rss
08/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#358

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ “Здорове цивілізоване суспільство будується здоровою щоденною поведінкою і відношенням,” – о. д-р Борис Ґудзяк

Українське Чикаго не здивуєш величними зібраннями, банкетами, зустрічами з визначними людьми. Тут часто когось зустрічають, щось святкують, і це не дивно, адже наша громада велика, активна і творча. Проте минулими вихідними барометр подій тут буквально зашкалював, а люди металися в цейтноті від бажання побувати всюди і неможливості його здійснити через те, що всі заходи були сплановані в той самий час.

Однією з визначних подій був річний банкет Української Католицької Освітньої Фундації по збору коштів для УКУ, і одночасно – відзначення 50-літнього ювілею ректора УКУ о. д-ра Бориса Ґудзяка. Цьому передувала зустріч з громадою в п’ятницю в Інституті Модерного Мистецтва, з доповіддю на якій виступила професор, керівник Львівської Бізнес-Школи, яка діє при УКУ, Софія Опацька, та ряд зустрічей та богослужінь, проведених самим о. д-ром Ґудзяком. Проте основна подія, яка зібрала усіх прихильників УКУ та його ректора, відбулася в неділю в Українському культурному осередку. У почесній президії зайняли місця Генеральний консул України в Чикаго Костянтин Кудрик, Владика Ричард Семенюк, о. д-р Борис Ґудзяк, о. д-р Томас Дейма, керівник римо-католицької семінарії в Чикаго, професор Софія Опацька та о. д-р Петро Галадза, який провадив банкет надзвичайно цікаво і з гумором.
Розпочав банкет екзекутивний директор УКОФ Олександр Кузьма, після чого Владика Ричард прочитав молитву. “Отче наш” прозвучав у виконанні пластунів, а “Громовиця” подарувала своє вітання у вигляді запального українського танцю. В адресу ювіляра звучали привітання від гостей, які переривались фільмом “Наш Борис”, створеним командою організаторів свята зі Львова і Чикаго. Фільм, як пожартував шановний ведучий, достойний Оскара, розповів багато цікавих і зворушливих фактів з життя о. Бориса. Гадаю, нашим читачам буде теж цікаво дізнатися детальніше про цю незвичайну людину, покликанням якої стало служіння Господу та Україні.

 Title Title


Народився Борис Ґудзяк 24 листопада 1960 року в Сіракузах, штат Нью-Йорк, у родині іммігрантів з України Олександра та Ярослави Ґудзяків. Як розповіла п. Ярослава (у фільмі), на десятому році подружнього життя вони з чоловіком саме вирішили всиновити дитину, коли вона дізналась про свою вагітність. У відповідь на неоднозначні розмови про те, що дитина може бути не цілком здоровою через немолодий вік породілі, вона гаряче молилась, обіцяючи, що зробить все для того, щоб це омріяне і подароване Божою ласкою дитя служило на благо України і Господа. Можливо, саме тоді і вимолила матуся для сина ту божу іскру, яка живе в його душі і по сьогодні й допомагає здійснювати всі ті справи, які йому призначила доля. Не зважаючи на те, що Борис Ґудзяк був відмінним студентом, неабияким спортсменом, якому пророчили успішну кар’єру, він обрав шлях служіння у божому винограднику. Ще у віці 17 років, одразу після школи, він зібрався продовжити навчання в Римі, куди отримав запрошення від патріарха Йосифа Сліпого у відповідь на свого листа. Проте батько настояв на вступі до коледжу, сподіваючись, що подорослішавши, син змінить свою думку. Але Борис твердо знав, куди лежить його дорога. Він отримав диплом бакалавра з філософії та біології за 2 роки (замість 4-х) і подався до Риму, де розпочав богословські студії під духовним проводом Патріарха Йосифа Сліпого. Здобувши ступінь з богослов’я в Урбаніянському Університеті, 1983 році юнак повертається до Америки і вступає до Гарвардського університету. Саме тут у 1992 році Борис Ґудзяк успішно захистив свою докторську дисертацію зі славістики і візантиністики. І в цьому ж році д-р Ґудзяк відправляється в Україну для проведення наукового проекту з дослідження історії греко-католицької церкви, яка перебувала в підпіллі за радянської влади. Незабаром молодому науковцеві вдалося створити Інститут Історії Церкви. В результаті копіткої праці у 1994 році було закладено початок втілення в життя ще однієї давньої мрії – відновлення УКУ. Першим кроком до цього було створення Комісії по відновленню Львівської Богословської Академії, віце-ректором якої згодом д-р Борис Ґудзяк був (1995 – 2000 р.р.). У 1998 році він прийняв тайну священства, а в 2002 був обраний ректором щойно відновленого на базі ЛБА Українського Католицького Університету. Таким чином о. д-р Борис Ґудзяк втілив у життя заповіт свого духовного наставника і натхненника Патріарха Йосифа Сліпого, який був першим ректором Львівської Академії, закритої у 1944 році радянською владою. Йосиф Сліпий та багато інших викладачів та спудеїв були тоді заслані в Сибір, проте нікого з них не полишала надія, що прийде час, коли цей навчальний заклад та греко-католицька церква знову займуть належне місце у відновленому українському суспільстві. Після повернення з Гулагу Патріарх Сліпий заснував УКУ в Римі, де і навчались його послідовники. І саме один з них, о. д-р Борис Ґудзяк, зумів повернути на Батьківщину унікальний навчальний заклад, “храм науки, вогнище духовної сили Церкви і Народу, пам’ятаючи, що немислиме повне життя Церкви і Народу без рідної науки”, як заповідав його учитель і наставник.
Даруйте, що відхилилась від теми і занурилась в історію, але гадаю, що цей короткий екскурс допоможе багатьом нашим читачам зрозуміти, яку важливу роль для відбудови українського суспільства та відновлення греко-католицької церкви в Україні відіграє Український Католицький Університет та його ректор зокрема. Можливо, це також вселить комусь розуміння необхідності підтримувати це вогнище духовності і школу виховання нового покоління українців, які будуватимуть нову державу на демократичних засадах і цивілізованими методами. І дуже сподіваюсь, що це допоможе привернути нових меценатів, які внесуть свою лепту у розбудову УКУ та його розвиток.

