rss
07/25/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Хочуть до СРСР?

“- Слухай, Вітю, побудь
замість мене президентом, га?
– А хіба я зможу?
– А я що, зміг?”

                     Діалог Януковича і Ющенка
                     з пародії на російському ТБ

Минулі вихідні в Україні пройшли бурхливо, навіть якщо не враховувати перманентних післявиборчих суперечок.

Під Верховною Радою підприємці закидали будівлю туалетним папером – протестували проти Податкового Кодексу. Шкода, паперу назбирали замало, і Рада вистояла. Трошки далі, біля пам’ятника Леніну прихильники жовтневої революції 1917-го побилися з прихильниками помаранчевої революції 2004-го. Переплюнуло всіх того дня міністерство юстиції: зареєструвало газету “Хочу до СРСР” (і разом з нею – журнал “Почни з себе”). Залишається загадкою: хто ж туди хоче, до того СРСР?
Навряд чи туди хочуть українські підприємці. Туалетний папір за радянських часів був дефіцитом, ще більшим дефіцитом були самі приватні підприємці як явище. Підозрюю, натомість до СРСР хоче чинний Комітет з питань регуляторної політики та підприємництва. Принаймні, якщо новий Податковий кодекс, який так завзято захищають у комітеті, таки введуть, то приватні підприємці, як явище, теж стануть неабияким дефіцитом. Хто знає, що тоді станеться з туалетним папером, але наразі вже є як мінімум дві державні інстанції, зацікавлені у знищенні цієї зброї масового протесту: Комітет Держпідприємництва і Верховна Рада. Останню, як вже було згадано, підприємці безуспішно намагалися закидати рулонами. Під питанням подальша доля відер – останнім часом їх теж частенько застосовують на акціях масового протесту. Зате загальний напрям розвитку народної протестувальної фантазії викреслюється досить чітко. Ми вже розповідали, як кілька років тому у одному з сіл бабусі протестували проти звички чиновників влаштовувати царське полювання: набирали у відра відходів з туалету і йшли на війну. Схоже, тенденція добирається до Києва. Можна починати вгадувати, скільки часу потрібно буде підприємцям для того, аби додати до відер і туалетного паперу більш вагому зброю.
Натомість в державних структурах працюють доволі швидко. І якщо таки введуть новий Податковий кодекс, то кількість підприємців, які працюють на спрощеному оподаткуванні, суттєво зменшиться. А ще точніше: на цій системі працюватимуть тільки ті, хто надає дрібні побутові послуги (та й то тільки за умови, що вони зможуть рік пропрацювати на звичайній системі оподаткування – ця умова прописана в кодексі). Всім решта лишається кілька варіантів: або переходити на звичайну систему оподаткування, або ж закривати бізнес. Ну і ще один варіант – перебиратися туди, де можна чесно заробляти.
Загалом звичайна українська система оподаткування – не таке вже й велике лихо, у багатьох європейських країнах податки не набагато нижчі, ніж в Україні (а подекуди й вищі, як то не дивно). Але існує кілька величезних “але”.
По-перше, на спрощеній системі оподаткування – набагато прозоріша бухгалтерія, і зідрати зайві гроші просто так з підприємця, який працював за спрощеною системою, було набагато важче. З новим кодексом сперечатися з податківцями і доводити їм свою правоту не рекомендується – дорожче обійдеться.
По-друге, в Україні, на відміну від європейських держав, окрім податкових зборів є ще й система хабарів. Обидві ці системи далеко не кожен підприємець потягне.
Ну і по-третє, психологічно європейцю набагато легше платити податки – в нього і дороги цілі, і в країні більш-менш прибрано. А киянину, для прикладу, доводиться не просто їздити по київських дорогах, а ще й двічі на день спостерігати, як за державний кошт гордо розрізає хмари гелікоптер Януковича. І думати: “От куди полетіли мої податки!” Окремі громадяни, щоправда, втішають себе мріями про те, як би було добре посадити за штурвал цього гелікоптера віце-прем’єра Бориса Колєснікова. Останній нещодавно відвідав Львівський автобусний завод, не втримався, сів за кермо автобуса – і прямісінько на території заводу протаранив машину ДАІ. Не те щоб народ сильно любив “даїшників”, але… Проте на заяви Колєснікова, що, мовляв, нахабне авто намагалося справа обігнати його автобус, народ швиденько виставив в інтернет відео і фото. Авто було припарковане, і в ньому на момент аварії нікого не було.
І ці люди кермують державою…
Втім, держава під таким керівництвом доволі швидко перетворюється на сукупність “новопоміщицьких угідь”, у яких, зрозуміло, проводять царські полювання. Про Межигір’я біля Києва, з якого, власне, Віктор Янукович і літає на роботу гелікоптером, і яке охороняє “Беркут” в три ряди, широка громадськість вже знає, але обурюється мовчки. А тут минулого тижня випадково виявилося, що глава держави хоче не тільки відпочивати, а й полювати. І що ті ж самі люди, які від імені чинного глави держави приватизували Межигір’я, також прихопили в Криму діляночку на березі моря площею в якихось там півтора десятка тисяч гектарів на мисі Айя. Ділянку обгородили парканом, поставили охоронців – і полюйте, панове, скільки душа влізе. А приватизовано було все те багатство ще у 2007-му році, за часів президентства Віктора Ющенка… Ну і, зрозуміло, робилося те все за смішні гроші.

