Роки… Роки… Вони минають немилосердно швидко. І нам завжди бракує часу на те, щоб збагнути, що вони вже ніколи не повернуться. Так проходять години, дні, роки… Одне покоління змінюється іншим. Добре, коли ми іноді знаходимо час для того, щоб вернутися думками назад, щоб проаналізувати наше життя. Що ми зробили доброго? Чого не встигли, чи не змогли? Як приємно згадувати, що намагалися творити добро для інших, або здійснили багато добрих справ, за що заслужили вдячність багатьох людей.

Минулого тижня духовенство та вірні української громади вітали з ювілеєм Владику Інокентія, людину і священнослужителя, який ціле своє свідоме життя служив вірою і правдою рідній церкві, зцілював душі прихожан святою молитвою, скрізь і всюди творив добро і допомагав іншим. На своєму життєвому шляху довжиною в 95 нелегких років йому довелось багато пережити і побачити, але скрізь і всюди його супроводжували міцна віра та палке бажання донести її до інших, запалити в їх серцях Божу іскру, посіяти зерно надії в серцях тих, хто втратив її. Саме тому привітати Владику прийшли так багато людей, всім хотілось висловити слова поваги і вдячності. Можна багато говорити і писати про довголітнє служіння Богові і людям, але найкраще це прозвучить в поетичних рядках. Не про кожну людину можна написати від щирого серця стільки гарних слів.

З ЮВІЛЕЄМ!
Господь призначив нам від віку
Святого, доброго Владику.
В служінні всім, як брат найменший
Наш щирий друг – Кир Інокентій.
Хто знає це прекрасне серце,
Посвячене для Бога в жертву,
Зігрівся, зцілився, прозрів,
Коли Вдадика говорив.
В ці дні чудові в листопаді
 Все на осінньому параді
Вдягнулось в золото й пурпур,
Відлуння всіх віків й культур.
Вас до життя Господь покликав,
Неперевершений Владико!
Й до праці саме у цей час
І ми усі вітаєм Вас!
Листопадовий зрив і свято
Священомученика Йосафата.
Центральна точка – ціль і кредо.
Про це говорите відверто:
Хто батька й матір забуває,
Того нещадно Бог карає
І повне змісту Боже Слово
Про Україну й рідну мову.
Про святість і любов родинну
Про душу праведну й невинну.
Про подвиги і про чесноти -
Оце Владиченьки робота.
І з гумором це влучне слово,
Прекрасна українська мова
Творили в душах чудеса.
Бо Образ Бога – то краса!
95-ий -ЮВІЛЕЙ ПОВАЖНИЙ!
Здоров’я зичим Вам і щастя!
Наснаги, сили з висоти.
Щоб всіх до Бога нас вели.
Ми Вас цінуєм, любим дуже,
Наш батьку і наш вірний друже!
Бо не відмовили ніколи,
Ви нам духовної розмови.
Щоби зерно, що в землю впало,
Не висохло і не пропало
Ви всі ці роки працювали
Коли ж скажіть, відпочивали?
Із Ювілеєм! Світлим святом!
Підносим молитов багато!
Вітання – пісня лине світом.
На МНОГІЇ і БЛАГІЇ ЛІТА!!!

                       (Наталя Богуслава, Нью-Йорк)

 Святкування Ювілею Владики Іннокентія відбулося тиждень тому в аудиторії під церквою св.Миколая, а минулої неділі, 7-го листопада, Владику привітала молитовна спільнота “Матері в молитві”, яка збирається в першу неділю місяця на материнську молитву. Від імені групи материнської молитви церкви св. Отця Миколая Владику привітала п. Таня Городчук, а від групи “Матері в Молитві” храму св. Володимира і Ольги – п. Оля Миколишин. Владика Інокентій є частим гостем на материнській молитві, дає багато цінної науки і порад. Щастя, доброго здоров’я, і всіх божих ласк вам, Владико, на многії і благії літа!!!

Довідка “Час і Події»

Владика Інокентій народився 3 листопада 1915 року в Старих Петликівцях, нині Бучацького  району Тернопільської області. Після закінчення народної школи в рідному  селі перейшов до гімназії отців Василіян у Бучачі, яку закінчив 1932  року. Того ж року вступив на новіціат отців Василіян у Крехові, де  прийняв чернече ім’я Інокентій, а по його закінченні, 1934 р., склав там  перші обіти й виїхав на гуманістичні студії до Лаврова біля Старого  Самбора. У 1936—1937 роках студіював у Добромилі риторику, а в 1937—1939 рр. — у Кристинополі (нині Червоноград) філософію. Урочисті довічні  обіти склав 8 серпня 1937 р. в Добромилі.
24 листопада 1940 р. в Оломоуці, в Чехословаччині, отримав ієрейські  свячення (святитель Владика Павло Ґойдич, ЧСВВ). Із січня 1941 р.  відбуває вищі студії у Відні, які закінчує докторатом з теології.
До листопада 1946 року о. Лотоцький вів душпастирську працю серед  українців у Бельгії, а при кінці того року виїхав до США і працював як  маґістр новіціату та ігумен до 1951 р. в Давсон, Філадельфія. У  1951—1953 рр. був протоігуменом американської провінції Василіянського  Чину з осідком у Нью-Йорку, а після того, до 1958 р. був там же парохом  української церкви св. Юра. Коли в 1958 році відкрили новіціат у Ґленкові, перейшов туди на маґістра. У січні 1960 р. став ігуменом василіянського монастиря у Чикаго, а від листопада 1961 р. — також  парохом церкви св. Миколая. З 1 серпня 1962 р. його переведено на становище ігумена і пароха церкви Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Гемтремку.
22 грудня 1980 року Папа Римський Іван Павло II номінував о. Лотоцького  єпархіальним єпископом Чиказької єпархії святого Миколая УГКЦ.  Єпископська хіротонія відбулася 1 березня 1981 року в Римі. Головний  святитель – Патріарх Йосиф (Сліпий).
2 липня 1993 року Папа Іван Павло II прийняв зречення Владики Інокентія  з уряду єпарха Чиказького у зв’язку з віком і на його місце номінував  Владику Михаїла (Вівчара).