Title  Title Title
 Др. Марко Гудзяк з дружиною О. Олег Кривокульський та Ростислав Смик від парафії св. Володимира і Ольги Вітають представники кредитівки «Самопоміч» Михайло Кос та Олег Караван
 
Title
 
Title
 
Title
 Професор та директор Бізнес-школи Софія Опацька д-р Юліян Куляс вітає ювіляра Екзекутивний директор УКОФ Олександр Кузьма


Але повернемось до бенкету, на якому зібралось близько трьохсот чоловік. Серед гостей були представники духовенства, різних громадських організацій, установ та парафій, і, звичайно, багато давніх приятелів о. Бориса та УКУ. Прийшла привітати ювіляра і молодь Чикаго. Учні зі школи св. о. Миколая вручили отцю баскетбольний м’яч, оскільки він у молоді роки був чудовим баскетболістом. А пластуни здивували його фірмовою майкою чикагської хокейної команди “Blackhawks” з номером 50 та прізвищем Ґудзяк, яку отець під оплески всього залу одразу ж приміряв. “Громовиця” на згадку про Чикаго вручили найбільш пам’ятний краєвид Українського села – фотографію собору св. Володимира і Ольги. Мабуть найбільш приємним сюрпризом був подарунок від випускників УКУ, які всі гуртом піднесли йому спеціально виготовлений для нього хрест та ризу.
Не переставали дивувати також меценати, які виступали зі словами привіту та вручали щедрі пожертви на університет. Від українсько-американської кредитівки “Самопоміч” привітали отця Бориса президент ради директорів Михайло Кос та член ради директорів Олег Караван і вручили для університету чек на суму 25000$. При цьому Михайло Кос завважив, що влітку делегація від “Самопомочі” відвідала УКУ у Львові і пожертвувала 10 000$, проте вирішили збільшити суму пожертви для такої благородної справи.

 Title Title

 
 о. д-р Борис Гудзяк приймає подарунки

 

