Результати місцевих виборів дають підставу припустити, що влада не форсуватиме проведення парламентських виборів.

Заспокоївши депутатський корпус, на Банковій спробують змінити виборчий закон, поширивши змішану систему і на вибори до Верховної Ради.
Партія регіонів не отримала очікуваного значного результату на місцевих виборах. Але остаточні підсумки кампанії можна буде підбити після формування фракцій в обласних радах і міськрадах міст-мільйонників. Є всі підстави припустити, що змішана система виборів дозволить партії влади створити більшість у багатьох місцевих органах стратегічного значення. Звісно, за винятком Львова і обласних центрів Західної України.
Показово, що і Віктор Янукович, і Сергій Льовочкін ще напередодні місцевих виборів висловлювали припущення, що парламентські вибори пройдуть 2012 року. Їм нема сенсу вносити напруження в роботу парламентської більшості, а для “вдосконалення виборчого законодавства”, анонсованого главою держави, потрібен час. Як відомо, парламент перед завершенням своїх повноважень стає погано керованим, зате Конституційний суд добре вловлює президентські плани. До того ж, гарант Конституції поступово дистанціюється від рідної в минулому партії – Віктор Янукович, наприклад, не відвідав фінального партійного передвиборного заходу, а працівники Адміністрації Президента ухилилися від коментарів підсумків місцевих виборів. На Банковій ще мусять винайти формулу, здатну задовольнити претензії провідних партійних груп впливу, котрі останнім часом демонструють різновекторність інтересів. А на місцях “регіоналам” необхідно провести роботу над помилками без зайвого поспіху і метушні, щоб не втратити обличчя.
Головний опонент Януковича, Юлія Тимошенко, не знає, коли влада задумає проводити місцеві вибори. Лідерка “Батьківщини”, чимало її соратників і деякі лідери партій-сателітів не мають у своєму розпорядженні депутатських мандатів. З іншого боку, парламентаріями є лідери диванних партій (Юрій Кармазін, Микола Катеринчук), котрі входять до фракції НУНС, але сьогодні підтримують Юлію Володимирівну. Фракція БЮТ переживає непрості часи, і подовження депутатських повноважень до осені 2012 року може бути піднесене соратникам як винагорода за вірність. Перед Тимошенко стоїть непроста дилема: як залучити під свої прапори нові обличчя, не перетворивши свою політичну силу на дискусійний клуб, нездатний ухвалювати рішення. Леді Ю не побоюється арешту, оскільки розуміє, що репресії тільки зміцнять її позиції, а от “прополювання” правоохоронцями її оточення для екс-прем’єрки є об’єктивно вигідним.
Публічно активніше за всіх на проведенні парламентських виборів 27 березня 2011 року наполягає лідер “Фронту змін” Арсеній Яценюк. Його, за великим рахунком, можна зрозуміти: молодому політику вдалося продемонструвати гідний результат на місцевих виборах, тому тепер він прагне кувати залізо, поки воно гаряче. Однак для Яценюка є не менш важливим утримати своїх однопартійців від співпраці з “регіоналами”, а в західних областях – знайти алгоритм взаємодії з “Батьківщиною” та ВО “Свобода”. Влада ж зацікавлена, щоб активний опозиціонер, котрий не претендує на організацію радикальних виступів, якомога довше виступав у Верховній Раді в індивідуальному заліку.
Зате “Сильній Україні” на вибори до Верховної Ради годі й квапитися: партійний дебют на місцевому рівні пройшов не дуже вдало. Сергію Тігіпку не вдалося транслювати свій імідж реформатора на достатню кількість виборців. “Сильна Україна”, звісно, створить фракції в багатьох обласних радах, але буде змушена плисти в кільватері Партії регіонів. Сергію Леонідовичу час визначатися: або він конкуруватиме з Віктором Януковичем за звання головного реформатора як віце-прем’єр, або піде у відставку і постарається балансувати між опозицією та третьою силою.
Соратникам Олега Тягнибока із ВО “Свобода”, безумовно, хочеться якомога швидше виправдати прогнози соціологів і довіру виборців, отримавши парламентську прописку. Але квапитися вони не будуть: що безцеремонніше діють “регіонали” в питаннях української мови та культури, то сильнішою є підтримка у радикалів і згуртованішими є їхні прибічники. Власне, і комуністи з надією дивляться на “Свободу”: радикальні заяви Тягнибока додають популярності найактивнішій партії лівого спектру. Як показало голосування 31 жовтня, комуністів рано списувати з рахунків.
Зацікавлений у виборах не раніше від осені 2012 року і спікер парламенту Володимир Литвин. Ведена Володимиром Михайловичем Народна партія “дебютувала” на місцевих виборах, довівши, що гасло “Країні потрібен Литвин” не актуальне – бажаючих “вибирати нормальних” у масштабах України виявилося всього 1,8%. М’яко кажучи, недостатній результат для політичної сили, очолюваної формально третьою людиною в державній ієрархії влади. До речі, і “Єдиний центр” виявився партією однієї області – Закарпаття, хоча Віктор Балога і його партайгеносе обіцяли виступити значно результативніше.
Ситуація після місцевих виборів виявилася не тупиковою, але тривожною, і неформальний консенсус політичних сил призведе до паузи в електоральному марафоні. Низька явка виборців і високий результат у графі “проти всіх” на місцевих виборах свідчать про політичну апатію і високу міру невдоволення політиками, котрі охопили суспільство. Тому парламентарії не стануть ризикувати насидженими місцями, форсуючи проведення виборів до Верховної Ради. Та й на Банковій не налаштовані їх квапити.

Євген Магда, “Главред”