальську сторону, так і забезпечувати культурні потреби української громади.
Побувавши у минулому році на вчительській конференції в Парижі, ми ознайомились з роботою КІЦу в них. Окрилені побаченим, члени нашої Асоціації захотілось зробити щось подібне. Але наш запал скоро остудили. Перед нами висунули ряд вимог. Було сказано: подавайте проект – ми розглянемо. Проект був поданий ще в листопаді 2009 р. До сих пір відповіді не отримали.
А ще КІЦ був би вигідним для гурткової роботи. В школі ми вивчаємо загальноосвітні предмети. Є звичайно музика і танці, проводимо різні виховні заходи, свята. Ось тут і виходить на перше місце КІЦ. Так би можна було поглиблено вивчати українську мову, історію України і Португалії, займатись вивченням українських традицій, проводити літературно-художні вечори, зустрічі з цікавими людьми. Ці заходи потрібно проводити, як для дітей, так і для дорослих.
А на поглиблене вивчення вокалу чи гри на фортеп’яні, розвивати в учнів творчі здібності чи просто спілкуватися на тему української історії, культури –часу не вистачає. Для цього і необхідні такі центри, вони не повинні пустувати. Адже українська держава, виділяючи гроші на їх створення і подальше утримання не передбачала, що там буде сидіти секретар посольства і більше ні душі. До речі, ні одна громадська організація не має в Португалії свого приміщення. Португальський уряд нам не виділяє, а на оренду просто немає грошей. То де ж ми маємо проводити свої заходи? На жаль, нікого це не цікавить. До речі, португальцям це було б цікаво, адже в такій неформальній обстановці краще можна пізнати культуру і філософію іншого народу. Але це не хвилює наших можновладців: в них робочий день до 18 год, а в суботу і неділю, якраз коли наші люди мають вільний час, КІЦ – не працює. А довірити ключі голові однієї з Асоціацій посольство боїться. З одного боку бідна держава Україна витрачає гроші на відкриття і утримання КІЦ, а з другого – вони використовуються лише від сили на 5-10 %.
Я вважаю, що ми повинні взяти під контроль роботу КІЦ, адже це не є власністю Посольства, бо придбано за кошти громадян України і повинно використовуватись на всі 100 %, а не для галочки у звітах працівників Посольства. Не хочу завершувати на ноті песимістичній. Може, найближчим часом щось зміниться. Для чого ж тоді потрібні громадські організації? Саме для того, щоб заставляти чиновників виконувати свої обов’язки. Так і формується громадянське суспільство.