Від фундації “Певність” вітав ювіляра д-р Юліян Куляс. Він згадав недавні проблеми УКУ зі службою СБУ і завершив свій виступ словами: “Ми гордимося тим, що ви, отче, стали в авангарді боротьби за права людини в Україні”. Ці слова зал дружно підтримав аплодисментами. Д-р Куляс теж передав для університету 25000$ від фундації та 1000$ від своєї сім’ї.
Отець Олег Кривокульський та Ростислав Смик від парафії св. Володимира і Ольги привітали о. Бориса з ювілеєм та розповіли про багатолітню співпрацю з університетом. На завершення вручили суму 5 000$.
Цей почин підтримали і рідний брат отця Бориса др. Марко Ґудзяк з дружиною Ромою та його мати Ярослава, які склали пожертви на УКУ в сумі 50 000$ кожен. Цю хвилю підтримки українського Католицького Університету продовжили й інші присутні в залі, серед яких були як анонімні жертводавці, що презентували великі суми – 24 000 і 26 000 доларів, так і скромні датки. Нажаль, неможливо в нашому репортажі згадати всіх меценатів, але, як завважив ведучий о. д-р Галадза, кожна пожертва має свою особливу цінність, адже вона супроводжується бажанням допомогти великій справі.
УКУ на банкеті представляли професор та директор Бізнес-школи Софія Опацька, яка в короткій промові розповіла про 5 причин, чому УКУ вважають унікальним вузом на теренах України і чому цей проект вартий того, щоб його підтримувати, розбудовувати і розвивати для прийдешніх поколінь українців. Присутні в залі також були віце-ректор УКУ д-р Тарас Добко, Андрій та Галина Курочки, Любомир Тарнавський – фінансовий директор УКУ, які прибули зі Львова разом з ректором, і яких він тепло представляв присутнім.
Отець д-р Борис Ґудзяк виступив на завершення банкету. Він розповів про поточні справи цього навчального закладу та грандіозні плани на майбутнє, про буденні проблеми сьогодення та тривоги через політичну ситуацію, що склалася в Україні. Своїм оптимізмом та вмінням знаходити позитив у всьому отець мабуть заразив усіх у залі, бо не завжди почуєш від людини, якій кожного дня приходиться долати бар’єри бюрократії, політичного та релігійного спротиву, що життя прекрасне і головне – не зупинятись на досягнутому. Він щиро подякував усім гостям за підтримку, а також висловив подяку усім організаторам – працівникам Української Католицької Фундації в Чикаго на чолі з Мартою Коломиєць та волонтерам за чудову організацію свята та щоденну працю.
Нам вдалося поспілкуватися з о. д-ром Борисом Ґудзяком, який поділився своїми роздумами з нашими читачами.
Ви є вихованцем ПЛАСТу, знаєте з власного досвіду все про життя молоді в рамках цієї організації. Яку роль, на вашу думку, відіграють ПЛАСТ чи СУМ у вихованні молодих українців поза Україною?
З перспективи зовнішніх споглядачів ми мали виснажливу юність. Ми мали все те, що й американські діти – одна школа щоденна, плюс – в суботу ми мали школу українознавства. Крім того, були і ПЛАСТ, і український спортивний клуб; хтось танцював в ансамблі, хтось в хорі співав; в неділю були богослужіння в нашій церкві. Але в цьому була велика романтика, були виклики і була велика відповідальність. Наші батьки, а ми за нами, відчували відповідальність за Україну, за тих людей, які залишилися – родичі, батьки, часом це були чоловік і жінка, яких війна розділила, батьки і діти. Просто було таке відчуття – їм заборонено, отже ми – мусимо. І це було дуже мобілізуюче. Школи українознавства в 60-70 роках по цілій Америці і Канаді не багато відходили від гімназіального рівня українознавчої освіти. Ми читали дуже поважні твори. Ми мусили писати, здавали іспит матуральний. Для мене ПЛАСТ мав колосальне значення. ПЛАСТ, властиво, для мене був такою моделлю того, чим тепер є Український Католицький Університет. Відомий пластун Юрій Старосольський написав книжку “Велика гра”. Взагалі філософія ПЛАСТу – це є велика гра. І мені так здається, що УКУ – це є така велика гра, це один довгий пластовий табір, в якому при обмежених ресурсах, але при такому піднесеному дусі можна гуртувати людей і вирішувати проблеми. ПЛАСТ був таким майданчиком, де молоді українські активісти формувалися. Сьогодні багато пластунів мають високі посади. Тому я хотів би порадити батькам посилати своїх дітей до ПЛАСТу, а молодим людям користатися з цього дуже цінного тренінгу. Колись ви як бізнесмени будете платити по 500 доларів за годину за такий тренінг, який ви можете мати в ПЛАСТі практично безкоштовно, тому що волонтери-виховники – дуже талановиті люди. І майбутнє нашої громаді пов’язане з активним розвитком молодіжних організацій.