Title 

В радянські часи там був державний заповідник. Цілком зрозуміло, що і президент України до часів СРСР не хоче. Хоча й вдає з себе прихильника старих радянських цінностей – щоправда, з позмінним успіхом. От, наприклад, радянська звичка заглядати до рота московському керівництву. Раніше ж як: заглядали, і не звертали уваги на те, що у відповідь можуть почути щось на зразок старої дитячої російської пісеньки “а ми йому по морді чайником – і він навчиться танцювать”. А зараз заглядають – і сподіваються на взаємність. А у відповідь таки отримують “по морді чайником”. І як щиро дивуються такій відповіді!
За прикладом далеко ходити не треба: нещодавно цю небуденну процедуру з чайником російське керівництво продемонструвало у всій красі. Приводом для того стала стара болюча для України тема: газ. Як відомо, ще півроку тому українське керівництво випросило в Росії дешевий газ в обмін на продовження перебування в Криму ЧФ РФ. Випросити – випросило, а от дешевого газу не отримало. І тут на фоні наближення виборів українському керівництву приходить до голови геніальна ідея. Азаров заявляє, що газові контракти, підписані “клятою Юлькою”, нікуди не годяться, і їх треба переписати. З тонким натяком – знизити ціну. Саме до України мав приїхати Путін – на нього і були розраховані гучні заяви. Путін приїхав, але приїхав не просто так – після семигодинної розмови з Медведєвим і з синяком на обличчі. Хто кому і за що “по морді чайником” – не відомо, однак був російський прем’єр явно не в гуморі, і про газ говорити відмовився. Та й прогостював не довго – навіть не лишився “повечеряти” з українським керівництвом. А через пару днів на російському ТБ з’явився пародійний сюжет про Януковича, в якому українському президентові згадали все. І закриті незрозуміло з якого дива кримінальні справи, і домовленості з Ющенком, які допомогли Януковичу виграти вибори, і недопуск до ТБ Юлії Тимошенко, і “почую всіх”, і ігнорування інтересів громадян, і навіть битву з ялиновим вінком.
Прокрутили цю красу не просто на російському телебаченні, а на Першому каналі, в популярній передачі “Большая разница”.
Ролик з’явився саме в день українських виборів, тож в Україні його помітили далеко не всі. Однак зацікавлені особи про нього дізналися швидко: в український телеефір на каналі ICTV, який транслює “Разницу”, ролик не втрапив. Таким чином українські громадяни, які не мають доступу до інтернету, творіння російських телесатириків не подивилися.
Але є підозра, що наразі це маленьке шоу було розраховано лише на одного українського телеглядача. І навряд чи було б розумно з боку цього самого єдиного телеглядача ролик проігнорувати. Адже останнім часом російське телебачення до своїх функцій додало ще одну: почесну роль трансляції думок президента Росії Дмитра Медведєва. Так-так, того самого Медведєва, який їв цукерки з рук Януковича і возив українського президента на “Запорожці”. В рамках цієї функції спочатку по ТБ показали фільми про білоруського президента Олександра Лукашенка, потім – про тепер вже екс-мера Москви Юрія Лужкова. Невідомо, що там далі буде з Лукашенком, одна доля Лужкова, який вже перевіз до Лондона своїх дочок, перевів туди свої гроші і збирається розлучатися з надбагатою дружиною, наштовхує на роздуми…
Та й гостра сатира на Лукашенка, до речі, теж колись починалася саме з майже безневинного ролика у “Большой разнице”. Тоді білоруське телебачення теж показало передачу без цього ролика, а сам Лукашенко вдав, що цієї передачі не помітив. А буквально через півроку по російському телебаченні вже показували фільми про “Крестного батьку”, в яких російські психіатри прямим текстом ставили білоруському лідеру дуже неприємні діагнози. А починалося все з маленьких жартів…

