Минулого тижня в Чикаго на міжнародний турнір прибула дитяча хокейна команда “Дружба” з Харкова. Про цих перспективних юних хокеїстів ми уже друкували матеріал у минулому номері. Сьогодні ж тренер команди Іван Правілов ділиться своїми враженнями від перебування в США та зустрічі з українським Чикаго.

Ірина Ценглевич: Скажіть, які Ваші враження від української громади Чикаго?
Тренер, Іван Правілов: Це не перший наш візит до Америки. Наша команда була тут 15 років тому. Тоді нас зустрічали тепло і гостинно, але такої зустрічі, як тепер, ми не мали в жодній країні світу.
І.Ц. Яка мета вашого візиту?
Т: Підготовка до Чемпіонату світу. Взагалі ідея нашого клубу – захищати честь України. Ми все робимо для того, щоб прославити нашу Батьківщину у всьому світі.
І.Ц. Чи є у вас спонсори в Україні?
Т: На жаль немає. Тільки завдяки моїм власним зусиллям, а також нашим друзям, ми маємо можливість тренуватись та взагалі існувати. І звичайно завдяки таким людям, яких ми зустріли тут у Чикаго.
І.Ц. Наша розмова відбувається в Українському Центрі м. Палатайн. Саме тут вас гостинно прийняли наші сумівці. Чи чули ви про таку українську організацію як СУМ (Спілка Української Молоді) до приїзду в США?
Т: Так, назва мені знайома, зустрічав деяку інформацію. Але, тільки потрапивши сюди, ми переконались на практиці, що справжні патріоти належать до СУМу. Нас гарно зустріли, надали житло і харчування. Користуючись нагодою, хочу особливо подякувати голові осередку п. Мирону Васюнцю та усім, хто відгукнувся на наше прохання.
І.Ц. Я знаю, що ваш приїзд до Чикаго почався з Українського Конгресового Комітету…
Т: Так, нас зустріли п.Павло Бандрівський та п.Олесь Стрільчук. А почалося це з Вашингтону, де живе наш друг – Ігор Кушнір.
І.Ц. Спостерігаючи за вашими вихованцями, слід сказати, що хлопці надзвичайно виховані і дисципліновані.
Т: Знаєте, в нашому клубі ми не тільки займаємося фізичною підготовкою. Я вчу своїх вихованців виростати “справжніми людьми” і завжди пам’ятати свої українські корені. Для мене бути тренером – це не робота, це життя. Я люблю те, що роблю, і діти це відчувають. Наша команда, як одна сім’я – “Один за всіх і всі за одного”.
І.Ц. Дуже приємно чути ваші теплі відгуки про українську громаду Чикаго. І ще я запам’ятала, як ви стверджували, що у нас тут – справжня Україна.
Т: Я кажу ці слова від душі. Подивіться, як багато нам допомогли Кредитівка “Самопоміч” та УККА (відділ Іллінойс), які стали спонсором нашої участі у турнірі. Хіба ж це не вияв патріотизму? Мої вихованці поїдуть назад в Україну з відчуттям гордості і запам’ятають цю поїздку назавжди. Вони тепер знають, щось десь у далекій Америці є українці, яким наша доля не байдужа. І це неможливо передати словами. Ми відчуваємо це серцем.

 

І.Ц. А яка тепер ситуація в Україні?
Т: Я дуже вдячний за це питання. Ви не уявляєте собі, які ви щасливі тут в Америці. Тут немає страху. А люди в Україні сьогодні бояться. Немає захисту ні від держави, ні від правоохоронних органів. Все можна “купити і продати”. Найгірше, що могло статися, сталося – у людей забрали свободу. А без свободи людина “ламається” і падає духом. Скажіть, як в такій атмосфері виховувати молоде покоління...
І.Ц. Чи держава надає вам фінансову підтримку, адже за вашими плечима кілька нагород і всі ваші досягнення у спорті – це досягнення української держави, яку ви представляєте у всьому світі. Чого варта сама ваша синьо-жовта форма?
Т: Це надзвичайно болюче питання. Нам не тільки не допомагають, а ще й стараються нашкодити. Я б міг годинами розповідати про несправедливе ставлення влади до нашого клубу. На жаль, це реальність нашого існування. Але завдяки людській щедрості і доброті, а також нашим старанням ми виживаємо. Головне мати вірних друзів, які нас не залишають напризволяще.
І.Ц. Я знаю, що вам неодноразово пропонували жити і працювати тут, в Америці.
Т: Це правда. Знаєте, Україна без мене проживе, але мої хлопці….. Не можу їх зрадити. Вони вірять мені. А це важливіше за власний комфорт чи гроші. Ви згідні?
І.Ц. Звичайно, спостерігаючи, з яким запалом і любов’ю ви говорите про своїх вихованців, не можна не повірити. Ви – щаслива людина, що знайшла себе у житті. Не кожному з нас це вдається. Зі свого досвіду, як директора школи, цілком вас розумію. Праця з дітьми базується тільки на довір’ї і взаєморозумінні.
Т: Це правда
І.Ц. Я зауважила, що ви особисто і діти розмовляєте гарною українською мовою.
Т: Інакше і не може бути, адже це мова мого народу.
І.Ц. Ну що ж, дякуємо вам, п. Іване, за щиру розмову і бажаємо вашим вихованцям здоров’я, успіхів і перемог! Сподіваємося, що ви ще не раз завітаєте до Чикаго і ваші вихованці, завдяки вам, зможуть змінити ситуацію у вітчизняному хокеї на краще, віримо, що нарешті матимемо змогу побачити українську хокейну команду на престижних турнірах. Щасти вам!