Сучасні діти, що навчаються у школі українознавства, не дуже прагнуть відвідувати суботню школу, в той час, як їх друзі відпочивають. На їх думку суботнє навчання та спілкування можна замінити інтернетним (віртуальним) варіантом.
Правильно, ми також бунтувалися! Але погоджуся тільки тоді, коли мене молода людина переконає, що вона готова замінити живий поцілунок на віртуальний. Тоді цей аргумент мене переконає.
Ви закінчили університет в Сіракузах, семінарію в Римі, захистили докторську дисертацію в Гарвардському університеті. З такими дипломами в будь-якій країні Європи чи Америки ви могли б досягти дуже великих висот і без тих перешкод, які ви зустріли в Україні. Чому саме ви обрали Україну і чому вирішили створити католицький університет, який очолюєте?
Створити університет – було не моїм рішенням, його прийняв патріарх Йосиф, який створив його прототип у Римі в 60-роках. Мабуть, тому що я там вчився в ранніх 80-их, моє життя скерувалося в такий напрям. Крім того, мої батьки провадили дуже чіткий український порядок вдома і я мав в дитинстві нагоду слухати дуже багато цікавих історій про їх далеку Батьківщину, зокрема в ПЛАСТі. Отакі дуже безпосередні свідчення про життя в Україні в думках і уяві молодої людини створили образ притягаючий. А коли я став славістом, працюючи над докторською в кінці 80-х років я їздив до радянської України. Саме тоді зрозумів, що моє покликання – працювати саме в Україні. Такого шансу, такого харизматичного моменту, який був у ранніх 90-х роках, годі було де-інде знайти – Україна була особливим контекстом для академічної, культурної, громадської творчості. Я вважаю, що це в моєму житті був такий дуже щасливий збіг обставин, Богом керований.
Я йшов радо. Очевидно, що були часом певні труднощі. До священства я дуже довго йшов. От саме священством я відчув, що це моє призначення, і коли Господь кличе, не дуже важливо, що ти хочеш. Треба вміти сміятися трошки зі своїх власних бажань, я так сміюся по сьогоднішній день.
Ваші публікації виходять на багатьох мовах. Українською, англійською – це зрозуміло, але є ще також італійською, російською, польською. Як вам вдалося вивчити всі ці мови?
В школі вчив латинську, іспанську, французьку. Потім я вчився в Італії, спеціалізувався з грецько-українських питань, так що треба було грецьку і церковно-слов’янську вивчати. Ну разом з тим – і польську, і російську. Просто професійний шлях історика-славіста вимагає серйозної філологічної підготовки і ця інтуїція лягла в основу нашого підходу також в Українському Католицькому Університеті. Наші студенти серйозно вивчають багато мов. Крім того, в нас є ряд викладачів, які за своїм походженням знають багато мов і вивчають українську, щоб працювати.
Україна не є якоюсь там N-ною країною, до якої треба йти, коли не маєш шансів де-інде реалізуватися. Навпаки, ми є переконані і так ми представляємо УКУ і Україну – як місце великих можливостей для жертовної праці, яка приводить, мені здається, до найбільш вдячної самореалізації.
Чому? На мою думку, найбільше досягнення 20-го століття – це перемога над тоталітаризмом, це перемога над найбільшим викликом, який був. І вона відбулося в Україні на нашій землі. І ті, які спромоглися на це, наші мученики, є для нас учителями життя, якщо ми зможемо вникнути в їхній метод життєвий і застосувати його до нових викликів 21-го століття. От в такому дусі ми провадимо бесіду з нашою молоддю, з нашими студентами.
Через ваше звернення до світової громадськості, яке друкувалося і в нашій газеті, весь світ дізнався про спроби СБУ взяти під контроль виші і ваш університет зокрема. Які були наслідки того, що ви цю інформацію оприлюднили? Чи відчуваєте ви зараз якісь утиски з боку нової влади?
Продовження певне є. Я думаю, що всі наші телефони на підслуху. Але ми працюємо мирно, ми розуміємо, що можливо поки-що нема тоталітаризму, але є така наростаюча тенденція до авторитаризму. Цей момент був дуже важливим, педагогічним шансом, який ми старалися максимально використати зі студентами. Мирослав Маринович, проректор з питань місії УКУ, провів кілька таких бесід з цілим нашим колективом, студентами, працівниками, пояснюючи, які були старі методи КГБ. І я думаю, що ми зміцніли як спільнота. Ми також дуже вдячні міжнародній спільноті і нашій діаспорі, яка в особливо динамічний спосіб відгукнулася на наш меморандум, нас підтримала. Ця підтримка мала колосальне значення. Вона заставила українську владу трохи схаменутися і, я думаю, вона надала відваги багатьом в Україні займати принципову позицію. Нам не треба мати якихось ілюзій – викликів буде багато. Але я маю надію, що, зберігаючи чітку, часом навіть тверду принципову позицію, слід також провадити діалог.
