Цієї осені життя українського Чикаго видалося надзвичайно насиченим. Кожного тижня відбуваються зустрічі з цікавими людьми, концерти різноманітних колективів, відкриваються мистецькі виставки. Часом приходиться вибирати, оскільки час проведення співпадає. А жаль, бо хотілося б встигнути побувати всюди…

Минула п’ятниця порадувала цінителів прекрасного, оскільки в музеї та в інституті відкривалися цікаві виставки. В Українському Національному Музеї зібрались шанувальники таланту Володимира Монастирецького, відомого в українській громаді мистця. Виставковий зал був наповнений по вінця, скрізь панувала невимушена дружня атмосфера. І це не дивно, адже у Володі в Чикаго багато друзів, колег, учнів. Особливу атмосферу, мабуть, створювали й картини, які вражали своєю професійністю та дивовижною колористикою. Всюди відчувалась рука майстра. Виставка відображала багатогранність творчості художника. Натюрморти милували око гамою кольорів, пейзажі захоплювали невибагливою красою природи, тонкою грою світла й тіні; карпатська зима навіювала ностальгію, а хмародери з вулиць Чикаго підкреслювали величність цього дивного міста. Довершували цей тріумф мистецтва портрети. Це особливо вражаюча частина виставки. Усі вони разом та кожен зокрема – це немов гімн людині та її внутрішньому світу. Незалежно від того, кого зображав на полотні – історичну персону, звичайну господиню чи замріяне дитя, Володимир зумів відтворити живий образ з почуттями та характером, розкрив глибинний внутрішній світ свого героя. Виступаючи на відкритті, художник зізнався: “Портрети – це улюблений жанр, якому я присвячую дуже багато часу, поважно відношуся до нього. Ще в студентські роки я пробував свої сили в цьому жанрі і відчув, що я зможу працювати, що не просто будуть намальовані люди, а я зможу якось трошечки передати внутрішній емоційний стан, який проявляється через певні рухи, дуже характерні для індивідуальності, можливо в період натхнення, піднесення і т.д. І сьогодні я представляю вперше кілька портретів, серед яких 5 портретів провідників нашої української церкви”.

Історію створення портретів церковних діячів досить цікава. Як наголосив сам художник, це було непростим завданням, тому часу і підготовки потребувало багато. Щоб створити образи таких людей, передати за допомогою пензля їх силу, характер, глибину, прийшлось відвідати архіви, дізнатись про їх життя, діяльність, проникнутись їх ідеями та вірою. Володимир Монастирецький висловив подяку представникам церкви св. Андрія в Блумінгдейл, в колекції якої перебувають ці полотна, – Миколі Кочерзі, Тарасові Кохно та Іванові Яреську – за допомогу і підтримку цього важливого проекту.

 Розповів мистець і про роль жінки, яка займає значне місце в його творчості. Прообразом для створення шедевру може стати і звичайна вишивальниця, і незнайома перехожа з чикагських вулиць, головне, щоб він зміг вловити той момент, що відображає суть сюжету, і показати його на полотні. “Знаєте, жінка для художника – це муза. Я не хотів би, щоб це звучало банально. Це щось набагато більше… Я хотів передати в своїх картинах і красу, і радість життя саме через жінку”, – пояснив художник.
Проте найголовнішою музою для Володимира Монастирецького є його вірна супутниця життя – дружина Оля. Мабуть саме її розуміння, підтримка, повага та любов надихають художника на створення творів, які подобаються шанувальникам мистецтва в Україні, Польщі, інших країнах Європи і тепер в Америці. Біографію В. Монастирецького ми друкували в № 43, тому не буду вдаватись в деталі. Проте варто нагадати, що де б не жив цей художник, він всюди був визнаним, а його твори – потрібні людям. Цьому сприяє, мабуть, його особлива філософія життя, яку він сповідує від початку своєї мистецької діяльності, а ще його унікальна працездатність та наполегливість, бажання рости і вдосконалюватись. “Мистецтво має надзвичайно велику силу впливу на людей. Воно може підняти людину і втоптати. Цими засобами часто користуються політики в ідеологічно-пропагандистській роботі. Я завжди думав працювати так, щоб людину якось підняти, показати красу цього Божого світу, яким я сам зачарований і в якому поміщена людина. Філософія мистецтва полягає в тому, що ми зображаємо або віддзеркалюємо, показуємо цей прекрасний Божий світ в естетичних категоріях. Це і є той стиль, в якому я працюю. Я переконаний, що він підходить до мого розуміння світу і мистецтва”, – розповів художник. І додав: “Художник – це не тільки професія, це стиль життя!” Тут важко щось додати, та й, мабуть, у цьому немає потреби. А щоб краще зрозуміти художника, варто відвідати його виставку. Повірте, естетичне задоволення і насолода від мандрівки у світ прекрасного вам гарантовані.
І на завершення, хотілось би побажати художникові Володимиру Монастирецькому натхнення та здійснення всіх творчих планів і задумів, успіхів у досягненні нових вершин, і, звичайно, багато талановитих учнів та послідовників. Нехай Ваша творчість робить світ кращим і дарує людям радість його пізнання.