 Title

До речі, про телебачення українське – і про свободу. Точніше, про ВО “Свободу”. Після виборів, на яких це об’єднання здобуло доволі пристойні результати в багатьох областях, значна частина українських громадян почали сушити голови на предмет того, звідки ВО бере такі доволі немаленькі гроші на політагітацію по всіх регіонах України. Кого тільки не записували у “хрещені батьки” – і Коломойського, і Балогу, і багатьох інших “героїв нашої з вами сучасності”… Тягнибок вперто заперечував, мовляв, то все заздрісні істоти розпускають чутки, ВО існує виключно на пожертвування патріотів. Може б йому і повірили, якби не один нюанс: в той час, як “Батьківщину” тягають по судах, а Тимошенко взагалі в телеефір не пускають, Тягнибок сяє, мов зірка, на всіх провідних українських телеканалах – і на каналі Ахметова, і на каналі Хорошковського і навіть на каналі Суркіса. Як відомо, жоден з цих каналів не пропустить в ефір те, що не подобається господарю. Таким чином імена свободівських “патріотів” і стали відомі всій країні.
Тим не менш, ВО “Свобода” активно і постійно вступає в дискусії (якщо це так можна назвати) з комуністами, які все ще закликають повернутися до “радянського раю” з його “стабільністю” і відсутністю політичних сварок. Шкода, що нема можливості перенести останніх хоч на якийсь час до Китаю – аби подивилися на сучасний комуністичний рай. За всіма зовнішніми ознаками, це саме те, що зараз пропагує українська влада, і навіть більше. Цілковита стабільність, повна відсутність опозиції і політичних сварок, сильна влада. Навіть ще більше – влада, яка не тільки говорить, а й робить. Просто фантастика. Сказали, що повернуть річку назад – повернули. Захотіли побудувати греблю і перенести село – нема проблем. ВВП на потрібному рівні, провідний експортер, одна з трьох найбільших економік світу. Третій за впливом член МВФ (тоді як Україна – другий найбільший боржник МВФ). Не країна – рай. Для всіх, окрім її мешканців. Більше, ніж 40 мільйонів китайців живуть на 178 доларів у рік. Тим, хто наважується їхати в великі міста з провінції у пошуках щастя, щастить трошки більше. От, для прикладу, на заводі, який виробляє iPhone для Apple (а це найбільший завод-виробник електроніки у світі), працівники отримують по 130 – 150 доларів на місяць. Працюють по 12 годин в день, без вихідних. Везунчики мають один вихідний в тиждень. Окрім своїх масштабів виробництва та відомого товару, завод прославився ще й величезною кількістю самогубств серед працівників. Дійшло до того, що адміністрація змушує працівників підписувати договір про те, що вони не будуть накладати до себе руки і обов’язково підуть до психіатра, якщо пряме керівництво запідозрить щось не те у поведінці. Однак навіть такий договір не рятує…
Навряд чи українці хотіли б жити у такому комуністичному раю.
Та й взагалі, рай – справа не для слабкодухих. Не тільки китайський, а й український. От, для прикладу, ті ж таки вибори. В одному з містечок в Криму чинний мер виграв вибори, ще до оголошення результатів дізнався про своє щастя. Не витримав – і поїхав святкувати під Алушту. Море, сонце, накритий стіл. Взяв келиха, виголосив тост за нову стару посаду – і вмер. Серце не витримало – кілька днів поспіль пили за перемогу.

Хеллоуін: гарбузи з присмаком виборів

Пісня з нотою протесту

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com