Ви маєте на увазі діалог з владою?
Діалог з владою, з всілякими службами. Це треба робити обережно, але мені здається ми покликані сьогодні змінювати Україну: і Служба Безпеки України має бути нашою службою безпеки, податкові інспекції мають бути нашими, українськими… Сьогодні шлях до такого ідеалу непростий і довгий. Але подивимося в минуле – як все змінилося! Хто з нас міг уявити 25 років тому своє життя таким, яким воно є сьогодні в 21-му столітті. Не тратьмо надії. Кожен громадянин України має душу, кожен чиновник є такий, до якого треба чітко, часом твердо, але й відкрито звертатися. Я глибоко переконаний, що якщо ми будемо жертвенно працювати, ми побачимо глибинні трансформації в українському суспільстві.
В українській історії був такий час, коли греко-католицька церква була змушена іти в підпілля. Як ви вважаєте, з огляду на політику теперішньої влади, чи не може це знову повторитися?
Ісус запевняв: “Переслідують мене – будуть переслідувати вас”. Тобто випробування є частиною нашого життя. Чи знову Україна стане в ту саму воду? Годі сказати, але зрозуміло, що треба захищати принципи, чесноти, вартості. Ми вже бачимо, що Президент цурається різних конфесій, бо в таких моментах, як День Незалежності зустрічається і молиться лише з московським патріархатом. Це є проблематичне явище, про нього нам треба говорити, не треба падати в розпач чи в паніку. Я, в кожному разі, є переконаний, що в нас до сталінізму і до тоталітаризму не може дійти, принаймні, якщо ми цього не допустимо. Нам треба раз і назавжди відійти від очікування якихось світських месій. Спаситель є один – він небесний, а у світських справах – нам всім треба підкочувати рукави, брати на себе відповідальність за свій клаптик дороги чи тротуару перед хатою, за свій під’їзд, за виховання своїх дітей, за достойну поведінку вдома, яка не є під впливом алкоголю чи якихось емоційних спалахів. Здорове цивілізоване суспільство будується здоровою щоденною поведінкою і відношенням. І кожен з нас є в силі в своєму маленькому оточенні налагоджувати плідні стосунки. Ніхто не може від нас відібрати цю спосібність. Підпільна церква показала нам, мученики показали нам, що нема обставин, в яких неможливо духовно жити. Очевидно не одна особа тим вогнем переслідувань не загартована, а спалена; переслідування не слід романтизувати. Але я переконаний, що ці виклики і кризи, які зараз перед нами – вони також є великими можливостями, і від нас залежить, як ми їх використаємо.
УКУ є єдиним ВУЗом в Україні, який має Інститут екуменічних студій. Це явище досить нове, як його сприймають інші конфесії?
Я думаю, що є багато священиків, які в душі розуміють, що майбутнє країни і майбутнє церкви є пов’язане зі злагодою і з міжконфесійним порозумінням. Я не думаю, що якісь окремі церкви мають монополію на чесноти, чи, зрештою, на пороки. Серед греко-католиків також є чимало таких осіб, яким бракує екуменічної зрілості. Я просто радію, що в нашому університеті є не лише Інститут екуменізму, але є загальна екуменічна відкритість в цілій структурі і в цілій спільноті.
Свою передову позицію у цьому питанні о. д-р Борис Ґудзяк не раз підтвердив під час свого перебування в Чикаго. Він кілька разів зустрівся з патріархом Філаретом, разом провели литію за жертв голодомору в церкві св. Андрія. Такі події і такі люди вселяють надію у світле майбутнє України. І це не просто високі слова. Адже коли наша молодь має таких наставників і натхненників, як о. д-р Борис Ґудзяк, вона зуміє знайти свою правильну дорогу в майбутнє, вона зможе її побудувати і захистити, з Божою допомогою та опікою, звичайно.
На завершення нашого репортажу хотілося б ще раз привітати від імені редакції газети “Час і Події” о. д-ра Бориса Ґудзяка з ювілеєм і побажати здоров’я і натхнення для плідної праці у божому винограднику.

Патріарший візит до Чикаго

Патріарх Філарет відвідав Чикаго

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com