...Надходив лютий останнього року Війни і на Монмартрі з його ранковими холодними пронизливими туманами навіть у кав’ярнях було вогко, незатишно та сумно, і уздовж сходів посеред снігу чорніли острівці торішнього листя, сюрреального “Мертвого листя” Жака Превера, символічного “Осінннього листя”, майже мітологічного осіннього листя кольорів оман індіянського літа.

Вони повернулися, кожен по своїй власній Війні, до того особистого свята, що вже було з ними назавжди, після довгих мандрів без тих, кого кохали і з тими, до яких інколи були не байдужі, так і не позбувшись своїх упереджень, оман та минулих пристрастей – “Тато” після дворічної самотньої стежі на “Пілар” у Затоці за німецькими підводними човнами та десятилітньої (і пожиттєвої) “десинхронізації пристрасті” з “Доцею-Німкенечкою”, десанту у Нормандії та особистого визволення Парижу і винних льохів “Рітцу” на джипі з малим загоном макі, форсувавши Сену, манівцями діставшись столиці, зупинившись на хвилю коло Тріумфальної Арки і пролетівши під німецьким вогнем самотніми Елізейськими Полями (із наступними зупинками для шампанського у Клубі Мандрівників та Кафе Миру) раніше вступу регулярних військ Леклерка; “Пепе” після розриву з Голівудом, приєднання до Армії де Голля, війни у складі Альянсу в Північній Африці, операції “Overlord” та в’їзду на танкові до Парижу прямо в обійми своєї “Дилди” (що була Доцею Тата (і членкинею його “Білої Вежі” разом з Авою і Адріаною) та “Пумою” Ремарка (останній “програв” себе їй і, зрештою, її саму одним найпершим реченням у Венеції, попри пізнішу “Тріумфальну Арку” замість відмови від обіцяного Гітлером, Гессом та Гебельсом тріумфального в’їзду до Берліну через Бранденбурзьку браму – відвічно-довічна історія – “скажи, що ти кохаєш мене” із Сфінксовою незворушністю голосом, розбиваючим серця та навченим “Татом” хуком, щоб приборкати “Пепе”), яка довго чекала на нього (будучи палкою прихильницею Сапфо – і не тільки її відповіді Алкеєві – яка чудова амбівалентна сексколекція історичних людських перлин – Б. Шоу, Е. Піаф, Е. Гемінгвей, M. де Акоста, Ж. Габен, Е. М. Ремарк, Ф-Д. Рузвельт, Г. Гарбо, Ж. Превер, JFK) після Тегерану-43 і Ялти-45 та своєї власної пісенної психологічної війни – (голос Марлен був четвертим виміром її всесвітнього сексуального тяжіння, зупиняючим час і протинаючим простір та мозок – (план якої був розроблений разом з В. Донованом, головою Управління Стратегічних Служб – попередника ЦРУ) на усіх фронтах Альянсу за участю американського контингенту (“А чи то правда, що Ви мали роман з Айком (Ейзенговером)?” – “ А Ви хіба колись бачили його на передовій?”).

	Ремарк і Дітріх	Дітріх і Габен	Гемінгвей і Дітріх

...Здавалося, синхроністична, доленосна зустріч М. Карне, Ж. Превера, Ж. Габена (творців “Набережної Туманів”) та М. Дітріх у театрі “Сара Бернар” на балеті Р. Петі “Рандеву” (музика Й. Косми на лібретто Превера, декорації П. Пікассо) з подальшою пропозицією Карне за келихами вина екранізувати “Рандеву” і створити перший повоєнний шедевр, була сприйнята схвально та емоційно із щирим гальським гумором Габена, який попрохав невеличку роль для Марлен, оскільки “нацистський” акцент “Дилди” достобіса набрид французам за 4 роки”.

Осінній Монмартр

Проте “блакитний ангел”- “диявол – це жінка” зреалізувала більш принадну тоді для неї паралельну можливість увічнити свій бурхливий роман з Габеном, “любов’ю усього її життя”, у фільмі “Мартін Руманьяк”, де двоє чоловіків змагаються за кохання жінки, без психологічно болісного повернення до війни, окупації, Опору, гестапо, зради, колабораціонізму, замкнувши “Браму ночі” для себе та Габена і кинувши ключі до Сени з “Набережної Туманів”.
За сумною іронією Карне, “наразі Габен міг досягти мрії свого життя, його терпіння та наполегливість викликали повагу (як і жертовність – 3 мільйони франків за розрив контракту і перехід до нового проекту). А нагородою була Марлен Дітріх, яка дістала роль нормандської фермерші – схоже, саме заради неї вона і народилась на світ божий. Я ніколи не бачив фільму Ж. Лакомба. І дуже жалкую. Можливо, Марлен Дітріх продемонструвала там свій кулінарний талант – здається, там вона смажить телятину за своїм рецептом” (як насправді було у арендованому М. Дітріх для Габена у Г. Гарбо бунгало у Беверлі-Хіллз).

Монтан та Піаф

Шансон “Осіннє листя” (музика Косми /поемa Превера “Мертве листя”) неймовірно народився літнього дня без Марлен нагорі в ресторанчику на вулиці Дорен на зустрічі- обіді чотирьох – Превера, Косми, Карне та Габена – за кавою по обіді після кількох вставань Косми до роялю уся четвірка вже співала цю ностальгічну заворожуючу пісню, і після кожного останнього акорду Габен знову і знову прохав зіграти ще раз...
Навіть не вельми схильний до меланхолії (за жанром) Ян Флемінг специфічно згадує “Осіннє листя” у зв’язку з Бондівською новелою 1956 року “Діаманти назавжди”: “Досягнувши кінця коридору, Бонд почув піаніно, награюче сумну мелодію. Коло дверей N350 він зрозумів, що музика долинала звідти. Він розпізнав мелодію. Це було “Мертве листя”. Він постукав”.
Перехід до проекту “Мартін Руманьяк” позбавив Габена і Дітріх “Осіннього листя”, так саме, як і майбутній знаменитий шансон неповторного меланхолійного, повільного, хриплуватого контральто Марлен. Цю пісню вперше “промугикав” французькою у “Брамі ночі” молодий Ів Монтан (як Жан Дієго), протежований Едіт Піаф на роль замість Габена, а сама вона найпершою заспівала англійську версію Дж. Мерсера (з додаванням (і без) оригінальних стансів Превера).
Обидва фільми – “Брама ночі” та “Мартін Руманьяк” не стали шедеврами, довгий плідний творчий альянс Карне і Превера розпався, Марлен так ніколи і не заспівала “Осіннє листя”, хоч її старий добрий друзяка Френк без усілякої причетності до подій серед тисячі інших пісень разом з “Дівчиною із Іпанеми” мав і цю.
Потрійна агентка “The Legs” посеред індіянського літа у всеозброєнні своєї жіночої “алфізики” та “алхімії” переграла саму себе, на хвилю забувши і згадавши за відповідні чоловічі архетипи по війні – родинну ватру, віддану дружину, трійко діточок, а потім злякавшись необхідності вибору і втрати звичної свободи, відбулася жартом, що вже заміжня і втекла від свого найбільшого кохання за океан, про що жалкувала усе життя – Габен намагався назавжди повністю видалити її із пам’яті, підкреслено ігноруючи при зустрічах її присутність.
Три роки по тому він оженився на манекенниці Доменік Форньє, молодій високій блондинці, що нагадувала Марлен своєю красою і подарувала йому те, про що він підсвідомо мріяв усі ці роки – троє дітей і тихе родинне щастя та спокій...
55 років сюрреально падає крізь вічність “Осіннє листя” Превера і Косми і заворожують ностальгічні голоси Монтана і Піаф та рефлексії-спомини тих часів усіх посвячених в романтичну історію пісні понад Війну, усіляку політику, гестапо, зрадників, колабораціоністів, агентів... Та не чути серед них Голосу, Що Розбивав Серця... через власне розбите серце...осіннім листям оман індіянського літа, що довго кружляло над Золотою Долиною і спливало Срібним Потоком після пострілу у Кетчумі...

 

Осіннє листя кольорів оман

Осіннє листя падає крізь вічність,
Кружля нечутно, як сумні слова.
Цілую руки Ваші і обличчя,
А вітер листя і слова зрива.
Цілую руки Ваші і обличчя,
А дощ цілунки й погляди змива.
.....................................

У цих дощах в лісах осінніх,
Що завмирають зимним сном,
Я Вас шукаю, як спасіння
Й літаю зірваним листом...
Я Вас втрачаю по краплині
Й гублю кружляючим листом...
.....................................

Осіннє листя знов летить крізь вічність,
Осіннє листя кольорів оман.
Цілую руки Ваші і обличчя,
А листя пада й пада крізь туман.
Цілую руки Ваші і обличчя,
А листя сумно пада крізь туман.
.....................................

В цей падолист в дощах осінніх,
В це мерехтіння за вікном
Я Вас втрачаю щокраплини
З кожним кружляючим листом.
Я Вас чекаю, як спасіння
Й літаю зірваним листом...

Сергій Воловик